Тема 21. Сутність, принципи та роль страхування

     1. Економічна сутність страхових відносин.

     2. Принципи та види страхування.

     3. Співстрахування і перестрахування.

Економічна сутність страхових відносин

Страхування — обов'язковий елемент виробничих відносин, зу­мовлений потребою забезпечення безперервності та стабільності відтворювальних процесів навіть у разі непередбачуваних ускладнень природного або техногенного походження.

Своєчасне відшкодування в максимально повному обсязі заподіяних збитків гарантує безперерв­ність виробництва, оскільки запобігає згортанню діяльності через втрати основного або оборотного капіталу. Стабільність відтворювальних процесів підвищується завдяки додатковому інвестуванню страхових ресурсів і, що важливо, посиленню економічної та соціально-психологічної впевненості підприємців у сфері підприєм­ництва, що стабілізує соціально-економічний стан суспільства за­галом.

Історичний розвиток продуктивних сил свідчить, що страхування як особливі відносини виникло з метою захисту діяльності людини від руйнівних природних сил. Але в міру розвитку товарного вироб­ництва ризики дедалі більше пов'язувалися з виробничими відно­синами людей, розширенням виробництва і техногенними факторами. Розвиток ринкових відносин посилив зазначені тенденції.

З ускладненням політичної організації світу поширилася ймовір­ність виникнення соціальних, міжнаціональних і міждержавних конфліктів, внаслідок яких зазнають втрат як окремі підприємства, так і суспільство загалом. Імовірність таких конфліктів набуває все більшого значення з огляду на поглиблення міжнародних інтеграцій­них процесів. Розвиток міжнародних фінансових відносин, пов'язаних з міждержавним торговельним оборотом та міждержавним пере­ливанням капіталів, супроводжується збільшенням міждержавних фінансових потоків, які потребують страхового захисту.

Страхові відносини виникли в суспільстві у процесі його історичного розвитку, оскільки суспільство завжди було змушене вживати запобіжних заходів щодо забезпечення достатніх умов відтворення робочої сили та розширення виробництва, а якщо втратам запобігти не вдалося, то різними шляхами відшкодовувати заподіяні збитки. Так виникли економічна категорія страхового захисту від різних ризиків людини й суспільного виробництва і поняття страхового фонду.

Економічною сутністю категорії страхового захисту є страховий ризик і запобіжні заходи проти нього. Оскільки суспільне виробництво охоплює відтворення матеріальних благ і робочої сили, економічна категорія страхового захисту включає страховий захист власності підприємств і доходів населення.

 Основними ознаками економічної категорії страхового захисту є такі:

- імовірнісний характер виникнення стихійного лиха або іншого прояву негативного впливу;

- вираження втрат у натуральній або у грошовій формі;

- об'єктивна необхідність компенсації втрат;

- реалізація заходів попередження та пом'якшення наслідків конкретної страхової події.

Страховий ризик має об'єктивний, закономірний характер, що зумовлюється періодичністю настання негативних проявів стихійних сил природи або суперечностей економічних відносин чи проблем тех­ногенного характеру, тобто умовами виробництва. Проте випадковий характер негативних явищ не є перешкодою до застосування методів їх прогнозування та реалізації заходів максимального згладжування негативних наслідків, які є науковою базою категорії страхового захисту.

Матеріальним відтворенням економічної категорії страхового захисту є запаси матеріальних цінностей і грошові запаси, що створюють систему страхових фондів, які в сукупності становлять страховий фонд суспільства.

У процесі історичного розвитку форма страхового фонду змінювалася від натуральної до грошової. Саме грошова форма страхового фонду дає змогу відшкодовувати збитки будь-якого виду та розміру і забезпечує умови для страхування ризиків незалежно від їх галузевого походження, не створюючи для цього суто галузеві резерви матеріальних ресурсів.

Цільове формування окремих страхових фондів як за способом, так і за використанням дає підстави вважати страхування фінансовими відносинами.

Джерелом формування страхових фондів, як і інших грошових фондів, є перерозподіл національного доходу. Якщо страховий фонд формується за рахунок чистого прибутку виробника, то його джерелом є додатковий продукт, а якщо за рахунок валових витрат чи внесків на соціальне страхування або заробітної плати, то його джерелом є необхідний продукт. У першому випадку спостері­гається страховий захист виробника, у другому — страховий захист виробника і населення.

Валовий внутрішній продукт у результаті використання (розподілу та перерозподілу) розпадається на фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди в частині страхових виплат на відшкодування збитків належать до фондів споживання, а невикористана в поточному році частина страхових фондів надходить до фонду нагромадження і включається в національне багатство держави.

Основними принципами функціонування страхових фондів є такі:

- наукова обгрунтованість на основі оцінювання ризику;

- комплексність відшкодування різних видів ризиків ресурсами одного фонду;

- урахування галузевих особливостей власності, що страхується;

- урахування особливостей суб'єктів власності, яким вона належить і які її страхують;

- різноманітність організаційних форм страхового фонду для забез­печення різнобічності страхування;

- державне регулювання страхової діяльності як специфічного виду діяльності на ринку страхових послуг.

Особливість страхового фонду полягає у неможливості точно визначити розмір фонду за окремий період, оскільки всі чинники втрат мають імовірнісний характер і їх можна лише передбачити. При цьому неможливо визначити матеріальний склад втрат: це можуть бути як засоби виробництва, так і готовий продукт, призначений для споживання. Однак превентивні заходи щодо запобігання страховому випадку знижують імовірність як настання негативного явища, так і втрат від нього. Тим самим оптимізуються ресурси страхового фонду і створюються умови для використання його як джерела нагромад­ження фінансових ресурсів.

Мобілізація ресурсів у страховому фонді сприяє економічному прогресу суспільства. Швидке відшкодування збитків виробника в межах цільового страхового використання створює умови для безперервності виробництва та збільшення ВВП. Залишок страхового фонду є суттєвим джерелом інвестицій в економіку.

Страховий захист підприємництва і окремої людини шляхом ство­рення страхового фонду здійснюється в межах специфічних відно­син — страхових.

Страхування (страхові відносини) — це сукупність замкнених перерозподільчих відносин щодо захисту всіх форм майнових інтересів юридичних і фізичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються з їх страхових внесків.

Таким чином, об'єктом страхування (страхових правовідносин) є страховий (майновий) інтерес страхувальника як суб'єкта страхових зобов'язань стосовно предмета страхування. У Законі України "Про страхування" об'єктом страхування визнається законний майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законам країни, з якою пов'язаний цей інтерес і на території якої здійснюється страхування. Страховий інтерес має відповідати таким умовам: мати майновий характер, що дає змогу здійснити його грошову оцінку, і бути юридичним, тобто виходити з конкретних правовідносин. З урахуванням залежності майнового інтересу страхувальника від розміру ризику, який загрожує предмету страхування, об'єктом страхування можна визначити також сам ризик у його кількісній оцінці.

Сутність страхування як економічної категорії проявляється в особливих інтересах та взаємодії учасників страхових відносин — суб'єктів таких відносин.

Суб'єкти страхових відносин (правовідносин) є учасниками договірних відносин щодо виконання страхових зобов'язань — страховик, страхувальник, застрахований і отримувач страхового відшкодування (вигодонабувач). Крім того, багато операцій здійснюються через учасників страхового ринку (посередників): страхових агентів і брокерів (прямі посередники) і непрямих посередників.

Страховиками в Україні є юридичні особи — резиденти різних форм підприємницької діяльності, включаючи державні організації, що мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Сферою функціонування страховика може бути лише страхування, перестрахування, фінансова діяльність з формування та використання страхових резервів і розміщення страхових резервів з метою отримання інвестиційного доходу.

Страхувальник — це юридична або фізична особа, яка укладає зі страховиком договір страхування, зобов'язана заплатити страховику страхову премію (плату за страхування) і має право вимагати страхову виплату в межах договору страхування. Обов'язком страхувальника протягом дії страхової угоди має бути також правильне ставлення до об'єкта страхування, а в разі настання страхового випадку—сприяння зменшенню розміру втрат.

Застрахований — це фізична особа, про страхування якої укладена страхова угода між страхувальником і страховиком. Страхова угода передбачає страхові випадки, пов'язані з умовами життя застрахованого. Застрахований може бути водночас страхувальником.

Отримувач страхового відшкодування (вигодонабувач) — це юридич­на або фізична особа, якій відповідно до умов страхування надано право отримати страхове відшкодування. Законодавством України отримувачем визнається страхувальник, застрахований, особа, яка довела прямий чинний зв'язок своїх втрат зі страховим випадком, або інша (третя) особа, зазначена в договорі страхування. При складанні договору на пред'явника отримувачу необхідно довести, що він є носієм страхового інтересу.

Страховий агент — це фізична або юридична особа, яка діє за дорученням страховика в межах наданих повноважень і одержує винагороду у вигляді комісійної плати. Як правило, страховий агент є представником лише однієї страхової компанії.

Страховий брокер — це фізична або юридична особа, яка здійснює посередницькі операції на страховому ринку на засадах підприємницької діяльності від власного імені й має повну інформацію про кон'юнктуру страхового ринку. Страховий брокер представляє інтереси страховика або страхувальника.

Непрямі посередники (актуарій, аварійний комісар, сюрвейєр, аджастер[3] та ін.) - це фізичні особи (експерти і спеціалісти з розрахунків страхових тарифів, встановлення та оцінки страхових збитків), що діють на основі угоди зі страховиком.

Інтерес учасників страхування полягає в поєднанні суперечності між об'єктивною необхідністю створення страхового резерву для під­приємництва (у юридичних осіб) або для підтримки стабільності споживання (у фізичних осіб) і небажанням відволікати фінансові ресурси зі сфери виробничої діяльності чи суттєво зменшувати поточне споживання.

Зазначена суперечність вирішується через запровадження солідарної відповідальності учасників страхування шляхом створення замкненого страхового фонду, який формується з внесків усіх його членів, а відшкодування здійснюється в міру потреби шляхом перерозподілу загального фонду лише тим з них, для кого настав страховий випадок. Таким чином, страхування пов'язане з імовірним рухом грошової форми вартості, а його природа зумовлена виробничими відносинами з приводу виробництва і розподілу матеріальних благ.

Економічний інтерес організаторів страхування полягає в отри­манні прибутку від функціонування страхового фонду. Іншими слова­ми, усі учасники страхового фонду вступають між собою в економічні відносини: вони внесками формують фонд і в разі потреби одержують з нього гроші, а організатори страхування розпоряджаються прибут­ком. Відповідно економічний зміст категорії страхування полягає в солідарному відшкодуванні збитків, що дає змогу пом'якшувати наслідки негативних явищ, а страхові відносини мають фінансовий характер.

Об'єктивна економічна необхідність застосування категорії страху­вання в суспільному виробництві найповніше проявляється в ринкових умовах господарювання, яким притаманна майнова відокремленість виробників. Якщо держава не має важелів адміністративного впливу на кожний суб'єкт господарювання і не може маневрувати всіма фінансовими ресурсами на рівні галузей і територій, страхування стає сферою діяльності окремих юридичних і фізичних осіб.

 

Принципи та види страхування

Страховий ринок функціонує за умови реалізації певних принципів. Основним принципом страхування в ринковій економіці є забезпечен­ня конкурентності страхового ринку на основі демонополізації страхової діяльності.

До об'єктів конкуренції страхових організацій належать умови мобілізації коштів страхувальників у страхові фонди, ефективність інвестування та досягнення високих кінцевих фінансових результатів. Саме конкуренція спонукає страхові організації в межах їх форм діяльності постійно розширювати асортимент страхових послуг, удосконалювати систему їх оплати і підвищувати оператив­ність виплат страхового відшкодування.

Принцип забезпечення фінансової стабільності страхової органі­зації впливає на конкуренцію між страховими організаціями різних форм, коли безпідставно знижуються тарифи або здійснюється ризи­коване інвестування. Конкуренція в галузі страхування не повинна порушувати інтереси страхувальників, тому держава регламентує сферу страхового інвестування.

Принципом організації страхування є також забезпечення юридич­ного захисту учасників страхового фонду в разі настання страхового випадку незалежно від форми організації страхування. Цей принцип реалізується через механізм реєстрації страхових організацій, ліцензування всіх видів страхової діяльності та контроль з боку державного страхового нагляду.

З урахуванням наведених принципів страхування класифікується за різними критеріями.

За формою власності страхові організації поділяють на державні (державний сектор страхування) і недержавні (комерційний сектор страхування).

За формою страхових фондів у страхуванні розрізняють само­страхування, централізоване і колективне страхування.

Самострахування базується на індивідуальній відповідальності й полягає у формуванні страхових фондів юридичними та фізичними особами у грошовій або натуральній формі. Недоліком такої форми страхування є неможливість створити страхові фонди не­обхідного розміру, оскільки це потребує вилучення з господарського обігу значних коштів. Самострахування є першою історичною фор­мою страхування.

Централізоване страхування базується на державній відпові­дальності й фінансується із загальнодержавних коштів, зосереджених в окремих державних фондах (резервних фондах Кабінету Міністрів і регіональних державних органів влади). Особливість цієї форми страхування полягає в обмеженості об'єктів страхування (надзвичайні події) і формуванні як грошових, так і майнових страхових фондів (державний резерв).

Колективне страхування грунтується на солідарній відповідаль­ності членів страхового фонду, який вони формують своїми внесками. Саме колективне страхування є основою страхового ринку у формі страхових фондів страхових компаній.

За формою залучення до страхування розрізняють добровільне та обов'язкове страхування.

Добровільне страхування означає виникнення стрьахових відносин лише на основі добровільно укладеної угоди (страхового полісу) між страхувальником і страховиком у разі можливої участі посередників страхового ринку (страхового брокера, страхового агента). Воно є частиною цивільних правових відносин.

Добровільне страхування функціонує в разі дотримання таких принципів добровільного страхування:

- поєднання законодавчого регулювання страхової діяльності з боку держави з добровільним укладенням договору страхування кож­ним страхувальником;

- вибіркове охоплення страхуванням з огляду не лише на бажання страхувальника, а й на об'єктивні обмеження в укладенні договору страхування, які обумовлює страховик;

- добровільне страхування завжди обмежене терміном, передбаче­ним договором. Безперервність страхування досягається повтор­ним укладенням договору;

- добровільне страхування діє лише за умови оплати згідно з догово­ром (разовий внесок або періодичні платежі). Несвоєчасна оплата, що порушує умови договору, означає припинення страхових від­носин;

-  страхове забезпечення за договором страхування залежить лише від бажання страхувальника і перебуває в межах страхової оцінки майна.

Добровільне страхування за деякими видами (особове, медичне, пенсійне, протипожежне) існує паралельно з обов'язковою формою страхування і доповнює його, створюючи додатковий страховий захист страхувальника.

Обов'язкове страхування існує у сфері інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства загалом, тобто зумовлене суспільною доцільністю. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, що регламентують аспекти відповідного страхування: перелік об'єктів страхування; рівень страхової відпові­дальності; права та обов'язки сторін; встановлення тарифних ставок страхових платежів. Законодавче також визначено страхові організа­ції, яким доручено обов'язкове страхування за його окремими видами на основі укладення договорів між страховиком і страхувальником.

Обов'язкове страхування передбачає деяку добровільність вклю­чення в категорію об'єктів страхування. Наприклад, окрема людина добровільно приймає рішення про початок роботи за спеціальністю, що передбачає обов'язкове страхування. Але цей вид страхування повністю охоплює конкретну категорію об'єктів страхування, якщо це передбачено законодавством. В Україні згідно із законодавством обов'язкове страхування існує у вигляді обов'язкового та загаль­нообов'язкового державного страхування.

Обоє 'язкове страхування здійснюється в межах договору обов'язко­вого страхування за рахунок коштів страхувальника і включається в його валові витрати. Страховиком є організація, яку затверджено законодавчо. Такий вид страхування поширюється на окремі види професійної діяльності (військовослужбовці, працівники органів юстиції, державних контрольних органів, митники, донори та ін.), пасажирів громадського транспорту, власників транспортних засобів, а також на фінансові гарантії при транзитних перевезеннях підакциз­них товарів через територію України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пенсійне, медичне, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві) здійснюють спеціальні позабюджетні фонди, які формуються з коштів страхувальників, застрахованих осіб, асигну­вань з бюджету.

За формою організації страхування розрізняють державне, не­державне (акціонерне), взаємне, співстрахування, перестрахування і такі притаманні розвиненим страховим ринкам специфічні організаційні форми страхування, як медичне та протипожежне.

Державне страхування базується на державній відповідальності і в умовах ринкової економіки обмежується виключно страховими гарантіями, які надає держава через свої уповноважені органи. Держав­не страхування — це така організаційна форма, згідно з якою страхо­виком є держава в особі уповноважених на це організацій. У межах державного страхування держава монопольне здійснює окремі види страхування.

Особливість державного страхування полягає в економічній природі державних страхових фондів і здійснюється через бюджетні або позабюджетні цільові фонди, які формуються в межах державних фінансів. Джерелом цих фондів, як і державних фінансів загалом, є податки і обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб до бюджету і позабюджетних фондів.

Розрізняють такі види державного страхування:

 - централізоване за рахунок централізованого страхового (резервно­го) фонду, який створюється із загальнодержавних ресурсів у натуральній та грошовій формах. Ресурси у натуральній формі — це постійно оновлювані запаси стратегічного значення, у грошовій — підпорядковані уряду централізовані державні фінансові резерви. Завдання централізованого страхового фонду, який є елементом загальногосподарського комплексу країни, полягає у страхуванні економіки країни від наслідків надзвичайних подій природного та техногенного характеру;

-  загальнообов'язкове соціальне за рахунок Фондів соціального страхування, які формуються, у свою чергу, за рахунок відрахувань роботодавців, що включаються до собівартості продукції та послуг (нарахування на фонд оплати праці), внесків найманих працівни­ків, асигнувань з державного бюджету, інших надходжень відпо­відно до законодавства.

     Недержавне страхування базується на колективній відповідальності. У цій формі страхування страховиком є приватний капітал у вигляді господарського товариства (найпоширенішою формою страхової компанії є акціонерне товариство), яке функціонує згідно з чинним законодавством і здійснює страхову діяльність. Страховий фонд товариства формується за рахунок його статутного капіталу, страхових внесків і прибутку від страхової діяльності. Недержавне страхування за розмаїттям ризиків, що страхуються, і кількістю незалежних страхових компаній стано­вить основу ринку страхових послуг.

Взаємне страхування грунтується на колективній відповідальності групи юридичних і фізичних осіб, які об'єдналися в товариство взаємного страхування, страховий фонд якого формується за рахунок їх внесків. Товариство взаємного страхування належить до некомерційних організацій (його основною метою не є отримання прибутку). Кожний засновник товариства є членом-пайовиком і має право на страховий захист пропорційно до власного внеску. Після виплати страхового відшкодування страховий фонд товариства поповнюється внесками його членів.

Види страхування вирізняють відповідно до класифікації об'єктів страхування, які є носіями страхового інтересу і належать до матеріаль­них чи нематеріальних явищ. Відповідно об'єкти страхування по­діляють на класи: що мають вартість і що не мають вартості. В українсь­кому законодавстві (ст. 4 Закону України "Про страхування") як окремі об'єкти розрізняють особисте, майнове та страхування відповідальності. У законодавстві деяких країн з ринковою економікою додатково як окремий об'єкт (галузь) страхування розглядається страхування економічних ризиків. Кожний об'єкт (галузь) страхування поділяється на підгалузі, що мають специфічні особливості ризиків, які, у свою чергу, так само мають різновиди.

Об'єктом особистого страхування є життя, здоров'я та праце­здатність людини. Воно поєднує ризикову та зберігальну функції — нагромадження платежів і видачу позики під заставу страхового полісу. У межах підгалузей цього виду страхування (життя, від нещасного випадку, медичного та пенсійного страхування) роз­різняють страхування здоров'я громадян у поїздках за кордон, пенсій за віком або станом здоров'я, від нещасних випадків професійних груп, дітей і школярів, ритуальних послуг та ін.

За формою організації особисте страхування буває добровільним та обов'язковим, а залежно від чисельності застрахованих — інди­відуальним та груповим.

Медичне добровільне страхування є частиною системи суспільної охорони здоров'я і може фінансуватись за рахунок спеціальних стра­хових фондів, організованих, наприклад за територіальним принципом.

Така організаційна форма страхування поширена у країнах з розви­неними ринковими відносинами і, безперечно, з часом буде реалізована в Україні у процесі здійснення медичної реформи.

Територіальний фонд медичного страхування формується за раху­нок внесків фізичних осіб (розмір внеску залежить від стану здоров'я страхувальника), підприємств, розміщених на території, яку охоплює дія фонду, а також внесків місцевого органу влади, який є страхуваль­ником для непрацюючих жителів району. Іншими словами, у медично­му страхуванні суб'єктами є фізичні особи, страхова медична організа­ція і медичні заклади. Страхове відшкодування здійснюється у формі оплати медичної допомоги.

Об'єктом майнового страхування є страхування різних видів майна, його підгалузі відокремлені залежно від форми власності майна. Для українського страхового ринку традиційними є такі види, як страхування сільськогосподарських культур і тварин, транспортних засобів, вантажу, особистого майна громадян.

Страхувальником майнового страхування може бути лише юри­дична або фізична особа (володар, розпорядник чи користувач май­на), яка має самостійний юридичний майновий інтерес.

Протипожежне страхування згідно із світовою практикою страхо­вої діяльності є окремою підгалуззю страхування з огляду на його значення в підприємницькій діяльності. Розрізняють добровільне і обов'язкове протипожежне страхування.

 Особливість формування страхового фонду цього виду страхування полягає у спрямуванні в нього певного процента від суми договору майнового страхування і договору страхування цивільної відповідальності, але в межах загального страхового фонду кожної страхової компанії. У структурі страхового фонду протипожежного страхування виокремлюється фонд пожежної безпеки, джерелом формування якого є процент відрахування від суми страхових внесків за протипожежним страху­ванням.

Страхування відповідальності страхувальника захищає як його інтереси, так і інтереси застрахованих. Страхувальник звільняється від відшкодування збитків третім особам. Особливість цього виду страхування полягає в укладанні страхового договору без визначення конкретного застрахованого (особи чи суб'єкта господарювання). Застрахований і розмір відшкодування визначаються рішенням суду лише в разі настання страхового випадку, тобто при заподіянні шкоди третій особі.

Найпоширенішим є страхування цивільної відповідальності власників транспорту різних видів, яке поєднує умови особистого і майнового страхування (відшкодування втрат здоров'я і пошкодження майна). Згідно із законодавством країни таке страхування є обов'язковим чи добровільним залежно від виду транспортного засобу.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!