Право екологічної безпеки, як комплексна галузь права
ПЛАН
Вступ
1. Право екологічної безпеки, як комплексна галузь права
2. Поняття екологічної безпеки, її види та принципи
3. Правові засади національної екологічної безпеки
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що сформувалася протягом тривалого періоду через нехтування об`активними законами розвитку і відтворення природно – ресурсного комплексу України. Відбулися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.
Екології України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощення яких здійснювалося найбільш дешевим способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності екологічно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля. Ці та інші чинники, зокрема, низький рівень економічної свідомості суспільства привели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров`я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно генетичною деградацією народу України.
|
|
|
Забезпечення екологічної безпеки у сучасних умовах є важливою проблемою державної екологічної політики та невід`ємною умовою сталого екологічного розвитку України. Очевидно, це зумовлено значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, неконтрольованим вивезенням в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів з широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих і недосконалих технологій, негативними екологічними наслідками оборонної і військової діяльності та природними катастрофами.
Отже, Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати в різні міжнародні союзи, товариства. Задля того, щоб покращити екологічну ситуацію в державі.
Право екологічної безпеки, як комплексна галузь права
До сучасних прогресивних новаційних процесів належить, зокрема, комплексна галузь екологічного права — право екологічної безпеки. Категорія "екологічна безпека" логічно увійшла в лексику спеціальної, у тому числі юридичної, літератури, яка отримала не тільки інституцій, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного й охоронного спрямування, зокрема в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року це поняття отримало статус конституційного.
|
|
|
На сьогоднішній день перед людством стають запитання: що ж підлягає охороні - навколишнє природне середовище чи навколишнє середовище і в його межах екологічна безпека? Чи екологічна безпека потребує особливого правового режиму забезпечення у відповідних правовідносинах? Іншими словами, це ті матеріальні, духовні та інші блага, які мають для нас незаперечні споживчі властивості будь-якого призначення (матеріального, естетичного, духовного, культурного, пізнавального, рекреаційного, оздоровчо-лікувального тощо), тобто це речові або не речові блага, яких потребує людина (суспільство) і за допомогою яких вона задовольняє свої
|
|
|
інтереси.
З огляду на це навколишнє природне середовище або "соціалізоване середовище проживання людини" потребує збереження його якості, охорони, зокрема за допомогою державно-правових засобів, обмеження непродуманої, спонтанної і шкідливої людської діяльності, здатної змінити його якісніта кількісні характеристики. Така охорона передбачає логічну і послідовну систему заходів, спрямованих на попередження негативної дії на стан природного навколишнього середовища (шляхом видання дозволів на викиди і скиди, встановлення лімітів і нормативів оплати, заборони, обмеження та припинення екологічно шкідливої діяльності, здійснення інших організаційно-розпорядчих заходів), або корегування зміненого його якісного стану до рівня, який не призводить до виникнення негативних процесів у природному середовищі і його негативного впливу на саму людину та на компоненти біосфери (проведення рекультивації земель, очищення водних об'єктів, підвищення продуктивності лісів і рибопродуктивності рибогосподарських водойм тощо).
Навколишнє природне середовище, яке є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, перетворюється внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії на екологічно небезпечний об'єкт, що вимагає "ізоляції" від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який би обмежував або забороняв взагалі проживання населення, здійснення суспільного і приватного виробництва, проведення системи заходів щодо ліквідації джерел небезпеки, встановлення особливого правового статусу постраждалих громадян.
|
|
|
За таких умов доцільно розробити систему заходів, у тому числі правового характеру, які були б спрямовані на запобігання виникненню небезпеки для людини і навколишнього природного середовища від природної стихії, техногенних аварій і катастроф, на ліквідацію шкідливих наслідків прояву підвищеного екологічного ризику і небезпеки наслідків, подібних до аварії на Чорнобильській АЕС, від явищ стихії, необдуманих рішень, які призводять до спустошення довкілля і виникнення надзвичайних екологічних ситуацій на Землі.
Отже, об'єктивно наявне нове коло суспільних відносин, які вимагають всебічного правового регулювання і які за характером виникнення, складовими елементами не вкладаються у межі відносин стосовно використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.
Необгрунтоване заперечення реально існуючих відносин щодо забезпечення екологічної безпеки гальмує прогрес правового регулювання. Від цього тільки страждає еколого-правова наука, кодифікація законодавства, біднішає практика його застосування, а відтак страждає сама людина, яка позбавлена юридичної можливості захистити суб'єктивне право на екологічну безпеку. Зазначена суб'єктивна можливість громадян України вперше в історії еколого-правового регулювання була передбачена Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня
1991 року (ст. 9). Конституція України конкретизувала його, визнавши право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої його порушеннями шкоди (ст. 50).
Екологічна ситуація і реальність — жорстка і очевидна: людина "виділилась" із природного середовища і формується за притаманними суспільству і природі закономірностями та законами з відповідними "відхиленнями", дедалі ускладнюючи свою взаємодію з природним оточенням, створюючи внаслідок здійснення екологічно шкідливої діяльності чимраз більші осередки небезпеки місця свого перебування.
Значно ускладнився і суто природний вплив на людину, особливо аномального походження. За таких умов мають діяти законодавчі імперативи і пріоритети забезпечення не тільки якісного, але й обов'язково безпечного навколишнього природного середовища для людини, природних компонентів світу, що її оточує.
Отже, людина стає не тільки суб'єктом відносин існування підвищеного екологічного ризику, але й об'єктом, який безпосередньо зазнає лиха від наслідків вияву природної або техногенної небезпеки та вимагає адекватного правового захисту з боку держави.
У цьому виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет їх правового регулювання галуззю екологічного права.
Не меншою мірою забезпечення екологічної безпеки пов'язане з охороною навколишнього природного середовища існування людини в частині забезпечення його якісного стану. Якість навколишнього природного середовища — це сукупність його природних та набутих під впливом антропогенної діяльності властивостей, які відповідають встановленим екологічним, санітарно-гігієнічним нормативам, що забезпечують умови для розвитку і відтворення живих організмів, у тому числі життєдіяльностілюдини.
Проте якісний рівень довкілля ще не гарантує його безпечного, тобто ризикованого порогового стану, що оцінюється на рівні нормативів екологічної безпеки, який може ранжуватися залежно від режиму середовища життєдіяльності і правосуб'єктності осіб, що зазнають небезпечного впливу на них екологічно шкідливих, токсичних об'єктів, видів діяльності. Іншими словами, забезпечення екологічної безпеки визначається ступенем вияву екологічного ризику і характером потенційно небезпечної діяльності для навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людини.
Безпечне навколишнє природне середовище не тотожне його стану якості, що забезпечується у процесі реалізації природоохоронних вимог і охорони довкілля у межах природоохоронних (середовищеохоронних) правовідносин: забезпечення режиму охорони об'єктів і територій природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон, інших природних і природно-антропогенних територій (санітарно-захисних, охоронних зон, середовища населених пунктів, економічних районів тощо), екосистем і комплексів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, Азовського і Чорного морів, окремих або групи природних ресурсів.
Якщо охорона навколишнього природного середовища вимагає, передусім, дотримання його якісного стану, збереження відповідних якісних характеристик, то забезпечення екологічної безпеки передбачає оцінювання екологічного ризику здійснюваної діяльності, дотримання сукупності вимог, норм і нормативів екологічної безпеки, зафіксованих в екологічному та інших галузях законодавства.
Сьогодні "забезпечення екологічної безпеки" набуло не тільки власне еколого-правового, але й загальноюридичного регулятивного й охоронного значення через характер прояву різних видів екологічно шкідливої діяльності, джерел і об'єктів походження екологічного.
Розвиток законодавчого та іншого нормативно-правового забезпечення екологічної безпеки відбувається в міру впорядкування різноманітних видів діяльності за об'єктами та джерелами екологічної небезпеки — виробництва, збереження, використання, захоронення та утилізації отруйних речовин, токсичних відходів, біотехнологій, радіоактивних відходів і матеріалів, використання атомної енергії, інших екологічно
небезпечних факторів.
Така диференціація правової регламентації екологічно небезпечних видів діяльності — неодмінний шлях у правовому становленні й розвиткові правовідносин щодо забезпечення екологічної безпеки.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 10; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!