Вплив ліберальної торгівлі на політику конкуренції.

       

Тема 7. Відносини між торговою політикою та політикою конкуренції

Визначення політики конкуренції

Вплив ліберальної торгівлі на політику конкуренції.

Застосування політики посилення міжнародної конкуренції в системі       Світової організації торгівлі.

Визначення політики конкуренції

     Для розуміння природи конкуренції основною одиницею є галузь (не­важливо, чи це переробна чи з сфери послуг), тобто група конкурентів, яка виробляє товари або послуги і неопосередковане конкуруючих між собою.                                                                               Cтратегічно важлива галузь включає в себе продукти із подібними джерелами конкурентної переваги. Окрім того, можуть бути і фамільні галузі, у продукції яких - ті ж покупці, технологія виробництва або канали збуту, але вони пред'яв­ляють свої потреби конкурентним перевагам. Зазначимо, що у будь-якій галузі економіки - неважливо, діє вона тільки на внутрішньому ринку або на зовніш­ньому теж, - суть конкуренції виражається п'ятьма силами: а) загроза появи нових конкурентів; б) загроза появи товарів і послуг - замінників; в) здатність постачальників торгуватися; г) здатність покупців торгуватися; д) суперництво вже існуючих конкурентів між собою.

Ці п'ять сил конкуренції визначають прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати фірми, на витрати, і на розміри капіталовкладень, необхідні для того, щоб конкурувати в цій галузі. Загроза появи нових конкурентів знижує загальний потенціал прибутковості в галузі, тому що вони приносять в галузь нові виробничі потужності і намагаються захопити частку ринку збуту, тим самим знижуючи позиційну прибутковість. Покупці та постачальники, торгуючись, отримують вигоду і знижують при­буток фірми. Жорстока конкуренція в галузі понижує прибутковість, для того щоб зберегти конкурентоспроможність, і тому потрібно платити (витрати на рекламу, організацію збуту, науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки), або ж прибуток "втікає" до покупця за рахунок зниження цін. Наявність товарів-замінників обмежує ціну, яку можуть вимагати фірми, конкуруючи в цій галузі; більш високі ціни змусять покупців звернутися до замінника і знизять об'єм виробництва у галузі .(Коропецький . Вибрані праці)

Значення кожної із п'яти сил конкуренції визначається структурою галузі, тобто її основними економічними і технічними характеристиками. В свою чергу структура галузі важлива для міжнародної конкуренції за рядом причин:

враховуючи різну структуру в різних галузях, для успішної конкуренції слід виконати різні потреби; часто галузі, важливі для високого рівня життя, - це ті, які мають привабливу структуру; зміна структури створює реальні можливості для країни поринутись у нові галузі. Основні ринкові структури, наведені у табл. 1

 

 

Таблиця 1

Ключові риси основних ринкових структур

	Досконала конкуренція	Недосконала конкуренція
		Монопо- лістична конкуренція	Олігополія	Монополія
Кількість фірм	Багато	Багато	Мало	Одна
Продукт	Однорідний	Диференційо­ваний	Диференційова- ний або	Без замінників
			однорідний
Графік попиту фірми	Горизонтальний	Нахилений вниз	Нахилений вниз	Нахилений вниз
Інформація	Повна	Часткова	Часткова	Часткова
Зростаюча дохідність	Жодної	Можлива	Можлива	Можлива
Бар'єри для	Ніяких	Невеликі	Високі	Дуже високі
входу/виходу
Граничне висока вартість (МС) і ціна (Р)	МС=Р	МС<Р	МС<Р	МС<Р
Довгостро ковий економічний прибуток	Нульовий	Нульовий	Може бути позитивним	Може бути позитивним

 

 

Досконалій конкуренції приділяють велику увагу в економічному аналізі, бо конкурентні структури легко зрозуміти. Це спеціальний термін, який відповідає ринку, на якому жодна з фірм чи жоден із споживачів не є достатньо могутніми, щоб впливати на ринкову ціну. Наприклад, ринок пшениці є досконало конку­рентний, оскільки навіть найбільше сільськогосподарське підприємство дає тільки мізерну частку світового збору пшениці і не може суттєво впливати на ціну пшениці. За недосконалої конкуренції, без невдач ринку, ринки витискають з доступних ресурсів настільки багато корисних товарів і послуг, наскільки це можливо. Ідеальна досконала конкурентна економіка – це така, за якої рішення про розподіл ресурсів приймаються добровільно через обмін товарів за гроші за ринковими цінами, яка може витиснути максимальну кількість корисних товарів і послуг з доступних економіці ресурсів. На противагу досконалій конкуренції за умов недосконалої конкуренції фірма зустрічається із нахиленою вниз кривою попиту; тому вона здатна впливати на ціну, змінюючи кількість свого продукту, пропонованого для продажу, тобто фірмі деякою мірою вигідна монопольна влада, що випливає із диференціації продукту (монополістична конкуренція), мала кількість фірм у галузі з високими вхідними бар’єрами (олігополія) або унікальний продукт без замінників, захищений дуже високими вхідними бар’єрами (монополія).

В умовах монополії виробник спроможний цілком контролювати об’єм пропозиції товару, що дозволяє йому вибирати будь-яку ціну з можливих відповідно до кривої попиту, розраховуючи при цьому одержати максимальний прибуток. Тому вибір ціни з можливих варіантів визначений розміром прибутку, одержуваного від продажу можливої кількості товарів по даній ціні.

 Олігополістичний ринок займає великий простір, але темпи його розвитку обмежені, з одного боку, ринком чистої монополії, а з іншого - монополістичною конкуренцією. На сьогодні олігополія є найбільш поширеною ринковою структурою, починаючи з місцевих ринків, і закінчуючи міжнародними, на яких практично всі основні галузі є олігопольними. Існує декілька класифікацій олігополій, а саме: однорідні та диференційовані олігополії, жорстка та розпливчаста олігополія (за жорсткої олігополії дві-три фірми панують на ринку; при розпливчастій олігополії п’ять-сім фірм контролюють 70-80 % ринку, решта ж ринку належить фірмам “конкурентної окраїни” ); відкрита та закрита олігополія, тобто олігополія з вільним входом на ринок та олігополію, в якій діють бар’єри при вході в галузь.

Основним підсумком реалізації будь якого виду конкурентної політики протягом останніх років стало утвердження конкурентних відносин на більшості товарних ринків світу. Значною перешкодою на шляху розвитку конкуренції є недодержання вимог антимонопольного законодавства під час прийняття рішень центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Конкурентна політика на сучасному етапі передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, удосконалення правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті до 10 –12 відсотків, захисту і підтримки конкуренції, розвитку ії інституційного забезпечення. Можна виділити поняття конкуренції на макро- та мікро - рівнях. На макрорівні конкуренція забезпечує лише компанії, які найкраще виживають в умовах постійної боротьби та удосконалення використання ресурсів. На мікрорівні конкуренція являє собою силу, яка стимулює компанії до пошуку нових шляхів досягнення менших витрат виробництва, або отримання більшого випуску при таких самих витратах.

Основними напрямами, ефективної конкурентної політики, які характеризують сучасну економіку є:

- узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою;

- забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та дальше зменшення рівня монополізації економіки;

- оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, як суб’єктів економічних відносин;

- удосконалення регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;

- розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

Вплив ліберальної торгівлі на політику конкуренції.

Конфлікт між торговою політикою та політикою конкуренції завжди є предметом гарячих дискусій. Політика конкуренції виступає за такі заходи, як антидемпінгові та компенсаційні мита, що обслуговують інтереси кон­курентів замість того, щоб захищати конкуренцію та добробут споживачів. Торгова політика пов'язана з виключеннями у певних законодавствах для експортних картелів з боку органів з конкуренції, що підриває умови тор­гівлі між країнами. В обох випадках глобальна економічна ефективність, вихід на ринок та інтеграція блокуються.       

Як торгова, так і конкурентна політика переслідує відповідні цілі. Зав­дання лібералізованої торгової політики полягає у підвищенні глобально­го економічного добробуту шляхом розширення торгівлі та торгових по­токів відповідно порівняльних переваг країн. Завданням політики конку­ренції є збереження та заохочення конкуренції на національних ринках з метою підвищення економічної ефективності та добробуту споживачів. У чому розходяться фахівці, це у впливі кожної з цих політик на проблему доступу на ринки. Спеціалісти в галузі світової торгівлі вважають, що роз­ширення можливостей виходу на ринок буде сприяти потокам торгівлі та інвестиціям. Економісти, які спеціалізуються на політиці конкуренції, вва­жають, що доступ на ринок підвищує реальну та потенціальну конку­ренцію і добробут споживача. Збереження та сприяння виходу на ринок по суті є найбільш конфліктною проблемою між торговою політикою та політикою конкуренції.

Заходи з інтеграції політики конкуренції та торгівлі на сучасному етапі конче необхідні. Вигоди, які одержуються від міжнародної лібера­лізації торгівлі, не можуть бути реалізовані на практиці, доки ефективна конкуренція не буде переважаючою на національних ринках торгуючих країн. У свою чергу, прискорення ефективної конкуренції на національ­ному ринку стає все більш важким та витратним, якщо не відбувається лібералізація в торгівлі. Але ні торгова політика, ані політика конку­ренції не зможуть самотужки забезпечити ефективну конкуренцію, вихід на ринок та глобальну економічну ефективність. (Киреев . Международние………)

Політика конкуренції є четвертою складовою загальної державної еко­номічної політики, три інші - це грошова, податкова та торгова політика. У цьому контексті державні органи з конкуренції мають робити значне-більше, ніж розглядати проблеми скарг з боку фірм на "досвід з вико­ристання ринкових сил" та скорочення бар'єрів щодо доступу на ринки. Вони мають безпосередньо керувати цим процесом.

Політика та законо­давство з конкуренції у загальній формі складаються із низки поло­жень, які пов'язані з обмеженнями для приватного бізнесу, що суттє­во обмежують конкуренцію, ушкоджуючи добробуту споживача та економічній ефективності. До них можна віднести горизонтальні об­меження в торгівлі, такі як прямі та непрямі угоди з фіксованих цін, обмеження виробництва, пропонування цін, розподіл ринку та інша подібна практика між підприємствами з метою їх спільної вигоди. Однак, серед економістів та юристів існує й інший погляд щодо застосування також вертикальних обмежень, які зводяться до угод між постачальниками та покупцями. На додаток, підходи з вирішення питань конкуренції домінуючих фірм, об'єднань та придбання також по-різному трактуються у законодавстві. Найбільш важливим є те, що закони з конкуренції стосуються, як правило, бізнесових угод безпосередньо в країні, а не на її кордонах.

У багатьох країнах, у яких національний ринок замало пов'язаний із розміром ефективності виробництва, лише незначна кількість фірм працює на ньому. Ця тенденція спричиняє олігополістичну взаємоза­лежність між фірмами, які зацікавлені у застосуванні тарифних та нетарифних бар'єрів. У таких випадках фірми підвищують ціну за раху­нок тарифів плюс міжнародних витрат на транспортування. У таких випадках застосування анти конкурентної бізнесової практики можли­во запобігти, якщо національний ринок буде наданий для міжнарод­ної конкуренції. У разі відсутності торгових бар'єрів національні мо­нополії та олігополії втрачають можливість використовувати ринкову силу незалежно від розподілу на національному ринку, враховуючи загрозу потенційної конкуренції.

Обмежений характер адміністративного права з конкуренції в усіх законодавствах полягає в тому, що воно стосується підходу "товар за товар" і не відповідає умовам ринкових відносин. У всіх випадках воно підпадає під обмежену бізнесову практику або під державне регулю­вання, яке скорочує дійсні можливості конкуренції. Як це вже було за­значено раніше, завдання конкурентного права та політики у цій сфері полягає в тому, щоб забезпечити здійснення самого процесу конкурен­ції для добробуту споживачів, а не створювати конкуренцію як пана­цею. У той же час треба визнавати, що офіційні особи, які відповіда­ють за державну конкурентну політику, мають більш ефективно впли­вати на державну політику, яка, у свою чергу сприяє створенню дер­жавної структури та бізнесу. У багатьох країнах офіційні органи впли­вають на діяльність державних підприємств за допомогою регулю­ючого контролю, а також стимулювання інструментальних та торгових обмежень стосовно промислового розвитку. Заходи щодо одержання та підтвердження ліцензування, субсидій, спрямованих інвестицій та торгових бар'єрів мають наслідком концентрацію промисловості та за­безпечення національних ринків.       Незважаючи на їх негативний вплив на конкуренцію, більшість з цих політичних заходів впроваджено за межами законодавства з конкуренції та політики.

Законодавство з конкуренції та політики має бути не тільки дина­мічним, але й дуже активним проти анти конкурентної діяльності, якщо воно суперечить приватній бізнесовій практиці та державній політиці. Бізнесове середовище має створювати такі можливості, ко­ли конкуренція обмежує можливості для фірм використовувати їх ринкові сили. У цьому контексті функція захисту конкуренції, яка по­лягає у визначенні політичного вирішення задля найменшої шкоди для конкуренції, є найбільш важливою з погляду правового викорис­тання законодавства. (Минин , Білоус)

У цьому зв'язку ефективне виконання конкурентного права та по­літики можуть бути стимульовані, якщо засоби, що корегують анти-конкурентну ситуацію, пов'язані з іншими політичними заходами, особливо з торговою політикою. Так, наприклад, скорочення або усу­нення спеціальних тарифів та квот дозволятиме, якщо вони відіграють свою роль в угодах з фіксованих цін або зловживань домінуючої позиції на ринку, здійснювати це на свою користь. Аналогічна си­туація виникає у випадках застосування вертикальних обмежень, ко­ли значний рівень горизонтальних об'єднань може підвищити ефек­тивність, паралельно з цим створюючи ризик зниження конкуренції. Саме такі положення зараз позначені в Канадському Акті з конку­ренції. На початку 50-х рр. органи з конкуренції скоротили мита, які стимулювали анти конкурентні угоди з ціноутворення щодо побуто­вого скла, рослинної олії та інших продуктів. В останній час горизонтальне об'єднання АББ та Вестнінгхауз забезпечило національно­му виробнику значний розвиток, використовуючи заходи усунення бар'єрів та антидемпінгових дій.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!