Етапи роботи над диктантом.

Диктант (від латинського – dicto – говорити, диктувати)- письмова робота, вправа для перевірки грамотності учнів і засвоєння ними правил правопису (орфографії, пунктуації).

В основу класифікації диктантів можна взяти 4 аспекти:

1.За призначенням: навчальні диктанти, навчально-перевірні, перевірні(контрольні).

2. За часом запобігання помилок і закріплення граматичного та правописного матеріалу: попереджувальні, пояснювальні, коментовані.

3. За характером відтворювання на письмі: без зміни тексту (диктанти-завдання, диктанти-переклади), зі зміною тексту (вибіркові,словникові, творчі, вільні).

4. За сприйманням тексту: зорово-слухові,слухово-зорові, слухові, зорові (диктант з пам’яті).

У шкільній практиці застосовуються різні види диктантів з урахуванням усіх цих аспектів.

Методика проведення зорово-слухового диктанту така: вчитель записує на дошці речення чи коротенький текст. Потрібні орфограми вчитель виділяє кольоровою крейдою, або підкреслює. Учні звертають увагу на виділені орфограми(зорове сприймання), роблять складовий, звуковий аналіз слова та граматичний та орфографічний розбір. Учитель закриває написане і диктує дітям кожне речення. Учні повторюють речення (за викликом учителя) і записують у свої зошити).

Після написання диктанту учні звіряють його з написаним на дошці, відповідно роблячи, потрібні виправлення. Таким чином, написаний диктант перевіряється одразу в класі.

Методика проведення слухово-зорового диктанту така: перед написанням диктанту вчитель дає завдання учням повторити певні правила. Учитель зачитує речення, учні уважно слухають, потім проводиться звуковий, складовий аналіз слова, та граматичний і орфографічний розбір слів на слух.

Розбір може бути колективний (учитель,звертаючись до всього класу, запитує, як писати, наприклад, те чи інше слово і чому саме так, а учні один за одним пояснюють) або індивідуальний, коли учень самостійно проводить весь розбір.

Вчитель читає речення, учні повторюють його і самостійно записують у зошитах, а один учень записує на дошці. Потім учні звіряють написане в зошитах з написанням на дошці.

Методика проведення попереджувального слухового диктанту така: учитель перед написанням диктанту дає учням завдання повторити певні правила. Учитель читає речення, а учні пояснюють усно потрібні орфограми і записують речення у зошитах. Після написання диктанту відбувається взаємоперевірка (учні обмінюються зошитами і перевіряють написане). Учитель звертає увагу на певні орфограми і домагається, щоб при взаємоперевірці ці орфограми були у полі зору перевіряючих.

Методика проведення пояснювального диктанту така: після достатньої кількості вправ на те чи інше вивчене правило вчитель попереджує учнів,що на наступному уроці вони будуть писати пояснювальний диктант. Вдома учні повторюють відповідні правила. На уроці вчитель диктує речення, клас уважно слухає. Вислухавши речення, учні записують його без жодних попередніх пояснень. Після написання диктанту, учні пояснюють важкі орфограми,записують слова з цими орфограмами на дошці або відшукують потрібні слова у словнику.

Пояснювальний зорово-слуховий диктант. Окремі речення чи текст учні записують під диктовку, а потім пояснюють важкі орфограми. Пояснення розраховане на зорове сприймання дітей: класна дошка, таблиці підручник, словник тощо.

Пояснювальний слуховий диктант. В основу цього виду кладеться усне пояснення важких орфограм після написання диктанту (слухове сприйняття).

Методика проведення коментованого диктанту така. Учні всього класу пишуть під диктовку вчителя. На дошці ніхто не пише. Вчитель диктує, дотримуючись правил орфоепії. Один з учнів, за дорученням вчителя, не встаючи з місця, пишучи одночасно з класом, голосно повторює перше слово речення, коротко пояснює написання певного слова, спираючись на правило, потім промовляє його по складах і одночасно пише разом з учнями, після чого переходить до коментування наступного слова.

Учні всього класу працюють разом з коментуючим, уважно слідкують за коротким поясненням орфограм, перевіряють ніби себе, свої знання і вміння писати грамотно. Важливо, щоб клас працював ритмічно, без пауз, затримок. Якщо коментуючий замовкає, то негайно продовжує коментувати інший учень (вчитель називає прізвище по ходу коментування або відразу призначає кілька учнів, які будуть коментувати письмо).Один учень може коментувати кілька слів або одне речення.

Коментований диктант не потребує перевірки в класі.Проте учитель потім перевіривши його, вводить в іншу вправу для коментованого письма слова або речення, в яких була допущена найбільша кількість помилок. Тут вчитель пропонує коментувати тим учням, які допустили ці помилки через неуважність.

Коментований диктант треба вводити поступово, обережно. Спочатку коментує сам вчитель, подає зразок, потім ті учні, які бажають, далі (за викликом вчителя) - сильніші учні, а через 4-5 тижнів вільно коментуватимуть усі.

Вибірковий диктант. Диктується текст, учні вибирають потрібні слова і записують

Вибірковий диктант з завданням. Диктується текст, учні вибирають задані слова і записують їх у певній формі або класифікують потрібні слова за вказаною схемою.

До вибіркового диктанту учнів потрібно поступово готувати, практикуючі спочатку вибіркове читання і вибіркове списування.

Вибіркові диктанти поступово можуть ускладнюватися: написання вибіркового диктанту вимагає від учня всебічної уваги, кмітливості, напруження не тільки пам’яті, а й розуму. Учневі потрібно виділити з тексту слово для виписування і одночасно дати йому граматичну характеристику, щоб помістити у відповідну колонку. Тому речення диктують не один раз, а повторюють його двічі-тричі.

До вибіркового диктанту дітей потрібно готувати. Починають з вибіркового списування, усних вибіркових диктантів у простій формі. Потім переходять до написання вибіркових диктантів – спочатку йде виписування слів, словосполучень без зміни форми слова, потім виписування слів, словосполучень із зміною форми і, нарешті, виписування слів з певним граматичним завданням. При цьому необхідно детально роз’яснювати учням техніку вибіркового запису. Коли учні добре засвоять техніку вибіркового запису,вибірковий диктант можна використовувати не тільки з навчальною метою, а й з метою контролю.

Словниковий диктант з пам’яті. Записуються слова, які учні прочитали на дошці, таблиці. Після написання диктанту учні самостійно перевіряють себе (за записом на дошці або на таблиці), або роблять взаємоперевірку (взаємна перевірка зошитів учнями один у одного).

Словникові диктанти з завданням: а) диктуються слова і префікси або суфікси, а учні утворюють і записують спільнокореневі слова; б) диктуються слова або словосполучення, учні добирають до них синоніми, антоніми, одне слово замінюють словосполученням, словосполучення – словом.

Творче списування (з дошки, таблиці) – простіший етап творчої роботи. Учням дається завдання списати, наприклад, склади, слова, але не механічно, а в певній послідовності, з певним елементом творчості.

Творчий диктант з розширенням і доповненням тексту. Учні добирають потрібні слова і словосполучення, розширюють та доповнюють продиктований учителем текст.

Вільний диктант. За допомогою вільного диктанту учнів можна підготувати до написання переказів. Добирається зв’язний текст,насичений потрібними орфограмами і доступний за змістом для дітей певного класу. Текст ділиться на три –чотири абзаци. Учням читається спочатку весь текст, вони переказують його зміст, звертаючи увагу на написання тих чи інших слів. Після такої підготовчої роботи текст диктується не реченнями, а абзацами. Абзац читається один-два рази. Перед учнями ставиться завдання: записати абзац так, як запам’ятали. Заміна слів, виразів не забороняється, аби був переданий правильно зміст абзацу. Звичайно,учнів попереджають,що перед ними стоїть завдання передати зміст якомога ближче до тексту. Коли всі учні написали зміст першого абзацу, читають другий абзац і т. д.

Після закінчення роботи учні самі проглядають написане. Зошити вчитель збирає для перевірки. Оцінюючи вільний диктант слід враховувати ступінь наближеності змісту роботи учня до оригіналу, уважне ставлення до художнього відтворення тексту. На уроці аналізу результатів вільного диктанту вчитель відзначає вдалі роботи з погляду передачі змісту тексту.

Щоб дати учням можливість відчути успіхи і недоліки в своїй роботі, учитель може читати абзаци тексту,а учні за викликом читають,як вони передали ці частини тексту. Вчитель, готуючись до уроку, намічає, хто який абзац із своєї роботи читатиме (бажано намітити на кожний абзац по два-три учні: один-два, що вдало передали, і один, що невдало передав зміст абзацу).

До контрольного диктанту учнів слід готувати. Контрольному диктантові передує ряд попереджувальних, коментованих, пояснювальних, вибіркових диктантів та інших вправ, проведених з метою вироблення в учнів правописних навичок під час вивчення того чи іншого розділу граматики. За тиждень-два учнів попереджують, що буде контрольний диктант, вказують,які правила варто повторити. Методика проведення контрольного диктанту така.

Учитель попередньо читає текст, якщо він зв’язний. Якщо ж, крім зв’язного тексту, є окремі слова чи речення, то учнів попереджають про перехід до читання другої частини тексту. Прочитавши текст, учитель з’ясовує, чи все зрозуміло,чи немає запитань в учнів, і лише після цього починає повторне читання першого речення. Учні, вислухавши речення, пишуть.

Текст з окремих речень учитель починає диктувати без попереднього читання. Диктувати потрібно чітко, голосно, виразно, дотримуючись норм літературної вимови.

Темп письма у всіх учнів не однаковий. Треба навчити учнів,які встигли записати речення раніше від інших, раціонально використовувати резерв часу: зразу ж прочитати по складах те речення,що записали. Часто ті,що пишуть швидко, допускають описки: пропускають,переставляють букви. Самостійне читання написаного допомагає виправити помилки.

Коли весь клас записав речення, учитель повторно читає його, попередивши учнів: «Прослідкуйте! Повторюю!».Очима слід оглянути клас,перевірити,чи всі учні готові слідкувати. Важливо, щоб учні відчули, що вчитель не поспішає, а спокійно і впевнено веде урок. Спокій і впевненість вчителя передається учням, діти краще справляються із складною для них роботою.

Коли текст весь записаний,учитель ще раз його читає, учні перевіряють записане. Між окремими реченнями вчитель робить значну паузу,щоб учні могли подумати,виправити. Дехто з учителів після цього дає ще додатковий час, щоб учні перевірили самостійно написане. Зрідка доцільно попереджати, що спеціального часу на повторний перегляд не буде. Це привчає учнів до самоконтролю,примушує їх відразу писати уважно.

В кінці уроку, коли контрольні роботи здані, слід запитати, в написанні яких слів учні мали сумнів. Роз’яснення вчителя знаходять в цей момент найсприятливіший грунт: правопис поясненого слова учень запам’ятовує на все життя. Неодмінно слід усе з’ясувати дітям, не залишати учнів із своїми сумнівами наодинці.

Словникова робота.

Завдання: Збагачення словникового запасу учнів за рахунок засвоєння нових слів, синонімів, антонімів до уже відомих для них слів; Формування умінь і навичок визначати семантику, емоційно-експресивне забарвлення слів і правильно користуватися ними; Формування умінь і навичок правильного слововживання з урахуванням сполучуваності слів; Розвиток умінь доцільного використання слів залежно від типу і стилю мовлення; Виховання в учнів мовного чуття, естетичного смаку до краси слова; Попередження і виправлення лексичних недоліків у мовленні учнів. Основні принципи словникової роботи: Позамовний - Враховує виховний і розвивальний характер словникової роботи; Синтагматичний -Допомагає осмислити семантичні відношення слів у тексті; Парадигматичний -Передбачає ознайомлення учнів з лексичною парадигмою; Функціональний -Передбачає ознайомлення учнів з функціями слів у тексті; Контекстуальний -Вимагає дотримання функціонально-стилістичного аспекту розвитку мовлення. Об’єкти: Слова і стійкі словосполучення, з якими учні зустрічаються вперше або значення яких не зовсім розуміють; Лексико-семантичні групи слів, що функціонують у різних контекстах; Співвідносні лексичні засоби: слова активної і пасивної лексики, літера-турні і позалітературні слова, нейтральні і стилістично забарвлені слова; Словниковий запас учнів, відповідність його літературній нормі. Словникова робота повинна спиратися на знання, набуті учнями в процесі засвоєння лексики і фразеології. Основні види словникових вправ. Лексичні вправи -Спрямовані на з’ясування семантики слова, його основних ознак, ознайомлення із словни-ковим складом рідної мови, сферою вживання різних лексичних шарів. Лексико-граматичні -Використовуються для засвоєння знань з граматики і повторення теоретичних відомостей. Лексико-орфографічні -Пов’язані із засвоєнням граматичного матеріалу, його правописних явищ та засвоєння лексичних понять. Лексико-стилістичні -Передбачають вироблення в учнів навичок правильно користуватися словом у певному стилі.

Види переказів.

Переказ розвиває в учнів ло­гічне мислення; уточнює і розширює словниковий запас, активізує його; сприяє закріпленню граматичних знань, синтаксичних конструкцій, правописних навичок. Крім того, переказ художнього твору чи статті збуджує в учнів певні думки, викликає відповідні настрої, почуття, розширює їхні знання про навколишній світ. У загальноосвітніх школах застосовують різні види усних та письмових переказів. В основу їх класифікації вчені поклали чотири провідні ознаки: а) характер текстового матеріалу; б) спосіб передачі змісту; в) мету переказу; г) місце виконання. За типом мовлення (характером текстового матеріалу) перекази можуть виступати у вигляді розповідей, описів, роздумів. Перекази-розповіді — це перекази, в яких описано одну або кілька подій. Для розповідей характерна часова логічна послідовність викладу явищ. Діти без особливих труднощів засвоюють і відтворюють зміст оповідань. Перекази-описи — це перекази, в яких викладено зовнішню характеристику одного чи кількох предметів. Між окремими частинами в описі наявні просторові зв’язки, які сприймаються і засвоюються учнями з більшими зусиллями, ніж часові. Перекази-роздуми — це перекази міркувань щодо подій, явищ, предметів. Вони не тільки сприяють розвиткові мови, а й дають учням можливість проявити самостійність, до­помагають учителеві з'ясувати, що цікавить та хвилює уч­нів у тому чи іншому уривку, якими людськими якостями вони бажають оволодіти. Залежно від того, як опрацьовується учнями зміст і виклад тексту, перекази бувають: докладні (детальні), стислі, вибіркові, творчі, перекази-переклади. Докладні перекази ставлять своєю метою пере­давати зміст оповідання, уривка чи епізоду повністю (без пропуску окремих деталей), послідовно (не порушуючи порядку дій) і правильно (точно називаючи імена, факти, окремі назви). Завдання стислого переказу — навчити учнів ви­словлювати свої думки та почуття стисло і чітко. Відомо, що передача основи твору, його сюжетного стержня вимагає значно більших зусиль, ніж детальна роз­повідь тексту. Головна мета вибіркового переказу — навчити учнів відбирати з тексту найістотніше з того чи іншого пи­тання. Це значно складніший вид роботи, ніж написання стислого переказу. Стислий переказ вимагає вміння стисло передати зміст твору, а вибірковий — лише те, що стосу­ється певної особи, події тощо. Працюючи над таким ви­дом переказу, спочатку учні колективно вибирають найголовніше. Серед різних видів переказів, що найближче стоять до творів і значно сприяють розвиткові розумової активності учнів, самостійності виконання завдань, свідомому підхо­дові до розв'язання їх, провідне місце займають творчі перекази. За метою та методикою проведення перекази поділяють­ся на навчальні та контрольні. Мета навчальних — при­щепити учням уміння виконувати той чи інший вид пе­реказів, мета контрольних — перевірити, як учні оволоділи навичками письмового викладу прослуханого тексту.

---

Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 19; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!