Формування системи правової охорони інтелектуальної власності
Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з : таких основних причин:
по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів;
по-друге, уряди країн свідомо прагнуть заохочувати творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.
У цілому законодавство у сфері інтелектуальної власності прагне захистити інтереси творців інтелектуальних товарів і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності з фіскальної точки зору. Причому ці права стосуються не матеріального об,єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукту діяльності людського розуму як такого.
Питання охорони і використання інтелектуальної власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається або готується до подібного роду діяльності, треба досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає її сутність, як вона охороняється в сучасному світі, до яких серйозних матеріальних витрат може призвести порушення прав інтелектуальної власності.
Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнароднoвизнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності.
Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.
16 січня 2003 року Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), який називають другою Конституцією України. Прийняття цього Кодексу - явище надзвичайно великої ваги у житті України; він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному розвитку.
Однією зі складових частин цього Кодексу є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вперше в історії України прийнято такий цивільний кодифікаційний акт щодо права інтелектуальної власності. Інтелектуальна діяльність та результати інтелектуальної власності все більше набувають пріоритетного значення в усьому світі. Саме цей напрям суспільно-корисної діяльності стає чи не головним. Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність стають визначальною і вирішальною рушійною силою будь-якого розвитку. Передусім вони визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої країни, у тому числі й України.
Книга четверта «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об'єднують 90 статей (418-508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають
главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).
Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 - авторське право, 8 - суміжні права).
Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» - 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» - 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» - 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» - 4 статті.
Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43, 44,45); глава 43 - «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» - 3 статті; глава 44 - «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» - 9 статей; глава 45 - «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення» - 4 статті.
Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 - «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» - 2 статті; глава 46 - «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» - 4 статті.
Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття - це досягнення всього людства і воно не може бути монополізоване будь-ким.
Право на комерційну таємницю є правом інтелектуальної власності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелектуальної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може стосуватися будь-якої суспільне корисної діяльності і тому виходить за межі чітко окреслених блоків.
Моральні засади ЦК України полягають у тому, що в ньому органічно поєднані особисті немайнові права і майнові права. Адже особисті немайнові права за своєю суттю є моральними принципами.
Принципово новим і доцільним є положення ЦК України, за яким право на об'єкт інтелектуальної власності, створений в порядку виконання трудового договору, за загальним правилом належить творцеві і роботодавцю спільно. Це ще один крок до зміцнення правового статусу творця. Адже за чинним законодавством України про інтелектуальну власність здебільшого вважають, що право належить саме роботодавцеві - ця явна помилка певною мірою виправлена.
Регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється не лише нормами Книги четвертої ЦК України. Наприклад, ст. 90 ЦК України містить норми про комерційне найменування, глава 15 визначає нематеріальні блага, до яких належать результати інтелектуальної творчої діяльності, глава 75 присвячена розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності, а глава 76 - комерційній концесії.
Державна реєстрація здійснюється лише на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.
ЦК України підготовлений на виконання Указу Президента України від 27 квітня 2001 р. «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні».
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!