Політичні партії у Східній Галичині.
Польща не була тоталітарною державою, хоча в тогочасній радянській пресі її інакше, як фашистською, не називали. Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вона не суперечила законам. Однак діяльність комуністів явно виходила за рамки конституції і була нелегальною, тому, що комуністичний рух розглядався як «рука Москви». В деякій мірі це відповідало дійсності, оскільки Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) мав штаб-квартиру у Москві і розглядався Радянським керівництвом як інструмент зовнішньої політики СРСР проти «буржуазного Заходу». Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) у 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Комуністи працювали на всій території, населеній українцями. Проте, під тиском Комінтерну КПЗУ змушена була увійти до Компартії Польщі. Незважаючи на скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 1930-х pp.), вона була політично активною.
Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 1920 — 30-х pp., коли Польща переживала економічну кризу. Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівництво КПЗУ утворило більш широку й аморфну організацію — Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання (Сельроб).
Влітку 1930 р. набули нових форм протести селянських мас проти податкового гноблення, яке в умовах кризи ставало нестерпним. Селяни підпалювали садиби поміщиків і осадників-колоністів, руйнували лінії зв'язку, нападали на поліцейські пости. У Львівському, Станіславському, Тернопільському і Волинському воєводствах комуністи підняли їх на збройну боротьбу. Секретар ЦК Компартії Польщі Є. Ленський не без задоволення зазначив, що у цих виступах «уперше за кілька років виявилися елементи громадянської війни».
|
|
|
Кульмінацією селянського руху стало Ліське повстання у червні-липні 1932 р. У ньому взяли участь понад ЗО тис. селян Ліського, Сокальського, Турківського і Добромильського повітів. Армія і поліція жорстоко розправилися з повстанцями. Подібні розправи уряд називав пацифікацією (умиротворенням). Вони набули міжнародного розголосу і викликали протести у Лізі Націй.
У другій половині 1930-х pp. вплив КПЗУ зменшився. Польським властям, які у 1934 р. створили концтабір у Березі Картузькій, головним чином для комуністів, несподівано «допоміг» Комінтерн. Під час перебування в СРСР чимало західноукраїнських комуністів було заарештовано і загинуло у сталінських концтаборах. У 1938 р. виконком Комінтерну взагалі розпустив Компартію Польщі і в її складі — КПЗУ.
Серед українських партій демократичного напряму найвпливовішим було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Це політичне угруповання утворилося у 1925 р. у результаті об'єднання Трудової партії та ряду невеликих партій і груп. УНДО було спадкоємцем провідної української партії початку XX ст.— національно-демократичної. Його лідери — С. Баран, Д. Левицький, В. Мудрий та ін. прагнули дотримуватися поміркованої позиції. Проте вкрай шовіністична політика урядових кіл, екстремістські гасла комуністів та українських націоналістів змушували їх діяти більш виразно і національно-активно.
|
|
|
У липні 1925 р. УНДО прийняло політичну програму, в якій чітко висловилося за єднання українців у боротьбі з асиміляційною політикою держави. У цьому документі вказувалося: «Східна Галичина з Лемківщиною, Холмщина з Підляшшям і Волинь з Поліссям мають відвічний український характер. Українське населення супроти чужинного впливового елементу являється тут подавляючою більшістю. Тому УНДО змагатиме, щоб західноукраїнські землі супроти Польщі виступали разом як цілість і в своїй участі головну вагу прикладатиме до вдержання і розбудови одноцілого національного фронту».
Західноукраїнська громадськість щиро вітала успіхи у розвитку національної культури в УСРР, досягнуті під час українізації. Не визнаючи ні комуністичної ідеології, ні диктату комуністів у громадсько-політичному житті, УНДО припускало можливість возз'єднання у майбутньому західноукраїнських земель з радянською Україною.
|
|
|
Встановлення у Польщі авторитарного режиму супроводжувалося посиленням судової і поліцейської сваволі, від якої найбільше страждали українці. Керівництво УНДО в цій ситуації вирішило обрати нову тактику щодо властей — а саме вимогу територіальної автономії для Західної України. Репресії у Радянській Україні зробили неактуальним гасло возз'єднання. Ідея автономії в Польській державі розглядалася як основа для нормалізації польсько-українських відносин.
В умовах зростаючої загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі визріли для компромісу з національного питання. Польський уряд пообіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО — антиурядову політику. У вересні 1935 р. в Польщі відбулися чергові парламентські вибори, і від УНДО було обрано 13 депутатів і 4 сенатори. На першій сесії сейму лідера УНДО Василя Мудрого було обрано віце-маршалком (заступником голови) сейму. Українські парламентарії підтримали внесені урядом закони щодо зміцнення національної безпеки. У відповідь польський уряд звільнив більшість українських в'язнів у Березі Картузькій і підготував закон про амністію політичних в'язнів. Українські кооперативи «Маслосоюз», «Сільський господар» та інші, існування яких ставало сумнівним через руйнівну економічну політику уряду, несподівано отримали урядові кредити.
|
|
|
Від нормалізації відносин вигравали обидві сторони, але доброї волі національних лідерів для успіху справи було недостатньо. Місцеві чиновники керувалися не стільки інструкціями з Варшави, скільки власними інтересами та уподобаннями. Під гаслом «зміцнення польськості на кресах» (тобто фактично полонізації населення) вони поводилися на українських землях як завойовники. Підтримувані місцевим польським населенням, особливо колоністами-осадниками, місцеві власті чинили насильство над українцями.
Зокрема, на Холмщині озброєні польські загони «Кракус» руйнували православні храми і змушували українців переходити у католицтво. Із 389 православних храмів, що існували на Волині до світової війни, зберігся тільки 51.
Становище греко-католицької церкви було кращим тому, що її права захищалися особливою угодою між Польщею і Ватиканом, укладеною в 1925 р. Однак греко-католицьких священиків карали за вживання української мови (аж до ув'язнення).
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!