Зміст та виконання зобов’язання
Зобов’язання: поняття, сторони, види
Наприкінці ІІІ ст. до н. е. у джерелах римського права з’явився термін obligatio, яким позначалося зобов’язання. Зазначалося, що зобов’язання (obligatio) являє собою правові кайдани, які примушують нас щось ви-конати згідно із законом нашої держави (І. 3. 13. pr.). Відомий римський юрист Павло вказував: «Сутність зобов’язання полягає не в тому, щоб зробити нашим який-небудь предмет, а щоб зв’язати перед нами іншого в тому відношенні, щоб він нам що-небудь дав, зробив або надав» (D. 44. 7. 3). Отже, римські юристи робили акцент на визначенні таких рис зобов’язання, як скутість та зв’язаність. Іншими словами, якщо висловлюватися образно, то до виникнення зобов’ язання особа була вільна, не обмежена у своїй поведінці. Вступивши ж у зобов’язання, вона, начебто надівала на себе кайдани, що обмежували її можливість діяти вільно та змушували відчувати чужу владу над собою.
2.
У найдавніші часи слова « кайдани» і « зв’язаність» щодо зобов’язання розумілися буквально. За Законами ХІІ таблиць на особу, яка не виконала зобов’язання, надівалися колодки чи кайдани вагою не менше 15 фунтів. Боржник, який своєчасно не сплатив борг, міг також бути захоплений кредитором, а потім проданий у рабство або вбитий. З часом кайдани із фізичних перетворилися на юридичні: зв’язаність почала виражатися в майновій відповідальності боржника за зобов’язанням. Поняття «зобов’язання» набуло більш чіткого визначення та практично в незміненому вигляді застосовується в сучасному цивільному праві.
|
|
|
Зобов’язання — правове відношення, за яким одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) вчинити певну дію або втримуватися від дії .
Частковим вважається зобов’язання,в якому кредитори(за актив-ної множинності) мають право вимоги до боржника лише у своїй частці, а боржники (за пасивної множинності) зобов’язані виконати тільки певну частину обов’язку. Часткові зобов’язання мають місце в разі подільності предмета зобов’язання (res divisibiles). Зобов’язання із множинністю осіб вважається частковим, якщо інше не встановлено законом або договором.
У солідарному зобов’язанні кожний із кредиторів має право вимагати від боржника виконання обов’язку в повному обсязі, а кожний із боржників зобов’язаний перед кредитором виконати обов’язок повністю. При цьому пред’явлення позову до одного (співборжника) не звільняє від відповідальності іншого (D. 9. 4. 5).
У змішаному солідарному зобов’язанні поєднуються множинність із боку кредиторів та множинність із боку боржників із дотриманням принципу солідарного виконання.
|
|
|
Згодом розвиток товарообігу та територіальне розширення Римської держави призвели до пом’якшення правила про абсолютну непередаваність прав та обов’язків сторін за зобов’язанням. Законом були врегульовані випадки та порядок заміни осіб у зобов’язанні :
1) універсальне правонаступництво в результаті спадкування;
2) новація ( лат. novatio — оновлення зобов’язання) - в результаті встановлення нового тотожного за змістом зобов’язання між боржником і третьою особою припинялося існуюче зобов’язання між тим самим боржником і кредитором;
3) цесія – пряма уступка права вимоги. У формулярному процесі дозволялося ведення справи не лише безпосередньо позивачем або відповідачем, а й їх представниками. Кредитор, який доручав представляти свої інтереси в суді іншій особі, робив застереження, що цей представник може залишити собі все, що буде стягнуто за позовом. Процесуальний представник заявляв позов від власного імені, нібито саме він і є кредитором. Отже, у разі задоволення позовних вимог саме представник отримував присуджене судом. Кредитор, який уступав своє право вимоги за зобов’язанням, називався цедентом, а процесуальний представник, до якого переходило це право, — цесіонарієм. За допомогою цієї обхідної форми досягався необхідний результат, а саме — право вимоги первісного кредитора переходило до іншої особи.
|
|
|
4) переведення боргу на іншого суб’єкта.Як правило,особа боржника має суттєве значення для кредитора, що може обумовлюватися професійними навичками, платоспроможністю, високим статусом або іншими його якостями. У зв’язку з цим заміна боржника у зобов’язанні завжди вимагала отримання попередньої згоди на це кредитора. Переведення боргу здійснювалося шляхом новації або процесуального представництва.
Види зобов’язань:
1. від характеру їх визнання правовою системою та характеру правових засобів захисту управомоченою особою своїх прав із зобов’язання:
- цивільні (узаконені),
- преторські (не були визнані цивільним правом (ius civile), а отже й були позбавлені позовного захисту. Захист цих зобов’ язань надавався претором, що, однак, не призводило до їх легалізації)
- натуральні (не користувалися ні позовними,ні преторськими,нііншими засобами захисту, але мали юридичне значення, тобто вважалися такими, що існують.). До натуральних зобов’язань належали: 1) зобов’язання рабів, що виникали не з правопорушень (ex delicto); 2) зобов’язання між pater familias та підвладними йому особами, а також взаємні зобов’язання осіб, які перебувають під однією владою; 3) зобов’язання осіб, що перебувають під опікою, та зобов’язання осіб, оголошених марнотратниками, укладені без участі опікуна чи піклувальника; 4) зобов’язання позики підвладних дітей; 5) зобов’язання, в яких утрата права позову викликана спливом позовної давності тощо.
|
|
|
2. від предмета зобов’язання: подільні (та неподільні зобов’язання. Предмет подільних зобов’язань може бути поділений без завдання шкоди його цінності. Такі зобов’язання виникали, наприклад, з приводу грошей або речей, визначених родовими ознаками
3. альтернативні зобов’язання.
4. факультативні зобов’язання.
Зміст та виконання зобов’язання
Установлення (зміна, припинення) будь -яких правовідносин пов’язується з певними явищами, які отримали назву юридичних фактів. Отже, юридичний факт— це явище (життєва обставина),з якою норма права пов’язує настання певних правових наслідків (виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків учасників цих відносин).
Отже, юридичний факт характеризується двома моментами: ма-теріальним (наявність певного конкретного явища)і юридичним (наявність норми, що пов’язує з настанням цього явища певні правові наслідки).
В Інституціях Юстиніана закріплено чотири групи підстав виникнення зобов’язання:
Контракт (ex contractu) — це договір (домовленість сторін), що врегульований цивільним правом (ius civil) та забезпечений позовним захистом.
Делікт (delictum) — це протиправна дія, унаслідок якої завдається шкода, не пов’язана з невиконанням правопорушником належного з нього зобов’язання.
Квазіконтракт (quasi ex contractu) — це зобов’язання, яке виникає на підставі події або дії однієї зі сторін і має спільні риси з певними договорами (контрактами). (ведення чужих справ без доручення; безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої)
Квазіделікт (quasi ex delicto) — це протиправна дія, унаслідок якої завдається шкода, що не пов’язана з невиконанням правопорушником належного з нього зобов’язання, але не визнана цивільним правом (іus civil) як делікт. (відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження, відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на вулицю, відповідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судноволодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів, правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; поховання в чужу могилу; надання допомоги рабу під час втечі)
Зміст зобов’язання становлять права та обов’язки його сторін. Одна сторона (кредитор) має право вимоги, а інша сторона (боржник) відповідно до цього права несе обов’язок по виконанню цієї вимоги (борг). Отже, до змісту зобов’язання входять дії боржника, які мають різноманітний характер. Римські юристи поділяли їх на три групи і визначали як:
1) дати (dare), тобто передати право власності або встановити певне речове право;
2) зробити (facere), тобто вчинити певну дію або утриматися від вчинення дії;
3) надати (praestare), тобто надати певну послугу, взяти відповідальність за іншу особу. У найдавніші часи обов’язки боржника могли не мати майнової вигоди для кредитора, наприклад, обов’язок укласти шлюб. Майновий характер змісту зобов’язання стає нормою із затвердженням формулярного судового процесу (per formulas). Отже, з цього часу всі дії боржника мали майновий характер.
Деякі автори визначають дії, що становлять зміст зобов’язання, як предмет зобов’язання. Отже, предметом зобов’язання можуть бути речі, гроші, послуги, роботи, а не самі дії, що здійснюються щодо них – вважають інші вчені.
В Інституціях Юстиніана обов’язок боржника визначається вже єдиним терміном solvere, який із латинської перекладається як розв’язати, сплатити чи виконати.
Виконання( solutio )зобов’язання— це вчинення боржником певної дії (передача речі, сплата грошей, виконання роботи, надання послуги), що становить зміст зобов’язання.
Критерії належного виконання зобов’язання:
1. виконання зобов’язання мало здійснюватися особою, здатною на це;
2. зобов’язання мало виконуватися на користь належної особи, яка здатна прийняти це виконання (кредитор, представник, третя особа);
3. виконання зобов’язання має здійснюватися відповідно до його змісту (боржник не міг змінювати предмет зобов’язання та спосіб його виконання ).
4. виконання зобов’язання мало відбуватися в належному місці.
5. зобов’язання мало бути виконане у строк, передбачений у договорі, або у строк, що випливає із суті (характеру) зобов’язання. Дострокове виконання зобов’язання допускалося тільки у випадках, коли це не порушувало інтересів кредитора. В спірних ситуаціях строк виконання зобов’язання встановлювався судом. При цьому діяло правило, що призначення строку має на увазі інтереси боржника, а не кредитора.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 43; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!