Методи дослідження в релігієзнавстві

Лекція 1. РЕЛІГІЯ ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ І СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ЛЮДСТВА

ВСТУП. Релігієзнавство як наука

Прагнення людини до пізнання всесвіту, суспільства, самої себе, окремих явищ і процесів світу невичерпне і вічне. Є знання, необхідні фахівцю для успішної діяль­ності в конкретній галузі, а є поняття, ідеї, теорії, факти, засвоєння яких важливе для становлення кожної людини як особистості, для формування її духовної культури. Га­луззю, яка містить такі знання, є релігієзнавство. Його вивчення дає змогу пізнати, осмислити сутність понять "релігія", "віра", засвоїти історію релігій, характеристику релігійних вірувань тощо.

Релігієзнавство – полідисциплінарна гуманітарна наука, яка досліджує особистий стан людини, суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціаль­них зв'язків з політичними, економічними, духовними сис­темами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

Релігієзнавство як галузь гуманітарного знання cформувалася у другій половині XIX cт. Своєму становленню вона завдячує Канту, Шлейєрмахеру, Гегелю, які стали розглядати релігію як предмет філософського пізнання, визначивши три головні складові релігійної проблеми – метафізичну, психологічну та історичну. Розвиток лінгвістики, філології, порівняльної міфології та фольклористики, етнографії, антропології, психології, соціології надав достатньо матеріалу для вивчення феномену релігії та її ролі в житті суспільства і особи зокрема. Незважаючи на те, що почасти основою наукових висновків того часу були метафізичні схеми, які мало чим відрізнялися від теологічних, вчені зробили важливий крок до комплексного вивчення природи та історії релігій.

Інтерес до релігієзнавства у європейської громадськості постійно зростав. Наприкінці XIX ст. зусиллями видатних вчених Ф. Макса Мюллера, К.П. Тіле, Р. Рота, П.Д. Шантепі де ля Соссея були реорганізовані теологічні факультети і створені кафедри історії релігії в Парижі, Брюсселі, Римі, в університетах Англії, Німеччині, зокрема у Тюбінгемі. Досліджуючи з раціоналістичних позицій релігії у сфері їх сутності та проявах, релігієзнавці сформулювали завдання науки, чітко розмежувавши релігієзнавство і теологію, а також визначили взаємозв'язок філософії та історії релігій. У XX ст. наукові набутки релігієзнавства стали використо­вувати не тільки світські вчені, ліберальні теологи, а й релігійні ортодокси.

ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА

Предметом релігієзнавства є об'єктивні зако­номірності виникнення, становлення та розвитку релігій, їх функціонування, структура та різноманітні феномени, взаємозв'язок і взаємодія релігії з іншими галузями знань.

Предмет релігієзнавства значно ширший за його об'єкт і постійно розвивається, розростаючись за обсягом, змінюючись з плином часу. Головним для нього є вироб­лення найбільш універсальних понять і теорій науки про релігію. Внаслідок цього наукові пошуки та результати досліджень релігієзнавства активно використовують пра­вознавство, мовознавство, фольклористика, етнографія, мистецтвознавство, інші науки, які аналізують релігію під своїм кутом зору.

При дослідженні релігій релігієзнавство неминуче звертається до філософсько-світоглядних пи­тань про людину, світ, суспільство, спирається на історію природничих і суспільних наук, особливо на досягнення сучасної науково-технічної революції, на наукове тлума­чення феномена релігії. Релігієзнавство є цілісною і водночас полідисциплінарною галуззю гуманітарного знання, яка поєднує в собі знання про релігію різних наукових галузей: філософії, історії, соціології, психології, футурології, фено­менології, антропології, культурології та ін. Однак, релігія не виступає як об'єкт дослідження цих наук. У кожній з конкретних наук вона вивчається у зв'язку з предметом дослідження, а не як цілісний феномен.

У релігієзнавстві та його окремих дисциплінах релігія є об'єктом дослідження; вивчається у поєднанні всіх структурних компонентів і функцій; різноманітність суспільних і духовних процесів розглядається через призму розвитку релігії та її функціонування; досліджуються закони певної предметної сфери буття людини у світі.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ

Вона охоплює стрижневі проблеми релігієзнавства, пов'язані з гносеологічними та онтологічними її чинника­ми. Вивчає основні релігійно-філософські ідеї в їх історич­ному розвитку, сукупність філософських понять, прин­ципів, які дають філософські тлумачення релігії. Її пред­ставляють різноманітні концепції, які інтерпретують релігію під кутом зору герменевтики (тлумачення тексту давніх літературних творів), феноменології, екзис-тенціоналізму, матеріалізму, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу.

ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ

Будучи базовою в релігієзнавстві, вона акумулює знан­ня від виникнення примітивних вірувань, первісних релігійних форм до становлення і розвитку національних і світових релігій. Відтворює минуле різних релігій в кон­кретності їх форм, накопичує і зберігає інформацію про численні релігії, що існували й існують.

ПСИХОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Цей підрозділ досліджує психологічні джерела ре­лігійного феномена, психологію віруючої людини. Вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігійних явищ, суспільну, групову та індивідуальну психології (потреби, почуття, настрої, тра­диції тощо), зміст, структуру, спрямованість цих явищ, їх місце і роль у релігійному комплексі, вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності суспільства, груп, особистостей.

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

У сфері її інтересів – релігія як соціальне явище, суспільні закономірності виникнення, розвитку і функ­ціонування релігії, її елементи і структура, місце, функції та роль в суспільній системі, вплив на інші елементи соціальної системи, специфіка зворотної дії конкретної суспільної системи на релігію, використання релігійного чинника в різних соціальних умовах.

футурологія релігії

Розглядаючи перспективи соціальних процесів, вона з'ясовує тенденції розвитку релігії у майбутньому.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Об'єктом її є ідеї, цілі, мотиви релігії щодо значень і змісту. Вона подає систематичний опис явищ релігії, кла­сифікує їх на основі зіставлення і порівняння.

РЕЛІГІЙНА АНТРОПОЛОГІЯ

Головне її завдання – дослідження людини в контексті релігійного світоспоглядання. Основні принципи – єдність духовного й тілесного начал у людині.

РЕЛІГІЙНА КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Враховуючи завдання й значення релігійного мис­тецтва в практиці богослужіння певних релігійних сис­тем, досліджує храмові архітектуру, скульптуру, малярст­во тощо.

ГЕОГРАФІЯ РЕЛІГІЇ

Це – базовий гуманітарний курс релігієзнавства, який акумулює та систематизує знання про територіальну ор­ганізацію світових, регіональних релігій в історичному ас­пекті й на сучасному етапі.

ВІЛЬНА ДУМКА ЩОДО РЕЛІГІЇ

Релігієзнавство вивчає походження та зміст вільної думки, закономірність її розвитку, функції в суспільстві та житті особистості, різні її прояви, історію, типи та етапи розвитку, репрезентативність її за різних епох в народній свідомості, науці, моралі, мистецтві, політиці, філософії, теології.

Методи дослідження в релігієзнавстві

При дослідженні релігії використовують найрізно­манітніші методи пізнання: загальнофілософський, соціо­логічний, спеціальний загальнонауковий, теоретичний, емпіричний. Нерідко вдаються до специфічних методів дослідження. Наприклад, у соціології релігії дають плідні результати соціологічні методи, використовувані для вивчення релігії як певної соціальної структури, елементу суспільства, з властивими їй структурою, соціальними зв'язками, функціями. Це – вивчення документів, різно­манітних інтерв'ю, анкетування; методи первинної оброб­ки даних, групування, ранжирування, складання статис­тичних таблиць. У процесі дослідження релігії здебільшо­го вдаються до інтегрування індивідуальних методів і прийомів, що відкриває широкі пізнавальні, дослідницькі можливості.

ГЕНЕТИЧНИЙ МЕТОД

Його мета – відтворити розвиток релігії на всіх її ета­пах від початкової фази. Велику увагу приділяє пошукові, встановленню проміжних ланок в ланцюгу її еволюції. Але чим глибше занурюється дослідник в історичні пласти, тим менше фактичного матеріалу потрапляє в його розпо­рядження. В такому разі історизм виступає у формі акту­алізму (вивчення минулого через пізнання сучасності).

ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД

Він передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також взаємодію у цьому процесі закономірностей історії та конкретних об­ставин. Історичний метод може бути реалізований через генетичний підхід, коли дослідник послідовно вивчає всі, в тому числі й проміжні, стадії розвитку релігії.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД

Активно використовуються у релігієзнавстві й порів­няльно-історичні дослідження: порівняння різноманітних етапів розвитку однієї релігії на різних відтинках часу, ба­гатьох релігій, що існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку, реконструкцію тенденцій розвит­ку Завдяки цьому стає доступним багатий науковий ма­теріал через зіставлення різних сторін й етапів розвитку конкретної релігії, конфесій, які існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку. На основі порівняльного аналізу сформувалася спеціальна галузь дослідження – порівняльне (компаративне) релігієзнавство.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МЕТОД

Він спрямований на розкриття структури і функціону­вання релігій, релігійних організацій, культів тощо. Виділення елементів релігійних систем, порівняння з іншими елементами і системою загалом дає змогу глибше пізнати особливості їх функціонування. Релігія в такому разі є підсистемою.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Передусім він надає широкі можливості пізнання релігії як певної соціальної системи, соціальної підсисте­ми, що є об'єктом зовнішніх впливів і водночас суб'єктом впливу на різні соціальні інститути, групи, на буття людей. Соціологічний аналіз розкриває механізм функціонування релігійних вірувань і вчень у різних соціальних групах віруючих, висвітлює головні тенденції розвитку релігійних ситуацій з урахуванням впливів різноманітних соціальних факторів.

ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Використовуючи його, вдається охарактеризувати істо­ричні типи релігій, а також типи вільнодумства. За допо­могою процедур розподілу і групування об'єктів форму­ються стійкі статистичні групи ознак. Інваріантність ознак певного об'єкта є підставою для віднесення його до від­повідного типу.

КАУЗАЛЬНИЙ МЕТОД

Сприяє пізнанню причинно-наслідкових зв'язків ви­никнення й еволюції різних релігійних явищ. Головним питанням каузального методу є "Чому релігія не може бу­ти зрозумілою через саму себе, чому вона не є causa su' (причина самої себе)?" Цей метод допомагає пізнати різні релігійні та нерелігійні форми, аналізуючи відносини лю­дей в процесі їх життєдіяльності.

ФІЛОСОФСЬКО-ЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Розглядаючи релігію як об'єкт філософських знань, соціально-духовний феномен суспільства, він досліджує процес відображення релігії у свідомості людини, форму­вання духовних цінностей, релігійних символів і понять. За такого аналізу об'єктом дослідження є не тільки сама релігія, а й природне та соціальне середовище, яке впли­ває на її формування.

Вчення про релігію поділяють на релігійні (кон­фесійні) та нерелігійні (неконфесійні); на нормативні, дескриптивні й історичні.

РЕЛІГІЙНІ (КОНФЕСІЙНІ) ВЧЕННЯ

Це передусім напрями, представлені теологами, а та­кож дослідниками, які, хоч і не є богословами, але пере­бувають на позиціях релігійного світогляду. Їх дослідження безпосередньо пов'язані з релігійними інте­ресами. Вони вважають, що в основі розуміння релігії повинна бути релігійна віра, а знання сутності релігії можливе лише для віруючої душі. Безсумнівно, особис­тий релігійний досвід дослідника стає об'єктом внутрішнього спостереження, який може дати унікаль­ний матеріал для розвитку релігієзнавчого пізнання, але результати самоспостереження вимагають теоретичної інтерпретації.

НЕРЕЛІГІЙНІ (НЕКОНФЕСІЙНІ) ВЧЕННЯ

Вони базуються на цілком протилежних світоглядних принципах, використовуючи досягнення науки, мають змогу успішно пізнавати різні феномени і сутність релігії. А відсутність релігійної віри заповнюється фундаменталь­ною релігієзнавчою освітою.

НОРМАТИВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Вони зосереджуються навколо істинності постулатів релігії, цінностей, які вона проповідує, тощо.

ДЕСКРИПТИВНО-ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Їх предметом є структура релігії, її історичний розвиток та ін. Подібні дослідження не оперують оцінними суджен­нями щодо певних аспектів релігійних доктрин. Релігієзнав­ство сформувалося на основі дескриптивного підходу, тобто має тенденцію до максимально допустимої об'єктивності, тоді як дисципліни теологічного циклу характеризуються нормативним підходом до предмета. В наш час у вивченні релігії переважає саме дескриптивний підхід.

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!