М 2 Заняття 9 С 3 «Типології особистості»
М 2 Заняття 10 Л 7 Тема: «Психічна норма та поняття про ненормативний психічний розвиток »
Поняття психічної норми
Рівні ненормативного психічного розвитку
Психічні відхилення, як доцільно зазначає П.А. М´ясоїд, тривалий час не привертали особливої уваги ні психологїї розвитку, ні патопсихології, яка зосереджувалася на психічній аномалії. Найчастіше вони виявлялися в практичній діяльності педагогів. Власне педагогічна практика висунула питання про відповідний клас таких явищ, як «важкі діти», «відхилення в розвитку», «педагогічна занедбаність», «делінквентна (від англ. delinquency – проступок) поведінка» тощо. Тому відхилення у психічному розвиткові (рис. 5.1.) часом зводилися до делінквентної поведінки, як особливого типу психічного розвитку в дитячому віці.
| Типи відхилень | Відхилення | |
| Вияви | Факти біографії | |
| Порушення поведінки | Неслухняність, деструктивність, запальність, безвідповідальність, гнівливість, плутаність, нав´язливість, нахабство, шаленство, потяг до руйнування | Раптові напади, опір авторитету, неадекватне почуття провини, загострена чутливість, сварливість |
| Порушення особистості | Почуття неповноцінності, розвинена самосвідомість, уникання спілкування, тривожність, плач, гіперсенситивність, депресія, неусміхненість, боязливість, гризіння нігтів | Прагнення до усамітнення, чутливість, несміливість |
| Незрілість | Розсіяність, незграбність, пасивність, марення наяву, млявість, нервовий сміх, мастурбація, гризіння предметів, дитяча гра у зрілому віці | Нездатність взаємодіяти зі світом, утеча з дому, таємні крадіжки, некомпетентність |
| Асоціальні тенденції | Протиправна поведінка | «Погані» друзі, прогулювання школи, пізнє вкладання до сну, відданість вибраним одноліткам, прийняття асоціальними групами, співучасть у крадіжках |
Рис.5.1. Характеристика відхилень у психічному розвитку (за X. Куеєм).
|
|
|
Оскільки вияви останнього не вкладаються в закономірності ні нормального (нормативного), ні ненормального (аномального) розвитку, його можна назвати ненормативним.
Випадки ненормативного розвитку значно почастішали на сучасному етапі розвитку цивілізації, чимало чинників якої негативно позначається на психічному здоров´ї молоді. Загалом, за даними Всесвітньої організації здоров´я, до 20% дітей мають непатологічні (доклінічні, межові) форми порушення психічного розвитку.
Аномальний психічний розвиток можна діагностувати, знаючи критерії психічної аномалії (дезонтогенезу) і психічної норми.
Критерієм психічного дезонтогенезу (фр. «des» – від), очевидно, є дефект (від лат. «defectus» – вада) – органічне ураження мозку, спричинене біологічними – генетичними (хромосомними змінами, генними мутаціями) і негенетичними (інфекціями, інтоксикаціями, травмами нервової системи тощо) – чинниками. Тобто йдеться про порушення органічного рівня психічного розвитку.
Залежно від характеру дефекту психічний дезонтогенез поділяють на недорозвинення, порушений дезонтогенез, дефіцитарний, спотворений, дисгармонійний і затриманий дезонтогенез (рис. 5.2.).
Недорозвинення наявне в разі раннього грубого ураження мозку, особливо його лобових часток. Моделлю психічного дезонтогенезу цього типу є олігофренія (від гр. yλίγος – малий, φρήν – розум) – одна з форм розумової відсталості, характерною ознакою якої є стійке й глибоке зниження продуктивності всіх складників пізнавальної діяльності. При цьому мислення уражується більше, ніж мовлення, мовлення – більше, ніж сприйняття, пам´ять, емоції, рух.
Порушений дезонтогенез спричинений дефектом у роботі вже сформованих мозкових систем. Його моделлю є органічна деменція (лат. dementia – безумство), для якої характерні важкі розлади емоційно-вольової сфери і пізнавальної діяльності, прогресуюче збіднення змісту життя хворого. На відміну від недорозвинення, ураженою може бути якась одна психічна функція. Тому поряд із елементарними судженнями, які переважають, трапляються також повноцінні узагальнення.
Дефіцитарний (від лат. «deficit» – не вистачає) дезонтогенез пов´язаний з ураженням окремих аналізаторів: зору, слуху, опорно-рухового, мовного апарату, деякими хронічними соматичними захворюваннями. Він постає у вигляді своєрідної психології сліпої, глухої, хворої на важку ваду серця тощо людини. Цей тип дезонтогенезу дає яскраві приклади явища компенсації (від лат. «compensatio» – врівноваження).
На рівні організму – це відшкодування одних мозкових систем за рахунок інших. На рівні індивіда – підсилений розвиток певних пізнавальних процесів у сліпих, наприклад, дуже розвинена слухова й рухова пам´ять, у глухих – зорова, пам´ять жестів. На рівні особистості – комплекс неповноцінності – переживання нездатності подолати фізичну ваду, яке спонукає до специфічної – компенсаторної активності. Проте цей комплекс притаманний також психічно здоровим людям. Прикладом дефіцитарного розвитку є сліпоглухонімота, частково компенсувати яку можна, лише застосовуючи спеціальну методику.
|
|
|
|
|
|
| Дефект | Тип | Модель | Розлади |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Ранні ураження лобових часток мозку | Недорозвинення | Олігофренія | Стійке і глибоке зниження продуктивності пізнавальної діяльності |
| Ураження сформованих мозкових систем | Уражений розвиток | Органічна деменція | Важкі розлади емоцій, волі, пізнавальної діяльності |
| Ураження аналізаторів | Дефіцитарний розвиток | Сліпоглухонімота | Явище компенсації, комплекс неповноцінності |
| Успадковані ураження організму | Спотворений розвиток | Дитячий аутизм | Неадекватні узагальнення, порушення довільності, неадекватна самосвідомість |
| Успадковані та набуті ураження організму | Дисгармонійний розвиток | Психопатія | Аномальні властивості темпераменту і характеру, неадекватний рівень домагань, явище декомпенсації |
Рис.5.2. Психічний дезонтогенез (за В.В. Лебединським).
|
|
|
Спотворений дезонтогенез виявляє себе у спадкових, найчастіше психічних, захворюваннях. Моделлю тут може бути дитячий аутизм (від гр. αύτός – сам), ознаками якого є ухиляння дитини від контактів із навколишніми, заглибленість у власні переживання, «холодність» емоцій. Мовлення у цьому разі випереджає розвиток предметних навичок, словесно-логічне мислення – наочно-дійового і наочно-образного. Дитина схильна до надмірного й нерідко неадекватного узагальнення, має неадекватну самосвідомість, їй важко сконцентрувати увагу, у неї порушується довільність діяльності.
Дисгармонійний дезонтогенез стосується здебільшого емоційно-вольової сфери. Його моделлю може бути психопатія (від грец. πάυος – страждання) – патологія темпераменту та характеру, властивості яких зумовлюють соціальну дезадаптацію – розлад стосунків із навколишніми. Кожен варіант психопатії має відмінну картину дезонтогенезу, однак усіх їх об´єднує явище декомпенсації – порушення встановленої в результаті компенсації соціальної адаптації, та стабільність вияву в різноманітних ситуаціях. Психопатам притаманні своєрідні цілі, рівень домагань, самооцінка. Зокрема, вони не здатні розрізняти ідеальні й реальні цілі.
Отже, наявність дефекту дає змогу досить чітко окреслити межу, яка відділяє психічну аномалію від психічної норми, однак це ще не є підставою для визначення останньої.
Питання про критерій психічної норми – предмет тривалої дискусії, яка засвідчила його складну будову.
Відтак, за статистичним критерієм, нормою можна вважати відповідність певних психологічних особливостей людини тестовим нормам, за соціальним – груповим, філософський критерій орієнтує на ідеали гуманістичної психології.
Як власне психологічний критерій можна розглядати закономірності нормативного психічного розвитку, встановлені в межах системно-діяльного підходу.
У цьому разі психічною нормою буде процес закономірного розвитку різнорівневих систем, специфічних і необхідних для певного віку.
Відповідно, для ненормативного психічного розвитку характерні відхилення, які виникають за певних умов: біологічних, соціальних або ж власне психологічних.
2. Ненормативність психічного розвитку виявляється на рівнях організму, індивіда та особистості.
Для рівня організму психічний розвиток можна охарактеризувати через функції психіки: пізнавальну, регулятивну, інструментальну. Серед них пізнавальна дає приклади затриманого і випереджувального психічного розвитку.
Затриманому психічному розвитку (ЗПР) властиве відставання темпу становлення пізнавальних процесів. Молодший школяр може володіти розвиненим мовленням, запам'ятовувати вірші і казки, давати раду із завданнями, які потребують практичних навичок, але погано читати, писати, рахувати. Не користується він і набутими знаннями, хоча непогано розв'язує завдання, що потребують застосування чуттєвого досвіду.
Сюди ж належать різні форми інфантилізму (лат. infantilis - дитячий), ознаками якого є незрілість емоційно-вольової сфери, втомлюваність, відсутність ініціативи та відповідальності, примхливість. Проте здебільшого затримується саме пізнавальна діяльність.
У процесі експериментального навчання діти цієї категорії, на відміну від розумово відсталих (тип дезонтогенезу - недорозвинення), згодом починають демонструвати задовільну научуваність - здатність до навчання. З віком затримку головним чином долають.
Аналіз електроенцефалограми активності мозку таких дітей свідчить про незрілість його функціональних блоків. Це стосується насамперед блоку програмування, регуляції та контролю діяльності. У його роботі є вияви функціональної асиметрії в бік правої півкулі та недостатньої активності лобових часток. Уповільненим є також час передавання сенсорної інформації до лівої півкулі з правої, у зв'язку з цим сприйняття здійснюється переважно через останню.
Ці дані узгоджуються з думкою про те, що «стійка затримка психічного розвитку має органічну природу». Отже, ЗПР спричинюють «резидуальні (залишкові) стани після одержаних під час внутрішньоутробного розвитку, під час пологів чи в ранньому дитинстві слабковиражених органічних ушкоджень центральної нервової системи, а також генетично зумовлена недостатність головного мозку».
За результатами психологічних досліджень, у дітей із ЗПР часто несформовані сенсорні еталони, унаслідок чого їм важко розрізняти близькі за звучанням слова, а для їхнього зорового сприйняття характерна мала швидкість перцептивних дій. Це пояснює те, чому, навіть маючи нормальний слух і зір, такі діти помічають менше довколишніх предметів, ніж їхні однолітки з нормативним розвитком. У них знижена також стійкість уваги, причому в одних показники уваги у процесі виконання завдання поступово знижуються, в інших зосередження уваги настає лише після виконання якихось дій або відбуваються періодичні коливання стійкості уваги. Зниженими є також такі властивості уваги, як переключення та розподіл.
Заявляє про себе фундаментальна закономірність психічного розвитку. Проте якщо в нормі рівень опосередковування поступово зростає, то в дітей із ЗПР виявляють його затримку. На прикладі пам'яті - це переважання механічного запам'ятовування над довільним. Навіть у підлітковому віці діти із затримкою психічного розвитку здебільшого орієнтуються на механічне запам'ятовування і майже не використовують можливостей перебудування матеріалу. На прикладі мислення - наочно-дійове переважає над словесно-логічним: діти не аналізують умови завдання і відразу ж, не плануючи своїх дій, здійснюють спроби наочно-образного розв'язання.
Ці особливості пояснює у своїй культурно-історичній теорії Л.С. Виготський. У всіх цих ситуаціях натуральна лінія розвитку переважає культурну, тобто виявляються біологічні умови психічного розвитку, що перешкоджають процесам опосередковування. Натомість на перший план виходить недоопосередкованість - у вигляді недорозвинення пізнавальної функції психіки. З позицій цієї теорії, причини недоопосередкованості полягають, з одного боку, у незадовільній організації спільної діяльності дитини з дорослим, а з другого - у процесах інтеріоризації, які не забезпечують своєчасного переходу дитини від натуральної до культурної лінії розвитку. Тому в пізнавальній діяльності переважають природні, до того ж зі зниженим темпом функціонування, механізми.
Випереджувальний психічний розвиток є в цьому аспекті протилежністю затриманого. Пізнавальна функція тут надмірно опосередкована, про що свідчать, наприклад, явища психічної акселерації і ще яскравіше - обдарованості. Обдарованим дітям притаманні високий рівень пізнавальної активності, потяг до творчості, вже з 6-річного віку провідною характеристикою їхнього мислення є проблемність - пошук невідповідностей і суперечностей. Головне те, що вони використовують оригінальні й різноманітні способи пізнавальної діяльності, тому продуктивно мислять, досконало володіють прийомами запам'ятовування, їх характеризує довільність уваги і загалом вони «уміють учитися».
Отже, провідною закономірністю ненормативного психічного розвитку на рівні організму є відхилення ступеня опосередкованості пізнавальної функції психіки за рахунок недорозвинення (надрозвинення) пізнавальної діяльності дитини.
Регулятивна функція демонструє ту саму закономірність, але на прикладі поведінкових реакцій підліткового віку, що відрізняються від нормативних реакцій систематичністю.
Ці реакції засвідчують, що потреби й емоції, які відображають відношення між потребами та життєвою ситуацією підлітка, безпосередньо виявляються у поведінці. Внутрішні механізми, що опосередковують емоційно-вольову сферу підлітка, недорозвинені.
На це ж вказують типи емоційної незрілості підлітків. Серед них емоційно нестійкі - відсутність певної лінії поведінки, залежність від ситуації, неорганізованість, нездатність до тривалих вольових зусиль, вибір дій, які обіцяють швидкий успіх, навіюваність.
Електроенцефалограма таких підлітків показує незрілість їхнього мозку, пізнавальна діяльність у них так само недорозвинена, як і в дітей із ЗПР. Вони часто вдаються до реакцій імітації, відмови, гіперкомпенсації.
Емоційно збудливі підлітки агресивні, конфліктні, схильні до реакції опозиції. Рівень пізнавальної діяльності в них знижений (часто через педагогічну занедбаність). У підлітків із розгальмованістю потягів недорозвинена воля, знижений рівень саморегуляції та самоконтролю, нерідко вони крадуть привабливі речі, демонструють реакції, зумовлені сексуальними потребами.
Практично в усіх емоційно незрілих підлітків діагностують мінімальну мозкову дисфункцію, виявляють неправильне виховання. Отже, у разі ненормативного розвитку регулятивна функція недоопосередковується за рахунок недорозвинення емоційної сфери. Емоції слугують тут прямим виразником потреб підлітка.
Ненормативність інструментальної функції полягає у типах акцентуації, які відрізняються від психопатій (тип дисгармонійного дезонтогенезу) ситуативністю, нестабільністю, тимчасовою соціальною дезадаптацією. З віком акцентуації вписуються в загальну картину.
З часом ознаки психічної ненормативності на цьому рівні стають менш помітними, однак виразнішим стає ненормативний розвиток на рівні індивіда.
Рівень індивіда. Ненормативність на цьому рівні характеризують психічні новоутворення, які відображають відсутність соціальних умов, необхідних для повноцінного розвитку дитини. Найчутливіша до них потреба у спілкуванні: у разі її незадоволення страждають самосвідомість, відкритість до світу, форми спілкування, орієнтовані на особистість іншого, прив'язаність.
У формуванні таких новоутворень істотну роль відіграє неправильне виховання. Жорстокі діти не зважають на бажання інших, б'ються, вибирають партнерів серед слабших і менших за себе. Гіперопіка стримує формування відповідальності та інших, пов'язаних із волею, властивостей. Потурання зумовлює неадекватний рівень домагань, шкодить умінню самостійно висувати цілі й досягати їх у спільній діяльності, розвиває жадібність. Завищені вимоги нерідко спричинюють неврози. Жорстокість породжує пасивних, безініціативних, брехливих або жорстоких людей.
Отже, неправильне виховання - своєрідна соціальна ситуація розвитку, що призводить до формування ненормативних властивостей характеру - соціально засуджуваних способів задоволення потреб. Зокрема, жорстокість - нездатність до емпатії - може бути способом задоволення потреби в самоствердженні через приниження іншого. Жадібність - ненаситне прагнення до привласнення певних предметів і засобів їхнього досягнення - потреби в освоєнні світу.
Брехливість, яка починається зі спроб дитини щось приховати, переростає у стійку тенденцію до формування в навколишніх образу ідеального Я - потреби бути особистістю. Формування таких властивостей припадає на сенситивний період виникнення відповідних їм потреб.
Неповне виховання також обмежує соціальну ситуацію розвитку дитини, бо нерідко його результатом є вередливість, упертість. До того ж, у підлітків, як відгук на відсутність батька, формується неповна, а часом і неадекватна статева ідентичність, вони ухиляються від тісних контактів із навколишніми, можуть відмовлятися від самовизначення, вибирають негативні зразки для наслідування.
Умовне виховання, яке супроводжує відсутність матері та побуту, загалом згубно впливає на психічний розвиток.
Незадоволеність потреб породжує механізми психологічного захисту, які мають знизити чутливість дитини до чинників, що впливають на них, і забезпечити її соціальну адаптацію. Проте новоутворення, що виникають при цьому (способи такої адаптації), мають компенсаторний характер і тому є, радше, квазінормативними (від лат. quasi - начебто) властивостями характеру. Вони не можуть повною мірою компенсувати відсутність нормативних властивостей: у критичних життєвих ситуаціях індивід вдаватиметься до «природних» для нього способів задоволення потреб. Та й у будь-якому разі психологічний захист обмежує можливості людини, змушує її боронитися від світу, замість того, щоб продуктивно взаємодіяти з ним.
Отже, властивості характеру, які виникають на ґрунті неправильного, неповного та умовного виховання, є ненормативними психічними новоутвореннями. Як і нормативні, вони породжені діяльністю в певній соціальній ситуації розвитку, у процесі якої виникають і нові потреби, і нові способи їхнього задоволення.
Але якщо у першому випадку це соціально прийнятні способи, то і в другому - такі, що не відповідають соціальним нормам. Саме з позицій останніх відповідні цим способам властивості характеру кваліфікують як ненормативні. Серед них жорстокість, жадібність, брехливість тощо нерідко стають підґрунтям протиправної поведінки. Не випадково 85% важких насильницьких і 50% усіх інших злочинів безпосередньо пов'язані з деформацією сфери потреб осіб, які ці злочини скоїли.
Отже, якщо на рівні організму є недоопосередкованість (надопосередкованість) діяльності за рахунок недорозвинення (надрозвинення) функцій психіки, то на рівні індивіда - опосередкованість за рахунок ненормативних (квазінормативних) властивостей характеру.
Рівень особистості. За ненормативним психічним розвитком на цьому рівні перебувають процеси закономірного ускладнення й перехрещування видів діяльності, виходу індивіда за наявні обмеження, вироблення певної позиції та створення власної філософії. Однак якщо психічна норма - це творчість, гармонійний образ світу і, найголовніше, - вчинок, то відхиленням від норми буде самореалізація на шкоду іншим, конфліктний образ світу, проступок як вчинок, що суперечить нормам моралі.
Механізми проступку, як і будь-якого акту з'ясування стосунків людини зі світом, - у відношенні між потребами та ситуацією їхнього задоволення. У межах цього відношення формуються властивості характеру (і нормативні, і ненормативні): потреба виявляє себе у знайдених і відпрацьованих у соціальній ситуації розвитку способах її задоволення. Здійснюючи проступок, індивід ненормативним способом задовольняє якусь потребу. Однак проступок часто не випливає з властивостей його характеру, щобільше - проступком індивід заперечує їх і саме так заявляє про себе як про особистість.
Потреби, які породжують проступок, належать до особливого виду - потреб особистості. Як і будь-які інші, вони виникають у межах певної діяльності, задовольняються в ній, у ній же й збагачуються - вимагають для свого задоволення щоразу ширшого кола предметів. Отже, потреба - завжди тенденція до пошуку нових зв'язків із реальністю. Проте якщо органічні потреби - це прагнення до дедалі досконалішої адаптації, індивідні - до освоєння, то потреби особистості - до втілення свого «Я» у світі.
У процесі діяльності потреби особистості опредметнюються і стають мотивами - конкретними зв'язками індивіда зі світом. Мотиви начебто втягують індивіда в життєву ситуацію, водночас розширюючи її межі. Однак ситуація нерідко чинить опір його активності й змушує індивіда хоча б в ідеальному плані виходити за наявні обмеження. Цей план отримує свою логіку розвитку й на межі зіткнення з ситуацією породжує тенденцію втілити своє «Я» всупереч ситуації. Це вже потреба особистості, яка шукає свій ідеальний мотив. Ним може бути певний образ світу, який дедалі більше дистанціюється від образу сприйняття. Чуттєве вступає в суперечність з абстрактним.
Це змінює зміст відповідної діяльності - вона стає полімотивованою: зовнішньо зберігає попередню спрямованість, а внутрішньо містить ідеальні мотиви, що дестабілізують її. Вони перехрещуються з мотивами, що реально спонукають діяльність, і це робить мотиваційну сферу індивіда суперечливою й насиченою конфліктним смислом. При цьому потреби особистості не знаходять втілення у реальних мотивах і тому залишаються незадоволеними. Це передумови надситуативної активності - вчинку або ж проступку.
Якщо через ВЧИНОК індивід виходить на продуктивний рівень життя, то через ПРОСТУПОК- на деструктивний. Якщо вчинок - це надситуативна активність як творчість, то проступок – як адаптація.
Спільність механізму вчинку і проступку не виключає своєрідності мотиваційної сфери індивіда, який вдається до проступку. Напевно, потреби особистості в цьому разі настільки домінують над органічними та індивідними, що стають гіперпотребами. Прагнення втілити своє «Я» в дійсність, заявити про себе підпорядковує собі всі інші тенденції індивіда. На цьому ґрунті розвивається егоцентризм - орієнтація лише на своє «Я», нездатність зіставляти свої прагнення з інтересами інших. Усі стосунки індивіда зі світом центруються довкола його потреб особистості. Образ світу начебто переломлюється через «Я» і змінюється залежно від стану самосвідомості.
Підстави для цього явища з'являються ще в ранньому онтогенезі - під впливом неправильного (завищених вимог, гіперпротекції тощо), неповного і, особливо, умовного виховання. Принаймні нормативний психічний розвиток на цьому рівні - це поступова децентрація стосунків дитини зі світом: останній постає у своєму незалежному від її потреб існуванні. Відповідно дитина усвідомлює свою залежність від світу, співвідносить своє прагнення з можливостями та вимогами дорослих.
Водночас ненормативний розвиток - це фіксація на задоволенні власних потреб, які внаслідок цього стають центром стосунків дитини зі світом. Вирішальним чинником тут є перший компонент. Якщо вчинком індивід виходить за межі відношення «потреби - ситуація» і створює нову соціальну ситуацію розвитку, то проступком - змінює ситуацію відповідно до своїх потреб.
На відміну від нормативно-децентрованої особистості, ненормативна особистість є егоцентричною, її вирізняє егоцентрична позиція - ставлення до навколишніх як до засобу досягнення власних цілей, тоді як децентрична позиція, навпаки, є ставленням до іншого як до цілі. Проступок відображає егоцентричну позицію, вчинок - децентричну.
Отже, проступок - надситуативна активність як адаптація на підставі егоцентричної позиції. Здійснюючи проступок, індивід так чи інакше завдає шкоди навколишнім; розв'язує свої проблеми за їхній рахунок. Це аморальна дія, яка може бути й злочином, хоча аж ніяк не кожен злочин є проступком. Його можуть скоювати акцептуйовані підлітки та носії ненормативних властивостей характеру. Чимало серед злочинців також осіб з ознаками психічного дезонтогенезу. Перехрещування стосунків індивіда зі світом активізує процеси свідомості та самосвідомості, змушує його створювати образ ситуації, що склалася, та шукати в ньому місце свого «Я». Децентрована особистість зіставляє образ ситуації та своє «Я» й вчинком створює нову ситуацію. Егоцентрична підкоряє цей образ своїм потребам, здійснює проступок - використовує ситуацію на шкоду тим, для кого вона також життєво важлива. У свою чергу, це передбачає роботу свідомості, адже проступок, як і вчинок, відбувається за різноспрямованих мотивів: одні спонукають до продовження діяльності в попередньому напрямі, інші - до задоволення актуалізованих потреб.
Ця робота полягає в пошуку способів виправдання проступку, і її може супроводжувати усвідомлення конфліктного смислу значень свідомості, докорів сумління. Для індивіда, який піднявся до рівня особистості, несе тягар відповідальності за скоєне перед собою і людьми, характерна конфліктна свідомість і самосвідомість.
ПРОСТУПОК випливає не зі свідомості, а з реальних стосунків індивіда зі світом, рівень життя, за якого він можливий, є власне психологічним. Як і рівень нормативної особистості, він має власну логіку - логіку психічної причинності. Біологічні та соціальні умови психічного розвитку характеризують у цьому разі нижчі рівні життя.
Нормативне (за нормами моральної культури) за таких умов призводитиме до соціальної дезадаптації. Індивід буде змушений або ж освоювати конкретно-історичні соціальні норми, або ж орієнтуватися на загальнолюдські, заздалегідь прирікаючи себе на вчинки, які розцінюватимуть як проступки.
Та найчастіше проступком індивід втручається у сферу міжособистісних стосунків. Стверджуючи егоцентричну позицію, він створює собі кращу життєву ситуацію, збіднюючи ситуацію іншого: здійснює діяльність, нові мотиви якої «перетнулися» з мотивами інших людей. Розриваючи стосунки з близькими людьми, індивід, можливо, й виборює собі нову ситуацію життя, але шкодить їм: розв'язує свої проблеми за їхній рахунок. Виступаючи проти колеги, поведінка якого суперечить груповим нормам, індивід зміцнює свій статус, проте робить це, нехтуючи його інтереси. Норми загальнолюдської моралі дають підставу кваліфікувати ці акти як проступки. Отже, ненормативний психічний розвиток є особливим типом онтогенезу, що відбувається, залежно від рівня життя, у межах між психічною нормою та психічною аномалією за біологічних, соціальних і психологічних умов (рис. 5.4.).
| Рівні | Умови | Зміст | Характер | Тип | Форма |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 |
| Організм | Біологічні, соціальні | Пізнавальна функція, регулятивна функція, інструментальна функція | Недорозвинення (надрозвиненння) функцій, аномальний розвиток, темпераменту, емоцій, волі | Затриманий, випереджаючий, емоційно незрілий, акцентуйований | Діяльність, що недоопосередкована (надопосередкована) через недорозвинутість (надрозвинутість) психічних функцій |
| Індивід | Соціальні | Потреби | Аномальні властивості характеру | Зв'язки аномальних властивостей характеру | Діяльність, що опосередкована аномальними властивостями характеру |
| Особистість | Психологічні | Мотиви | Егоцентризм | Егоцентрична особистість | Проступок |
Ненормативний психічний розвиток.
На рівні організму, на ґрунті незрілості (ранньої зрілості) фізіологічних систем - це недорозвинення (надрозвинення) функцій психіки. На рівні індивіда на перший план виходить соціальна ситуація розвитку дитини, що сприяє формуванню ненормативних (квазінормативних) властивостей характеру. На рівні особистості, де діє вже власна - психологічна логіка розвитку, ненормативність виявляється у проступку, до якого вдається егоцентрична особистість.
Отже, на підставі системно-діяльнісного підходу створено теоретичну модель ненормативного психічного розвитку. При цьому систематизовано відповідний емпіричний матеріал психології розвитку, що є критерієм адекватності підходу до реальності, яку він має описувати й пояснювати
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 10; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!