Б) зарубіжні вчені геоморфологи та їх праці.
Сучасні геоморфологічні дослідження представлені трьома напрямками:
- англомовна школа
- французька школа
- російська школа
До першого належить Л.Кінг.
В 1967 р. з'явилася капітальна праця південноафриканського вченого Л. Кінга "Морфологія Землі. Вивчення й синтез відомостей про рельєф Землі". Найбільший інтерес представляють особливості утворення вирівняних поверхонь в умовах арідного клімату. На думку Кінга, планація (вирівнювання) відбувається в епохи тектонічного спокою в результаті відступання схилів й утворення в їхніх підніжжях злегка похилих поверхонь - педиментів. В кінцевому підсумку в процесі вирівнювання виникає педиплен. У сучасному рельєфі Кінг нараховує до шести етапів денудації (педипленізації), які розмежовувались етапами піднять і ерозійних врізів. Подібно Девісу, він виділяє ерозійні цикли, а слідом за Пенком поглиблює поняття педипленізації. Водночас Кінг обмежується вивченням рівнин, помилково вважаючи, що гори - лише швидкоплинне явище на поверхні Землі й тому не заслуговують на увагу.
До числа великих сучасних геоморфологів належить представник англійської школи Р. Дж. Райс. Його робота (Основы геоморфологии, 1980) присвячена проблемам геофізики і тектоніки Землі на основі новітніх уявлень про механізм формування рельєфу. Ряд досліджень цього вченого стосуються екзогенних рельєфотворчих процесів.
Французькі вчені розвивають структурний напрямок (в основу покладено тектоніку) та кліматичний (клімат).
|
|
|
Ж. Трікар - трьохтомна праця “Східна частина Паризького басейну”, 1952 (розвиває кліматичну і динамічну геоморфологію); Кайє А., Трікар Ж. Проблема классификации рельефа, 1959.
Одночасно з американською і німецькою школами наприкінці 19 - початку 20 ст. розвивалася й російська школа геоморфологів.
До числа перших великих російських геоморфологів належать П.Семенов-Тянь-Шанський (1827-1914) та П.Кропоткін (1842-1921). Останній працюючи у Східному Сибірі (Східні Саяни, Маньчжурія, Вітімське плоскогір'я), одним з перших звернув увагу на своєрідність рельєфу центральних частин Східного Сибіру, увів характерний для цієї території термін "плоскогір'я", які є великими поверхнями вирівнювання.
П.Кропоткін одержав широку популярність завдяки своїм працям про материкове заледеніння. Його робота "Дослідження льодовикового періоду" стала переломною в поглядах на походження морен і льодовикових валунів.
Своїми дослідженнями й теоретичними роботами відомий І.Мушкетов (1850-1902). В 1877 р. вийшла його книга про геоморфологію Туркестану, а трохи пізніше - фундаментальна праця "Фізична геологія". Він уперше представив для науки морфолого-генетичний метод, продемонструвавши його на прикладі аналізу рельєфу Тянь-Шаню. Вивчаючи гірські долини, підкреслював значення розломів для поперечних долин і ерозійної діяльності - для поздовжніх. Як і його сучасник Е.Зюсс, І. В. Мушкетов визнавав домінуючу роль вертикальних рухів земної кори порівняно з іншими видами тектонічних рухів.
|
|
|
А.Карпінський (1846/47-1936) – один з найвизначніших російських геологів і геоморфологів, автор ряду теоретичних розробок у геоморфології. Наприкінці 19 ст. у роботі "Про правильність в обрисах, розподілі й будові континентів" прагнув пояснити ендогенними факторами планетарні риси будови й взаємного розташування материків. Вчений розробляв ідею про коливальні рухи земної кори на прикладі Східно-Європейської платформи. Він надавав великого значення діяльності найважливіших екзогенних факторів - денудації, абразії, вніс великий вклад у прикладну геоморфологію, розробляючи ідею про зв'язок родовищ корисних копалин з рельєфом.
А.Павлов (1854-1929) розробив першу класифікація рельєфу, що одержала подальший розвиток у геоморфологів різних країн. Він виділяв три генетичних типи рельєфу: тектонічний, ерозійний, акумулятивний.
|
|
|
До визначних геоморфологів російської школи належать також багато інших вчених, зокрема І.Черський, І.Мушкетов, Д.Анучін, В.Обручев та ін.
Російські вчені досягли значних успіхів з моделювання деяких геоморфологічних процесів. Успішно розвивається структурно-геоморфологічний напрямок досліджень, палеогеоморфологічні дослідження (вчення про древній рельєф) – С.Воскресенський, К.Марков – “Палеогеография”.
К.Марков (1905-1980). Найбільшу популярність одержала його праця "Проблемы геоморфологии", у якій мова йде про значення геоморфологічних рівнів, що становлять основу взаємодії. екзогенних й ендогенних процесів.
І.С.Щукін – двохтомна праця “Морфология суши”, трохтомна – “Общая геоморфология” (1960) – в яких узагальнив та систематизував значну кількість фактичного матеріалу. У численних роботах висував концепцію загальних географічних зв'язків, створив одну з перших і загальноприйнятих класифікацій рельєфу.
Г еоморфологія в Україні
Становлення української геоморфологічної школи відбувалося впродовж тривалого часу і пов’язане з іменами багатьох відомих вчених, зокрема:
· І.Ф.Леваковський, який написав праці “Очерки рельефа Харьковской губернии”, “Об орографическом строении Черниговской губернии в связи с распространением лесса”.
|
|
|
· В.Д.Ласкарєв “О геоморфологическом строении Европейской России”.
· На заході України рельєф досліджували польські та вітчизняні вчені:
· Ломницький “Долини рік Східно-Карпатські і Подільські”.
· Е.Ромер “Епоха льодовиків на Свидівці”.
· Степан Рудницький “Знадоби до морфології карпатського сточища Дністра” , займався картографією, етнографією, політикою. Загинув на Соловках.
· Юрій Полянський “Подільські етюди” (1929).
· В.Бондарчук “Геоморфологія УРСР” (1949), “Основи геоморфології” (1949)
· Петро Заморій (1906-1975) “Четвертинні відклади УРСР”.
· Петро Миколайович Цись (1916-1971) працював у Львівському університеті, написав підручник “Геоморфологія УРСР”, що вийшов з друку у 1962 р.
§ І.М.Рослий “Геоморфология Украинской ССР”
§ І.П.Ковальчук “Регіональний еколого-геоморфологічний аналіз”,
§ В.П.Палієнко та ін. “Сучасна динаміка рельєфу України” (2005),
§ Я.Кравчук “Геоморфологія скибових Карпат” (2005).
Зміст понять про рельєф.
Ми вже знаємо що розуміють під рельєфом!
Рельєф земної поверхні – це результат динаміки речовини Землі зумовленої як внутрішніми (ендогенними) так і зовнішніми (екзогенними) процесами.
Рельєф – нерівності, що створюють форми (карстові, льодовикові, флювіальні ін).
Форми – це нерівності земної поверхні, а точніше це тіла, що мають певні ознаки, обриси та розміри.
Окремі частини форм – це поверхні, лінії або точки називають елементами рельєфу. Поєднання форм рельєфу подібними за генезисом, що закономірно повторюються у просторі утворюють тип рельєфу.
Таким чином, рельєф є складним поєднанням елементів, форм, типів, розташованих у певній закономірності залежно від їхнього походження (генезису), віку, географічного розміщення тощо.
форма вік
генезис
Для систематизації всього цього розмаїття необхідна таксономічна система, або класифікація. Створення такої класифікації - найважливіша теоретична й практична проблема геоморфології.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 78; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!