Укр. Культура доби Гетьманщини
Освіта. Порівняно з Росією освіта в Гетьманщині досягнула високого рівня. За даними, зібраними в семи полках із десяти, у 1740-х роках існувало 866 початкових шкіл, де в обсязі трирічного курсу викладалися основи читання та письма. Ця структура різко відрізнялася від освіти на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Це й було однією з причин незначної ролі, яку відігравало Правобережжя в культурному житті України тієї доби. Культурні досягнення. Починаючи з середини XVII до кінця XVIII ст. в художній та інтелектуальній царині панував стиль барокко. Його поява співпала з гідною подиву культурною добою в історії країни й водночас допомагала формуванню цієї доби. Задовольняючи смаки знаті, барокко підкреслювало велич, розкіш та декоративність. Цей стиль мав збуджувати почуття людини і в такий спосіб оволодівати її думками. Він віддавав перевагу формі перед змістом, химерності перед простотою, синтезові перед самобутністю. Саме здатність до синтезу зробила барокко особливо принадним для українців — нації, котра перебувала між православним Сходом та латинізованим Заходом. Барокко не принесло на Україну якихось нових ідей, воно скоріше пропонувало нові прийоми,— такі як парадокс, гіперболізація, алегорія, контраст,— і всі вони допомагали культурній еліті ефективніше окреслити, опрацювати й розвинути старі істини. Багато представників цієї еліти не виявляли зацікавленості місцевим життям чи національною справою. Вони мислили себе насамперед у межах всього православного світу. Це дало деяким українським історикам культури підстави критикувати їх за відсутність національ'ного коріння, за безплідність та ізольованість від життя, що точилося довкола. І все ж барокко принесло на Україну культурний динамізм, прагнення досконалості, спрагу спілкування із Заходом. Спливе багато води, перш ніж культурне життя України знову зануртує з такою ж силою. Високого рівня досягло у XVIII ст. мистецтво. Українські митці, більшість яких працювали в Росії, уславилися насамперед на музичній ниві. Композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель поклали початок українським та російським традиціям хорової музики. У багатьох їхніх творах яскраво відчутний вплив українських народних мелодій. Загальне визнання здобули у живопису Дмитро Левицький, в архітектурі — Іван Григорович-Барський. На початку століття завдяки фінансовій підтримці Мазепи в стилі так званого козацького барокко було споруджено ряд церков, що порівняно з західноєвропейськими виглядали більш стриманими й елегантними. Пізніше піднялись такі чудові зразки бароккової архітектури, як Успенська церква в Києво-Печерській лаврі, Андріївська церква в Києві та собор Св. Юра у Львові. Водночас на селі поширився народний театр (вертеп) і з'явилося багато мандрівних бандуристів.
|
|
|
|
|
|
Література та мистецтво України другої пол.. XVII-XVIII ст..
Література.Розвиток літератури протягом другої пол.. XVII – першої половини XVIII ст.. зумовлений передусім роботою Києво-Чернігівського культурного осередку, діяльність якого була пов’язана з друкарнею, заснованою 1674 р. у Новгороді-Сіверському і 1679 р. переведеною до Чернігова. До кола митців і вчених, яких згуртував чернігівський архієпископ Лазар Баранович і якими опікувався гетьман І. Мазепа, входили талановиті письменники і поети Іван Величковський, Афанасій Заруцький, Лаверентій Крщонович, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, Іван Орновський, Петро Армашенко, Петро Терлецький, Пилип Орлик, Данило Туптало та ін.. Іоаникій Галятовський – збірка проповідей «Ключ розуміння» з доданим до неї першим вітчизняним курсом теорії проповіді «Наука альбо способ зложення казання». Автор радить ділити проповідь на 3 частини: 1. Мета проповіді, 2. Основна думка, 3. Підсумки. Полеміко-богословські трактати – «Розмова Білоцерківська», «Стара церква», «Фундаменти» написані польскою мовою і спрямовані проти католицизму та унії. Колишній учень академії Інокентій Гізель, який згодом став її професором і ректором, відомий як письменник. Його перу належить велика праця «Мир с Богом человеку» (1669). Твір пройнятий гуманізмом, повагою до простої людини.В кінці XVI — на поч. XVII ст. зароджується драматургія у формах декламацій і діалогів, призначених для виконання в братських школах. У віршах про події Національно-визвольної революції 1648— 1676 pp. «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому...», «Українонько, матінко моя» оспівано перемоги над польською шляхтою. Під впливом народної пісенності розвивалася лірична поезія. Надзвичайно різноманітна літературна спадщина XVIII ст. Активно розвивається мемуарна та історична проза, що висвітлює події недавнього минулого. Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містяться різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо. По свіжих слідах історичних подій писався літопис Самовидця, в якому йдеться про події 1648—1702 pp. літописець Самійло Величко — автор літопису, який датований 1702 р. і охоплює історичні події в Україні з другої пол. XV до поч. XVIII ст. У літописі обґрунтовується визвольна боротьба українського народу 1648 — 1676 pp., славиться Б.Хмельницький як політичний діяч і видатний полководець. Величко вперше в українській історії та літературі вживає поняття «Україна» і «український народ» як територіально і національно усталені категорії. У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. Значна кількість сатиричних віршів спрямована проти експлуататорів. У них викривалися несправедливість і хабарництво судей, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали сучасників, зокрема Національно-визвольну революцію 1648 — 1676 pp. Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Григорія Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. У байках, філософських трактатах і притчах, тематично різноманітній поезії він показав себе співцем свободи, критиком вад сучасного йому суспільства. «Мой жребий з голяками» — це не порожня фраза, а зміст життя великого поета-гуманіста, який болісно відчував трагізм життя покріпачених народних мас і виступав з критикою феодального суспільства. Із середини XVIIT ст. прискорився перехід до нової української літератури, в якій міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму. В літературу все активніше проникала розмовна українська мова. Вона в кін. XVIII ст. здобула перемогу над старою українською літературною мовою. Підтвердженням і живим втіленням цього є мова поеми І.Котляревського «Енеїда» (1798). Тоді в українській мові почали формуватися нові функціональні стилі, дуже вплинула на літературну мову усна народна творчість. Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його зазнавав український народ, українська мова піддавалася різного роду обмеженням, її витісняли із важливих сфер суспільного життя.
|
|
|
|
|
|
Архітектура. Спостерігається співіснування та переплетіння різних стилів з виразним домінуванням стилю бороко (козацьке бароко). Покровська і Вознесенська церкви в Сумах, Преображенський собор в Ізюмі, Покровський собор у Харкові. Після скасування указу Петра І про заборону будувати з цегли у містах будуються Покровська церква на Подолі, дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря і Софійського собору, збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври (нім. Арх.. Шедель), Андріївська церква і Маріїнський палац (бароко, Растреллі). В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам’яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди – церкви і монастирі. Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на Україні, зокрема у Львові, і раніше, але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. Високого рівня у цей час досягла гравюра, особливо на міді.
Віконі XVI – I пол. XVII ст. образ людини набув більшої життєвої активності й міцнішого зв’язку з сучасністю. Взірцем втілення нового розуміння людини є “Пантократор з апостолами”. У багатьох іконах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів: євангелісти з домажирських царських врат, народний стафаж в іконах з села Вишеньки “Різдво Марії”, “Євангелісти” (близько 1576 р., с. Кам’янка-Бузька).
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 758; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!