Нервова система: функції і будова

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Головний мозок – вищий відділ нервової системи, що міститься в черепній коробці і через великий потиличний отвір переходить у спинний мозок.

Спинний і головний мозок складають центральну нервову систему (ЦНС).

Нервова система – це сукупність нервових структур організму, що регулюють роботу всіх органів і систем, здійснюють взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з довкіллям. НС сприймає впливи зовнішнього та зміни внутрішнього середовища, аналізує цю інформацію і відповідно змінює діяльність окремих органів або систем органів. Ці зміни спрямовані на нормалізацію діяльності організму і не порушують його функціональну єдність.

Основними елементами НС є нервові клітини (нейрони), що проводять збудження.

Нейрон складається з тіла клітини, дендритів (коротких відростків), що приймають збудження, аксона (довгого відростка), який передає збудження іншим клітинам. Місце з’єднання аксона з дендритами називається синапсом.

Типи нейронів:

1. Чутливі (доцентрові) – несуть інформацію про стан внутрішнього та впливи зовнішнього середовища до ЦНС (головний і спинний мозок).

2. Рухові (відцентрові) – несуть інформацію про стан внутрішнього та впливи зовнішнього середовища від ЦНС до м’язів і органів.

3. Вставні (проміжні) – передають імпульси всередині нервової системи.

Діяльність НС здійснюється за допомогою рефлексів (Рене Декарт) – реакція організму у відповідь на те чи інше подразнення, будь-яка зміна в діяльності організму, яка виникла в ньому за участю НС, у відповідь на вплив зовнішнього середовища або на зміну у внутрішньому середовищі організму.

Розглядаючи тіло людини як своєрідну машину, Рене Декарт дійшов висновку, що людська поведінка має рефлекторну природу, тобто є відповіддю на зовнішній вплив. Він доводив, що м’язи здатні відповідати на зовнішні впливи без допомоги душі, а лише за рахунок роботи нервової системи, тому психіка людини детермінована цими впливами. Декарт пояснив механізм виникнення асоціацій, відчуттів, але поширити ідею рефлексу на всю психічну діяльність людини не зміг.

У 1863 році І.Сєченов у праці „Рефлекси головного мозку” довів, що будь-який акт свідомості як рефлекс включає в себе дію зовнішнього подразника і рухову відповідь на нього. Отже, будь-яке психічне явище – це відповідь мозку на зовнішні та внутрішні впливи. Цей зв’язок організму із зовнішнім середовищем здійснюється за допомогою нервової системи.

Твердження, що всі психічні процеси розпочинаються і закінчуються у свідомості, він вважав помилковим. Психічне явище, породжене у цілісному рефлекторному акті, є фактором, що випереджує дію. Психічні процеси виконують функцію сигналу або регулятора, за допомогою якого діяльність адекватно пристосовується до мінливих умов і забезпечує досягнення потрібного ефекту. Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів мозку, куди надходить і де обробляється інформація про навколишній світ. Тобто рефлекторний акт охоплює все багатство індивідуального досвіду.

Рефлекси забезпечують регуляцію всіх фізіологічних функцій організму і пристосування діяльності окремих органів і систем до його потреб: регулюється виділення слини, шлункового соку і секрету підшлункової залози під час травлення, змінюється інтенсивність кровообігу і дихання під ча фізичної праці, регулюється тонус м’язів.

Рефлекси бувають:

а) за характером рефлекторної реакції (рухові, секреторні, серцево-судинні, дихальні, обмінні);

б) за біологічним значенням (орієнтувальні, захисні, травні, статеві).

І.П.Павлов виділив безумовні (вроджені, природні, наприклад, колінний рефлекс) та умовні (набуті).

В основі рефлексу лежить рефлекторна дуга (РД)– шлях, по якому проходить нервовий імпульс при здійсненні рефлексу. Вона складається з двох нейронів – чутливого і рухового. З першого на другий імпульс передається через спеціальне утворення – синапс (щілиноподібний контакт аксона однієї нервової клітини з будь-якою ділянкою іншої нервової клітини.

Більшість рефлекторних дуг складається з трьох нейронів: між чутливим і руховим є вставний нейрон, через який подається імпульс.

Кожна РД починається рецептором – спеціалізовані клітини або кінцеві структури чутливих нервових клітин. Сприймаючи подразнення, рецептори передають його енергію на нервовий імпульс, який поширюється далі структурами рефлекторної дуги.

Виділяють рецептори:

1. За розташуванням:

а) зовнішні (сприймають впливи довкілля, наприклад, рецептори шкіри, ока, вуха);

б) внутрішні (їх поділяють на рецептори внутрішніх органів та рецептори опорно-рухової системи).

2. За характером подразнень, що сприймаються:

а) фоторецептори (світлочутливі рецептори ока);

б) механорецептори (рецептори слуху, дотику, рівноваги);

в) хеморецептори (смаку, нюху);

г) терморецептори (холоду, тепла).

Кожний рецептор має найвищу чутливість лише до „свого” подразника.

Анатомічно нервову систему поділяють на центральну нервову систему (головний та спинний мозок) та периферичну (нерви – скупчення довгих відростків нейронів, що зв’язують ЦНС з усіма органами: черепно-мозкові (12 пар, спинномозкові – 31 пара))та нервові вузли – скупчення тіл нейронів за межами ЦНС).

Спинний мозок складається з білої (ядро і кора) і сірої речовини та спинномозкової рідини.

Головний мозок складається із сірої та білої речовини (провідні шляхи)

Мозок забезпечує і регулює життєдіяльність нашого організму: дихання, циркуляцію, травлення; генерує емоції та почуття; забезпечує процеси мислення, пам’яті.

Головний мозок складається із взаємопідпорядкованих відділів, вкритих великими півкулями:

1. Нижній відділ (з’єднує спинний і головний мозок) або довгастий мозок. У спинному розміщенні центри ряду вроджених безумовних рефлексів, що регулюють мускульні рухи тіла й кінцівок, і роботу внутрішніх органів.

2. Середній мозок (у середньому і продовгуватому є ретикулярна формація, що є збудником кори великих півкуль).

3. Мозочок (регулює рівновагу і забезпечує координацію вільних рухів).

4. Проміжний мозок (таламус і гіпоталамус) має велике значення в інстинктивних й емоційних проявах людини.

5. Великий мозок або великі півкулі (права і ліві півкулі) – парне утворення, покрите тонким шаром (3-4 мм) сірої речовини, яку називають корою головного мозку (КГМ).

Великі півкулі вкриті корою і поділяються на 4 основні частини:

а) лобова, спрямована на осмислену поведінку (смакова, нюхова);

б) потилична – центри зору;

в) скронева – центри нюху і слуху;

г) тім’яна – центри шкірних відчуттів (тактильна – рухова, шкірно-м’язова).

Кора – безпосередня матеріальна основа мислення й свідомості людини.

Координація функцій кори великих півкуль головного мозку здійснюється завдяки взаємодії двох процесів – збудження і гальмування (зовнішнє – результат дії зовнішнього стороннього подразника; внутрішнє – втрата навички без повторення вправ), і тому розділяють два типи сигналів.

Почуттєві враження складають першу сигнальну систему, яка дає можливість використовувати в поведінці будь-який факт, що зустрівся в оточенні, пов’язаний з важливою подією. ЦК зорові, слухові, дотикові, смакові, нюхові подразники. Перша сигнальна система притаманна тварині і людині.

Другу сигнальну систему складає мова, яка є лише у людей. Це слова і словосполучення.

Отже, головна відмінність вищої нервової діяльності людини і тварин полягає їхніх сигнальних системах. У тварини ліва і права півкулі виконують подібні функції. У людини – ліва домінує (центри, що керують мовою), права – підлегла (збирає більш детальну інформацію про органи тіла і конкретні об’єкти. Вони взаємопов’язані.

Діяльність кори підпорядковується двом основним законам.

Закони вищої нервової діяльності (ВНД):

1. Закон іррадіації й концентрації при розповсюдженні збудження крізь кору одночасно виникає процес гальмування, який концентрує збудження в одній ділянці мозку.

2. Закон взаємної індукації полягає в тому, що нервовий процес викликає у сусідніх ділянках мозку протилежний процес.

Мозок – це результат природного добору нейронів, який у кожної людини відбувається по-різному. Розрізняють три стадії його формування. Під час першої відбувається відбір нейронів за подібністю. У другій стадії сигнали зовнішнього світу допомагають мозку у природному доборі нейронів. При цьому важливо отримувати достатню кількість позитивних впливів ззовні. Для третьої стадії характерний розпад і знищення несуттєвих об’єднань нейронів, що пояснюється якістю генетичного коду та істотним впливом зовнішнього середовища. Мозок – це не лише нейрони, це ще й численні зв’язки, завдяки яким з однакових елементів клітин утворюється нескінченна кількість неповторних за своєю будовою систем організму.

При народженні дитини її мозок біологічно сформований, однак функціонально недосконалий. У ньому запрограмовано такі дії, як плач, смоктання, схоплювання. Щодня в мозку фіксується все нова й нова інформація. Мозок, як і комп’ютер, може сприймати, розуміти, запам’ятовувати, вирішувати складні завдання, видавати ідеї, відтворювати все, що є в його пам’яті, за лічені секунди. Однак відмінність між людиною і комп’ютером у тому, що людський організм на відміну від машини, має здатність відновлюватися. Людині властива інтуїція, почуття гумору, здатність виражати різноманітні почуття, своє ставлення до всього, що зафіксовано в мозку, тобто оцінювати все.

Вага мозку від 1100 до 3000 грамів. Людський мозок важить в середньому 1460 г. (2 – 3% маси тіла). У чоловіків – 1350г, у жінок – 1250 г. Однак, незважаючи на це, щоденно забирає 20% енергії, що надходить з їжею. Починаючи з 50 років мозок зменшується на 30 г за кожні 10 років.

Мозок виконує три основні функції: сприймає інформацію, аналізує та приймає рішення, подає команду м’язам та ендокринній системі діяти. Мозок працює, інтегруючи активність багатьох ділянок, кожна з яких контролює і лімітує певні функції.

Кожна психічна функція є надзвичайно складним утворенням, що має динамічну локалізацію в різних ділянках мозку. Вона забезпечується роботою певних ділянок кори та цілісною функціональною системою, що включає окремі ділянки кори, підкірки і мозкового стовбура.

Функціонально мозок має три основні блоки.

1. Енергетичний, що складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, ретикулярної формації, утворень давньої кори і створює робочий тонус кори.

2. Блок, що приймає, переробляє і зберігає інформацію і складається із задніх відділів обох півкуль, тім’яних і потиличних ділянок кори.

3. Блок, що забезпечує програмування, регуляцію і контроль діяльності. Порушення у роботі одного з блоків призводить до різних змін у психічній діяльності.

Обидві півкулі – симетричні, а контролюють різні частини тіла – ті, які розміщені напроти них. Ліва півкуля послідовно обробляє отриману інформацію, її діяльність має аналітичний характер; вона відповідає за логічне мислення, мовленнєві функції, математичний хист. Права – керує уявою, інтуїцією, просторовим сприйманням, просторово-візуальним мисленням, творчими здібностями, здійснює розпізнавання та ідентифікацію облич, відповідає за емоції та їх продукування. Вона може виконувати мовленнєві та математичні процеси лише на елементарному рівні.

Відмінності в організації мозку людей і тварин. У тварин обидві півкулі є рівнозначними, у людини вони мають функціональну асиметрію – ліва є домінуючою, права – підпорядкованою. У лівій розміщені ділянки, пов’язані з мовною діяльністю людини. Їх ураження спричиняє порушення логіко-граматичних операцій і творчих форм мислення. Ураження ділянок правої півкулі спотворює образні компоненти сприймання і емоційні переживання. Друга сигнальна система, що ґрунтується на роботі лівої півкулі, забезпечує якісно вищий рівень відображення дійсності завдяки мові.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення філогенезу та онтогенезу.

2. Особливості біологічної і соціальної спадковості.

3. Ендопсихіка та екзопсихіка, їх характеристики.

4. Що таке психіка і чим вона характеризується?

5. Поняття „свідомість” та її структурні елементи.

6. Назвіть найважливіші характеристики свідомості.

7. „Несвідоме” як психічне явище.

8. Що належить до сфери несвідомого?

9. Охарактеризуйте чотири класи прояву несвідомого.

10. Поняття „підсвідоме” і його взаємодія зі „свідомим”.

11. „Надсвідомість” як механізм творчої інтуїції.

12. Що таке мозок?

13. Назвіть основні структури мозку.

14. Що належить до центральної нервової системи?

15. Периферична нервова система, її особливості.

16. Які форми рефлекторної діяльності і поведінки регулюються корою великих півкуль, а також спинним мозком і мозковим стовбуром?

17. Функціональна асиметрія мозку. Роль лівої та правої півкуль.

18. Перша і друга сигнальні системи як регулятори психічних явищ.

Використана та рекомендована література

· Бандурка О.М., Тюріна В.О., Федоренко О.І. Основи психології і педагогіки: Підручник. – Харків: Вид-во нац. ун-ту внутр.справ, 2003.

· Волошина В.В., Волинська Л.В., Савицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навч. посібн. 2-е вид. – К.: Каравела, 2008.

· Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.

· Ждан А.А. Історія психології. Від античності до наших днів. – К., 1990.

· Жуков С.М., Жукова Т.В. Історія психології: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

· Лозниця В.С. Основи психології та педагогіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

· Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навч.посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001.

· М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид., допов. – К.: Вища шк., 2001.

· Основи психології: Навч.посібник для студентів вищих навч. закладів /А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х. – К., 2005.

· Основи психології: Підручник /За заг. Ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – К.: Либідь, 1995.

· Палеха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки: Навч.-метод.посібник. – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2002.

· Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов. В.В., Рибалка П.А., Герасимчук; за ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2001.

· Психологічна енциклопедія /Автор-упорядник О.М.Степанов. – К.: „Академвидав”, 2006.

· Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. – К., 1982.

· Сердюк Л.З. Психологія: Навч. посіб. Для дистанційного навчання /Сердюк Л.З., Кочубейник О.М./ За наук. ред. В.Т.Циби. К.: Університет „Україна”, 2005.

· Степанов О.М, Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. – К.: Академвидав, 2003.

· Цимбалюк І.М. Психологія: Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004.

· Цимбалюк І.М., Яницька О.Ю. Загальна психологія. – К.: ВД „Професіонал”, 2004.

· Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. – Харків: Прапор, 2005.

· Барретт С. Тайны мозга: Как развить свои умственные способности. – С. – П., 1997.

· Сабуров А.С. Психологія: Курс лекцій. – К., 1996.

· Слободчиков В.В.,Исаев Е.И. Психология человека. – М., 1995.

· Павлов И.П. Мозг и психика. – М., 1996.

Глосарій

Ендопсихіка (від гр. усередині) – як підструктура особистості, відображає внутрішню взаємозалежність елементів і функцій.

Екзопсихіка (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища.

Аксон – довгий відросток нейрона, по якому збудження передається іншим клітинам.

Великі півкулі головного мозку – орган вищої нервової діяльності, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 мільярдів підкіркових нервових клітин.

Верніке центр – слухово-мовна ділянка кори головного мозку.

Вища нервова діяльність – відображу вальна умовнорефлекторна діяльність кори головного мозку і найближчих до неї підкіркових центрів, на Яких ґрунтується психічна діяльність людини і тварин.

Гіпоталамус – скупчення ядерних нервових клітин із численними висхідними і низхідними волокнами нижче зорового бугра головного мозку.

Головний мозок – передній відділ центральної нервової системи людини, розміщений в черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок і задній мозок (мозочок, продовгуватий мозок).

Екзопсихіка (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища.

Екстраверсія (лат.extra – зовні і vertere – повертати) – спрямованість особистості на навколишній світ.

Інтроверсія (лат.intro – зовні і vertere – повертати) – спрямованість свідомості й уваги, думок, почуттів і переживань людини на свій внутрішній світ.

Кора головного мозку – поверхнева оболонка півкуль головного мозку, утворена сімома шарами вертикально орієнтованих нервових клітин.

Мозковий стовбур – частина центральної нервової системи, до якої входять довгастий мозок, вароліїв міст, середній і проміжний мозок. М.с. здійснює вегетативні функції, природжені рухи, рефлекси організації в просторі, підтримує тонус м’язів кістяка.

Мозок – центральний відділ нервової системи у хребетних тварин і людини, який здійснює вищу регуляцію всіх життєвих функцій організму.

Надсвідоме – специфічний рівень психічної активності, який виникає у людини при розв’язуванні творчих завдань і не піддається індивідуальному усвідомлено-вольовому контролю і свідомому регулюванню.

Нейрон (гр. neuron – жила, нерв) – нервова клітина, що передає нервові сигнали.

Несвідоме – сукупність психічних явищ, що виникають під впливом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає.

Онтогенез – індивідуальний розвиток організму з моменту народження до смерті.

Підсвідоме – неусвідомлювані системи психіки (перед свідоме, несвідоме) або їх сукупність.

Пластичність – риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

Психіка (гр. psychikos – душевний) – властивість високоорганізованої матерії (мозку), яка спрямована на відображення об’єктивної дійсності і на основі психічного образу, що формується при цьому, здатна регулювати поведінку і діяльність суб’єкта.

Реактивність – властивість темпераменті, яка характеризує силу емоційної реакції людини на зовнішні та внутрішні впливи.

Рефлекс – реакція організму на будь-яке подразнення, яка здійснюється за участю нервової системи, основна форма діяльності нервової системи організму.

Рефлекс безумовний – спадково закріплена форма реакції організму на біологічно важливі впливи ззовні чи зміну його внутрішнього стану.

Рефлекторна дуга – шлях, який проходить нервове збудження в організмі.

Рецептор – периферійна спеціалізована частина аналізатора, яка перетворює енергію впливу подразника на процес нервового збудження.

Свідомість – вища форма психічного відображення об'єктивної дійсності і саморегуляції, притаманна лише людині як суспільно-історичній істоті. С. характеризується: активністю; інтенційністю, спрямованістю на предмет; здатністю до рефлексії, самоспостереження; мотиваційно-ціннісним характером; різними рівнями ясності.

Самосвідомість – усвідомлення людиною себе як особистості: своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві.

Сангвінік – людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванню до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

Сензитивність (лат. sensus – відчуття) – властивість темпераменту, яка визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини; підвищена чутливість людини в певні періоди розвитку до тих чи інших чинників.

Синапс – місце контакту нейронів одного з одним та з клітинами виконуючих органів, мікроскопічне спеціалізоване утворення, через яке передається нервове збудження.

Спинний мозок – складова частина центральної нервової системи, яка здійснює , в основному, природжені форми поведінки.

Таламус – найбільше з утворень середнього мозку, в якому відбувається первинне оброблення сенсорної інформації.

Темперамент - стійка характеристика індивіда, яка виявляється в силі, швидкості, напруженості, врівноваженості, перебігу психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій сталості її настроїв.

Тип вищої нервової діяльності – за І.Павловим – сукупність властивостей нервової системи, які становлять фізіологічну основу індивідуальних відмінностей у діяльності людей і поведінці тварин.

Філогенез – історичний розвиток різних родів і видів організмів.

Флегматик – людина, яка має флегматичний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мовних реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.

Холерик – людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.

Центральна нервова система – основний орган психічної діяльності людини, який включає в себе головний і спинний мозок, що розташовані відповідно в черепі та хребті.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 12

Мы поможем в написании ваших работ!