Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 3Следующая ⇒

1. Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї насамперед дітей.

2. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї які відповідно до закону мають право користування ним.

Відповідно до ч. 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У той же час, проголошуючи серед загальних засад регулювання сімейних відносин справедливість, добросовісність та розумність, а також максимальне можливе урахування інтересів дитини, непрацездатних членів сім’ї, Сімейний кодекс встановлює обов’язок того з подружжя, хто є власником майна, враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Так, наприклад, відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2004 року батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла.

Спільна сумісна власність подружжя

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, то воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

11 січня 2011 року за N 2913-VI набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», новелою якого є те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя також є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації

Будь-яке майно, придбане одним з подружжя під час шлюбу у подарунок чи у спадщину, є власністю того, на ім'я якого була укладена угода. Тобто, якщо Ви після укладення шлюбу отримали у подарунок (або у спадщину) скажімо, автомобіль, то він не входить до складу майна, що підлягає поділу між подружжям, і законних підстав для його поділу по 1\2 частині кожному, у Вас вже не буде.

Не зайвим буде знати й те, що при вирішенні спору про поділ майна суддя може відступити (на законних підставах!) від засади рівності часток подружжя за обставин, які мають істотне значення. Зокрема, якщо один з подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, його частка в майні може бути зменшена. За рішенням суду частка майна дружини чи чоловіка може бути збільшена, з огляду на те, з ким проживають діти.

Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Так, можна укласти шлюбний договір, умовами якого можна змінити підстави набуття майна у спільну сумісну та особисту власність чоловіка та дружини. Також є Договір про розподіл майна подружжя, який припиняє право спільної сумісної власності подружжя на майно, що є предметом цього договору.

Дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина/чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її/його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Спільна сумісна власність подружжя.

До особливостей спільної власності подружжя відносяться наступні:

частки кожного з подружжя не визначені;
вважається, що кожен з подружжя, при здійсненні правочинів щодо цього майна, діє в інтересах подружжя та від імені подружжя;
розповсюдження на майно, набуте під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності не залежить від внеску кожного з подружжя у придбання цього майна, рівність прав подружжя щодо цього майна (навіть якщо під час придбання цього майна один з них з поважної причини не мав самостійного заробітку).

У сімейному праві діє презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Тобто вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, обов’язок доказування зворотного покладається на того з подружжя, хто стверджує, що певне майно належить йому на праві особистої приватної власності.

Як зазначається у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя” спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна...,незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох (п. 23).

По-перше, спільна сумісна власність – це належність майна одразу кільком суб'єктам власності (співвласникам). Кожен з співвласників на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном лише на засадах спільної згоди всіх співвласників.

По-друге, термін «подружжя» має місце, коли чоловік та дружина перебувають у шлюбі чи проживають однією сім’єю, ведуть спільне господарство та спільний бюджет.

Сумісна власність подружжя - це майно подружжя, набуте ними під час перебування у шлюбі або проживання однією сім’єю. На підтвердження факту проживання однією сім'єю осіб, які не перебувають у шлюбі, можуть бути прийняті: договір про спільне проживання та ведення спільного господарства, рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, записи у будинкових книгах (паспортах) про постійне проживання або реєстрацію цих осіб за однією адресою тощо, якщо вони разом з іншими документами підтверджують цей факт.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України). Під домовленістю мається на увазі шлюбний договір (статті 92 - 103 Сімейного кодексу України).

Стаття 60 Сімейного кодексу України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 29; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!