Розвиток української культури у радянську добу періоду станілінізму.



У 1929 багаторічна внутрішньопартійна боротьба у СРСР завершилася повною перемогою Й. Сталіна і його прихильників. Встановилася тоталітарна диктатура. Для культури це мало трагічні, руйнівні наслідки. Культура, як і всі сфери суспільного життя, була поставлена під жорсткий ідеологічний і адміністративний контроль. Крок за кроком згорнули політику українізації. На початку 30-х років з метою полегшення контролю над розвитком культури були створені Спілки письменників, композиторів, художників, архітекторів. Було покладено кінець стилістичним, художнім пошукам, встановлена цензура, перервані контакти з діячами культури інших країн, в тому числі українськими емігрантами. У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. Прославляння міфічних досягнень, лакування дійсності, фальсифікація історії стали органічними якостями ідеологізованої літератури. Були зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У живописі такі жанри, як натюрморт, пейзаж, портрет, відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класового навантаження. В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найбільш відомою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві. Цей період включає в себе і добу злету 20-х рр. покоління ”розстріляного відродження”, яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв, і добу “відлиги” з рухом так званих “шістдесятників”, і період подальшої русифікації та утисків української культури. Наукові дослідження в 20-ті роки зосереджувалися в основному в Українській академії наук, яку в 1921 р. перейменували у Всеукраїнську академію наук (ВУАН). У Галичині вся українська наука зосереджувалась у Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка. Особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними. Період 30-х – час особливо жорстокого тоталітаризму. “Українізацію” було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури розстріляно або ув’язнено до таборів. На розвиток української культури, на громадське життя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву “шістдесятників” В.Симоненко, Л.Костенко, В.Стус, І.Світличний, Д.Павличко, І.Драч, Є.Сверстюк, Б.Олійник, критик І.Дзюба, публіцист В.Чорновіл. Процес розвитку української музики в 50-60-ті роки характеризується удосконаленням усіх її жанрів, створенням нових опер, оперет, балетів, симфоній та пісень. Новим явищем культурного життя стало телебачення. Перша передача Республіканського телебачення відбулася 5 листопада 1951 р.

Особливості культурного піднесення у 1917 – 1920-х рр..

Початок ХХ століття в Україні характеризується активізацією революційного процесу. В Україну широким потоком входили передові ідеї наукової і філософської думки. Національні ідеї все глибше проникають у народні маси, руйнуючи стіну, яка до того розділяла інтелігентів-патріотів і народ. В галузі духовної культури це період плідного розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, період діяльності таких корифеїв, як І. Франко, М.Грушевський, В. Вернадський та ін. 5 жовтня 1917 р. відбулося урочисте відкриття першого Українського народного університету в Києві. Великою заслугою гетьманського уряду слід вважати заснування 24 листопада 1918 р. Української академії наук. 22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва – першу вищу художню школу в Україні. Визначними є здобутки української культури у мистецькій сфері. На початку ХХ ст. в Україні поширюються ідейні та художньо-естетичні течії, якими жила Європа. Поряд з реалізмом утверджується модернізм, який шукає нові засоби мистецького відображення світу. Важливим фактором культурного розвитку в Україні початку століття був театр. Творцями модерного театру вважають Лесю Українку, В.Винниченка, О. Олеся. Саме вони створили нову українську драматургію. Початок ХХ ст. приніс значне пожвавлення в українське музичне життя. Народжується нова професійна музика, часто сповнена характерних для цієї епохи революційних мотивів. З’являється плеяда талановитих композиторів – Я.Степовий, К.Стеценко, М.Леонтович, С.Людкевич. Таким чином, незважаючи на неймовірно тяжкі форми національного гніту, переслідування і заборони, позбавлення своєї фундаментальної основи – національної школи з рідною мовою навчання, культурне життя в Україні на початку ХХ ст. значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв’язки із зарубіжними художніми центрами. У роки революції і визвольних змагань в середовищі українських віруючих і духовенства зріло прагнення мати самостійну (автокефальну) церкву. Однак Російська православна церква намагалась не допустити втрати контролю над єпархіями колишньої царської імперії. Проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі у січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Храми і монастирі закривались, віруючі і духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення УАПЦ стала частиною українського національно-визвольного руху.


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 546; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!