Організація сучасної адвокатури України

§ 1. Принципи та гарантії адвокатської діяльності

За Законом адвокатура України є добровільним профе­сійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захи­сту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури як правового інсти­туту є значним кроком у напрямі визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури1. За своєю природою вона є вільною професією^ а звідси й має громадський характер.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принци­пах верховенства закону, незалежності, демократизму, гумані­зму і конфіденційності.

Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка сто­сується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську ді­яльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручен­ня, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

Забороняється прослуховування телефонних розмов ад­вокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.

Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасника­ми процесу.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, мате­ріальної та іншої відповідальності або погрожувати їі застосу­ванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути грома­дянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав сві­доцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби без­пеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. •

Для визначення рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева­стополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 р1. Ці комісії діють у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата має у своєму складі 11 членів. До неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному предста­внику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обла­сних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідних управлінь юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України.

Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до неї документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатсь­кою діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рі­шення про видачу або відмову у видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльні­стю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідче­ну копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста або поміч­ника адвоката тривалістю не менше двох років. Подані доку­менти розглядаються палатою протягом одного місяця від дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запи­тання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляються і затве­рджуються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури.

Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Рішення щодо видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у його видачі прий­мається відкритим голосуванням більшістю голосів від загаль­ної кількості членів палати.

Відмова у видачі свідоцтва може бути в місячний строк оскаржена до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України і діє на підставі Положення про неї, яке затверджується Президентом України1. До складу комісії входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, Верховного Суду України, Мі­ністерства юстиції, Спілки адвокатів.

Вища кваліфікаційна комісія має право запитувати необхі­дну для здійснення її повноважень інформацію від судів, органів юстиції, слідчих органів, адвокатських об'єднань, інших підпри­ємств, установ та організацій, а також посадових осіб.

Вища кваліфікаційна комісія виконує такі функції: розг­лядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних ко­місій про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; про притягнення адвоката до дисци­плінарної відповідальності; розробляє і затверджує програми і порядок складання кваліфікаційних іспитів; здійснює конт­роль за діяльністю кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Скарги на їх рішення розглядаються у місячний строк від дня надходження.

Вища кваліфікаційна комісія має право: скасовувати або змінювати в межах своєї компетенції рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій; надсилати їм у необхідних випадках матеріали справи для додаткового вивчення; запрошувати на засідання комісії осіб, які звернулися зі скаргою на рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, представників адвока­тських об'єднань, інших установ, організацій, а також посадо­вих осіб.

Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури очолює голова та його заступник, які обираються відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів комісії. Члени комісії звільняються від виконання своїх посадових обов'язків на час її роботи.

Вища кваліфікаційна комісія, яка є юридичною осо­бою, щороку інформує Кабінет Міністрів України про свою роботу.

 

§ 2. Організаційні форми діяльності адвокатури

Особа, що одержала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуа­льно, відкрити своє адвокатське бюро або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвока­тські об'єднання, які діють відповідно до Закону про адвока­туру і своїх статутів.

Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право занаття адвока­тською діяльністю.

Закон про адвокатуру України відносить порядок утворен­ня адвокатських об'єднань, питання їх діяльності, реорганізації та ліквідації, структури, штатів, функцій, порядку витрачання коштів, прав та обов'язків керівних органів, порядку їх виборів та інші питання до компетенції відповідних об'єднань.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юри­дичними особами. Вони, як і адвокати, що приватно практи­кують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому законодавством порядку — і в іноземних бан­ках), печатку і штамп із своїм найменуванням.

Закон визначає відносини адвокатури з державними стру­ктурами, гарантуючи при цьому їі самостійність та незалеж­ність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у випадку участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звіль­ненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здій­сненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвока­тів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адво­катським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забез­печують їх приміщеннями для роботи тощо.

Адвокати України виконують за Законом такі функції: дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скар­ги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представ­ництво в суді, інших державних органах; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійсню­ють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоеко­номічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним зако­нодавством, під час дізнання та на попередньому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.

Закон про адвокатуру вперше надав адвокатам та адвока­тським об'єднанням право створювати регіональні, загально­державні та міжнародні спілки та асоціації, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єд­наннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійсню­ють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди. Об'єднання і асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України.

У контексті зазначеного слід підкреслити, що організа­ційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування, як зазначалося вище, сталося у вересні 1990 р. на установчому з'їзді (20—22 вересня), коли була створена Спілка адвокатів України — добровільна, грома­дська, незалежна, самоврядна організація. Метою Спілки за її статутом є об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демокра­тичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, надаваної громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі і авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку інди­відуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокату­рою повної самостійності й самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні тра­диції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжна­родних зв'язків та ін.

Статутом Спілки передбачені її завдання, форми діяльно­сті, структура, джерела формування коштів та майна тощо. Детально регламентуються питання членства, яке може бути як індивідуальним, так і колективним, права і обов'язки чле­нів. Керівними органами Спілки є з'їзд, конференція, прав­ління, ревізійна комісія. Керують Спілкою президент та три віце-президенти.

У областях (Автономній Республіці Крим) створені відді­лення Спілки, її почесними членами є адвокати з США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії.

Проте це не єдина форма об'єднання українських адво­катів у спілки чи асоціації, які входять до складу Міжнародної спілки (співдружності) адвокатів.

 

§ 3. Професійні та соціальні права адвоката, його обов'язки

До професійних прав адвоката Закон про адвокатуру від­носить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученнями в усіх органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарсь­ких, кримінальних справах і справах про адміністративні пра­вопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для передачі їх у органи дізнання, слідства, прокуратури, загальні й арбітражні суди.

Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерп­ним. Зокрема, він може: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприєм­ствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, за винятком тих, таємниця яких охо­роняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Практично це оз­начає можливість одержання від установ, які провадять експе­ртизи (судово-медичні, автотехнічні, бухгалтерські тощо), а також від спеціалістів висновків для судових, слідчих, проку­рорських органів. Адвокат може застосовувати згідно з чинним законодавством науково-технічні засоби. Йдеться про викори­стання відеомагнітофонів, диктофонів, засобів множення та ін. при вивченні матеріалів справи, збиранні доказів, при допитах, в судових засіданнях, при відтворенні обстановки і обставин події тощо. Слід зазначити, що усе це достатньою мірою законодавчо не врегульовано, не передбачений і меха­нізм реалізації. Щоб скористатись цим правом, адвокат має одержати дозвіл відповідної посадової особи (слідчого, проку­рора, судді).

Адвокат має право викладати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги, бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення за суттю клопотань і скарг, а також виконувати інші дії, передбачені законодавством (ст. 6 Закону про адвокатуру).

Закон надає адвокату право мати помічника або кіль­кох помічників. Слід підкреслити, що цей інститут вже відо­мий українській адвокатурі — він існував до жовтня 1917 р.

Помічником адвоката може бути особа, яка має вищу юридичну освіту. Умови роботи помічника визначаються кон­трактом між ним і адвокатом (або адвокатським об'єднанням) з додержанням законодавства про працю. Ним не можуть бути особи, перелік яких є перешкодою для зайняття адвокатською діяльністю.

Помічник користується рівними з адвокатом соціальни­ми правами. Щодо оплати праці, то вона визначається угодою між ним та адвокатом (чи адвокатським об'єднанням). Але закон наголошує, що заробітна плата.помічника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру.

Згідно з Законом про адвокатуру адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Щодо розміру внесків до нього, то вони сплачуються адвокатом як особою, що займається діяль­ністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на її праці.

Призначення і виплата допомог та пенсій адвокатам здій­снюються відповідно до законодавства про соціальне страху­вання і соціальне забезпечення.

Слід зазначити, що адвокати — члени Спілки адвокатів України на відміну від решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 р. рішенням правління Спілки затверджено Положення про фонд соціаль­ного захисту адвокатів України1. Цей фонд є центром акуму­ляції коштів, що спрямовуються на соціальний захист членів Спілки.

Основними завданнями фонду є: збирання і накопичення внесків; виплата різних видів допомог, організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів фонду та їх сімей; фінансування навчання членів фонду; забезпечення розшире­ного відтворення засобів фонду на основі принципів самофі­нансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов'яза­них з соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів фонду - студентам юридичних вузів; кредитування членів фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгостроко­вих позик на пільгових умовах тощо,

Майно фонду складається із засобів як у грошовій, так і у іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності фонду, інших надходжень.

Членом фонду може бути лише член Спілки адвокатів України, який звернувся із заявою про вступ до фонду і бере участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов'язки, передбачені Положенням про фонд.

Органи фонду складаються з ради фонду — органу упра­вління, дирекції -- виконавчого органу.

Дієздатність фонду в цивільному і торговельному обігу здійснюється від імені і за дорученням Спілки адвокатів Укра­їни.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об'єднан­ням або адвокатом. У разі участі останнього в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.

Коли договір розривається достроково, оплата праці про­вадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення внесена плата повертається громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зо­бов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмови­тись від прийнятого на себе захисту. Використовувати дані, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має обстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адво­ката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визна­вати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юри­дичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу.

Адвокат також не вправі виступати як такий, якщо він, працюючи раніше дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем, чи будучи громадським обвинувачем, спеціалістом, представни­ком потерпілого, цивільного позивача, свідком, понятим брав участь у дізнанні, розслідуванні, судовому розгляді цієї чи Іншої пов'язаної з нею справи щодо особи, що звернулася за захистом.

He може адвокат прийняти доручення на ведення справи і в тому випадку, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває у родинних сто­сунках.

Згідно з вимогами ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від вико­нання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі в справі слідчим, прокурором чи судом. Рішення про це оформляється мотивованою постановою орга­ну, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору або суду.

Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захис­ник чи представляти інтереси декількох осіб, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються.

Якщо кримінально-процесуальним законодавством пере­дбачений відвід захисника, то ЦПК України він детально не врегульований. Однак зі змісту ч. З ст. 116 ЦПК випливає, що адвокати не можуть бути представниками в суді, якщо вони прийняли доручення з порушенням правил, встановлених за­конодавством. Тобто, можна зробити висновок, що з прийнят­тям Закону про адвокатуру (ст. 7) усунуто неповноту ЦПК у цій частині.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили грома­дянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обо­в'язків.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або проку­рора. Адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законо­давством.

Закон також наголошує, що адвокату, його помічнику, посадовим особам адвокатських об'єднань забороняється роз­голошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, а також використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб.

§ 4. Дисциплінарна відповідальність адвоката

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюєть­ся дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створю­ється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських держа­вних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а та­кож окремі ухвали судів і постанови судців, постанови, подан­ня слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підпри­ємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а також його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випа­дки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішен­ням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцт­во анульоване. Це може статися лише у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чин­ності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушен­ня вимог Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що регулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвока­та.

При накладенні стягнення враховуються: характер пору­шення та його наслідки, серйозність проступку, особа адвока­та, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповіда­льність члена адвокатського об'єднання регулюється й стату­том останнього.

Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця від дня виявлення проступку. Воно не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення.

Право порушити дисциплінарне провадження належить го­лові дисциплінарної палати, який попередньо розглядає матері­али, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплі­нарної відповідальності, знайомить його з їх змістом і вимагає від нього письмового пояснення. До початку розгляду справи може провадитись додаткова перевірка підстав притягнення, яку голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката є обов'язковою. Під час засідання він вправі у будь-який момент заявляти клопо­тання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисципліна­рної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи, що є в справі, а також додатково подані матеріали.

Рішення виносяться у відсутності адвоката, щодо якого порушено дисциплінарну справу.

Рішення про накладення дисциплінарного стягнення мо­же бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфі­каційної комісії адвокатури або в судовому порядку.

Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців від дня накладення стягнення дисци­плінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання обо­в'язків.

 

Глава IV

---

Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!