Застосування політики посилення міжнародної конкуренції в системі       Світової організації торгівлі.

         На сучасному етапі природа міжнародної конкуренції значно змінилася, Ії характерними рисами стали:

- уповільнення темпів економічного зростання. Теоретичне обґрунтування необхідності стримування темпів економічного зростання в розвинених країнах призвело до перегляду позицій уряду, щодо іноземного проникнення та успіху національних компаній на світовому ринку. За рахунок цього забезпечувалося виконання урядових забов’язань, щодо темпів економічного зростання в країні та одночасне збільшення могутності національних компаній на міжнародних ринках ;

- зміна типів порівняльних переваг, такі як вартість робочої сили, доступність сировинних факторів виробництва, почали втрачати своє значення. Навіть значення місця розташування виробництва, поступово зменшується тому що, кожний регіон або країна мають свій набір певних умов і конкурентні переваги, які отримуються через сприятливе місце розташування належать не до однієї конкурентної галузі, а до групи галузей, які мають між собою як вертикальні, так горизонтальні зв’язки;

- поява нових форм протекціонізму. Тиск з боку міжнародної конкуренції призвів до появи більш тонких форм протекціонізму, які відповідають місцевим особливостям;

- нові види державного стимулювання, які пов’язані з впровадженням більш агресивних заходів з підтримки національних компаній;

- збільшення різних форм об’єднань між компаніями різних країн, як наслідок зростання глобалізації галузей, що супроводжується перерозподілом конкурентних позицій;

- новий рівень відповідності місцевим потребам. В той час, як нові технології підтримують глобалізацію, вони є необхідним фактором відповідності продукту місцевим потребам за більш низьких витрат.

     Отже, функціонування єдиного внутрішнього ринку в Європейській спілці спирається на три загальних політики. Це вільний рух товарів, послуг, капіталів і людей; гармонізація законодавства для організації і функціонування Спільного ринку; політика конкуренції. Особливої уваги в даному аспекті слід на сьогоднішній день приділяти останній з них, тобто політиці конкуренції. В систему концепції політики конкуренції входить конкурентне законодавство разом з іншими заходами націленими на сприяння конкуренції в національній економіці, такими як секторні регулювання і політику приватизації.

Ефективна конкурентна політика допомагає досягнути вигод з лібералізації та ринкових реформ.

   Політика конкуренції головним чином пов'язана із захистом соціального забезпечення споживачів і має набагато ширшу сферу, яка включає набір інструментів, які використовуються урядами, що визначають "умови конкурен­ції", які правлять на їхніх ринках. Концепція "політики конкуренції" включає закони конкуренції, які націлені для просування конкуренції в народному господарстві, типу секторних інструкцій і політики приватизації. Метою закону конкуренції є ефективне асигнування ресурсу, і в такий спосіб максимізація національного добробуту, забезпечення того, щоб конкурентноздатний процес не був перекручений через зловживання домінуючими положеннями, через заборону регулювання чи через угоду обмеження конкуренції між конкурент-тами, що є шкідливим для соціального добробуту. Закони про конку­ренцію неповинні бути обтяжені іншими цілями політики, такими як захист і малих підприємств, промислова політика, яка пов'язана з розвитком національних чемпіонів" чи цілями популіста.

Серед 80-ти держав - членів СОТ приблизно 50 розвинутих країн і країн з перехідною економікою прийняли закони конкуренції, також звані як "анти- монопольні" чи "антимонополістичні" закони. Як правило, ці закони забезпечу­ють засоби для того, щоб мати справу з діапазоном анти конкурентноздатних методів, включаючи установку ціни й інші міри картелю, зловживання домі­нуючим положенням чи монополізацією, злиття компаній, що обмежують конкуренцію, і угоди між постачальниками і дистриб'юторами ("вертикальні угоди"), які виключають ринки новим конкурентам. Зазначимо, що США та Канада володіли внутрішніми законами конкуренції більше, ніж століття.       Антимонопольний закон містить компоненти політики конкуренції і втілює у життя спеціально створені органи. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, під­тримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що приводить до монополізації галузі. Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою . Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю е система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (у Ні­меччині - Федеральне управління картелів, в Японії - Комісія зі справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських країнах заборо­няють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії - коли частка однієї компанії перевищує 50 %, а двох-75 % і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами-учасниками цієї організації. Прийняття анти­монопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у групові монополії, у створення вертикальних структур.

Ключове розходження між законом конкуренції і політикою конкуренції -те, що останнє належить і приватним і урядовим діям, приймаючи в увагу, що антимонопольні правила належать поводженню приватним об'єктам (фірмам).    Майже половина членів ГАТТ/СОТ не мають законів конкуренції взагалі, але вони можуть потребувати встановленої спроможності виконувати та керувати ефективним режимом конкурентного закону. Серед Угод ГАТТ/СОТ важливими є: Генеральна Угода про Торгівлю у сфері послуг, яка містить умови призначені для страхування монополії та певних постачальників у вигляді послуг, де монополії є також діяльними на спорідненому конку- рентному ринку; Угода про заходи Інвестиційної торгівлі (ТКІМз) закликає Раду СОТ з питань торгівлі товарами обміркувати, коли Угода повинна бути доповнена положеннями про інвестиційну політику та політику конкуренції .

Угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) теж містить коротку главу про політику конкуренції, монополію та державні підприємства. За цією главою, кожна компанія зобов'язує себе засвоювати та підтримувати заходи щодо заборони анти конкурентного бізнесу та щодо цього приймати відповідні заходи. У випадку монополії чи державних підприємств кожна сторона зобов'язує себе гарантувати, що державно-санкціоновані монополії будуть мінімізувати чи анулювати будь-які нуліфікації чи зменшення прибутку допущені Угодою.

Так, глава 19, Угоди про вільну торгівлю та Угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі відноситься до законів-прохань, щодо виправлення внутрішньої торгівлі через забезпечення процесу групи СОТ чи НАФТА, за допомогою якого незадоволені іноземні сторони (держави чи фірми) можуть подавати скаргу національним групам. Наприклад, США чи інші виробники, які займаються торгівлею на європейському ринку, не мають підстав для незадоволення, тому що зловживання домінантною позицією умов Статті 86 Римської Угоди застосоване більше, ніж монополізація .

Якщо одна з країн обере створення чи підтримку монополій, які належать державі чи санкціонованим монополіям у деяких секторах, то іноземні виробники не повинні оскаржувати це, будучи виключеною з цих ринків, незважаючи на те, що інші внутрішні виробники стикаються з подібними винятками, хоча дискримінація таких монополій у продажі рішень проти іноземних фірм, буде спірною як в ГАТТ, так і в НАФТІ.

   Робота СОТ з питань політики конкуренції в широкому масштабі набрала форми відгуків щодо питань торгівельної політики і політики конкуренції. На Конференції Міністрів у Сингапурі, яка відбулась 13 грудня 1996р., Міністри вирішили заснувати дві робочі Групи для більшого розгляду взаємозв'язків між торгівлею, інвестуванням та політикою конкуренції. Їхнє додання полягало в аналітичному дослідженні, а не в проведенні переговорів. Починаючи з її початкової зустрічі в липні 1997 р., Група досліджувала широкий діапазон таких проблем, як: а) відношення між цілями, принципами, концепціями, можливостями й інструментами торгівлі і політики конкуренції та їхні відносини до розвитку й економічного росту; б) інвентаризація й аналіз існуючих інструментів, стандартів і дій щодо торгівлі і політики конкуренції, включаючи досвіду їхнього застосування; в) взаємодія між торгівлею і політикою конкуренції, включаючи розуміння наступних піделементів: вплив анти конкурентноздатних методів підприємств і асоціацій міжнародній торгівлі; вплив державних монополій, виключаючи права регулюючої політики на конкуренцію і міжнародну торгівлю; відносини між зв'язаними з торгівлею аспектами інтелектуальних прав власності і політики конкуренції; відносини між інвестицією і політикою конкуренції; вплив торгової політики на конкуренцію. (Осика, П’ятницькій. Світова організація торгівлі.)

Детальне повідомлення щодо обговорення Групи з вищезгаданих питань було випущено в грудні 1998. Крім того, з 1997 р. СОТ організувала у співро­бітництві з Конференцією ООН з питань торгівлі та розвитку (ЦМСТАВ) і Світовим Банком, чотири Симпозіуми з проблем пов'язаних з роботою Робочої Групи . Відповідно до рішення Загальної Ради СОТ, Робоча Група, дослідила у 1999 р. три подальших теми: доречність фундаментальних принципів СОТ національної обробки, прозорості, і режиму найбільшого сприяння до політики конкуренції. 14 листопада 2001 р. в м. Доха - Міністри від урядів - членів СОТ схвалили програму роботи, яку вони назвали "широкою і збалансованою". Вона включає розробку цілей для поточних переговорів у сільському господарстві і послугах, переговорів у діапазоні проблем типу індустріальних тарифів, торгівлі й інвестиції, торгівлі і політики конкуренції, деякі аспекти І торгівлі і навколишнього середовища. Програма роботи, записана у двох деклараціях - головна декларація - Угода" про торговельні аспекти прав І інтелектуальної власності (ТКІРз), охорона здоров'я та рішення щодо виконання - тобто труднощів країн, що розвиваються. Члени погодилися на переговори, націлені для збільшення внеску в політику конкуренції до міжнародної торгівлі і розвитку. До кінця переговори повинні установити структуру, щоб адресувати наступні елементи: основні принципи, включаючи прозорість, недискримінацію і процедурну справедливість, умови на чистих картелях, модальності для добровільного співробітництва; і підтримати для прогресивного зміцнення установ конкуренції в країнах, що розвиваються. Ціль конференції полягала в тому, щоб укласти нове коло торгових угод, що з’єднує всіх членів СОТ. Можливо через так звану "війну терору" була менша кількість висвітлених питань, але його розгалуження і впливи є глобальними і

тому завжди мають граничну важливість. Переговори відповідно до програми роботи повинні бути укладені не пізніше 1 січня 2005 р. Оскільки урядові бар'єри, щоб торгувати й інвестувати були зменшені, то прибуток від такої лібералізації можна вважати приватними анти конкурентноздатними методами.

Політика конкуренції відіграє важливу роль для країн, що розвиваються. Ці країни хвилюються, що нові угоди створять тяжкі зобов'язання, які будуть дуже шкідливими для них і тому вони повинні використовувати запропоновані можливості СОТ, щоб здійснити діючу, усеосяжну позицію політики конкуренції, оскільки це знаходиться в їхній власній зацікавленості. Ліберальна торгова й інвестиційна політика - ключовий елемент гарної політики конкуренції. Однак, у багатьох секторах економіки погроза іноземної конкуренції залишиться обмеженою, потреба застосувати закон конкуренції буде гарантувати, що фірми не поводяться обумовлено змовою і що ринкова влада не експлуатується .

Закон конкуренції (антимонопольний закон) усе більше привертає увагу торгових посадових осіб політики у країнах Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). США та прихильники міжнародних правил конкуренції мають "ринковий доступ" до керованого порядку денного. Інші розвинуті країни доводять, що головна проблема СОТ у ринковій перспективі доступу - не закон конкуренції і політика, а використання традиційних інструментів захисту контингенту типу анти-і демпінгу, щоб обмежити доступ ринкам. Інші країни, також були стурбовані про можливе анти конкурентноздатне поводження великих транснаціональних корпорацій. ЄС і США - великі економічні об'єкти, із внутрішньою конкуренцією влади, хочуть адресувати анти конкурентноздатне поводження, що має шкідливі наслідки для споживачів. Отже, може бути істотна зміна в інтересах різних країн ОЕСР щодо типу дисциплін конкуренції. Головний інтерес ЄС і США полягає у використанні дисципліни політики конкуренції як пристрою експортного просування і у зменшенні можливості для конфлікту в схваленні злиттів компаній між великими фірмами. ЄС застосовує політику "національного" виснаження, під яким торговці мають право перемістити товари поперек внутрішніх границь . Обробка рівнобіжного імпорту могла стати важливим фокусом протягом майбутнього обговорення СОТ за законом конкуренції, з маленькими країнами, що мають інтерес у прийнятті міжнародного виснаження, дозволу рівнобіжного імпорту у великих країнах (з важливими виробниками, що таврували товари і послуги), наявність інтересу в одержанні всіх країн, щоб застосувати принцип "національного" виснаження.

Країни, що розвиваються, не були в центрі дебатів з питань торгівлі і конкуренції в СОТ. Від економічної перспективи, політика повинна прагнути охорони конкурентноздатного процесу так, щоб фірми були здатні конкурувати отримуючи прибуток. Економісти думають, що ліберальна торгова позиція політики - найдешевший і найбільш ефективний інструмент політики конкуренції, доступний уряду. Конку­ренція для імпорту - дуже важливе джерело ринкової дисципліни для фірм. Для країн з високо сконцентрованими індустріальними структурами, успадкованими з мину­лого, монополістичні орендні плати, що закінчуються, можуть бути головними Країни, що розвиваються - на світових ринках взагалі не мають ніякої ринкової влади.

Міжнародний досвід вказує, що скорочення торгових бар'єрів зменшує підвищення цінової вартості, особливо серед великих фірм. Розміри заводу мають тенденцію зменшуватися, але ефект на ефективність масштабу взагалі скромний, тому що більшість регулювань у повній внутрішній продукції прибуває від великих фірм. Торгівля діє як трубопровід для передачі знання, і для захисту від необхідного компонента. Хоча конкуренція може бути обмежена місцевими ринками наприклад, роздрібним продажем . Ключовий принцип, що лежить в основі активної позиції політики конкуренції повинен покладатися на ринкові сили, щоб визначити розподіл продуктивності ресурсів.

Перед Уругвайським раундом США, періодично загрожували країнам торговими штрафами (Стаття 301 з торгового законодавства США), коли вони не вказували патент і правила авторського права навіть там, де розглянуті країни не мали ніякого юридичного зобов'язання робити це, не підписавши Паризькі і Бернські Угоди . Угода Уругвайського раунду зобов'язала всіх членів СОТ надавати інтелектуальні права власності, хоча з періодами переходу для країн, що розвиваються. Отож, закон конкуренції - не панацея.

  Різні критерії можуть використовуватися, щоб оцінити бажаність альтернативного вибору для угоди СОТ в сфері закону конкуренції. Від економічної перспективи ключовий критерій - ймовірний вплив на національний добробут членів СОТ.

Зазначимо, що будь-яка угода з питань політики міжнародної конкуренції, ідучи (поза процедурним співробітництвом, імовірно буде багатосторонньою. Бажаність збільшення добровільного міжнародного співробітництва в сфері закону конкуренції, який може бути двостороннім (наприклад, ЄС та США) чи багатостороннім, повинна розрізнятися від спроб домовитися про закріплення багатобічних дисциплін. Але в (існуючому середовищі немає істотних вигод для розвитку країни з будь-якої здійсненної багатосторонньої угоди за законом конкуренції. Проблема полягає в тому, що (порядок денний повинен бути під владою, хоча це може викликати конфлікт між антимонополістичною владою в усьому світі і торгівельними посадовими особами. Вони бояться конкуренції, тому що їхня ціль полягає в просуванні експорту. У багатьох секторах економіки загроза іноземного конкурента залишиться обмеженою тому слід застосувати закон конкуренції, щоб фірми обумовлено не змовлялися і щоб ринкова влада не експлуатувалася. Законодавство конкуренції також є необхідне для країн, щоб боротися з можливими анти конкурентноздатними значеннями деяких угод СОТ. У той час як багатостороння угода, яка застосовує критерії конкуренції в контексті анти демпінгу буде протипоставлена головним користувачам.

Отож, політика конкуренції сприяє ліберальному торгівельному й інвестиційному режиму, а також може збільшити конкуренцію на світових ринках. Зрозуміло є можливості для торгівлі поза сферою закону конкуренції. Але це лише гіпотеза без доведення...

Питання бажаності розвитку багатобічної структури на політику конкуренції буде ) прийняте на Конференції Міністрів у м. Сіетл.

 

Контрольні запитання

1. Якими напрямками (силами ) визначається поняття конкуренції?

2. Охарактеризуйте основні види конкуренції.

3. Перерахуйте напрями ефективної конкурентної політики.

4. У чому полягає взаємозв’язок та протилежності політики конкуренції та торгової політики?

5. Які обмеження існують у сфері політики конкуренції?

6. Який вплив здійснює лібералізація торгівлі на конкуренцію?

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!