Конституційний контроль у зарубіжних країнах. Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон
183
Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон, або окремі його положення.
За загальним правилом (винятки згадувалися вище) рішення органу конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим.
Правовим наслідком визнання закону або іншого акта неконституційним є те, що він повністю чи частково втрачає юридичну силу і не застосовується судами. Це стосується тих країн, де конституційний контроль передбачається конституціями і в яких застосовується подальший конституційний контроль. У решті країн опротестований закон чи інший акт формально не скасовується (це повноваження парламенту), але він не застосовується судами.
Найчастіше закон чи інший акт, визнаний органом конституційного контролю неконституційним, вважається недійсним з моменту винесення рішення про це. Але, якщо застосування даного закону або іншого акта призвело до серйозних порушень прав, накладення необґрунтованих чи надмірних санкцій завдало істотних збитків, то опротестований закон чи інший акт визнається недійсним з того моменту, коли він набрав сили.
Розглянутий вище досвід зарубіжних країн в організації та діяльності органів конституційного контролю дає змогу дійти висновку про те, що їх існування об’єктивно зумовлене універсальністю контрольної функції, яка випливає з сутності публічності державної влади. Ці органи покликані забезпечувати на конституційному рівні, з одного боку, відповідність законодавчих та інших нормативних актів конституції та конституційним законам, а з іншого – верховенство права в усій юридичній практиці та правозастосовній діяльності органів виконавчої влади, у тому числі й дотримання прав громадян.
|
|
|
Розділ 15 Судова влада в зарубіжних країнах
Поняття судової влади і її місце в системі розподілу влади
Судова влада, відповідно до теорії і практики розподілу влади, є самостійною незалежною сферою публічної влади і являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів – судів.
Один із перших мислителів, який створив теорію розподілу влади, Дж. Локк виділяв законодавчу, виконавчу та федеративну владу (тобто владу держави на міжнародній арені), і нічого не писав про судову владу.
Шарль Луї Монтеск’є виокремлював законодавчу і дві виконавчі влади. Одна виконавча влада – це аналог за Дж. Локком, інша – судова, покликана вирішувати спори приватних осіб. Ш. Л. Мон-теск’є розробив систему стримувань і противаг між різними гілками влади, проте судовій владі місця у ній не знайшлося.
|
|
|
І лише у американській версії теорії розподілу влади, яку створили «батьки-засновники» конституції США Дж. Вашингтон, Т. Джефферсон, О. Гамільтон, Дж. Медісон та ін., судова влада стала повноправною гілкою у системі розподілу влади.
І хоча судову владу прийнято називати «третьою владою» після законодавчої і виконавчої гілок, це жодною мірою не применшує її значення і чітко окресленої самостійності.
Як відомо, кожній гілці влади притаманні специфічні форми діяльності. На відміну від законодавчої влади, суд не створює загальні правила поведінки (виняток становить судовий прецедент, характерний для країн англосаксонської правової сім’ї), не здійснює виконавчо-розпорядчих повноважень (хоча у судових установах можуть існувати посади судових виконавців). Державна влада суду має конкретний характер. А основною специфічною формою діяльності суду є правосуддя, тобто вирішення на підставі чинного права із застосуванням особливої процесуальної форми конкретних справ і спорів, які виникають внаслідок різних конфліктів у суспільстві між людьми, між людиною і дер-
|
|
|
Судова вдада в зарубіжних країнах
185
жавою, між різним структурам держав. Отже, судовій владі належить роль арбітра у спорах про право.
Схематично можна виділити такі напрями здійснення судової влади:
– охорона прав і законних інтересів громадян;
– охорона правопорядку від злочинних й інших правопорушень;
– контроль за тим, щоб діяльність державних органів не виходила за правові межі.
Основа судової влади – це, передусім, сукупність судових органів, які можуть бути наділені різною компетенцією. Слід зауважити, що судова влада належить не судовій установі будь-якого, навіть найвищого рангу, а судовій колегії (3–5 професійним суддям) або «одноособовому» судді, які розглядають справу.
Як правило, у країнах тоталітарного соціалізму у процесі беруть участь один суддя та два народних засідателі, у багатьох європейських країнах – суддя та 6–9 присяжних шеффенів, асизів (Німеччина, Франція), у країнах англосаксонського права – суддя і 12 присяжних (США). Народні засідателі мають у процесі однакові з суддею права, і приймають рішення на рівних із ним підставах (хоча, як правило, фактично лише забезпечують присутність). Присяжні, за рідкісним винятком, беруть участь лише у кримінальному процесі і вирішують більшістю голосів лише питання наявності або відсутності вини підсудного (вирішують питання факту, а не права).
|
|
|
Кадровий склад судової системи – це, передусім, особливий професійний прошарок – суддівський корпус, наділений особливим правовим статусом (як і судді, що до нього входять). Наприклад, у ст. 92 Основного закону ФРН сказано: «Судова влада ввіряється суддям».
При розгляді, вирішенні тих чи інших конфліктів, які виникають у суспільстві, судді повинні керуватися законом, правосвідомістю та внутрішнім переконанням. Правосвідомість та внутрішнє переконання, передбачають не лише професійну підготовку, а й певний життєвий досвід.
Соціальна роль судової влади полягає в забезпеченні панування права, в тому числі й щодо держави. Ніхто крім суду не може здійснювати правосуддя від імені держави. Ніхто, у тому числі й держава в особі будь-яких її органів, не може втручатися у
186
Розділ 15
діяльність суду під час здійснення правосуддя. Громадяни, їх організації та об’єднання, усі державні і муніципальні органи, сама держава, яку представляють вищі органи влади і управління, зобов’язані виконувати рішення судів. Атрибутами судової влади є: широкі юрисдикційні повноваження, правовий статус судів як особливих органів державної влади, власне виконання владних суддівських повноважень.
Незважаючи на відносну самостійність судової влади, її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади і, передусім, від законодавчої. Адже саме остання визначає структуру судової системи, компетенцію її окремих ланок, статус судів тощо.
Основою законодавчої регламентації є, передусім, конституція. Більшість сучасних конституцій містить принаймні загальні положення щодо статусу судової влади («Про судову владу» – конституції Франції, Іспанії, «Правосуддя» – конституція ФРН, «Суди» – конституція Португалії). Ці положення визначають загальні конституційні засади судової влади конкретної країни і встановлюють:
а) визначення судової влади як однієї зі складових єдиної системи розподілу влади (місце судової влади у загальній єдиній системі розподілу влад); б) основні принципи організації і діяльності судової системи; в) правовий статус судів; г) судові гарантії прав і законних інтересів громадян.
Крім того, у багатьох країнах існує спеціальне законодавство, що детально розвиває конституційні засади судової влади. Наприклад, це спеціальні закони про судоустрій: «Закон про судоустрій» 1975 р. у ФРН; «Органічний закон про судову владу» 1981 р. в Іспанії; «Судоустрій і судове провадження» розд. 28 Зводу Законів США; або закони, що визначають статус суддів: «Органічний закон про статус магістратури» 1978 р. у Франції.
Роль виконавчої влади щодо судової системи у порівнянні з законодавчою владою дещо менша. Вона зводиться здебільшого до матеріально-технічного забезпечення діяльності судів. Ця роль значніша у тих країнах, де на міністерства юстиції покладено деякі функції управління і керівництва прокуратурою. Наприклад, у Німеччині, на міністерства юстиції земель покладається обов’язок з призначення значної частини суддів. Однак, необхідно зауважити, що у другій половині XX ст. міністерства юстиції почали втрачати свою керівну роль в управлінні судовою системою. Ця
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 304; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!