Методологічні принципи релігієзнавства
Релігієзнавство не ставить за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невіруючого чи віруючих різних конфесій, воно дає певний обсяг наукових знань і прагне навчити самостійно й об'єктивно оцінювати релігійні явища, релігію як суспільний феномен, події, що відбуваються в релігійному житті певного суспільства. Тому в своїх дослідженнях воно використовує загальнонаукові та специфічні принципи.
ПРИНЦИП ОБ'ЄКТИВНОСТІ
Будучи вихідним, передбачає сувору об'єктивність, конкретно історичний розгляд предмета, неприйняття абстрактних стереотипів, уявлення в чорно-білих тонах явищ релігії чи вільнодумства. Вимагає науково обгрунтованих положень, встановлених фактів, уникнення тенденційності.
КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП
Дає змогу розглядати релігію, релігійну філософію, вільнодумство в контексті розвитку духовної культури. А релігієзнавство займається вивченням своєрідних сфер духовної культури в історичному та сучасному аспектах. вирішуючи низку проблем: з'ясовує особливості релігії як феномена культури, властивості релігійно-культурних утворень, специфіку релігійної філософії, своєрідність різних проявів вільнодумства в духовному житті суспільства та особистості.
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП
Використання його зосереджує увагу на аналізі світоглядних питань в аспекті проблем буття людини, суті, мети та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.
|
|
ПРИНЦИП ТОЛЕРАНТНОСТІ Й ТЕРПИМОСТІ
Передбачає діалог релігійних і нерелігійних світоглядів про людину, суспільство, світ. Це стосується пояснення основ буття природи, суспільства, людини, космосу, біосфери, економіки, політики, права, моралі, мистецтва, психіки, свідомості та ін. Вихідні засади релігійних і нерелігійних світоглядів різні. Різняться в них і пояснення процесів та подій в природі, суспільстві, людині. Але економічні, екологічні, моральні, естетичні, соціально-політичні та інші ідеї, цінності можуть бути близькими.
ПРИНЦИП ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ
Має загальнофілософський, теологічний, етичний, естетичний, політологічний і правознавчий аспекти, передбачає за людиною право сповідувати певну релігію чи не сповідувати жодної, відправляти чи не відправляти релігійні культи і відповідно організовувати наукові дослідження цих явищ і процесів.
Аналізуючи будь-яку форму релігії, релігієзнавство використовує:
І) загальнофілософські та соціально-філософські категорії: буття, свідомість, пізнання, відображення, символ, істина, омана, фантазія, суспільство, матеріальне і духовне виробництво, культура, відчуження;
|
|
2) загальнонаукові терміни: структура, система, функція, закон, роль та ін.;
3) конкретні наукові терміни: епоха, право, ілюзія, віра, почуття, настрій, страждання, спілкування, мова, життя, смерть;
4) спеціальні релігієзнавчі терміни: релігія, теологія, релігійний культ, церква, конфесія, храм, молитва, теїзм, деїзм, пантеїзм, атеїзм, скептицизм. Особливе місце посідають терміни: Бог, ангел, пекло, рай, привид, карма тощо, які в науці мають інше значення, ніж в релігії;
5) терміни, які відображають процеси трансформації релігії: сакралізація, секуляризація, розвиток і еволюція релігії, церквоутворення, сектоутворення, детеологізація, модернізація, деміфологізація.
РЕЛІГІЯ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ
Поняття і сутність релігії
Слово "релігія" латиною означає благочестя, святиня, предмет культу, що співвідноситься з чимось вищим, святим, надлюдським у житті людини. Це абсолютне, святе називають Богом, Божеством, хоча кожна окрема релігія по-своєму іменує цю вищу силу. Не існує релігії без Бога, тобто уявлення про Бога. Бог є початком і сенсом будь-якої релігії.
Релігія – не тільки уявлення про Бога, не тільки форма свідомості. Це й реальне життя, дії людей: культ, богослужіння, церковна організація, форми і принципи організації суспільного життя, що певною мірою ґрунтуються на релігійних засадах.
|
|
Довгий час у науці основним було визначення релігії як фантастичного відображення у свідомості людей тих зовнішніх сил, які робили їх залежними від природних і суспільних відносин. З появою нових напрямків дослідження визначення релігії за Ф. Енгельсом сприймається швидше, як її характеристика. Численні спроби науковців дати визначення поняттю "релігія"(існує понад 100 визначень) доводять, що жодне з них не містить необхідних і достатніх умов для його розкриття. Тільки достатня кількість різнобічних характеристик допоможе з'ясувати зміст релігійного феномену.
На формування нового бачення сутності релігії значний вплив мали сучасні напрацювання теології, філософії, історії, соціології та психології. Будучи складним соціальним і духовним явищкм, вона характеризується множиною аспектів і вимірів. Найбільш розвинуті релігії мають свої теологічні доктрини, міфологічну систему, морально-етичні та соціальні вчення, достатньо розвинуту культову сферу, соціальні інститути. Багатовимірність релігії лежить в основі її естетичних проявів і втілюється у літературі, архітектурі, усіх видах мистецтва. Крім того, релігія – це вияв психологічного через релігійний досвід і релігійні почуття. Тому сьогодні релігія розглядається не тільки як віра в Бога (Абсолют, Вище Начало) і засіб прилучення до надприроднього через культ, обрядову практику. Релігія – це відчуття Божественного в собі шляхом містичної інтуїції.
|
|
Релігія – духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало на основі відчуття наявності його в собі і віри в можливість свого прилучення до Вищої Сутності не за допомогою раціо чи якоїсь обрядової дії, а через містичну інтуїцію, т.зв. айдетичне бачення.
Віра дає можливість людині усвідомити свою причетність до Всесвіту, служить засобом самовизначення її у світі.
Поняття "релігія" безпосередньо пов'язане з поняттям "Бог". Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолют, вивищений над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він створив світ, не належачи до нього. Бог є трансцендентним (потойбічним), таким, що перебуває поза межами конкретного замкненого (іманентного) кола свідомості. Тому людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритися людині, перейти межу між трансцендентним та іманентним.
Бог – верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.
Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти багато віків шукають доказів як "за", так і "проти" існування Бога. Наслідком таких пошуків став висновок, що будь-які докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірує. Німецький філософ І.Кант (1724–1804) вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.
Прагнення з'ясувати витоки і сутність релігії, її риси зумовило виникнення спеціальної галузі знань – релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія – дві відмінні форми осягнення феномена релігії.
БОГОСЛОВСЬКО-ТЕОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ
Теологія (богослов'я) виникає із спроби пояснити, зробити доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи, втілені у священних книгах, постанови соборів, догматичні формули. До неї входять розділи:
догматика (системний виклад положень, які вважають істинними), моральне богослов'я, екзегетика (тлумачення біблійних текстів), літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія безпосередньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію та різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів в історичному розвитку.
Богословсько-теологічний підхід до релігії – це погляд на неї зсередини, з позиції самої релігії. Основою його є релігійна віра. Характерною для богословського релігієзнавства є теорія релігії, представлена О. Менем. Етимологію слова "релігія" він виводив від латинського дієслова religare - зв'язувати (з'єднувати) і розглядав як силу, що з'єднує тварний (створений) світ з Духом Божественним. Цей зв'язок здійснюється шляхом особливого духовного пізнання, яким є релігійний досвід. Релігійний досвід, – пояснював О. Мень, – в самих загальних рисах можна визначити як переживання, пов'язане з відчуттям реальної присутності у нашому житті, у бутті всіх людей і всього Всесвіту деякого Вищого Начала, яке направляє і наповнює змістом як існування Всесвіту, так і наше власне існування. Відчуття Божественного іманентне самій людині, яка здатна його розвивати, передавати або відмовитися від релігійного спілкування. Звідси різнорівнева релігійність суспільства, індеферентне ставлення до релігії, а також історична множина релігій.
Намагаючись подолати вузькоконфесійні традиції російського богослів'я, вчений вважав, що релігійний, внутрішній духовний досвід є універсальним і має загальнолюдський характер. Він притаманний не тільки християнам, але й усім без винятку віруючим.
Головне в богословсько-теологічному підході – обгрунтування та захист релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини і людства. Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення.
Богословсько-теологічному підходові до релігії (погляд "зсередини") протистоїть філософський метод розуміння релігії (погляд "ззовні").
ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ РЕЛІГІЇ
Філософія прагне з'ясувати загальні принципи та закономірності явищ, процесів дійсності, пізнати їх сутність. Вона дотримується критичного підходу до всього, у тому числі й до релігії; на відміну від теології, нічого не бере на віру. Це не означає, що її метою є руйнування колективних вірувань, моральних засад людського буття. Передусім вона прагне з'ясувати, наскільки міцні людські погляди і переконання. Філософія – це розгалужена система вчень, шкіл, течій та напрямів. Одним з них є релігійна філософія, яка засобами філософської методології досягає такої самої мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з релігійною філософією у XVII-XVIII ст. зароджується філософія релігії, в якій також домінує позитивна тенденція щодо оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але її тлумачення релігії виходить за межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. У лоні філософії релігії існують вчення: деїзм (тлумачить Бога як найвищий Розум, з буттям якого пов'язана будова Всесвіту), і пантеїзм (розчиняє Бога у природі та культурі).
Філософський аналіз релігії домінував до середини XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!