Валютне регулювання може бути прямим та опосередкованим.
Пряме валютне регулювання здійснюється законодавчо-нормативним установленням прямих вимог, норм, правил, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями і є обов'язковими для суб'єктів валютного ринку. Подібне регулювання забезпечується інструментами адміністративної дії.
Опосередковане валютне регулювання здійснюється створенням економічними методами таких умов на валютному ринку, які будуть стимулювати поведінку його суб'єктів у напрямі, адекватному досягненню цілей валютної політики. Подібне регулювання забезпечується переважно інструментами економічної дії.
Валютне регулювання, особливо пряме, може бути ефективним, якщо воно доповнюється валютним контролем. Оскільки регулятивні вимоги державних органів не завжди відповідають індивідуальним інтересам окремих суб'єктів валютного ринку, вони можуть не виконуватися, порушуватися тощо, що зведе нанівець їх регулятивні зусилля, якщо не буде здійснюватися відповідний валютний контроль.
Валютний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на перевірку дотримання та забезпечення виконання законодавчо-нормативних вимог, норм, правил проведення валютних операцій. За законами України валютному контролю підлягають усі валютні операції, здійснювані резидентами та нерезидентами. Перевірці підлягає не тільки дотримання правил здійснення операцій, а й обґрунтованість платежів, виконання валютних зобов'язань (перед бюджетом, НБУ), достовірність обліку та звітності за валютними операціями тощо.
|
|
|
Інструменти валютного регулювання — це певні заходи регулятивних чи уповноважених органів, спрямовані на утримання окремих аспектів функціонування валютного ринку та діяльності його суб'єктів у певних межах чи спрямування їх у певних напрямах. Як зазначалося вище, такі інструменти бувають адміністративної та економічної дії.
Адміністративні інструменти валютного регулювання відзначаються прямим, обов'язковим, обмежувальним чи заборонним впливом на діяльність суб'єктів валютного ринку. Заходів такого характеру на практиці застосовується велика кількість, вони поділяються на дві групи: валютні обмеження і валютні блокади.
Валютні обмеження — це законодавче та нормативне встановлені вимоги щодо заборони, обмеження, лімітування та інших форм регламентування валютних операцій резидентів та нерезидентів на валютних ринках.
Валютна блокада — це сукупність заходів щодо обмеження валютного потенціалу певної країни або окремих її резидентів задля досягнення певних політичних чи економічних цілей. Рішення про валютну блокаду можуть приймати керівні органи окремих країн чи групи країн, міжнародні органи (наприклад, РАТТ), міжнародні валютно-кредитні організації (наприклад, МВФ, Світовий банк, ЄБРР) та ін.
|
|
|
До заходів валютної блокади відносять: заморожування валютних авуарів даної країни чи її резидентів на рахунках в іноземних банках; відмова у наданні міжнародних кредитів та іноземної допомоги країні, до якої застосовані заходи блокади; заборона на реалізацію в такій країні інвестиційних проектів компаніями — резидентами країн, що прийняли рішення про блокаду.
В останні роки заходи валютної блокади стали активно застосовуватися з метою протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та боротьби з фінансовою підтримкою тероризму.
Економічні інструменти валютного регулювання — це сукупність заходів з економічного стимулювання такої поведінки суб'єктів валютного ринку, яка сприяє досягненню цілей валютної політики. До таких інструментів належать: валютна інтервенція, або девізна політика; облікова (дисконтна) політика; курсова політика; визначення режиму валютного курсу; диверсифікація валютних резервів; регулювання сальдо платіжного балансу.
|
|
|
Валютна інтервенція є насамперед інструментом регулювання кон'юнктури валютного ринку та стабілізації обмінного курсу. Зокрема, валютна інтервенція може проводитися не тільки для стабілізації обмінного курсу, а й для його зниження чи підвищення з метою посилення стимулювання експорту чи імпорту. У таких випадках інтервенція проводиться за стабільної кон'юнктури валютного ринку, завдяки чому вона змінюється в напрямі, що відповідає досягненню нового рівня курсу. Це свідчить про широкі можливості валютної інтервенції як регулятивного інструменту.
Валютна інтервенція, особливо великих обсягів, впливає не тільки на обмінний курс, а й на грошову базу центрального банку: у разі додаткового продажу валюти на ринку грошова база зменшується, а при викупі — збільшується, що може порушити рівновагу на грошовому ринку і змінити рівень процента та спровокувати інфляційні явища. Якщо така загроза існує, то центральний банк одночасно з інтервенцією на валютному ринку проводить на грошовому ринку операцію зворотної дії, яка називається стерилізуючою. Наприклад, якщо НБУ протягом вересня поточного року викупив інвалюти на 500,0 млн грн і ця сума досить відчутна для кон'юнктури грошового ринку, то він може її стерилізувати, продавши на ринку цінних паперів на аналогічну суму, завдяки чому грошова база і кон'юнктура грошового ринку залишаться незмінними.
|
|
|
Облікова (дисконтна) політика полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного і позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Усе це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку1. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.
У такий самий спосіб — через регулювання маси грошей в обороті — можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики — зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.
Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетичних, сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін.
Якщо метою курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Розширюються можливості запровадження у вітчизняне виробництво новітніх техніки, технології, комп'ютерних систем, закуплених по імпорту. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими «споживачами імпорту», то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж досить обережно і виважено.
До економічних інструментів валютного регулювання можна віднести і визначення режиму валютного курсу. Як зазначалося вище, у світовій практиці існує кілька таких режимів:
фіксований, плаваючий та змішаний. Кожний з них має певні переваги та вади. Вибір того чи іншого режиму валютного курсу є прерогативою центрального банку, що дає йому можливість по-різному впливати на кон'юнктуру валютного ринку, стимулювати різні аспекти поведінки економічних суб'єктів на цьому ринку, спрямовуючи їх на досягнення поставлених цілей.
Особливу роль у валютному регулюванні відіграють такі інструменти, як регулювання сальдо платіжного балансу та управління золотовалютними резервами.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!