Виникнення та етапи розвитку міжнародного туризму.

Передісторія туризму - період розвитку туризму до початку XIX ст. включає наступні етапи розвитку:

1. Античний туризм - основними мотивами подорожей були освіта, паломництво, торгівля, лікування, спортивні змагання. Розквіт цього туризму був пов'язаний головним чином з Давньою Грецією і Римом: масовий характер в ті часи носили подорожі в релігійних цілях, наприклад, подорожі в Олімпію, пов'язані зі святом на честь Зевса, які проходили кожні 4 роки, починаючи з VII ст. до н.е. Іншою формою туристських подорожей були виїзди в лікувальні місцевості, при мінеральних джерелах, або поблизу святих місць, зводилися об'єкти на зразок сучасних санаторіїв, а лікувальні місця славилися великим комфортом послуг і різноманітністю розваг, крім місць лікування римляни охоче проводили час в горах і біля моря. Вже в стародавньому Римі відзначається двохсезонність туристських виїздів.

2. Туризм середніх століть - основними мотивами подорожей були релігійний туризм, освіта, аристократичні відносини. Середньовіччя відрізнялося значним уповільненням туристського руху, і тільки в VII і VIII ст. н.е. були відновлені активні подорожі в релігійних цілях, поряд з подорожами в релігійних цілях, все більше зазначалося поїздок політичного характеру, особливо вживаються офіційними посланцями глав держав. Розвиток науки і пов'язана з цим організація університетів призвели до появи в Європі подорожей студентів(починаючи з XIII ст.).

3. Туризм нового часу - основні тенденції відпочинку визначила промислова революція.

Міжнародний туризм бере свій початок у середині XIX ст., тобто з часу зміцнення капіталістичного ладу в найбільш розвинених країнах світу. Міжнародний туризм розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими сторонами міжнародного життя і реагує не тільки на загальне політичне й економічне становище в світі, але і в окремих країнах. Цим пояснюється нерівномірність розвитку туризму в різні роки.

Стати самостійним і звичайним видом подорожей туризм зміг лише на певному щаблі розвитку суспільних відносин, на базі високорозвиненої і сталого економічного, політичного та культурного спілкування між народами. Це співпадає з періодом формування міжнародного ринку, зростання міжнародної торгівлі і появи засобів транспорту.

Колискою туризму стала Європа, на її частку доводиться майже 2/3 кількості іноземних туристів, таку ж частку в світовому туристському потоці складають європейці, які, як правило, мало виїжджають за межі континенту.

Оскільки кожному туристському району необхідно було забезпечити прийом, розміщення та харчування пасажирів - туристів, з'явилася потреба в будівництві туристських об'єктів, що зводилися залізничними управліннями, які взяли на себе фінансування, рекламу та створення фірм, обслуговуючих подорожуючих.

Однією з перших країн, в якій перемогла буржуазна революція, і почав розвиватися капіталізм, була Англія. Саме тут і утворилися перші туристські організації, що розвинули свою діяльність спочатку всередині країни, а потім і за її межами.

Першим відомим туристським агентом був англієць Томас Кук, який на пільгових умовах у червні 1841 р. закупив оптом 570 квитків для суспільства тверезості на турпоїздку з Лейстера в Лафборо поїздом.

Цій події в більшій мірі сприяв промисловий переворот та пов'язані з ним зростання рухливості населення і поява масового транспортного засобу - залізних доріг. Т. Кук почав активно використовувати можливості, що відкрилися. Коли в 1851 р. у Лондоні відбулася перша Міжнародна промислова виставка, тільки з Йоркшира ним була організована відправка 165 тис. відвідувачів. У 1854 р. в Англії видається перший довідник по готелях, адресований мандрівникам і туристам. В ньому було вказано близько 8 тис. готелів. Активний розвиток туристського бізнесу всередині країни спонукало Т. Кука до організації закордонних поїздок. Перша з них була здійснена до Франції в 1855 р., та як у Парижі розпочала свою роботу Всесвітня виставка. З 1856 р. він починає організовувати туристичні подорожі в інші європейські держави.

У 50-70 роках англійці становили більшу частину іноземних туристів, які відвідували Європу. Велику роль у розвитку туризму в Європі у другій половині Х-IX в. зіграло збільшення протяжності залізниць. У 1888 р. на європейському континенті побувало вже 500 тис. туристів з Англії.

З середини 60-х років починає розвиватися туризм між Англією і США. Заслуга тут також належить Т. Куку, який в 1865 р. організував турпоїздки і з Америки в Англію і з Англії в Америку. У 1866 р. перші групи англійських туристів відвідали США.

З 1867 р. починаються морські туристські подорожі Кука. Не обмежуючись укладанням договорів з залізничними та пароплавними компаніями, власниками готелів і ресторанів, суспільство уважно вивчало попит, складало маршрути поїздок і програми перебування.

Новий бізнес зацікавив багатьох підприємців. Слідом за фірмою Т. Кука в Англії виникають туристські організації Треймза і сера Генрі Ланна, утворюються Велосипедний туристський клуб, політехнічна туристська асоціація, Кооперативна асоціація відпочинку і т. д. Трохи пізніше туристські фірми та агентства з'являються у Франції, Італії, Швейцарії та інших країнах європейського континенту. У 1885 р. В Петербурзі починає свою діяльність перша туристська компанія Л. Ліпсона.

Про розвиток туризму в Росії в той час слід сказати особливо. У другій половині XIX ст. Велика увага тут приділяється екскурсійної діяльності. У цей період отримують широку популярність: Товариство любителів природознавства, яке мало свої філії в ряді міст імперії, в тому числі і в таких, як Петербург, Москва, Казань, Тіфліс, Єкатеринбург; Кримський гірський клуб, Діяв в Одесі; Кавказьке гірське суспільство, яке перебувало в П'ятигорську. Починаючи з 1899 р. в Москві при Педагогічному суспільстві працювала комісія з організації загальноосвітніх екскурсій для учнів.

Розвиток екскурсійної діяльності супроводжувалося відкриттям різних виставок, музеїв, історичних і культурних пам'яток.

Незважаючи на елітарний характер і певну роз'єднаність у діяльності, ці організації відіграли важливу позитивну роль у залученні молоді до пізнання історичних, культурних і природних пам'яток. Друга половина XIX ст. в Росії ознаменувалися поширенням гірського туризму. Кримський гірський клуб, що утворився в 1890 р. в Одесі, відкриває свої філії в Ялті і Севастополі.

Поширення піших походів і велосипедних прогулянок, гірських сходжень та екскурсій, увагу, яка приділялася туризму з боку багатьох навчальних закладів, наукових та професійних товариств, прагнення російської інтелігенції використовувати туризм та екскурсійну діяльність для освіти народу все це сформувало необхідні передумови для об'єднання любителів туризму в спеціалізовані організації. У 1895 р. створюється Російське суспільство туристів, в 1901 р. - Російське гірське товариство. Ці дві організації, що виникли на рубежі століть, до жовтня 1917 р. було провідними туристичними організаціями Росії.

Слід підкреслити, що туризм в Російській імперії в цілому не був масовим, так як у країні був досить високий відсоток бідного й безграмотного населення.

Досягнення в галузі транспорту на початку ХХ ст. відбилися і на розвитку туризму. Для подорожей та екскурсій використовувалися залізні дороги, пароплави, а декілька і автомобільний транспорт. Швидкість, дальність, комфортність пересувань постійно зростали.

Морський транспорт теж вдосконалювався. Збільшувалися водотоннажність, швидкість, підвищувалася комфортабельність кораблів, поліпшувалася їх технічна оснащеність. Настільки швидкий розвиток судноплавства супроводжувалося збільшенням числа американських туристів.

Перша світова війна 1914-1918 рр.. вкрай негативно відбилася на розвитку міжнародних туристських зв'язків. Можна з упевненістю сказати, що в цей період туризм призупинив свою діяльність. Однак слід зазначити, що військові потреби привели до вдосконалення як залізничного, так і автомобільного транспорту, крім того, для перевезень людей почала використовуватися і авіація.

Закінчення першої світової війни поклало початок новому етапу в розвитку міжнародного туризму. Перш за все це пов'язано із зрослою роллю США на світовій арені й активізацією американського капіталу в Європі. Приплив американців у західноєвропейські країни в цей час значно збільшується і перевершує число англійських туристів. Досить швидко обсяг міжнародного туризму і подорожей досяг передвоєнного рівня, а через три-чотири роки перевершив його в більшості держав.

У 20-ті роки значно розширюється географічний простір іноземного туризму. Так, до війни велика частина туристів прямувала до Італії і Швейцарії, а після її закінчення практично всі держави Європи опинилися залученими в сферу туризму.

У 1925 р. в Гаазі відбувся перший конгрес Міжнародного союзу офіційних організацій з пропаганди туризму. У ньому взяли активну участь представітелі14 європейських країн. Серйозним чинником, що вплинув на розвиток туризму в 20-30 роки, стало бурхливий розвиток нових видів транспорту - автомобільного та авіаційного. Однак цей же період характеризується низкою чинників, які досить негативно позначилися на міжнародному туризмі, багато в чому затримали його подальший розвиток.

Це, перш за все світова економічна криза 1929-1933 рр.. до 1932 р. кількість іноземних туристів, які побували в Англії, скоротилося до рівня початку 20-х років.

Іншою важливою причиною, яка уповільнила темпи зростання іноземного туризму в 30-і роки, стало загострення політичної обстановки в Європі у зв'язку з приходом до влади в Німеччині нацистської партії Гітлера і підготовкою Німеччини до війни. У зв'язку з цим фактором треба сказати про досить специфічної особливості іноземного туризму як масової форми спілкування людей. При загостренні міжнародної обстановки іноземний туризм привертає увагу різних спецслужб і розвідувальних органів як каналу для збору інформації, а також для проведення політичної та підривної роботи.

Друга світова війна різко скоротила обсяг міжнародного туризму. Радість перемоги над фашизмом була затьмарена горем втрат, крім того, багато міст Європи лежали в руїнах. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали і т. д. в перші післявоєнні роки гостро відчувався дефіцит грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів.

Тільки через кілька років після закінчення другої світової війни міжнародний туризм у Європі почав відроджуватися. Довоєнний рівень був досягнутий наприкінці 40-х років. У цей період туристські обміни і подорожі одержали широкий розвиток у США і Канаді. Успішно розвивався туризм у Мексиці, Панамі, на Кубі (основну частину туристів складали американці). У 1950 р. загальне число іноземних туристів, зареєстроване в усьому світі, початок перевищувати довоєнний рівень і досягло 25 млн. чоловік.

Необхідність розвитку через міжнародні туристські зв'язки відносин між державами в політичних, економічних, соціальних і культурних аспектах ще в 20-х роках нашого століття висунула на порядок денний питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристськими і транспортними організаціями різних країн. Так, в 1925 р. був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), у 1927 р. - Міжнародний конгрес офіційних туристських організацій (МКОТО), а в 1930 р. було засновано Міжнародний союз організацій та пропаганди туризму (МСОТО).

До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись і вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури по керівництву світовим туризмом.

50-і роки ознаменувалися підйомом міжнародного туризму. До 1960 р. число туристів, що виїжджають за кордон, досягла 71 млн. чоловік, тобто зросла майже в три рази.

Період з 1961 по 1970 р. супроводжувався подальшим підйомом туристського бізнесу, про що наочно свідчить збільшення кількості іноземних туристів, число яких в 1971 р. досягло 168,4 млн. чоловік.

Зростання значення іноземного туризму в зовнішньополітичній і зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав привів до того, що Організація Об'єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій швидко розвивається сфері міжнародного співробітництва. Так, в 1963 р. в Римі була проведена I Конференція ООН по туризму і подорожам. На ній було розглянуто широкий спектр проблем, що стосуються туризму, та вироблені рекомендації, які сприяють прискореному розвитку цієї форми спілкування людей.

Важливим підсумком Римської конференції стало прийняття офіційного визначення таких понять, як «тимчасовий відвідувач», «турист», «Екскурсант»,

що необхідно, зокрема, для забезпечення певної уніфікації та аналізу статистичного обліку туризму. Увага в роботі конференції було приділено і питанням, які пов'язані зі спрощенням прикордонних і митних формальностей, процедур.

Були порушені і такі питання, як загальний напрямок розвитку туризму, формування для задоволення його все зростаючих запитів відповідної матеріальної бази, системи підготовки кваліфікованих кадрів, а також допомога країнам, що розвиваються у створенні індустрії туризму.

У 1969 р. відповідно до резолюції Генеральної асамблеї ООН неурядова організація МСОТО була реорганізована в міжурядову Всесвітню туристичну організацію (ВТО). Цей факт з'явився свідченням загального визнання не лише економічного, соціального, культурного, а й політичного значення міжнародного туризму.

ВТО- міжнародна організація спеціальної компетенції відповідно до ст. 1 свого Статуту відноситься до категорії організацій міжурядового характеру. Вся діяльність ВТО спрямована на здійснення міжнародного співробітництва держав у сфері туризму і повністю відповідає принципам сучасного права.

Головна мета ВТО полягає в заохоченні і розвитку туризму з тим, щоб внести внесок в економічний розвиток, міжнародне взаєморозуміння, мир, прогрес і загальну повагу і дотримання прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії.

У 80-х роках передував період туристичного підйому. За 30 років число учасників міжнародних туристських зв'язків зросла в 11 разів.

Туризм до цього часу отримав розвиток у всьому світі, проте в різних регіонах його зростання було неоднаковим. Збільшення обсягів міжнародного туристичного обміну в Європі, Африці і Латинській Америці було на рівні середньосвітових показників, а в країнах Близького Сходу воно перевищило їх більш ніж в 3 рази, в країнах Південної Азії - більш ніж у 5 разів, у східній Азії - більш ніж 10 разів.

У 80 роки держави Європи і Північної Америки залишилися на лідируючих позиціях, як по прийому іноземних туристів, так і по відправці громадян за кордон. У число країн, які були «постачальниками» туристів, увійшли Японія і Австралія. Держави Північної Африки і Азії стали головними конкурентами південно-європейських країн Середземномор'я, так як вони пропонували туристський продукт (море-сонце-пляж) за більш доступними цінами. У нашій країні та інших соціалістичних країнах у період 1985-1992 рр.. відбулися важливі демократичні зміни, процеси політичної демократизації, становлення ринкових відносин.

Зовнішньополітичний курс радянського керівництва на закінчення «холодної війни» і припинення конфронтації із Заходом, гасла «гласність» і «перебудова» викликали широкий інтерес з боку міжнародної громадськості, що не сповільнило відіб'ється і на такий сфері міжнародних відносин, як туризм.

У 80-ті роки міжнародний туризм став важливою частиною міжнародних економічних зв'язків. У цей час спостерігається зростання доходів від міжнародного туристського обміну.

Сформувалася тенденція до зміни структури туристського попиту, світовий туристичний ринок став більш різноманітним. Можна з упевненістю сказати про його поділі на три частини: молодіжний туризм, дорослий туризм, туризм для людей похилого віку («туризм третього віку»).

У цей період велике значення для розвитку туризму мав зріст міського населення індустріальних країн Заходу. Це сприяло збільшенню обсягів як внутрішнього, так і міжнародного туризму.

У соціальному аспекті для кінця ХХ ст. характерно підвищення попиту на туристичні послуги з боку тих верств населення, чиї доходи є середніми або навіть невисокими.

Таким чином, можна сказати і про зміну структури туристичного попиту.

У ці роки збільшився відсоток групового туризму, так як вартість туру нижче за рахунок знижок за групове послуги, передбачені готельними підприємствами, та пільгових тарифів на транспорті.

Таким чином ,слід визначити туризм як різновид рекреації, один із видів активного відпочинку. Це галузь економіки, яка останнім часом розвивається досить швидкими темпами, передбачає активний розвиток цієї галузі і в майбутньому.

Основними групами чинників розвитку туризму є такі:

- мотиваційні (психологічні чинники, які впливають на вибір мети подорожі в ті чи інші періоди в певні регіони, тобто потреби, мотиви, цінності, стереотипи тощо);

- географічні (особливості фізико-, економіко-, політико-географічного положення країн та регіонів, необхідність налагодження зв'язків між ними);

- політичні (стабільна політична ситуація);

- соціальні (демографічні та міграційні процеси, розвиток суспільних відносин);

- розвиток науково-технічного потенціалу;

-екологічні (збереження навколишнього середовища, придатного для проживання та відпочинку людей);

- економічні (розвиток економіки).

Увесь комплекс чинників, що впливають на розвиток міжнародного туристичного бізнесу, можна поділити на дві групи:

- чинники, що діють незалежно від діяльності організацій індустрії туризму (мотиваційні, економічні, політичні, географічні, соціальні, екологічні);

- чинники, що сприяють розвитку туризму, які активно використовують туристичні організації у своїй діяльності (науково-технічний потенціал).

Однак поряд із позитивними чинниками туризм відчув негативний вплив низки різнорідних чинників, серед яких - природні катастрофи, соціальні потрясіння, війни, економічні кризи. Незважаючи на це, з 1950 року (початок регулярного обліку туристичних потоків) не було відзначено жодного значного спаду темпів зростання міжнародного туризму, який за період останніх 15 років зростав щорічно на понад 4% [1].

Для сучасного міжнародного туризму характерна значна територіальна нерівномірність. Вона відбиває різні соціально-економічні рівні країн світу: на економічно розвинені країни припадає 57% туристських прибутків, на країни, що розвиваються, - 30%, на країни з перехідною економікою - 13%. При подібній регіональній структурі туристських прибутків і доходів виділяються п'ять туристських макрорегіонів світу:

1. Європейський (куди включають країни Західної, Північної, Південної, Центральної, Східної Європи, а також держави Східного Середземномор'я - Ізраїль, Кіпр, Туреччину).

2. Американський (включає країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну).

3. Азійсько-Тихоокеанський (включає країни Східної та Південно-Східної Азії, Австралію та Океанію).

4. Африканський (включає країни Африки, крім Єгипту та Лівії).

5. Близькосхідний (включає країни Західної та Південно-Західної Азії, Єгипет, Лівію) [1].

ВИДИ МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення має класифікація туризму, зміст якої полягає у виокремленні його класів, форм і видів за найрізноманітнішими напрямами.

Операції з міжнародного туризму являють собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.

Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін "туризм" в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з'явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних) [2, с. 100].

В наші дні неможливо уявити собі велике європейське місто без іноземних туристів. Сьогодні туризм перетворився на індустрію, яка відіграє помітну роль в економіці багатьох країн, на розвиток туризму виділяються значні кошти. Будуються туристичні центри - цілі міста для відпочинку з розвагами. В таких містах тисячі людей зайняті обслуговуванням відпочиваючих. Зростає зайнятість місцевого населення, багато сільських мешканців отримують "другу спеціальність", збільшуються доходи, покращуються умови їх проживання.

Термін "турист" ввів у французьку мову Стендаль, надрукувавши в 1838р. книгу "Memories d'un touriste" ("Спогади одного туриста"), у словники інших мов терміни "туризм", "турист", "екскурсант", "екскурсія" і т.п. ввійшли разом з позначенням заходів, які проводяться у формі походів і подорожей, а також поїздок, прогулянок з відвідуванням різних закладів з пізнавальною, науковою і розважальною метою. Перше визначення ближче до терміну "туризм", друге - терміну "екскурсія" [3, с. 35].

Як уже зазначалося мною вище, у сучасному розумінні під терміном "туризм" розуміють діяльність, пов'язану з масовим туристичним рухом, його матеріальною базою, рівнем обслуговування, досягненнями туристів-спортсменів.

На сучасному етапі можна виділити наступні види і різновиди туризму:

- за характером подорожей - гірський, сухопутно-рівнинний, підземний (печерний), водний, підводний, комбінований;

- за способом пересування - пішохідний, гірсько-пішохідний, лижний, велосипедний, шлюпковий, парусний, автомоторний, кінний.

За формою і змістом туристична діяльність дуже різноманітна (прогулянки, походи, екскурсії, експедиції тощо) [4, с. 118].

Прогулянка - це пересування на місцевості з пізнавальною, оздоровчою метою, з метою загартовування організму. В залежності від пори року і підготовленості людини прогулянки можуть бути лижні, велосипедні, на човнах або прогулянки пішки. Це найбільш проста і доступна короткочасна форма туризму.

Екскурсія - це колективне відвідування певних об'єктів з пізнавальною або науковою метою. Екскурсії проводять також з метою розширення світогляду, загального культурного розвитку людини.

Туристична експедиція - це організована багатоденна подорож в малодосліджений район, що здійснюється зі спеціальною дослідницькою метою.

Найдоступнішою і масовою формою туризму є походи.

Туристичний похід - це подорож з активним способом пересування у віддалених від місця проживання районах, що здійснюється з освітньою, оздоровчою, спортивною, дослідницькою метою. За тривалістю розрізняють походи одноденні, дводенні (походи вихідного дня без ночівлі, з ночівлею) і багатоденні.

У літературі до іменника "туризм" можна знайти безліч різних прикметників - "далекий", "місцевий", "закордонний", "іноземний", "пішохідний", "гірський", "лижний", "водяний", "плановий", ''самодіяльний", "дитячий", "спортивний", "сімейний", "комерційний", "соціальний", "пізнавальний", "екскурсійний", "спелео", "авто", "мисливський" і т. д.

Уже сам цей достаток прикметників говорить про неоднозначність поняття "туризм". Тому і важко дати йому вичерпне визначення. Але всі ці прикметники характеризують лише окремі сторони туризму, усі вони є ознаками перемінними. Усі вони характеризують різні сторони конкретних форм туристських заходів: головну мету, тривалість, спосіб пересування, спосіб організації, сезон, контингент учасників і т. п.

"Корінь" туризму полягає в переміщенні людини в просторі від місця його постійного проживання в які-небудь інші місця. Без переміщень немає туризму. Разом з тим і "переміщення" теж не цілком визначає туризм, тому що воно властиво багатьом іншим явищам - науковим експедиціям, службовим відрядженням, військовим походам, поїздкам у гості, на відпочинок і т. д.

Переміщення як неодмінна ознака туризму саме має принаймні три відмітних елементи-ознаки другого порядку, що додають туристському переміщенню специфічні риси:

- переміщення (його маршрут, спосіб, терміни і мета) відбувається добровільно, без примусу, не по обов'язку, а по самостійно прийнятому людиною рішенню (чи за рішенням, спільно виробленому колективом людей); тут виключенням є плановий туризм, при якому людина-турист не цілком самостійна у визначенні основних параметрів переміщень;

- туристське переміщення виробляється під час, вільний від службових обов'язків, навчання. Виключення зробимо лише для працівників сфери туризму, а також для вчителів, викладачів, вихователів і ін.;

- переміщення туристів завжди є тимчасовим, триває визначений термін, після закінчення якого турист повертається до місця постійного проживання [5, с. 126].

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Перший вид - це такі послуги, які опосередковуються речами, тобто матеріальні. Наприклад, послуги по виробництву продуктів харчування для туристів.

Другий вид - це послуги, дія яких спрямована на живу людину чи оточуючі її умови, тобто нематеріальні. До них відносяться послуги по реалізації туристичних путівок, обслуговуванню туристів у готелі, організації театральних вистав та ін. В даному випадку праця надає послугу не річчю, а в ролі діяльності. Однак обидва види послуг мають вартість і являються товаром. Вся діяльність туристичного господарського суб'єкта пов'язана з наданням послуг.

Туристичні послуги, запропоновані в ролі товару на світовому ринку, різноманітні. До них відносяться послуги:

1) по розміщенню туристів (в готелях, мотелях, пансіонатах, кемпінгах);

2) переміщенню туристів до країни призначення і по країні різними видами пасажирського транспорту;

3) забезпеченню туристів харчуванням (в ресторанах, кафе, барах, тавернах, пансіонатах);

4) спрямовані на задоволення культурних потреб туристів (відвідування театрів, музеїв, природних та історичних заповідників, фестивалів та ін.);

5) спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів (участь в конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках і виставках);

6) послуги торгових підприємств (продаж сувенірів, подарунків, листівок і т.п.);

7) по оформленню документації (паспорта, візи та ін.) [6, с. 142].

Закон України "Про туризм" визначає туристичні послуги як послуги суб'єктів туристичної діяльності по розміщенню, харчуванню, транспортному, інформаційно-рекламному обслуговуванню, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, відпочинку і т.п., спрямовані на задоволення потреб туристів [7].

Туристу можуть бути надані або певні види послуг, або повний комплекс послуг. Останній надається шляхом продажу так званих інклюзив-турів і пекідж-турів.

Інклюзив-тури частіше всього використовуються при авіаційних перевезеннях. Вартість перевезення до місця призначення і назад в даному випадку визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, які інколи нижче звичайних. Вони включають також вартість розміщення туристів у готелі, харчування та інші послуги. Інклюзив-тури використовуються як при групових, так і при індивідуальних поїздках.

Пекідж-тур також передбачає надання клієнту повного комплексу послуг, проте в нього можуть не входити транспортні послуги.

Принципових відмінностей між цими видами комплексних послуг немає. Інклюзив-тур більш поширений в західних країнах, пекідж-тур - в США. Структура цих турів залежить від конкретної країни, складу туристів, їх купівельної спроможності, від характеру послуг, їх асортименту і якості.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні [8, с. 132].

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші [9, с. 118].

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки - рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т. п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований [10, с. 96].

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм. В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїзи та ін.

За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки.

Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.) [11, с. 134].

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний.

Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідування туристичних місць (міст, курортів і т.п.).

Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д. Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни. Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічними відносинами окремих країн.

1.3 ФУНКЦІЇ ТУРИЗМУ, УМОВИ ТА ФАКТОРИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Роль туризму в сучасному світі визначається передусім тим, що він є частиною соціальної сфери, виконуючи функції соціального характеру.

1) туризм являє собою вид відпочинку, сприяє відновленню сил і працездатності людини і відповідно психофізіологічних ресурсів суспільства;

2) туризм сприяє раціональному використанню вільного часу людини;

3) важливу роль туризм виконує у сфері зайнятості й підвищення життєвого рівня місцевого населення;

4) туризм можна вважати екологічно безпечною сферою діяльності людини;

5) туризм збагачує соціально-економічну інфраструктуру і міжрегіональну співпрацю країн, держав і народів.

Слід відмітити, що головною соціальною функцією туризму можна вважати відновлення (відтворення). Суть її в тому, щоб відновлювати сили й внутрішні ресурси людини, витрачені під час праці та виконання повсякденних побутових обов’язків. Відпочинок при цьому має активний характер, включає різноманітні розваги, які допомагають змінити вид діяльності, оточення, познайомитися з іншими людьми, новою культурою, традиціями, звичаями, узнати невідомі природні особливості і явища.

Ритми сучасного життя більшості індустріально розвинених держав супроводжуються збільшенням виробництва, урбанізацією, нерідко погіршенням екологічного становища, ізоляцією мешканців міст від природи, надходженням значного обсягу інформації. Вищевказані фактори сприяють тому, що людина відчуває стомленість, яка має фізичний і психологічний характер, що, у свою чергу, призводить до збільшення конфліктних ситуацій в побуті і на виробництві, погіршення здоров’я, знижує життєву активність.

Подолати ці негативні наслідки допомагає туризм, який є ефективною формою повного і всебічного оновлення, бо людині надається можливість тимчасово покинути місце постійного проживання, трудової діяльності, змінити оточення і спосіб життя.

Науково-технічний прогрес і автоматизація виробництва сприяють збільшенню вільного часу працюючих, проблема його раціонального використання також належить до числа соціальних. Вирішити цю проблему можна за допомогою туризму, бо громадяни можуть провести своє дозвілля на екскурсіях, у походах, подорожах.

Розвинена туристична галузь дозволяє вирішувати таке важливе завдання, як зайнятість місцевого населення. Розвиток туристичної інфраструктури сприяє залученню трудових ресурсів, спрямовуючи їх на обслуговування туристів.

Туризм, який має відносно швидку окупність і високу прибутковість, вирішує ще одну проблему соціального плану – сприяє підвищенню життєвого рівня місцевого населення як прямо так і побічно.

Як прямий вплив, можна розглядати наступні аспекти:

– приплив грошових коштів до туристичного регіону;

– збільшення прибутку туристських організацій;

– підвищення оплати праці службовців;

– зростання зайнятості місцевого населення.

Наявність розвинутої туристичної індустрії дозволяє вирішувати проблему зайнятості робочих рук. Туризм є однією з самих трудомістких галузей економіки, тому розвиток туризму сприяє зменшенню безробіття. За даними СОТ: кожне п’ятнадцяте робоче місце в світі припадає на туристичний бізнес.

Світова практика показує, що туристична індустрія залучає додаткові трудові ресурси з інших регіонів, збільшуючи, тим самим, населення даної місцевості.

Туризм впливає на підвищення рівня життя населення. Послуги туризму, в порівнянні з роботою в інших галузях, добре оплачуються, тому робота у сфері туризму має високий попит.

Туризм впливає і на сімейну структуру: через фінансову незалежність працюючих, змінюються відносини між батьками і дітьми, а також становище жінок в сім’ї.

Сучасний туризм двояко впливає на екологічну ситуацію. З одного боку, навколишньому середовищу до певної міри завдається шкода. Відбувається зміна природних життєвих умов людей, тваринного і рослинного світу. Серед чинників шкідливої дії туризму на перше місце, місцеві жителі ставлять забруднення повітря транспортом і неекологічне використання землі (задоволення своїх потреб у відпочинку туристи ставлять вище, ніж турботу про використання і збереження природного середовища).

З іншого боку, туризм зацікавлений в підтримці екології і рекреації, оскільки це є важливою умовою його діяльності. Експлуатуючи природні, культурні та історичні об’єкти, туризм зацікавлений в їх підтримці. Наявність доглянутих парків, скверів, пам’ятників сприяє доброму відпочинку туристів і підвищує рейтинг туристичного підприємства.

До негативних наслідків дії туризму на життя місцевого населення можна віднести:

– зростання частки некваліфікованої праці;

– зростання числа відхилень від суспільних норм поведінки (алкоголізм, хуліганство, проституція);

– розлучення, легке відношення молоді до життя;

– комерціалізацію культури;

– втрату самобутності конкретного туристичного напряму;

– конфлікти між місцевим населенням і туристами.

Як позитивні, так і негативні аспекти дії туризму виявляються на різних рівнях – національному, місцевому і індивідуальному.

Задоволення туристичних потреб не повинно завдавати збитків інтересам населення регіонів і країн, культурним та історичним цінностям, навколишньому середовищу, природним ресурсам.

Окрім функцій соціального характеру, туризм має велике значення у вирішенні економічних проблем суспільства.

Як економічне явище туризм розглядається з двох сторін:

– як економічний комплекс, розвиток якого більшою мірою пояснюється світогосподарськими зв’язками, процесами і відносинами;

– як найважливіший каталізатор економічного зростання. В цій якості туризм виступає каналом перерозподілу валового внутрішнього продукту між країнами.

У сучасному світі туризм:

– має індустріальну форму;

– виступає у вигляді послуг, які не можуть нагромаджуватися і транспортуватися;

– характеризується високим рівнем ефективності і швидкою окупністю інвестицій;

– є піонером господарського освоєння нових районів;

– виступає як ефективний засіб охорони природи і культурної спадщини;

– сумісний практично зі всіма галузями господарства і видами діяльності людини.

Відомо, що дохід від іноземного туризму в розвинутих країнах в два рази перевищує дохід від міжнародної торгівлі кольоровими і чорними металами.

Доходи від туризму утворюються в результаті туристичних витрат, які визначаються як загальна сума споживчих витрат, здійснених відвідувачем в ході його поїздки і перебування в місці призначення.

Туристичні витрати включають оплату:

– комплексних поїздок;

– пакетів послуг на відпочинок і тури;

– розміщення;

– харчування і напоїв;

– транспорту;

– рекреаційних, культурних і спортивних видів діяльності;

– споживацьких товарів, що є невід’ємним елементом подорожей;

– медичного обслуговування тощо.

Перераховані туристичні витрати прямо впливають на економіку, тобто економічна діяльність туризму – складова створення національного доходу.

Сферами впливу туризму на економіку країни і суспільство в цілому є:

– підприємницька сфера. Створення туристичного підприємства приносить користь, оскільки воно надає клієнтам свої продукти і послуги; робітникам і службовцям – заробітну плату і інші види виплат, акціонерам (власникам) – прибуток, державі (регіону) – податки і збори;

– споживацька і прибуткова сфери. Туризм створює нову форму споживацького попиту. Попит туристів на різноманітні товари і послуги сприяє розвитку місцевої промисловості. Завдяки цьому розвивається виробництво споживчих товарів і підвищується рівень життя населення.

Завдяки туризму розвиваються місцеві підприємства, у тому числі:

– культурні і розважальні (музеї, виставки, меморіальні комплекси і пам’ятники, шоу-бізнес, кінобізнес), які, у свою чергу, через оподаткування приносять користь регіону і місцевому населенню;

– транспортні підприємства і фірми (суспільний транспорт, прокат автомобілів, використання автобусів під екскурсії, місцеві авіакомпанії значною мірою зорієнтовані на доходи від туризму);

– підприємства, які виготовляють сувеніри, спеціальне туристське спорядження і народний промисел (продукція цих підприємств у всьому світі в значній мірі орієнтована на туристів);

– валютна сфера, туризм сприяє притоку значних сум іноземної валюти. Причому надходження іноземної валюти відбувається не тільки у вигляді оплати за туристичний пакет (тур), але і у вигляді обміну грошей в обмінних пунктах туристичного центру, які використовуються туристами на повсякденні витрати, оплату додаткових послуг тощо.

– виробнича інфраструктура,туризм створює структуру відпочинку, яка може бути використана не тільки для туристів, але і для місцевого населення. Поява нових туристських центрів супроводжується виникненням сервісних, торгових і розважальних підприємств, будівництвом доріг, пляжів, що позитивно впливає на оточуючу інфраструктуру, а також на споживчий ринок та інші сфери підприємницької діяльності. Розвинута туристична інфраструктура в тому або іншому регіоні служить показником рівня життя місцевого населення.

Гроші, витрачені туристами в місці перебування, одночасно створюють доходи для країни (регіону) перебування. Цей дохід веде до ланцюгової реакції: витрати – доходи – витрати – доходи і т. д. Кожна грошова одиниця, що заробляється на першому обороті засобів і одержується у вигляді доходу, знову йде з рахунку підприємства. Таким чином, у результаті первинних доходів, отриманих внаслідок туристичних витрат, виникають нові доходи, але вже третіх осіб, якщо ці особи виступають у ролі постачальників яких-небудь товарів для туристичного підприємства. У результаті виходить дохід з приростом.

Цей процес опосередковано впливає на економіку країни (регіону). Непрямий вплив туризму на економіку країни виявляється в ефекті повторення витрат туристів на придбання послуг і товарів в певний час та у визначеному місці.

Таке явище називається ефектом мультиплікації, або мультиплікатором. Мультиплікаційний вплив туризму виявляється в тому, що в результаті ланцюгової реакції «витрати – доходи», дохід, одержуваний від одного туриста, перевищує суму грошей, витрачених ним в місці перебування на придбання послуг і товарів.

Це означає, що частина доходів, отриманих з виручки від продажу туристичних послуг і товарів, спрямовується на сплату податків. Коли туристичне підприємство купує місцеві товари, то гроші туристів починають повністю працювати на економіку регіону. З цих доходів виплачується заробітна плата працівникам, які, у свою чергу, витрачають їх на придбання товарів і послуг.

Частина грошей, отриманих від туристів, йде на створення фонду накопичення; частина – покриває витрати на товари, придбані в інших регіонах, тобто є витоком грошей зі сфери економіки туризму. Таким чином, збільшення доходу і управління виробництвом туристичного продукту посилює мультиплікацію туристичних витрат. З іншого боку, чим більше товарів імпортується з інших регіонів, тим менший ефект мультиплікації.

У регіональному аспекті, туризм сприяє економічному розвитку слабких, в структурному відношенні, регіонів. Для місцевих жителів таких регіонів туризм є важливим джерелом додаткового доходу.

Туризм допомагає вирішувати загальні економічні проблеми, але, враховуючи багатоаспектний характер туристичної діяльності, він не може ефективно розвиватися сам по собі. Економічна активність туризму безпосередньо пов’язана з розвитком економіки країни. Економічна ефективність туризму передбачає, що туризм в країні повинен розвиватися паралельно і у взаємозв’язку з іншими галузями народногосподарського комплексу.

Окрім соціальних і економічних, туризм виконує і гуманітарні функції:

1) дозволяє поєднувати відпочинок з пізнанням життя, побуту, історії, культури, звичаїв свого та інших народів. Знайомство з країнами і народами, різноманітна тематика екскурсій розширюють світогляд людини, розвивають її інтелект, допомагають краще усвідомлювати реальну картину світу;

2) гуманітарне значення туризму виходить поза рамки однієї пізнавальної функції, бо він сприяє розвитку мирних, дружніх відносин між народами;

3) слід також відмітити роль туризму у вихованні підростаючого покоління – цікаві екскурсії і маршрути значною мірою здатні розширити світогляд дитини, впливати на формування її естетичних уподобань.

Узагальнюючи вище сказане можна стверджувати, що до переваг розвитку туризму відносяться:

- збільшення грошового потоку в регіон, у тому числі притоку іноземної валюти;

- зростання валового внутрішнього продукту;

- створення нових робочих місць;

- реформування структури відпочинку, яка використовується як туристами, так і місцевим населенням;

- залучення капіталу, у тому числі іноземного;

- збільшення податкових зборів в регіоні.

До негативних наслідків розвитку туризму відносяться:

- зростання конкуренції на місцеві товари і послуги, природні ресурси і нерухомість;

- відтік грошей за кордон при туристському імпорті;

- викликані туризмом екологічні і соціальні проблеми;

- недостатній розвиток інших галузей народного господарства, якщо туризм у регіоні стає профілюючою галуззю.

Економіка країни і туризм тісно взаємодіють між собою. Загальноекономічні чинники впливають на туризм як позитивно, так і негативно.

Чинниками позитивного впливу є:

- зростання реального доходу – при збільшенні реального доходу споживачі отримують більше грошей, відповідно збільшується і попит на туризм;

- більш рівномірний розподіл доходу – чим рівномірніше розподіляється дохід в суспільстві, тим більша кількість людей зможе купити туристичний продукт;

- стабільність валюти – якщо курс іноземної валюти стабільний, то населення може купити її в більшій кількості, а в такій ситуації легше спланувати свій відпочинок.

Чинниками негативного впливу на туризм є:

- економічні кризові явища;

- зростання безробіття, скорочення заробітної платні тощо;

- нестабільна ситуація з валютою – якщо курс іноземної валюти високий, то населення може придбати її менше, а значить, туристична поїздка закордон коштуватиме дорожче.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 2010; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!