Представництво адвоката в цивільному процесі

§ 1. Адвокат як правозахисник

і представник у цивільному

процесі

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону про адвокатуру і глави 12 (статті 110—117) ЦПК адво­кати в цивільному процесі виконують одночасно функції пра­возаступництва й представництва.

Участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майно­вих і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та в сприян­ні суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обс­тавин справи, прав і обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин - між адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом і судом в цивільному процесі. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий харак­тер. Матеріально-правові грунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформ­лення і визначення обсягу

Правові відносини між адвокатом і судом в цивільному судочинстві врегульовано нормами процесуального права (статті 110—117 ЦПК) і є цивільними процесуально-правови­ми. Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України.

При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та на стадіях цивільного судочинства.

Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повно­важення, підтверджене ордером юридичної консультації (п. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинен­ня від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передору­чення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні (ст. 115 ЦПК). Адвокат, що займається адвокатською діяльні­стю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

§ 2. Процесуально-прав.ове становище

адвоката при веденні цивільних справ

у суді першої інстанції

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні проце­суальні засоби — позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин - - скарга і заява, а при окремому провадженні — заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну доп-роцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написан­ню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, лис­тів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'яв­лення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візь­муть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі за визначеним ст. 137 ЦПК змістом. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформляється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом (ст. 136 ЦПК) за наявності у нього відповідного повноваження. З прийняттям позовної заяви ви­никають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває прав і обов'язків процесуаль­ного представника.

Підготовка цивільних справ до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи, покладена на суддю (ст. 143 ЦПК). Процесуальні дії осіб, що беруть участь у справі, а також їх процесуальних представників (в тому числі адвокатів) здійснюються, в осно­вному, на вимогу судді. Разом з тим процесуальні дії по підготовці цивільної справи до судового розгляду можуть здій­снюватися і за ініціативою процесуальних представників-ад-вокатів і спрямовуватися на визначення характеру спірних правовідносин, обставин, які підлягають встановленню, на відшукання доказів, на визначення кола осіб, що братимуть участь у справі тощо.

Представники вправі ставити перед суддею питання про витребування доказів від осіб, які відхилили вимогу адвоката про їх добровільну видачу, а також можуть порушувати клопо­тання про забезпечення доказів і позову (п. 7 ст. 143, ст. 149 ЦПК), про зміну умов його забезпечення (ст. 154 ЦПК) або скасування (ст. 155 ЦПК).

При оформлених повноваженнях на ведення справи в суді адвокат відповідача може використати загальні процесуа­льні засоби захисту, передбачені статтями 99, 103 та іншими статтями ЦПК, а також спеціальні процесуальні засоби -заперечення проти позову і зустрічний позов. Заперечення проти позову подаються у письмовій формі за ініціативою відповідача і на вимогу судді (п. 2 ст. 143 ЦПК). Право на пред'явлення зустрічного позову може бути реалізоване адво­катом не пізніше як за три дні до судового засідання.

В стадії підготовки справи до судового розгляду процесу­альні представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду 'клопотання про призна­чення експертизи, проведення огляду на місці, об'єднання і роз'єднання позовів та вирішення інших питань для забезпе­чення своєчасного і правильного вирішення справи.

Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судово­му засіданні є своєчасне одержання від суду викликів і пові­домлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи (ст. 91 ЦПК), а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки (п. 1 ст. 172 ЦПК).

У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді і учас­никах процесу. Ст. 169 ЦПК надає представникам можливість бути обізнаним із складом суду, а також із прізвищами проку­рора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти їм відвід за наявності для цього підстав (статті 18—20 ЦПК). Незважаючи на те, що обов'язок роз'яснення особам, що беруть участь в справі, їх прав покладається на суддю, процесуальний представник має проконсультувати особу, яку він представляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Вони можуть заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового мате­ріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання у позовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів держа­вного управління, заміну неналежних сторін і внесення змін до позовного спору (статті 99, 104, 109, 121 ЦПК). Представ­ник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача — про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду. Правами позивача користується і третя особа з самостійними вимогами, а, отже, й її процесу­альний представник, коли у нього є належно оформлене пов­новаження (ст. 115 ЦПК).

При дачі сторонами та іншими особами, що беруть участь у засіданні, пояснень суду про обставини справи та інші питання, які підлягають розгляду (ст. 180 ЦПК), представник вправі ставити їм запитання для уточнення вимог, їх підстав і заперечень, висловлювати свої міркування з приводу питань, що постають у процесі провадження справи. До початку судо­вого засідання представник має проконсультувати довірителя, щоб останній у поясненнях уникав зайвої деталізації обставин, говорив суду тільки правду і називав лише ті' факти, які стосуються справи.

Основним в поясненні є обов'язок сторін та їх процесуа­льних представників, пов'язаний з доказуванням підставності позову і заперечень на нього (ст. ЗО ЦПК). Активна участь сторін в доказовій діяльності регламентується процесуальними правами: при дачі свідком показань першими ставити йому запитання (якщо він викликаний за їх ініціативою), вимагати повторного його допиту, призначення очної ставки (ст. 182 ЦПК); бути ознайомленими судом з письмовими доказами, що є у справі, або протоколом їх огляду і дати на них пояснен­ня (ст. 186 ЦПК); бути ознайомленими з речовими доказами із приверненням в разі потреби уваги суду до обставин, пов'­язаних з їх оглядом, із занесенням до протоколу судового засідання; бути ознайомленими з протоколом доручень (ст. 33 ЦПК) і дати свої пояснення по ньому (ст. 188 ЦПК); брати участь в огляді.на місці речових і письмових доказів і подавати свої зауваження на його протокол (ст. 189 ЦПК); бути озна­йомленими з висновками органу державного управління, з думкою громадської організації чи трудового колективу і ста­вити запитання їх представникам з метою тлумачення і допо­внення висновку, а також з'ясування 'думки громадськості (статті 191, 192 ЦПК) тощо.

Нарешті, адвокати мають право на участь в судових деба­тах, обмінятися з дозволу суду репліками (ст. 194 ЦПК), одержати від суду роз'яснення щодо змісту винесеного рішен­ня та про строки і порядок його оскарження (ст. 212 ЦПК), а при неучасті в судовому засіданні одержати його копію (ст. 216 ЦПК). У судових дебатах представники осіб підбивають підсу­мки розгляду судом справи, дають правову оцінку дослідже­ним доказам і спірним правовідносинам, викладають суджен­ня з приводу розгляду справи по суті. У промові представник висловлює думку щодо розподілу між сторонами судових вит­рат, а при встановленні при розгляді справи порушень закон­ності має право порушити клопотання про постановления судом окремої ухвали.

Важливою частиною процесуально-правового положення представника є повноваження, які забезпечують його діяль­ність, спрямовану на виправлення допущених у протоколі судового засідання і в рішенні суду неточностей або неповно­ти (статті 198, 213-215 ЦПК).

§ 3. Діяльність адвоката як

процесуального представника в стадіях

касаційного і наглядного провадження та

перегляду судових рішень у зв'язку з

нововиявленими обставинами

Касаційні оскарження і перевірка судових рішень і ухвал, що не набрали чинності, є важливою процесуальною гаранті­єю захисту прав осіб, які беруть участь у справі. Право каса­ційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі касаційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом (статті 289, 292 ЦПК). Пред­ставники співучасників й третіх осіб мають можливість зробити це приєднанням до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступають.

Не підлягають касаційному оскарженню рішення Верхо­вного Суду України, а також районних, міських, міжрайонних (окружних) судів по скаргах на неправильності у списках виборців та на дії органів і службових осіб у зв'язку з накла­денням адміністративних стягнень (ст. 290 ЦПК). Процесуа­льні представники можуть також оскаржити ухвали суду пер­шої інстанції у випадках/передбачених законом, зокрема, ті з них, які перешкоджають дальшому рухові справи (ст. 323 ЦПК), та окремі ухвали (ст. 324 ЦПК).

Залежно від характеру помилки, допущеної судом першої інстанції, представник може в касаційній скарзі ставити пи­тання про усунення її шляхом зміни рішення чи постановлен­ия нового. Вимога про це ставиться тоді, коли відсутня потре­ба збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені'судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права (п. 4 ст. 311 ЦПК). В цьому разі аргументація підстав для скасування, зміни або постановления нового рішення завершується відповідно до п. 5 ст. 292 ЦПК проханням представника, яке формулюється у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених в ст. 311 ЦПК. До касаційної скарги додається також перелік письмових матеріалів (п. 6 ст. 292 ЦПК). Стаття 300 ЦПК іменує їх новими, додатковими матеріалами, які можуть бути подані як до початку, так і під час розгляду справи у суді касаційної інстанції з метою підт­вердження або спростування скарги або подання прокурора.

Інтереси осіб, що беруть участь в справі, забезпечуються також правилом, визначеним ст. 310 ЦПК, за яким на клопо­тання процесуальних представників додаткові матеріали мо­жуть бути витребувані судом для більш ретельної перевірки законності й обгрунтованості судового рішення. До оригіналу касаційної скарги додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь в справі, та документ про сплату державного мита. Підписується касаційна скарга особою, яка оскаржує рішення, або її процесуальним представником, котрий має додати до неї документ, що підтверджує його повноваження. Подача представником касаційної скарги здійснюється через суд першої інстанції, рішення якого оскаржується (ст. 293 ЦПК).

При виявленні недоліків касаційної скарги вона залиша­ється за ухвалою судді без руху, про що повідомляється пред­ставник, котрому пропонується у визначений строк усунути недоліки.

Цивільним процесуальним засобом реалізації права на ос­карження виступає заява співучасників і третіх осіб про при­єднання до касаційної скарги. Заява про це подається у письмо­вій формі, довільного змісту'і державним митом не оплачується (ст. 296 ЦПК). Але заява представника про приєднання співуча­сника чи третьої особи до касаційної скарги вважається такою, коли по правових підставах і правових наслідках збігається із касаційною скаргою. Приєднання до касаційної скарги реалізу­ється поданням заяви у суд першої чи касаційної інстанції.

Представник особи, який подав касаційну скаргу, може відмовитися від неї за наявності у нього повноваження від довірителя (статті 229, 115 ЦПК).

Передбачений законом порядок касаційної перевірки рі­шень суду першої інстанції забезпечує особам, що беруть участь у справі, та їх представникам можливість брати активну участь в засіданні суду касаційної інстанції. Позивач або його представник вправі відмовитися від позову або укласти мирову угоду. Таким правом може скористатися і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги. Повноваження представників на виконання зазначених процесуальних дій має бути спеціально оговорено у дорученні.

Перевірка в порядку нагляду судових рішень, ухвал і постанов, які набрали чинності, є процесуальною гарантією, що забезпечує захист прав сторін *га інших осіб, що брали участь у справі, а також державних інтересів. Вони, а також'їх представники, вправі звернутися із скаргою до уповноважених осіб суду і прокуратури про опротестування судових рішень у порядку нагляду.

У скарзі викладається клопотання про опротестування на предмет перевірки законності і обгрунтованості рішення, ух­вали, постанови, що набрали чинності. Змістом скарги може бути клопотання про зупинення виконання судового рішення (ухвали, постанови) до закінчення провадження в справі (статті 331, 335 ЦПК) та про витребування додаткових матеріалів. До неї можуть бути приєднані нові матеріали, які підтверджу­ють наявність підстав для опротестування.

Подати скаргу може процесуальний представник будь-якої особи, що бере участь у справі, за наявності повноваження. У практиці поширене додавання до скарги проекту протесту в порядку нагляду, що сприяє прискоренню його принесення.

Подача скарги в порядку нагляду будь-якими строками не обмежена.

При опротестуванні судового рішення (ухвали, постано­ви) процесуальний закон надає право особам, що брали участь у справі, в тому числі і адвокатам, одержання від суду копії протесту з тим, щоб вони мали можливість підготуватися до захисту законних інтересів довірителів, а у необхідних випад­ках — викласти у письмовій формі свою думку щодо протесту, заявити клопотання, в тому числі про витребування додатко­вих матеріалів.

В наступному обсяг процесуальних засобів, що забезпе­чують представникам захист прав осіб, залежить від розсуду суду наглядної інстанції. Лише в окремих випадках вони пові­домляються про час і місце розгляду справи (ст. 332 ЦПК) і в разі явки в судове засідання допускаються до участі в розгляді (ст. 333 ЦПК).

В засіданні суду наглядної інстанції процесуальне стано­вище представників є аналогічним становищу в касаційній інстанції (статті 301—307, 335 ЦПК). Вони можуть бути поін­формовані про справу, склад суду, прізвище прокурора, пере­кладача, про право заявляти їм відводи.

Процесуальним представникам надано також право заяв­ляти клопотання з усіх питань, пов'язаних з розглядом справи в суді наглядної інстанції (статті 335, 306 ЦПК), давати усні пояснення та висловлювати міркування у справі (ст. 335 ЦПК) про законність і обгрунтованість судового рішення, ухвали, постанови, про обгрунтованість протесту тощо.

Процесуальним забезпеченням захисту прав та законних 'інтересів осіб, які беруть участь у справі, є також перевірка законності і обгрунтованості рішень, ухвал та постанов суду, що набрали чинності, у зв'язку з нововиявленими обставина­ми. З цією метою особи, що беруть участь у справі, та ї уповноважені представники мають право порушити справу провадженням з переглядом рішення, ухвали, постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами, вступити в процес у справі, брати участь в судовому засіданні, здійснювати іншу процесуальну діяльність.

Особи, що брали участь у справі, та їх представники, які, проте, не порушували клопотання щодо провадження про пере­гляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, можуть вступити в процес і здійснювати захист своїх прав і законних інтересів особисто або через уповноваженого предста­вника. Стаття 346 ЦПК передбачає повідомлення їх судом про час і місце судового засідання про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Про вступ у провадження в спра­ві представником подається усна чи письмова заява.

§ 4. Процесуальне представництво адвоката в стадії судового виконання

Право на порушення судового виконання відповідно до ст. 356 ЦПК мають стягувач, прокурор і суб'єкти захисту прав інших осіб (ст. 121 ЦПК), а також уповноважені ними предс­тавники, коли у їх повноваженнях передбачено право на пре­д'явлення виконавчого документа до стягнення (ст. 115 ЦПК). Реалізацію представником цього права поставлено у залеж­ність від наявності певних умов: віднесення рішення судових і несудових органів до підвідомчості судового виконання; заяви до органу судового виконання з доданим до неї викона­вчим документом; вчинення дій після подачі заяви у межах процесуальних строків з додержанням правил про підсудність.

Заява представника до органу судового виконання може бути зроблена в усній або письмовій формі разом з належно оформленими виконавчими документами, перелік яких визна­чений ст. 349 ЦПК. Ними є: виконавчі листи, які видаються на виконання судових рішень, вироків, ухвал, постанов; нака­зи арбітражного суду; посвідчення комісій з трудових спорів, виконавчі написи нотаріальних органів, інші рішення і поста­нови, передбачені ст. 348 ЦПК.

Повноваження представника щодо початку судового ви­конання реалізуються в межах передбачених законом процесу­альних строків. Рішення у судовій справі, у якій стороною є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконан­ня протягом трьох років з часу набрання рішенням чинності, а в усіх інших справах — протягом одного року (ст. 359 ЦПК).

Процесуальні дії представника, що стосуються судового виконання, мають бути спрямовані до того органу судового виконання, у районі діяльності якого перебуває майно або знаходиться постійне місце проживання чи роботи боржника; коли ж боржником виступає юридична особа, то за місцем знаходження його органу чи майна (ст. 353 ЦПК). Вибір альтернативної підсудності належить стягувачу і уповноваже­ному ним представнику. Виконавчі документи передаються судові, при якому функціонує судовий виконавець. З часу їх прийняття починається виконавче провадження.

У підготовчій частині судового виконання представники осіб, що беруть участь у справі, мають право вступити у процес виконання (ч. 2 ст. 121, ст. 351 ЦПК), заявити відвід судовому виконавцю (статті 99, 360 ЦПК), подати заяву про призначення боржнику офіційного представника (ст. 361 ЦПК), а також про вжиття заходів до забезпечення виконання (ст. 361 ЦПК).

У провадженні по застосуванню органами судового вико­нання примусових заходів представник відповідача має проко­нсультувати клієнта щодо переваги добровільного виконання рішення над примусовим, яке тягне додаткові витрати і вилу­чення майна на покриття боргу (ст. 361 ЦПК) та ін.

Процесуальні представники осіб, що беруть участь у справі, мають право: одержувати інформацію про хід примусо­вого виконання шляхом особистого ознайомлення з матеріа­лами виконавчого провадження і одержання відомостей від осіб, які виконують рішення, оскаржувати дії судового вико­навця, а також брати участь в розгляді скарг суддею; оскаржу­вати його ухвалу, винесену з питань судового виконання; порушувати перед судом питання про поворот виконання; подавати позови про виключення майна з опису і брати участь в їх розгляді, а також вчинювати інші процесуальні дії по захисту прав осіб в стадії судового виконання.

 

---

Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!