Український кінематограф 20 ст: здобутки і втрати.



Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка». Тоді ж мала місце спроба створити фільми на українську історичну тематику, теж на театральній основі («Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького). З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі. З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси. Сценарій Олександра Довженка «Україна в огні», який Сталін спочатку сприйняв схвально, потім було піддано розгромній критиці, а автора — шельмуванню. Одною з причин цього, про що Довженкові натякнули, було те, що у сценарії нічого не було сказано про вирішальну роль Сталіна у перемозі над ворогом. Хоча українські фільми 1945-53 рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», їх велику цінність складають високий рівень акторської гри і високофахові роботи кінооператорів. У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х — поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці», «За двома зайцями». Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

Українське мистецтво 20 ст.

Одним із основоположників фольклорного стилю в українському мистецтві 60-х років був Віктор Зарецький. Глибока творча еволюція характеризує діяльність Т. Яблонської. У 40—50-х роках визнання художниці принесли картини "Хліб", "Весна", з яскраво відтвореним сонячним ефектом, реалістично виписаними фігурами людей. Національний стиль на основі традицій народного мистецтва та українського бароко розвивали архітектори К. Жуков, Д. Дяченко, С. Тимошенко, П. Костирко та ін. В умовах духовного відродження важливу роль відіграє творча спадщина скульптора, народного художника України Івана Гончара (1911—1993) — композиції "Берегиня", "Ярило" (1985—1990), серії живописних історико-етнографічних картин "Весілля на Україні", народних типажів, краєвидів "Мальовнича Україна" тощо. Для живопису 80—90-х років характерне відродження "фольклорного напряму", основи якого були закладені "шестидесятниками". У розвитку української графіки початку XX ст. провідне місце посідає Г. Нарбут. Українська література на переломі ХІХ—ХХ ст. позначена новаторськими тенденціями. Поряд з відомими іменами (І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська) з'являються самобутні таланти (С. Васильченко, М. Вороний, А. Кримський, П. Карманський, О. Олесь, В. Винниченко). В українській літературі імпресіоністична стильова манера виявляється у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської. Імпресіоністичний стиль М. Коцюбинського визначає своєрідний синтез слова і кольору. Цікаві експериментальні прозові твори написали Г. Михайличенко ("Блакитний роман", 1918—1919), М. Хвильовий ("Сині етюди", 1923, "Осінь", 1924), В. Поліщук, Ю. Яновський ("Мамонтові бивні", 1925, "Кров землі", 1927, "Майстер корабля", 1928) та інші. Найвидатніший представник тогочасної поезії — П. Тичина (1891—1967) був поетом глибоко національним ("Сонячні кларнети", 1918), автором своєрідного триптиха "Дума про трьох вітрів", "Золотий гомін", "Скорбна мати". Необароко в українській літературі утвердилось саме завдяки творчості П. Тичини. Вартісні збірки поезій створили Олена Теліга (1907—1942, "Душа на сторожі"), Олег Ольжич (Кандиба) (1907—1944, "Рінь", "Вежі", "Підзамчя"), Леонід Мосендз (1897—1948, "Зодіак"), Євген Маланюк (1897—1968, "Стилет і стилос", "Земна Мадонна", "Влада"), Оксана Лятуринська (1902—1970, "Бедрик", "Ягілка", "Туга"). У 1926—1933 рр. в Харкові працює театр "Березіль", до складу якого входять видатні митці — М. Крушельницький, А. Бучма, Н. Ужвій, І. Мар'яненко, Й. Гірняк, В. Чистякова, Н. Титаренко, О. Добровольська та ін. Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків українського і світового театру XX ст. Його традиції наслідували учні, режисери 40—60-х років — В. Василько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козачківський, В. Скляренко та ін. Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів — В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загорутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Шейко.


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1017; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!