Правові засади національної екологічної безпеки
⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3
Прояви екологічного ризику для навколишнього природного середовища та здоров'я людей у різних регіонах України внаслідок природних стихійних явищ і небезпечних техногенних впливів обумовлюють доцільність активних творчих дій, вироблення підходів та механізмів щодо його відвернення, а також здійснення ліквідаційних та реабілітаційних заходів у разі настання негативних наслідків надзвичайних екологічних ситуацій. Законодавство стосовно екологічної безпеки України містить значну кількість унікальних приписів, реалізація яких дозволяє суттєво знижувати прес вияву екологічної небезпеки. Є всі підстави стверджувати, що в екологічному законодавстві намітився та активно формується блок правового регулювання екологічних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, який спільно з природноресурсним і природоохоронним законодавством становить єдину правову базу та інтегровану спільність сучасного екологічного права і законодавства. Можна без перебільшення констатувати, що практично немає такої сфери діяльності, нормативне-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позицій вимог екологічної безпеки, тобто реально у законотворчому процесі простежується процес екологізації багатьох галузей законодавства, який тісно пов'язаний із впровадженням у "тканину" матеріально-правових і процесуально-правових норм і приписів різних вимог, правил і нормативів екологічної безпеки. Отже, правові приписи щодо забезпечення екологічної безпеки наповнюють сьогодні більшість законодавчих і підзаконних актів України і тим самим справляють комплексний, міжгалузевий, наскрізний, універсальний вплив на регламентацію різних правовідносин, особливо у частині здійснення екологічно небезпечної, ризикованої діяльності. Стратегічними і тактичними заходами гармонійного розвитку виробничого і природоресурсного потенціалу визначено розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки шляхом здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енергоресурсозберігальних технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічного навантаження, створення карт таких навантажень,розроблення методології визначення ступеня екологічного ризику тощо. Програма дій передбачає заходи, які відповідають основним двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: а) у режимі нормальної експлуатації через недосконалість техніки та технології виробництва, переробки відходів; б) в аварійному режимі, що супроводжується заподіянням значної шкоди людині та навколишньому середовищу в основних галузях господарювання. Вирішенню проблем екологічної безпеки мають сприяти: створення і функціонування державної системи екологічного моніторингу, єдиної державної системи запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них, яка б включала належне організаційно-інституційне, нормативноправове забезпечення, запровадження єдиного державного контролю за обігом небезпечнихматеріалів, речовин та устаткування, науково-методологічних основ регулювання та планування техногенно-екологічної безпеки, створення автоматизованих систем оцінювання ризику і прогнозування надзвичайних ситуацій, розроблення нормативно-методичного забезпечення системи запобігання аваріям та подолання їхніх наслідків, інтегрування цієї системи у міжнародну систему повідомлення та взаємодопомоги у разі аварії, запровадження екологічного страхування на екологічно небезпечнихвиробництвах. Основними напрямами передбачається забезпечити екологічно безпечне використання водних та інших природних ресурсів, три етапи їх реалізації, механізми гарантування, включаючи інституційні, нормативно-правові, економічні важелі та різні типи природоохоронних програм. Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання громадян та їхніх об'єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України,зокрема закону про зони надзвичайних екологічних ситуацій, закону про екологічну (природо-техногенну) безпеку. В перспективі намічається розроблення та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта — Екологічного кодексу України тощо. У комплексі заходів, передбачених основними напрямами, чільно місце посідає міжнародне співробітництво, розвиток його правової бази, у тому числі шляхом гармонізації національного екологічного законодавства із міжнародним правом. Законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки викладені у Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, інших актах чинного екологічного та спеціального законодавства. Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Цьому обов'язку держави кореспондує право кожного громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Водночас кожному гарантується право вільного доступу до інформації щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Такаінформація не може бути ніким засекречена. Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулювання екологічних правовідносин поряд з використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Закон закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне навколишнє природне середовище для життя і здоров'я людини як принципи правового регулювання екологічних правовідносин. Відповідно до закону забезпечення екологічної безпеки є важливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місцевих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, у тому числі еколого-правових, досліджень, і закон передбачає можливість стимулювання цієї діяльності. Важливим здобутком закону, як уже зазначалося, слід визнати ті норми та положення, які вперше в історії еколого - правового регулювання закріпили пакет екологічних прав громадян, серед яких ми відзначаємо і право на екологічну безпеку та, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище (ст. 9). Важливою законодавчою гарантією реалізації цього права є норма, яка закріплює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим законом та іншими законодавчими актами України. Можливість припиняти господарську діяльність підприємств, установ, організацій місцевого підпорядкування у разі порушення цього права громадян надано місцевим радам (ст. 15), а припинення діяльності підприємств, установ організацій незалежно від форм власності та підпорядкування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України (ст. 17). Порядок та підстави для припинення екологічно небезпечної діяльності встановлено спеціальним нормативним актом — Порядком обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організації і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року. Підставою для припинення діяльності підприємств є систематичне порушення екологічних нормативів (у тому числі нормативів екологічної безпеки) та екологічних стандартів, що не можуть бути усунені з технічних, економічних та інших причин. Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне середовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднювальних речовин та за характеристиками шкідливих факторів. У проектах господарської та іншої діяльності мають міститися матеріали оцінювання її впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людей. Оцінювання здійснюється з урахуванням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічної ємності даної території, стану навколишнього природного середовища в місці, де планується розміщення об'єктів, екологічних прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу шкідливих факторів та об'єктів на навколишнє природне середовище. Підприємства, установи та організації, які розміщують, проектують, будують, реконструюють, технічно переозброюють, уводять у дію підприємства, споруди та інші об'єкти, а також проводять дослідницьку діяльність, що, за їхньою оцінкою, може негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, подають Міністерству екології та природних ресурсів України та його органам на місцях спеціальну заяву про це. Відповідно забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення і технічне переоснащення). Екологічні вимоги у процесі розміщення і розвитку населених пунктів передбачають, що планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місцевих рад з урахуванням екологічної ємності територій, додержанням вимог охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки, а в разі розроблення генеральних планів розвитку і розміщення населених пунктів сільські, селищні, міські ради встановлюють режим використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки у приміських та зелених зонах запогодженням з радами, на території яких вони містяться, відповідно до законодавства України. У сучасних умовах дедалі важливішою стає екологічна безпека транспортних засобів, зокрема, підприємства, установи, організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших пересувних засобів, установок та виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і впроваджувати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, які містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання йзменшення викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин та дотримання встановлених рівнів фізичних впливів. Тому виробництво й експлуатація транспортних та інших пересувних засобів і установок, у викидах та скидах яких вміст забруднювальних речовин перевищує встановлені нормативи, недопускається. Водночас керівники транспортних організацій та власники транспортних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднювальних речовин і гранично допустимих рівнів фізичних виливів на навколишнє, природне середовище, встановлених для відповідного типу транспорту. У разі проведення фундаментальних та прикладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт обов'язково слід враховувати вимоги охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Законодавством забороняється впровадження відкритті», винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки. У разі порушення встановлених вимог така діяльність припиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Встановлено також вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності, зокрема вимоги екологічної безпеки для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об'єктів, щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних і біологічних факторів. Ці та інші вимоги, передбачені Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", іншими законодавчими актами України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ і державної безпеки. Забезпечення екологічної безпеки покладається на відповідних осіб також під час дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об'єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього закону та інших законодавчих актів України. Зазначений закон встановлює також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища в разі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів.Так, на підприємства, установи, організації та громадян покладається обов'язок додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їхніми складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування.У процесі створення нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій мають розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства. Охоронні вимоги мають забезпечуватися також у процесі виробництва, під час зберігання, транспортування, використання, знешкодження, захоронення токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовин. Суттєве значення для практики встановлення особливих режимів на територіях України, що характеризуються природним чи техногенним походженням і екологічним ризиком, мають норми розділу Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в якому йдеться про надзвичайні екологічні ситуації. Закон передбачає можливість за рішенням Верховної Ради України оголошувати окремі території зонами надзвичайних екологічних ситуацій, а саме:а) зонами екологічної катастрофи;б) зонами підвищеної екологічної небезпеки;в) іншими категоріями зон. Класифікація цих зон, їхні режими та правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій до відповідних категорій, включаючи встановлення особливого статусу громадян, які мешкали чи тимчасово перебували у цих зонах, питання надання їм компенсацій і пільг, визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" від 13 липня 2000 р. № 1908, який закріплює основні завдання, підстави та порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, особливості зміни її меж та забезпечення правового режиму, його зміну та припинення, заходи, що можуть вживатися у цій зоні, та обмеження діяльності, здійснення екологічного моніторингу, підстави визнання юридичних і фізичних осіб потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодування їм заподіяної шкоди, відповідальності за порушення правового режиму у цій зоні та акти, які деталізують порядок класифікації надзвичайнихситуацій. На виконання цього закону було прийнято один із перших Указів Президента України "Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусо-ве-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 31 серпня 2000 р. № 1039, яким передбачається низка заходів у зв'язку з встановленням особливого правового режиму у зазначених населених пунктах. Закон передбачає й інші заходи щодо запобігання аваріям і ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків у процесі проектування й експлуатації господарських та інших об'єктів, що характеризуються екологічною небезпекою, зобов'язуючи відповідних власників та уповноважених осіб розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на запобігання аваріям та ліквідацію їхніх шкідливих наслідків. Він зобов'язує також органи державного, у тому числі екологічного, контролю проводити систематичніперевірки стану екологічно небезпечних об'єктів та виконання попереджувальних заходів і вимог щодо безпечної експлуатації таких об'єктів. На Мінекоресурсів України покладено обов'язок щодо визначення переліку екологічно небезпечних об'єктів. Разом з тим закон припускає можливість настання аварії внаслідок забруднення довкілля і зобов'язує відповідні підприємства, установи та організації, що допустили настання екологічної небезпеки, негайно розпочати ліквідацію негативних наслідків. Водночас відповідні службові особи або власники екологічно небезпечних підприємств зобов'язуються повідомляти про аварії і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків органи місцевого самоврядування, органи охорони здоров'я та спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони довкілля, природокористування і забезпечення екологічної безпеки. Однак чітких процедур інформування та здійснення інших невідкладних заходів щодо відвернення екологічного ризику та ліквідації негативних наслідків на випадок аварій, катастроф, інших надзвичайних екологічних ситуацій у законі очевидно бракує, що практично створює можливості для заповнення цих прогалин на рівні підзаконного нормативно – правового регулювання, яке не становить сьогодні чіткої і збалансованої системи як на рівні загальнообов'язкових правил, так і щодо врегулювання повноважень і комплексу практичних дій суб'єктів, які експлуатуютьекологічно небезпечні об'єкти, здатні спричиняти аварії чи ускладнювати природно-стихійні катастрофи. Відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров'я людей, а також оцінювання ступеня екологічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах (ст. 4). Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан довкілля, здоров'я людей і якість природних ресурсів (ст. 5). Як основні принципи екологічної експертизи виділяються правова ідея гарантування безпечного для життя і здоров'я людей довкілля, екологічна безпека (ст. 6). Слід зазначити, що Закон "Про екологічну експертизу" за своєю формою, структурою, змістом та наявними принципами правового регулювання розроблений на рівні вимог міжнародного права та, зокрема, Директиви Ради Європи від 27 червня 1985 року № 85/337/ЄЕС про оцінку наслідків виконання державних та приватних проектів для навколишнього природного середовища, Директиви Ради Європи від 7 червня 1990 року № 90/313/ЄЕС про вільний доступ до інформації про навколишнє середовище. Значне місце у системі екологічного законодавства, зокрема законодавства про екологічну безпеку, посідає Закон України "Про відходи" від 5 березня 1998 року, який розроблено на рівні сучасних правових принципів міжнародного права. Серед головних завдань закону — визначення основних умов, вимог і правил щодо екологічно безпечного поводження з відходами, запобігання шкідливому їх впливу на здоров'я людини та навколишнє природне середовище. Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів. Проведений аналіз чинного законодавства свідчить про те, що питання забезпечення екологічної безпеки відображені не тільки в законодавчих актах власне екологічного, але й іншого законодавства, що регламентує здійснення різних видів діяльності, які за характером нормативно-правових приписів, предмета правового регулювання та цільовою спрямованістю можна класифікувати орієнтовно за такими основними групами:а) нормативно-правові приписи, які спрямовані на забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я, зокрема на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище та які містяться у законодавстві про охорону здоров'я, зокрема в Основах законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст.ст. 6, 26—29, Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р. (ст.ст. 13—19, 22, 25, 34);б) нормативно-правові приписи, які визначають статус органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціалізованих структур у галузі екологічної, в тому числі техногенно-екологічної, безпеки: Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 5 березня 1998 р. № 183; Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р.; Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуаційта у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затверджене Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р.; Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 16 лютого 1998 р.; Концепція створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC), схваленапостановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р.,та ін.;в) нормативно-правові приписи, які встановлюють статус органів місцевого самоврядування та їхні повноваження в галузі забезпечення екологічної безпеки: Закон України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. (ст.ст. 25, 43 та ін.);г) нормативно-правові приписи, які містять принципи забезпечення екологічної безпеки у сфері наукової та науково-технічної політики: Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 р. (ст. 32);д) нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги забезпечення екологічної безпеки у процесі стандартизації і сертифікації продукції, товарів тощо: Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10 травня 1993 р. (ст.ст. 2, 3, 5);е) нормативно-правові приписи, спрямовані на регламентування екологічної безпеки у процесі реалізації продукції, товарів та захисту прав споживачів: Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (ст.ст. 16, 23 та ін.);є) нормативно-правові приписи, які передбачають вимоги і нормативи екологічної безпеки у процесі охорони праці: Закон України "Про охоронупраці" від 14 жовтня 1992 р. (ст.ст. 7, 18);ж) нормативно-правові приписи, які містять вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення підприємницької, іншої економічної діяльності: ЗаконУкраїни "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст.ст. 25,26); Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.(ст.ст. 10, 12, 14);з) нормативно-правові приписи, що регламентують вимоги екологічної безпеки у процесі реалізації повноважень власника щодо різних видів майна та об'єктів інтелектуальної власності: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (ст.ст. 4, 10);и) нормативно-правові приписи, які встановлюють вимоги екологічної безпеки при здійсненні інвестиційної, інноваційної, містобудівної та іншої господарської діяльності: Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. (ст.ст. 4, 8); Закон України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. (ст. 49); Повітрянийкодекс України від 4 травня 1993 р. (ст. 54); Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. (ст.ст. 6, 11, 22); Закон України "Про трубопровідний транспорт" від 15 травня 1996 р. (ст.ст. 5, 6, 15, 20) та ін.;і) нормативно-правові приписи, які встановлюють комплекс спеціальних вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у разі здійснення діяльності в аграрному секторі економіки: Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" в редакції від 22 червня 1993 р. (ст. 11);ї) нормативно-правові приписи, які регламентують забезпечення екологічних, у тому числі вимог екологічної безпеки у надзвичайних ситуаціях: Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р. (ст.ст. 1, 3, 4); Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" від 14 грудня 1999 р.;й) нормативно-правові приписи, які передбачають дотримання вимог екологічної безпеки у межах територій і зон, на яких запроваджено режим надзвичайних екологічних ситуацій: Закон України "Про правовий режимтериторії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р.;к) нормативно-правові приписи, які визначають вимоги екологічної безпеки у процесі здійснення деяких специфічних видів діяльності, що можуть справляти негативний вплив на стан екологічної ситуації: Закон України "Про космічну діяльність" від 15 листопада 1996 р. (ст.ст. 8, 9, 21);л) нормативно-правові приписи, які спрямовані на попередження настання екологічної небезпеки у процесі використання ядерної енергії, поводження з радіоактивними матеріалами і відходами та радіаційний захист населення: Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р.; Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами" від 30 червня 1995 р. (ст.ст. З, 8, 13, 17 та ін.);м) нормативно-правові приписи, що передбачають систему пільг для фізичних осіб за здійснення благодійної допомоги, яка надається особам, постраждалим внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій та епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф: Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (ст.ст. 5, 12);н) нормативно-правові приписи, які закріплюють вимоги екологічної безпеки у процесі використання хімічних та інших токсичних, шкідливих і небезпечних речовин, їх сполук, продуктів біотехнологій, інших біологічних агентів, а також мінеральних добрив, у тому числі пестицидів і агрохімікатів: Закон України "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р. (ст.ст. З, 4, 6, 7, 8, 9, 13,18,19, 20 та ін.). За спрямуванням і змістом правових приписів цей закон орієнтований на безпечне для здоров'я людини і довкілля застосування пестицидів і агрохімікатів. Пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища стосовно екологічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів, мінімізація їх використання за рахунок впровадження екологічно безпечних, технічних методів захисту рослин, безпечність для здоров'я і довкілля під час їх виробництва, випробування, застосування — важливі принципи державної політики у цій сфері та пріоритетні вимоги у процесі їх застосування, проведення державних випробувань з ними, їх державної реєстрації та технічних засобів застосування.Важливо підкреслити, що основні положення та вимоги Закону України "Про пестициди і агрохімікати" сформульовані на рівні принципів правового регулювання, закладених в основу Директиви Ради ЄЕС 78/631 від 26 червня 1978 р. про приведення у орієнтовну відповідність законів держав-членів, стосовно класифікації, пакування та маркування складів небезпечних речовин (пестицидів); Директиви Ради ЄС 88/379 від 7 червня 1988 року про приведення в орієнтовну відповідність законів, правил і адміністративних положень держав-членів стосовно класифікації, пакування і маркування складів небезпечних речовин, а також Директиви Ради ЄС від 9 грудня 1996 року в частині категорій небезпечних речовин та їх класифікації на високотоксичні, токсичні речовини, опалювачі, вибухові речовини, небезпечні для навколишнього середовища, з виділенням високотоксичних речовин для водних організмів, токсичних для водних організмів та тих, що мають довгостроковий вплив на воднесередовище тощо. У цьому аспекті норми зазначеного закону слугують подальшому зближенню із законодавством Європейського Союзу правового регулювання відносин, пов'язаних із різними формами використання таких небезпечних речовин, якими є пестициди й агрохімікати, відвернення їх негативного виливу на здоров'я людини та навколишнє природне середовище. Важливе значення мають норми, що закріплюють нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері територіальної та цивільної оборони: Закон України "Про оборону України" в редакції від 5 жовтня 2000 р. № 2020 (ст.ст. 18, 19); Закон України "Про цивільну оборону" від 3 лютого 1993 р. (преамбула, ст.ст. 1, 2, 12, 17). Незаперечну практичну спрямованість мають нормативно-правові приписи, які визначають об'єкти підвищеної екологічної небезпеки та особливості їх експлуатації, види екологічно небезпечної діяльності тощо. Висновок
Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Виходячи з цього в Україні розроблені "Основні напрями державної екологічної політики". Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними
завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.
Отже, природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.
Список використаної літератури1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: Теорія та практикум. Навч.посіб.- К.: Лібра, 2006.
2. Краснюк О. Проблеми виявлення професійного раку в Україні // Охорона праці.-2000.- № 2.
3. Захаров В. Державному реєстру зелене світло// Охорона праці.-2004.-№ 3.
4. Андрейцев В. І. Право екологічної безпеки: навчальний та науково-практичний посібник. - К., 2002.
5. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Заради України від 27.02.97 р. № 123/97-ВР.
6. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.
7. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.
8. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.
9. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Коденко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.
10. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.
11. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.
12. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 10; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!