Попередня підготовка до переказу
Позаяк переказ — спосіб перевірки грамотності, то в процесі підготовки до нього треба повтори найважливіші орфограми і пунктограми, особливо ті, які за результатами основних письмових робіт визначено як типові. Однак необхідно і звернути увагу на запас лексико-фразеологічних та граматичних засобів, вправність і доцільність їх використання, повноту сприйняття змісту, структури і стилістичних особливостей тексту, здатність створити його власний варіант. На це має спрямовуватися підготовка із чітким визначенням теоретичних і практичних аспектів.
Насамперед потрібно пригадати основні характеристики тексту як одиниці мовлення:
1. підпорядкованість усіх складових єдиній темі й авторському задуму;
2. структурований зміст (підтеми, наявність зачину і кінцівки, взаємозв'язок між частинами, яким визначається розгортання викладу, поділ на абзаци, що відповідають підтемам);
3. стиль тексту;
4. тип мовлення.
Складовою частиною ^підготовки мають бути' не тільки перелік стилів, але й засоби створення того чи іншого стилю, не тільки типи мовлення, але й характерна для кожного з них послідовність викладу.
Наступним етапом підготовки стануть тренування у визначенні теми і головної думки тексту шляхом добирання заголовків та формулювання авторської позиції (мети створення тексту) до зв'язних уривків із текстів або вправ підручника.
Ефективною роботою, спрямованою на осмислення тексту, є поділ його на частини, у яких висвітлюється певне питання.
|
|
|
Можливі два варіанти такої вправи:
1. Використовувати тексти зі збірника переказів, до яких додаються орієнтовні плани із завданням: визначити в тексті уривки, що відповідають кожному пунктові. Це дає змогу відслідкувати послідовність розгортання подій. При цьому у поле зору потрапляє багато питань, що можуть прислужитися при написанні переказу: роль прямої мови і діалогів; лексичні та граматичні засоби вираження почуттів тощо. До того ж принагідно оцінюється і сам план — його відповідність змісту тексту.
2. Робота над структурою тексту — поділ його на окремі смислові фрагменти і придумування заголовків до них. Сукупність цих заголовків становитиме план викладу змісту.
Подані варіанти протилежні один одному: в першому здійснювався аналіз від загального до конкретного, в другому — навпаки — від конкретного до загального. У цілому ж вони доповнюють один одного.
Ще одним спрямуванням попередньої підготовки до переказу є напрацювання можливих способів вираження думки:
1. перефразування речень, заміна окремих компонентів;
2. вживання одних синонімів замість інших;
|
|
|
3. заміна слів фразеологізмами і навпаки;
4. простих форм частин мови і деяких членів речення складними;
5. зворотів — підрядними реченнями;
6. сполучникових речень — безсполучниковими;
7. прямої мови — непрямою і навпаки.
Така робота допоможе уникнути як орфографічних помилок (коли є сумніви при написанні певних слів), так і пунктуаційних (вагаючись у доборі розділових знаків).
Повторюючи синтаксичні конструкції, слід особливу увагу звернути на типові порушення речень, зокрема:
1. використання дієприслівникових зворотів, не пов'язаних єдиним виконавцем з дієсловом-присудком (Прослухавши нову мелодію, вона мені сподобалась)]
2. сплутування прямої і непрямої мови (Ліна Костенко писала, що шукайте цензора в собі)-,
3. вживання означальних речень, відірваних від слова, яке вони пояснюють (Художник змалював дівчину і голубку, з якою потім познайомився).
У ході роботи потрібно потренуватися у розмежуванні складних речень з підрядними часу, умови, причини, способу, дії, які можна замінити зворотами, а які — ні.
Сприймання тексту
Текст переказу зачитується двічі. Треба, щоб прослуховування дало якнайбільше інформації, необхідної для подальшої роботи. Тому ні в якому разі не слід обмежуватися пасивним слуханням з надією, що щось запам'ятається. Слухання має стати етапом активної аналітичної роботи.
|
|
|
Під час першого зачитування тексту учні намагаються зробити якомога більше «заготовок» — записують фрагменти речень, навіть цілі речення, але за цією роботою пропускають наступні частини тексту, втрачають розвиток подій, унаслідок чого не можуть сприйняти текст як цілісність з його ідейно-тематичною та структурною визначеністю. Такі поспішні записи приносять не користь, а шкоду.
Найважливішим завданням початкового ознайомлення з текстом є усвідомлення його теми, головної думки, змісту і структури. Цим і визначається характер роботи. Слухаючи перший раз текст, слід робити помітки. Але такі, що намітять план викладу і надалі допоможуть зрозуміти особливість побудови запропонованого тексту, визначити його тему та ідею.
Важливо записати незрозумілі слова, щоб під час другого читання з'ясувати їх значення. Слова, над правописом яких треба подумати; вагомі для розкриття авторського задуму вислови доцільно виписати під час другого читання.
Зорієнтувавшись в основних характеристиках змісту і композиції, потрібно зосередитися на мовному оформленні тексту, визначити авторське ставлення до описуваного, виявити засоби, які висловлюють це ставлення. Ці засоби допоможуть визначити і стиль тексту.
|
|
|
Під час другого читання здійснюється і своєрідний контроль за тим, чи правильно була сприйнята під час першого читання структура тексту. Це буде остаточний крок до складання робочого плану переказу. Такий план необхідний навіть тоді, коли не вимагається наводити його у числовому варіанті роботи: тільки використання плану, послідовне висвітлення всіх його пунктів забезпечить дотримання вимог до зв'язного висловлювання.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!