Основні характеристики у структурі свідомості.
Лекція 2. Природна основа особистості
1. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда.
2. Поняття про мозок і психіку.
3. Нервова система: функції і будова.
Ключові терміни та поняття
Ендопсихіка, екзопсихіка, біологічне та соціальне, аксон, дендрит, синапс, мозок, психіка, свідомість, свідоме, несвідоме, підсвідоме, надсвідоме, центральна нервова система, нейрон, рефлекс, рефлекторна дуга, перша та друга сигнальні системи.
Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда
Філогенез (від гр. – рід, плем’я і породжую) – історія попереднього розвитку різних родів і видів організму (як сукупності). Філогенез у психології означає зміни психіки людини, що сталися під час її біологічної еволюції під впливом умов життя).
Онтогенез (від гр. єство і породжую) впливає на індивідуальний розвиток будь-якого організму від зародження і до кінця життя двома шляхами біологічним і соціальним.
За даними психолога Костюка Г.С. онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, а онтогенез особистості – соціальною.
Біологічна спадковість – це генетичний апарат людини, що сформувався у процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму.
Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених в процесі його історичного і суспільного розвитку.
Одні вчені вважали, що онтогенез психіки детермінується лише біологічним фактором, біологічною спадковістю, інші – вбачали психічний розвиток індивіда не в природі, а в соціальних умовах його життя.
|
|
|
З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов.
Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі (вроджені особливості). Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання, властивості нервових процесів, безумовно рефлекторні мозкові зв’язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов’язані з її органічними потребами. Нервова система дитини має у собі спадково зумовлені величезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає у тварин.
Людські задатки – це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей. Вони реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах, а засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.
|
|
|
Проблема співвідношення біологічного (природного) і соціального начал у структурі особистості людини є однією з найскладніших і дискусійних у сучасній психології.
У психології помітне місце займають теорії, що виділяють в людині дві основні під структури, сформовані під впливом двох факторів – біологічного і соціального. Отже, структуру психіки людини можна поділити на ендопсихічну (від.гр. усередині) та екзопсихічну (від гр. – зовні) організацію.
“Ендопсихіка” (від гр. усередині) – як підструктура особистості відображає внутрішню взаємозалежність елементів і функцій, внутрішній механізм людської особистості, ототожнюваний з нервово-психічною організацією людини. Це та частина психіки, що відбиває стан нашого організму – потреби, емоції, відчуття комфорту і дискомфорту.
“Екзопсихіка” (від гр. зовні) визначається ставленням людини до зовнішнього середовища, тобто до всієї сфери того, що протистоїть особистості, до чого вона може так чи інакше ставитися. Екзопсихіка – це та частина психіки людини, що відбиває зовнішню реальність, щодо організму людини: частину свого змісту психіка черпає із зовнішньої реакції (образи, відчуття, уява).
|
|
|
Іноді ендо- і екзопсихіку важко відрізнити. Наприклад, відчуття болю ендопсихічне, хоча джерелом його є якийсь зовнішній предмет (гострий ніж або гаряча праска), а відчуття холоду – екзопсихічне, оскільки сигналізує про зовнішню температуру, а не про температуру нашого тіла. Але воно викликає дискомфорт („ноги змерзли”), і ми відносимо це відчуття до нашого тіла.
Інтропсихіка – та частина, що є продуктом власного функціонування, ніби „власні” процеси психіки (думки, вольові зусилля, фантазії, самонавіювання).
Таким чином, ендопсихіка обґрунтована біологічно, а екзопсихіка визначається соціальним фактором. Природні й соціальні якості не можуть існувати окремо та бути протиставленими одні одним як самостійні підструктури особистості. Вони утворюють єдине ціле.
Поняття про мозок і психіку
Психічні явища, психологічні риси особистості та особливості діяльності людини у сукупності характеризують свідомість або, у більш широкому розумінні, психіку.
Термін “свідомість” вживається для позначення психічних процесів і психологічних особливостей, властивих лише людині. Для визначення психічних процесів і психологічних особливостей, властивих тваринам, вживається термін “психіка”.
|
|
|
Тварини не здатні виготовляти знаряддя праці, що відокремлює тваринну працю від праці людини. На відміну від мови тварини, мова людини – відкрита система, яка розвивається і збагачується новими поняттями.
Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії (мозок), що полягає у активному відображенні суб’єктом об’єктивної дійсності; це суб’єктивний образ об’єктивного світу.
Головні тенденції розвитку психіки:
1. Ускладнення форм поведінки (форм рухової активності).
2. Удосконалення здатності до індивідуального научіння.
3. Ускладнення форм психічного відображення.
Стадії розвитку психіки:
1. Елементарної сенсорної психіки (відображення окремих властивостей зовнішнього впливу, поведінки визначається уродженими інстинктами).
2. Перцептивної психіки (відображення зовнішньої діяльності у цілісних образах речей, здатність навчатися, з’являються індивідуально набуті навички поведінки).
3. Інтелекту (здатність відображати міжпредметні зв’язки, ситуацію в цілому, інтелектуальна поведінка тварин не виходить за рамки біологічної потреби, діє тільки у межах наочної ситуації).
Психіка людини – якісно вищий рівень, ніж психіка тварини. Людська психіка формується тільки протягом життя, у процесі засвоєння людиною культури, створеної попередніми поколіннями. Вона включає такі складові: зовнішній світ, повноцінну діяльність мозку, взаємодію з людьми, активну передачу новим поколінням людської культури, людських здібностей.
Основними функціями психіки є пізнавальна (відчуття та сприйняття), регулятивна (мислення, діяльність, мотивація), комунікативна (мова, мовлення).
Праця і мовленнєве спілкування стали передумовою виникнення і розвитку людської свідомості.
Свідомість – це властива лише людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об’єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються у ньому, своїх дій і передбачені наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.
Свідомість – це вища форма психічного відображення дійсності.
Структурними елементами свідомості є емоції, воля, самосвідомість, інтуїція. Людська свідомість має суспільний характер, оскільки сама людина є суспільною істотою.
Основні характеристики у структурі свідомості.
1. Здатність акумулювати знання про навколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнавальних процесів – відчуття, сприйняття, пам’яті. мислення, уяви.
2. Чіткий розподіл суб’єкта і об’єкта, тобто розпізнавання „Я” і „Не-Я” людини. Людина здатна до самопізнання, вивчати і досліджувати саму себе.
3. Забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому звужуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо.
4. Наявність у складі свідомості певного ставлення до когось чи чогось. Воно проявляється у почуттях. Наприклад, під час захворювань із порушенням свідомості відбувається саме розлад у сфері почуттів і ставлення: хворий може зненавидіти свою матір, яку любив все життя.
Обов’язковою умовою формування і прояву всіх якостей свідомості є мова.
Отже, психіка – властивість високоорганізованої матерії, яка спрямована на відображення об’єктивної дійсності. У людини цю функцію виконує мозок, саме звідси подаються команди, задається програма для всієї системи органів. При ушкодженні певних ділянок мозку відбуваються зміни у психічній діяльності людини.
Отже, свідомість – це вища форма відображення дійсності людини за допомогою відчуттів та абстрактного мислення. Вона є властивістю особистості, що забезпечує цілеспрямований характер людської діяльності і регулює всю поведінку і всі дії людини.
Нижчий рівень психіки утворює несвідоме.
Несвідоме – сукупність психічних явищ, що виникають під впливом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає. На цьому рівні психічного відображення у людини порушується словесна регуляція поведінки, втрачається повнота орієнтації щодо часу і місця дії, вона не може усвідомити наслідки своїх дій та вчинків.
До сфери несвідомого належать психічні явища, які виникають під час сну, тобто сновидіння; реакції-відповіді на субсенсорні подразники (такі слабкі, що не збуджують рецептор); рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторюванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються; спонукання до діяльності, в яких немає усвідомлення мети; патологічні явища, які виникають у психіці хворої людини – марення, галюцинації.
Несвідоме – таке ж специфічне людське явище, як і свідомість, і не протиставляється йому. Несвідоме пояснюють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійсності в мозку людини.
Поряд з терміном “несвідоме” нерідко як синонім використовують термін “підсвідоме”. Проте їх потрібно розрізняти. За обсягом термін “несвідоме” значно ширший, бо охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, автоматизми, гіпноз, інтуїція).
Поняття “підсвідоме” слід вживати тільки для позначення тих психічних явищ, які в певний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте тісно з нею пов’язані, впливають на її функціонування і за певних умов можуть бути усвідомлені.
Отже, підсвідоме – це різні психічні явища, які відбуваються “під порогом” свідомості, тобто неусвідомлювані системи психіки (передсвідоме, несвідоме) або їх сукупність.
До несвідомого належить і надсвідоме.
Надсвідоме – це рівень психічної активності особистості при виконанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено-вольовому контролю.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!