Функціонально-стилістичне спрямування у вивченні мовних явищ.
Усі розділи шкільного курсу мови тісно пов'язані між собою. Цей взаємозв'язок найкраще виявляється в опануванні учнями стилістичних норм. Ще з молодших класів вони набувають стилістичних умінь підчас вивчення тієї чи іншої програмової теми.
Стилістична вправність учнів - необхідна умова високої мовної культури. Тому в шкільному курсі рідної мови стилістика вивчається поряд з лексикою, фонетикою і граматикою. Учень, який добре знає граматичний матеріал, але не вміє користуватися ним у певній мовленнєвій ситуації, не може вважатися грамотним. Мовлення учнів часто засмічується діалектизмами, жаргонізмами, канцелярськими штампами. Однак навіть без цих недоліків грамотно побудоване мовлення не буде правильним, якщо воно невиразне, позбавлене стилістичного забарвлення.
Знання стилістики сприяють підвищенню грамотності людини, виробляють уміння користуватися мовними засобами в різних сферах спілкування і в різних життєвих ситуаціях. Школярі, вивчаючи лексичні, фонетичні, граматичні явища мови, повинні засвоїти стилістичні особливості звукової системи мови, граматичних форм і категорій у зв'язку з певними мовними стилями. Стилістичних навичок,таким чином,учні набувають протягом вивчення всього шкільного курсу мови, а не тільки окремих його тем.
Досить плідною в цьому плані є ідея вивчати мову у функціонально-стилістичному аспекті, давати учням знання і формувати в них уміння й навички не тільки з граматики і правопису, але й зі стилістики. Ця ідея повинна реалізуватися в школах усіх типів.
|
|
|
В основі вивчення української мови в функціонально-стилістичному аспекті лежить принцип цілісного вивчення мови і мовлення - лексики, фонетики, граматики і стилістики. Цей принцип розкриває перед учителем широкі можливості для розвитку в учнів стилістичних умінь і навичок, глибшого і всебічного вивчення української мови. Мовні засоби розглядаються в мовленнєвому контексті. Розкриваючи перед учнями виражальні можливості мовних одиниць, учитель показує особливості їх функціонування, сферу використання, проводить вправи, на яких школярі вчаться оцінювати синонімічні варіанти, їх емоційно-експресивне забарвлення, конструювати речення і тексти із стилістичною метою, використовувати у власному мовленні різні мовні засоби.
Засвоюючи теоретичні відомості про фонетичну та лексичну системи мови, різноманітність її граматичної будови, виконуючи вправи з правопису й пунктуації, школярі одночасно збагачують свій словник, знайомляться зі стилістичними особливостями того чи іншого мовного явища і засвоюють їх. Між стилістикою та іншими розділами шкільного курсу повинна бути певна єдність, і насамперед єдність мети - формування комунікативної компетенції. Під мовленнєвою функціонально-стилістичною роботою слід розуміти розвиток умінь стилістично доцільно, з урахуванням стилю висловлювання користуватися мовними засобами у власному мовленні. Ідея вивчення рідної мови у функціонально-стилістичному аспекті виявляється у систематичному формуванні стилістичних умінь і навичок. Ця робота повинна виражатися у формуванні навичок:
|
|
|
а) заміни одних мовних одиниць іншими (стилістичні заміни);
б) розрізнення стилів, визначення основних їх ознак;
в) удосконалення стилю сказаного й написаного (стилістичного редагування); ґ) користування тим чи іншим стилем під час продукування мовлення;
г) стилістичного аналізу, умінь визначати функцію певної мовної одиниці в мовленні.
Функціонально-стилістичний аспект вивчення мови вимагає від учителя розкриття стилістичних особливостей лексичних і граматичних синонімів, систематичного формування в учнів навичок синонімічної заміни. Павички розрізнення стилів формуються в учнів протягом вивчення української мови в 5-9 класах. Уже в 5 класі діти вчаться розрізняти розмовний, діловий, художній стилі. Воші задовільно визначають мовні стилі на зразках з досить чіткими стилістичними ознаками. Чинні програми з української мови вимагають умінь диференціювати стилі мовлення у 5- 7 класах. Отже, така робота повинна набрати систематичного характеру і проводитися на кожному уроці. Для цього слід добирати дидактичний матеріал з текстів різних стилів, а не лише з художнього і публіцистичного, як уже традиційно склалося у практиці вчителів. Навички розрізнення ознак того чи іншого стилю формуються в процесі опрацювання засобів стилістики під час вивчення програмових розділів.
|
|
|
Формування навичок стилістичного редагування відбувається під час роботи з чернеткою. Уже в 5 класі учні набувають умінь виправляти написане не тільки в орфографічно-пунктуаційному плані, але й стилістичному, дотримуючись стильового спрямування тексту. У такий спосіб краще засвоюються ознаки стилів, що вивчаються в школі.
Стилістичну правку тексту варто проводити й під час компонування творів малого розміру (мініатюр). Корисним є також взаєморецензування індивідуальних відповідей учнів. Вироблення навичок критичного ставлення до свого й чужого мовлення є необхідним компонентом функціонально-стилістичного аспекту вивчення мовних явищ.
|
|
|
Навички користування тим чи іншим стилем виробляються в учнів ще слабо (особливо науковим, публіцистичним). Діти часто допускають різностильність власному мовленні, недостатньо користуються виражальними засобами, властивими певному стилю. Формування таких навичок сприяє засвоєнню ознак кожної стилю.
Стилістичний аналіз, визначення функції мовної одиниці у мовленні - не від'ємна частина роботи зі стилістики. Постійне застосування різних видів стилістичного аналізу забезпечує формування умінь і навичок стилістичної грамотності учнів.
Функціонально-стилістичний аспект вивчення мови ґрунтується на здійсненні взаємозв'язку стилістики з усіма іншими розділами шкільного курсу.
Уживаність мовних засобів у різних стилях неоднакова. Відмінності їх уживання спостерігаються на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, словотвірному морфологічному і синтаксичному. Покажемо це на прикладах двох стилів - наукового й художнього.
1. Фонетичний рівень. Якщо в наукових текстах частота вживання голосних наголошених словах досягає 30%, то в художньому - біля 38%. Це пояснюється тим, що в науковому мовленні частіше вживаються багатоскладові слова і голосні звук і рідше потрапляють у наголошені позиції. Для художнього мовлення властиві звукоповтори (звукова анафора, звукова епіфора, алітерація, асонанс) як важливі його конструктивні засоби, що пов'язані з іншими елементами емоційно забарвленого мовлення і служать для підсилення емоційності. Науковий стиль, що виконує пізнавально-інформативну функцію, позбавлений цих фонетичних ознак.
2. Лексичний рівень. Наукове мовлення, відображаючи мислення, прагне до використання абстрактної лексики, слів-терміиів, назв різних понять, явищ. Художнє мовлення з його тенденцією до художньо-образної конкретності будується здебільшого па конкретній лексиці, на емоційно забарвлених словах.
3. Словотвірний рівень. У науковому мовленні суфіксальні і префіксальні слова не сприймаються як засіб емоційного підсилення. Термінологічна лексика тут не має відтінку зменшеності і пестливості, хоча можуть зустрічатися слова у зменшувальній формі. У художньому мовленні за допомогою афіксації виражаються найрізноманітніші відтінки: співчуття, зневага, злість, строката й суперечлива гама емоцій та оцінок. У цьому стилі часто вживаються суфікси здрібнілості, пестливості і збільшення, згрубілості для створення різних колоритів: урочистості, іронії, живого усного мовлення тощо. У художньому мовленні використовуються також і безафіксні творення слів, здебільшого іменників від прикметників та дієслів.
4. Морфологічний рівень. У науковому мовленні переважна більшість морфологічних форм — суворо нормативні. Тут використовуються ті форми іменників, прикметників, дієслів та інших частин мови, які служать для характеристики певних понять і явищ, для конкретизації висловлення. З-поміж морфологічних синонімів у науковому стилі вживаються в основному форми, позбавлені емоційно-експресивного забарвлення. Для художнього мовлення властиві морфологічні форми
слів, що визначаються особливою, образною функцією. До абстрактних віддієслівних іменників, скажімо, в наукових текстах звертаються у три-чотири рази частіше, ніж у художніх. Пояснюється це тим, що іменники, зберігаючи лексичне значення відповідних дієслів, виражають дію в більш абстрактній, узагальненій формі.
5. Синтаксичний рівень. Наукове і художнє мовлення на цьому рівні мають ряд відмінностей. Для наукового мовлення характерне вживання розповідних, повних речень, у яких переважає прямий порядок слів. У наукових текстах переважають складносурядні і складнопідрядні речення, якими можна передавати різноманітні логічні відношення. Широко вживаються тут і складні синтаксичні конструкції. Для художнього мовлення властиві синтаксичні одиниці, які найвиразніше виконують ідейно-естетичну функцію. Використання мовних засобів у художніх текстах має творчий, індивідуальний характер. Через це в художньому мовленні функціонують найрізноманітніші синтаксичні одиниці.
Відмінностями різних мовних рівнів характеризуються й інші стилі. Ознаки стилів, а отже, й відмінності між ними школярі можуть засвоїти лише тоді, коли вивчення різних рівнів мовних явищ буде спрямоване в стилістичному аспекті і проводитиметься на текстовій основі.
Стилістичні вправи
Стилістичні вправи - особливий вид завдань, що виконуються учнями в процес засвоєння шкільного курсу української мови. Вони допомагають глибше зрозуміти закономірності розвитку рідної мови, пізнати її красу і багатство і навчитися ним користуватися. Необхідним для цих вправ є неперервне ускладнення завдань, урахування попередніх знань учнів, взаємозв'язок між видами вправ, рівномірне чергування різних видів тощо. Вправи зі стилістики відзначаються своєрідністю. По-перше, вони, як робота з стилістики взагалі, тісно пов'язані з основним програмованим матеріалом і використовуватись ізольовано від нього не можуть. Інакше це призведе до штучності, відриву стилістичних засобів від загальномовних явищ і, нарешті, до порушення принципу систематичності. Не можна, наприклад, розкрити стилістичне багатство української мови, пов'язане з прямим і переносним значенням слів, не пояснивши самої суті явища переносності, як не можна па уроках лексики при вивченні прямого і переносного значення слів не показати його стилістичної функції. Отже, одним із важливих принципів системи вправ із стилістики є органічний зв'язок з тими мовними явищами, на базі яких вони будуються. По-друге, стилістичні вправи якнайтісніше пов'язані з піднесенням загальної мовленнєвої культури, що може бути досягнута лише шляхом використання комплексу вправ, і насамперед стилістичних. При доборі вправ слід ураховувати наявність суттєвих помилок у мовленні учнів. Таким чином, система стилістичних вправ - це струнка, чітко окреслена послідовність розумових дій і операцій, що ґрунтується на поняттях загальномовних явищ, їх стилістичної диференціації і випливає з життєво необхідних потреб удосконалення комунікативних умінь і навичок. Принципи побудови системи стилістичних вправ - це вихідні положення, які відбивають зміст, місце, структуру вправ у процесі їх застосування.
До таких принципів відносимо: 1) змістовність тексту; 2) здійснення міжпредметних зв'язків і порівняння текстів різних стилів; 3) відповідність змісту вправ матеріалові програмових розділів; 4) перспективність, наступність і систематичність вправ; 5) диференційований підхід до знань учнів у доборі вправ; 6) підпорядкування змісту вправ роботі над типовими помилками в мовленні учнів; 7) добір видів вправ залежно від методів та прийомів їх реалізації.
Система стилістичних вправ має ґрунтуватися на єдності і взаємодії всіх перелічених вище принципів.
Головна передумова методично правильної системи вправ полягає в поєднанні навчальної і виховної мсти. Зміст завдань повинен не тільки відбивати основні стилістичні особливості української мови, а й служити важливим засобом виховання духовності й високих моральних якостей учнів. Дотримуючись принципу змістовності вправ, учитель повинен завжди пам'ятати, що: а) тексти вправ ілюструють стилістичне багатство української мови; б) лише та вправа сприяє засвоєнню стилістичних мовних одиниць, зміст якої чітко відбиває ці функції; в) якості стилістично правильного мовлення виробляються на стилістично бездоганних взірцях.
Важливу роль у доборі стилістичних вправ відіграють міжпредметні зв'язки, що виражаються в порівнянні й зіставленні мовних явищ української мови з іншими, використанні текстів художньої літератури, підручників історії, географії тощо.
Урахування принципу відповідності і співвідносності вправ зі стилістики змістові виучуваного матеріалу з мови в 5-9 класах необхідне. Засвоєння мовних явищ - складний процес, який передбачає ряд розумових комбінації, спрямованих на практичне володіння знаннями. Стилістичні вправи повинні бути тісно пов'язані з вправами з орфографії, пунктуації, відображати лексичні, фонетичні та граматичні явища мови.
Ефективність вправ із стилістики залежить від знань і умінь учнів, одержаних у молодших класах, тобто від урахування принципу перспективності і наступності. Цей чинник особливо важливий у 5 класі, коли розпочинається систематичне вивчення курсу мови і запас знань учнів ще невеликий. Учитель повинен зважити на те, що деякі стилістичні навички діти одержали в 1-4 класах і спиратися на них у подальшій роботі.
Принцип систематичності виражається в доцільності застосування вправ з метою вироблення в учнів стійких навичок стилістичної вправності. Так, скажімо, основи милозвучності української мови учні засвоюють під час вивчення фонетики в 5 класі. Але евфонічне багатство української мови слід розкривати на всіх уроках української мови, формуючи навички усного мовлення.
Спираючись на принцип перспективності, наступності та систематичності при доборі стилістичних вправ, потрібно врахувати: а) зміст і обсяг питань із стилістика і в програмі 1-4 класів; б) повторюваність окремих програмових тем у 5-9 класах; в) зміст мовленнєвої змістової лінії у кожному класі.
Для вправ зі стилістики певне значення має диференційований підхід до окремих класів і навіть учнів.
Під час роботи зі стилістики диференціація знань і вмінь учнів так само необхідна, як при вироблені орфографічних чи пунктуаційних навичок. Складність роботи вчителя при цьому виявляється у необхідності фіксації стилістичних помилок з метою урахування їх при доборі вправ. Диференційований підхід виявляється також у варіантності вправ залежно від умов роботи школи, класу. Так, для менш підготовлених варто пропонувати вправи з полегшеним завданням, а для сильніших - важчий варіант.
У вправах з стилістики необхідно врахувати типові помилки, допущені в самостійних роботах. На основі цього варто використовувати вправи на виправлення текстів, що відображають порушення милозвучності мови, слововживання, структури словосполучень, речень, стилістичного оформлення тексту.
До системи вправ необхідно ввести завдання на редагування текстів, добір потрібного слова чи словосполучення, аналіз певного стилю тощо.
Стилістичні завдання повинні будуватися на основі тих методів і прийомів, як виявилися найефективнішими в опрацюванні стилів мовлення та їх ознак. Отже вправи зі стилістики, дібрані за переліченими вище принципами, сприяють засвоєнню стилістичного багатства української мови, виробленню навичок стилістичної вправності і піднесенню загальної мовної культури.
Важливе значення у створенні системи вправ із стилістики має різноманітність їх змісту і видів. Правильний добір вправ забезпечить посилення інтересу учнів до виучуваного матеріалу, допоможе розкрити цінність практичного володіння мовою і сприятиме розкриттю стилістичного багатства української мови.
Необхідність поєднання видів усних і письмових вправ пояснюється, по-перше, потребою виробляти навички стилістично грамотного письма і усного мовлення учнів. По-друге, ряд важливих стилістичних явищ, як милозвучність мови, виразність її звукового оформлення, особливості інтонації, виявляються саме в усному мовленні, демонструвати їх варто на прикладах усних вправ. По-третє, поєднання усних і письмових вправ має психологічну основу, оскільки людське мовлення ґрунтується на умовно-рефлекторній основі. Комбінування усних і письмових завдань веде до удосконалення, упорядкованості писемного мовлення і чіткості, логічності усного.
Види стилістичних вправ тісно пов'язані із змістом основного програмового матеріалу, що особливо помітно у 5-9 класах, коли учні засвоюють стилістичні функції лексичних, фонетичних і граматичних одиниць. Цілком природно, що такі завдання відображають стилістичні особливості цих одиниць. Тому стилістичні вправи діляться на лексико-стилістичні, фонетико-стилістичні та граматико-стилістичні. Безперечно, кожен з цих видів завдань є домінуючим при вивченні відповідного розділу програми, але всі групи вправ широко використовуються протягом опрацювання шкільного курсу мови.
Важливе значення для правильного добору стилістичних вправ має визначення місця їх застосування, у процесі формування стилістичних умінь і навичок, оскільки вони є джерелом додаткової інформації, що служить засобом поглиблення знань учнів про стилі мовлення й вироблення навичок стилістичної вправності.
Можна виділити такі три групи вправ:
Супровідні вправи, тобто вправи, що доповнюють, деталізують виучувану лексичну, фонетичну або граматичну тему зі стилістичного боку й служать джерелом інформації.
Спеціальні вправи, які розкривають конкретні стилістичні ознаки мовних явищ і виконуються під час вивчення суто стилістичних тем.
Вправи на закріплення і поглиблення знань і навичок, або тренувальні вправи.
Супровідні вправи - найпоширеніший вид роботи із стилістики, оскільки саме за допомогою їх розкриваються стилістичні особливості тих чи інших мовних явищ, з'ясовуються ознаки стилів. Вправи цього типу мають місце на кожному уроці вивчення нового матеріалу, за винятком тих тем, які не пов'язані зі стилістикою.
Супровідні вправи мають свою психологічну основу. Спираючись на вчення І. Павлова про вищу нервову систему людини, ці вправи можна класифікувати як один із способів інформації, здобутої учнями під час уроку. Оскільки всяке навчання є вироблення тимчасових нервових зв'язків, то супровідні вправи не можна вважати основним засобом вироблення навичок, а тільки джерелом першого ознайомлення зі стилістичними особливостями мовних явищ. Це своєрідний перший етап навчання стилістики, який мусить мати продовження у вигляді інших видів стилістичних завдань.
Наступним етапом засвоєння засобів стилістики є спеціальні вправи, що виконуються па уроках вивчення суто стилістичних тем. Чинна програма з української мови для 5-9 класів передбачає ознайомлення учнів із стилями мовлення, їх ознаками на окремих уроках. Вправи, що їх добирає вчитель для такого уроку, будуть основним дидактичним матеріалом для ґрунтовного вивчення певних стилістичних явищ. Спеціальні вправи вживаються для набуття учнями знань і навичок з окремого питання, що відбиває стилістичний бік мови. Такі вправи повинні всебічно ілюструвати той чи інший стилістичний засіб.
Досить поширеною групою стилістичних вправ є вправи на закріплення та поглиблення знань, умінь і навичок учнів. Вони використовуються як основний засіб вироблення стійких навичок практичного володіння стилістичним матеріалом, засвоєння учнями відомостей зі стилістики при виконанні супровідних та спеціальних завдань. Цей вид стилістичних вправ може бути на різних за типом уроках, крім контрольних, і повинен охоплювати всю багатоманітність стилістичних засобів української мови. Вправи на закріплення і поглиблення знань учнів важливі на уроках зв'язного мовлення та на уроках аналізу творчих робіт. Учитель може широко користуватися ними і на уроках літератури, особливо під час роботи над мовою того чи іншого твору. За змістом і формою цей вид вправ виділяється своєю різноманітністю, оскільки закріплення й поглиблення знань може охопити ряд важливих питань, що розкривають стилістичний бік мови.
Таким чином, вправи з стилістики є важливим засобом набуття знань і вироблення стилістичних умінь і навичок учнів. Уміле використання таких вправ, безперечно, служить активним засобом попередження стилістичних недоліків та формування комунікативної компетентності школярів.
Стилістична трансформація тексту виробляє в учнів свідоме ставлення до відбору мовних засобів. Суть його полягає в тому, що учень повинен передати запропонований зміст іншими засобами і виявити засоби (якщо такі будуть), властиві іншому стилю.
Особливо ефективним: у системі вправ є складання учнями творів-мініатюр з відповідним стилістичним завданням.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!