Разновидности близнецового метода.
ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З ДИСЦИПЛІНИ «ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ»
1.Експериментальні плани у дослідженнях розвитку.
2.Близнюковий метод у дослідженнях розвитку. Його різновиди.
3.Втілення ідей іонічної філософії у вікових періодизаціях Піфагора і Гіппократа.
4.Педологія як комплексна наука про дитину. Історія розвитку педології в СРСР.
5.Закон рекапітуляції. Основні риси теорій розвитку. Біогенетична теорія С. Холла.
6.Філософія освіти М. Монтессорі. Концепція періодів чутливості.
7.Психодіагностика інтелекту дітей. Поняття розумового віку. Поняття про IQ.
8.Психоаналітичний погляд на психічний розвиток.
9.Завдання розвитку особистості в епігенетичній теорії Е. Еріксона.
10.Теорія прихильності Дж. Боулбі. Поведінка прихильності та стилі прихильності.
11.Респондентна та оперантна моделі обумовлювання. Принципи обумовлювання.
12.Теорія соціального научіння А. Бандури. Умови научіння через спостереження.
13.Научіння з точки зору етології. Ознаки научіння шляхом імпринтингу.
14.Стадії когнітивного розвитку за Ж. Піаже.
15.Особливості дитячого мислення за Ж. Піаже.
16.Моральний розвиток в онтогенезі: підходи Ж. Піаже та Л. Колберга.
17.Культурно-історична теорія Л. С. Виготського про психічний розвиток дитини.
18.Д. Ельконін про психічний розвиток дитини.
19.Періодизації пренатального розвитку та вагітності.
20.Тенденції пренатального розвитку. Тератогени.
|
|
|
21.Зміст базових перінатальних матриць за С. Грофом.
22.Періодизація пологів. Шкали оцінки новонародженого. Рефлекси новонародженого
23.Показники незрілості новонародженого. Стани новонародженого за П. Вольф.
24.Критерії закінчення кризи новонародженості. Синдром раптової смерті немовляти.
25.Стратегії експериментального дослідження перцептивної сфери немовлят.
26.Феномен шпиталізму, його симптоми. Основні принципи виховної системи Лоцці
27.Психологічний зміст кризи одного та трьох років.
28.Феномени малюнка, гри та казки: теоретичний аналіз.
29.Зміст та критерії психологічної готовності до шкільного навчання.
30.Характеристика труднощів у шкільному навчанні.
31.Феномен дитячої обдарованості та її критерії.
32.Феномен пубертату та психологічний зміст підліткової кризи.
33.Стадії переходу від отроцтва до юності.
34.Психологічний зміст юнацької кризи. Статуси ідентичності за Дж. Марсіа.
35.Психологічний зміст кризи середини життя. Поняття про клімактерій.
36.Феномени старості та старіння.
1.Експериментальні плани у дослідженнях розвитку.
Лонгитюдный
Поперечних зрізів
Когорти
2.Близнюковий метод у дослідженнях розвитку. Його різновиди.
|
|
|
Близнецовый метод был предложен Ф. Гальтоном в 1865 году, но окончательная разработка его основ была проведена Г. Сименсом в 1924 году. Сименс разработал надежный способ диагностики зиготности (метод полисимптомного сравнения), базирующийся на оценке сходства и различия близнецов по целому ряду параметров. Каждый параметр в отдельности не позволяет вынести суждения о зиготности близнецов, но использование комплекса параметров позволяет проводить более надежную диагностику. Кроме этого он предложил использовать в качестве объекта исследований не только МЗ близнецов, но и ДЗ близнецов. Принципы, заложенные Г.Сименсом в основу близнецового метода не претерпели сколько-нибудь существенных изменений до настоящего времени.
Близнецовый метод в классическом варианте основывается на нескольких допущениях.
Во-первых, предполагается равенство сред для партнеров как в парах МЗ, так и парах ДЗ близнецов. В этом случае если изменчивость признака полностью определяется средой, то и МЗ и ДЗ близнецы должны иметь по этому признаку одинаково высокие внутрипарные корреляции близкие к 1,0. Если же изменчивость признака целиком зависит от генотипа, то коэффициент корреляции в группе МЗ близнецов должен быть близок к 1,0, а в группе ДЗ близнецов приблизительно равен 0,5 (т.е. степени родства ДЗ близнецов, схожести их генотипа).
|
|
|
Во вторых, предполагается отсутствие систематических различий между близнецами и одиночнорожденными. В обратном случае результаты близнецовых исследований нельзя переносить на популяцию в целом. Так же не должно быть систематических различий между самими типами близнецов.
Если положение о равенстве средовых условий развития МЗ и ДЗ близнецов не соблюдается, то оценки компонент фенотипической дисперсии (наследуемость, дисперсии эффектов общей и различающейся среды) искажаются. Подобное искажение может происходить в ряде случаев:
1) Средовые условия могут увеличивать внутрипарное сходство МЗ близнецов. Подчеркивание сходства окружающими может привести к появлению дополнительного (негенетического) сходства между членами МЗ пары близнецов. Это противоречит принятому допущению о равенстве общих сред для МЗ и ДЗ пар, так как для ДЗ пар подобное подчеркивание сходства менее характерно. В случае изучения признака слабо зависящего от специфических особенностей среды (например – психофизиологических характеристик) погрешность будет невелика. Но если признак чувствителен к такого рода особенностям близнецовой среды, то близнецовый метод малопригоден для его изучения так как нарушается принцип равенства сред и общая среда будет вносить больший вклад в сходство МЗ близнецов, чем в сходство ДЗ близнецов.
|
|
|
2) Средовые условия могут уменьшать внутрипарное сходство ДЗ близнецов. Так, в ряде исследований показано, что средовые условия развития имеют тенденцию увеличивать различия ДЗ близнецов: родители склонны акцентировать различия ДЗ близнецов (например, успехи в разных видах деятельности); сами близнецы стремятся подчеркнуть свою непохожесть. Это приводит к эффекту диссимиляции – постепенному различию ДЗ близнецов. Если изучаемая психологическая характеристика формируется при участии способствующих диссимиляции средовых факторов, то показатель наследуемости будет завышен как и в первом случае, поскольку общая среда будет вносить меньший вклад в сходство ДЗ близнецов, чем в сходство МЗ близнецов.
3) Условия развития могут равным образом уменьшать сходство партнеров как МЗ, так и ДЗ пар. Часть их связана с периодом внутриутробного развития и родов, часть приходится на последующие этапы развития.
Во время внутриутробного развития близнецы часто оказываются в неравных условиях. Так, все питательные вещества и кислород поступают в плод через плаценту. Все ДЗ близнецы и примерно одна треть МЗ близнецов имеет раздельные хорионы и плаценты. Остальные две трети МЗ близнецов имеют общие хорион и плаценту. В этом случае в плодных оболочках так называемых монохорионных близнецов образуются различные соединения (шунты) между сосудистыми системами близнецов. В случае формирования артерио-венозного шунта происходит соединение артерии одного близнеца с веной другого. При этом одному из близнецов может не доставать богатой кислородом и питательными веществами артериальной крови, возможный же избыток того и другого у второго близнеца также может не способствовать нормальному развитию. К счастью, обычно возникает несколько примерно равных по мощности шунтов компенсирующих друг друга. Если же компенсация недостаточна, то один из близнецов развивается в условиях дефицита кислорода и питательных веществ. В этом случае при рождении наблюдается значительная разница между близнецами, в первую очередь в весе. Подобная разница может наблюдаться и у ДЗ близнецов и дихорионных МЗ близнецов из-за неравномерного сдавливания плацент при многоплодной беременности.
Этап родов также может обусловить сильные средовые различия для близнецов. Близнец, рождающийся первым имеет больший шанс получить родовую травму. В то же время второй близнец чаще всего занимает в матке неправильное положение что приводит к необходимости искусственного родовспоможения. Кроме того второй близнец дольше находится в родах и соответственно дольше и острее испытывает кислородное голодание, что отрицательно сказывается на развитии нервной системы.
Средовые различия между близнецами возникают и на последующих этапах развития даже при воспитании в одной семье. К этому чаще всего приводит предвзятое отношение родителей к каждому из близнецов, при этом физические особенности, возникшие на этапе внутриутробного развития и родов усугубляются. Также часто происходит разделение обязанностей между близнецами (случай комплементарных отношений), разделение пар по принципу “лидер - ведомый”.
Таким образом, если средовые условия оказывают различное влияние на формирование изучаемой характеристики у МЗ и ДЗ близнецов, то показатель наследуемости этой характеристики может оказаться искаженным: заниженным, если общая среда вносит меньший вклад в сходство МЗ близнецов, чем в сходство ДЗ близнецов; завышенным – в противоположном случае.
Разновидности близнецового метода.
Классический близнецовый метод.
В этом случае используется такая схема эксперимента, при которой выраженность исследуемого признака сопоставляется в парах МЗ и ДЗ близнецов и оценивается уровень внутрипарного сходства партнеров.
Метод контрольного близнеца.
Этот метод используется на выборках МЗ близнецов. Так как МЗ близнецы весьма сходны по многим признакам, то из партнеров МЗ пар можно составить две выборки, уравненные по большому числу параметров. Такие выборки используют для исследования влияния конкретных средовых воздействий на изменчивость признака. При этом отобранная часть близнецов (по одному из каждой пары) подвергается специфическому воздействию, другая же часть является контрольной группой. Поскольку в эксперименте участвуют генетически идентичные люди, то этот способ можно считать моделью для изучения воздействия различных средовых факторов на одного и того же человека.
Лонгитюдное близнецовое исследование.
В этом случае проводится длительное наблюдение одних и тех же близнецовых пар. Фактически это сочетание классического близнецового метода с лонгитюдным. Широко используется для изучения влияния средовых и генетических факторов в развитии.
Метод близнецовых семей.
Является сочетанием семейного и близнецового метода. При этом исследуются члены семей взрослых близнецовых пар. Дети МЗ близнецов по генетической конституции являются как бы детьми одного человека. Метод широко используется при изучении наследственных причин ряда заболеваний.
Исследование близнецов как пары.
Предполагает исследование специфических близнецовых эффектов и особенностей внутрипарных отношений. Используется как вспомогательный метод для проверки справедливости гипотезы о равенстве средовых условий для партнеров МЗ и ДЗ пар.
Сопоставление близнецов с неблизнецвми.
Также вспомогательный метод, позволяющий оценить существенность разницы между близнецами и неблизнецами. Если разница между близнецами и остальными людьми не является значимой, то близнецы и остальные люди относятся к одной генеральной выборке и, следовательно, результаты бллизнецовых исследований можно распространять на всю популяцию.
Так, было отмечено некоторое отставание членов близнецовых пар в развитии от одиночнорожденных. Особенно эта разница заметна в раннем возрасте. Но сопоставление результатов исследования членов близнецовых пар, чей партнер умер в раннем детстве и одиночнорожденных не выявил существенной разницы в уровне развития. То есть особенности развития близнецов обусловлены не столько трудностями эмбрионального развития, сколько с особенностями воспитания близнецов как пары (семейные трудности при рождении близнецов, замкнутость близнецов в паре и т.п.). Таким образом, близнецы несколько отличаются от всей популяции, но с возрастом эта разница заметно сглаживается и близнецы по большей части становятся сопоставимы с остальной популяцией.
Метод разлученных близнецов.
Из-за особенностей развития ДЗ и МЗ пар близнецов классический близнецовый метод и его разновидности принято считать “нежесткими” экспериментами: в них невозможно однозначно разделить влияние генетических и средовых факторов, так как в силу ряда причин условия развития близнецов по целому ряду причин оказываются несопоставимыми.
Поэтому эксперименты проведенные по вышеприведенным схемам требуют дополнительной верификации. Она может быть двух видов. Во-первых, можно проверить гипотезу о сходстве среды МЗ и ДЗ близнецов, то есть доказать, что на исследуемую характеристику не влияют различия в среде МЗ и ДЗ близнецов. Но подобная проверка весьма трудна и обладает невысокой надежностью.
Во-вторых, данные исследований можно сопоставить с результатами исследований по “жестким” схемам, которые позволяют точно отделить влияние средовых факторов от генетических. Одним из таких методов и является метод разлученных близнецов.
В этом методе проводится внутрипарное сравнение близнецов, разлученных в раннем возрасте. Если МЗ близнецы были разлучены подобным образом и росли в разных условиях, то все их сходство должно быть определено их генной идентичностью, а различия – влиянием средовых факторов.
Метод частично разлученных близнецов.
Этот метод состоит в сравнении внутрипарного сходства МЗ и ДЗ близнецов, живущих какое-то время врозь.
В этих исследованиях также можно определить в какой степени справедлив постулат о равенстве сред МЗ и ДЗ близнецов. Так, если МЗ близнецы живущие отдельно становятся все менее схожи друг с другом по некой психологической характеристике, а ДЗ близнецы, живущие врозь, не отличаются по внутрипарному сходству от вместе живущих ДЗ близнецов, то можно сделать вывод, что средовые условия МЗ и ДЗ неравноценны, а выводы о наследуемости изучаемой характеристики завышают показатель наследуемости этой характеристики.
3.Втілення ідей іонічної філософії у вікових періодизаціях Піфагора і Гіппократа.
Фалес, Геракліт та ін. шукає основу буття в матеріальних елементах природи /воді, вогкі/ і тому тяжіє до матеріалістичної відповіді на основне питання філософії. Одночасно поряд з матеріалістичними школами виникають філософські школи, серед яких переважають ідеалістичні орієнтації.
Так, близько 532 р. до н.е. у Критоні виникає впливова релігійно-філософська група - Піфагорійський союз засновником якого був виходець з о. Самоса Піфагор /517-497 рр. до н.е./. Слід зазначити, що серед членів цього союзу були й жінки, чого ми не спостерігаємо в інших філософських школах. Першоосновою для Піфагора є кількісне відношення - число, але слід зауважити, що число для нас - це величина арифметична і математична, а для еллінів - величина геометрична, що існує у вигляді геометричних співвідношень
Так одиниця - це точка, двійка - пряма /як можливість, що виникає із двох точок/. Трійка - площина. Четвірка - тіло, або об’єм. Таким чином, перші чотири числа є достатні, щоб визначити усе розмаїття світу чуттєвого сприйняття. Сума цих чисел дає десятку /1+2+3+4=10/, яка для піфагорійців служила втіленням достатньої повноти та вдосконалення. Цей ряд чисел у взаємному співвідношенні елементів включав такі основні музикальні інтервали: 2 : 1 - октава; 3 :2 - квинта, 4 : 3 - кварта. Таким чином, десятка виражає собор і повноту звучання.
Піфагором був відкритий взаємозв'язок числа і звуку. Він встановив що збільшення або зменшення струни дозволяє точно задати висоту звуку. Усе своє життя та духовні зусилля Піфагор сконцентрував на пошуку гармонії. В будові Всесвіту, в геометричних пропорціях, у суспільному житті, у стосунках між людьми, у всіх проявах буття і людського існування - скрізь відшукує він гармонію, яка привносить у все суще красу та благо. Гармонія космосу мислиться піфагорійцями як чисельно-кількісна упорядкованість світу, але справжньою, повною гармонією вона стає у поєднанні з такими характеристиками реальності, як справедливість, добро, зло, душа тощо. Гармонія є втіленням істинного буття - буття, обумовленого мірою. Міра міститься в самому бутті. Міра присутня в кожній речі, але не може бути виділена як частина, або елемент. Міра будь-якої речі, якою б малою вона не була, підпорядкована Всесвіту, є основою цілісності і порядку космосу.
Основною характеристикою Всесвіту для античної думки було те, що космос - це упорядковане буття, яке протистоїть небуттю. Космос виникає Із хаосу /ніщо, небуття/. Світ виникає з нічого і це ніщо завжди присутнє у космосі.
Одним з принципових моментів Піфагорового вчення була віра у "переселення" душ після смерті людини з одного тіла в інше. Згідно з вченням Піфагора після смерті людська душа не може одразу звільнитися від гріхів своїх, тому повинна вселитись у інше тіло, в якому продовжує свій шлях до очищення і порятунку. І як тільки душа досягне бажаної чистоти, вона звільняється з кола нових народжень і закінчує земне існування. Шляхи очищення грішної душі різноманітні: - пост, вегетаріанство, релігійні обряди.
З словника Крайнікова.
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВІКОВА - виділення в онтогенезі людини якісно своєрідних вікових періодів , що послідовно змінюють один одного.
ФІЛОСОФІЯ ІОНІЙСЬКА — найдавніша філософія (VI—IV ст. до н.е.); виникла в Іонії (середземноморське узбережжя Малої Азії). Відрізнялася космогонічністю (намагання пояснити виникнення світу та закономірності його розвитку) та натурфілософським і "фізіологічним" характером (спроби пояснити природу з метою поєднання розрізнених знань про неї, дослідження найважливіших її категорій, пізнання її зв'язків і закономірностей). Іонійські мислителі (Фалес Мілетський, якого з часів Аристотеля вважають першим філософом, Анаксімандр, Анаксімен тощо) вперше поставили науково значуще питання про вічну першоматерію, субстанцію, із якої у своєму розвитку походить та в яку повертається все існуюче
Найбільш життєздатними виявилися дві ідеї іонійської філософії. Одна, висхідна ще до поганства, стверджуввла фундаментальну єдність природи, природних та надприродних сил. Згідно з нею світ розуміється як єдина система, що побудована на основі закону космічного детермінізму, який обумовлює все – від руху планет і сезонних змін до долі людини. Згодом ця ідея знайшла своє відображення у класифікації віку людини за Піфагором. Другою укоріненою у сучасній свідомості ідеєю є символізм цифр; згодом вона розвинулася у класифікацію віку людини за Гіппократом.
ГІППОКРАТ (Ітгттократгісг) (бл. 460—бл. 377 до н.е.) — давньогр, лікар, "батько медицини.
Перу Гіппократа приписують 58 творів, що складають "Corpus Hippocraticum". Автор вчення про чотири типи темпераменту, що засноване на уявленні про співвідношення в організмі людини чотирьох соків (кров, слиз, жовта та чорна жовч); на основі гуморального принципу описав емоційні прояви людини. Вважав, що органом мислення та відчуттів є мозок Пов'язував особливості характеру людини та соціальну організацію суспільства із впливом клімато-географічних умов місцевості.
Запропонував класифікацію віку людини (див. Періодизація вікова), що базувалася на ідеї пропорційності періодів життя. У ній Г. виходив із давніх поглядів про клімактеричні (первломні) роки життя, у чому проявлялася притаманна іонійській філософії ідея цифрового символізму. Розділяв життя людини на 10 вікових періодів: 0—7; 7—14; 14—21; 21—28; 28—35; 35—42; 42—49; 49—56; 56—63; 63—70.роки; кожні 7 років в організмі людини відбувається небезпечна перебудова систем.
ПІФАГОР (Pythagoras) (580—500 до н.е.) — давньогр. філософ, математик, астроном.
Прихильник ідеї іонійської філософії про фундаментальну єдність природи; вважав, що принципи математики — числа — водночас є і принципами світу, а числові відношення, пропорції віддзеркаленням гармонії самого світу та об'єктивної природи речей у ньому. Числові відношення, за Піфагором, — не випадкові зовнішні аналогії, а істотні характеристики світового порядку. Звідси "космос" — назва світу у піфагорійській традиції, що підкреслює лад та гармонію, які панують у ньому. П. прагнув знайти аналогію між життєвими періодами людини та зміною періодів року, яка відображена у його класифікації віку (див. Періодизація вікова):
1.Період становлення (від народження до прибл. 20 років) - ВЕСНА
2.Молода людина (прибл. від 20 до 40 років) — ЛІТО.
3.Людина у розквіті с и л (прибл. від 40 до 60 років) -ОСІНЬ.
4.Стара й згасаюча людина (прибл. від 60 до 80 років) — ЗИМА.
Тривалість кожного вікового періоду становить 20 років.
4.Педологія як комплексна наука про дитину. Історія розвитку педології в СРСР.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 2257; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!