Результати опитування батьків дітей,
Які йдуть до школи 2011 року
| Запитання в анкеті | Батьки дітей з нормальним розвитком | Батьки дітей із порушеннями розвитку, у т.ч. інваліди |
| «Бажаєте, щоб діти з особливими потребами та діти з нормальним розвитком були разом під час навчання в одному класі ЗОШ» | 5% – так 95% – ні | 15% – так 85% – ні |
| «Бажаєте, щоб діти з особливими потребами навчалися в звичайній школі, але в спеціальному класі» | 25% – так 75% – ні | 75% – так 25% – ні |
| «Вважаєте, діти – інваліди повинні навчатися у спеціальних школах-інтернатах». | 70% – так 30% – ні | 20% – так 80% – ні |
Виходячи з результатів опитування (табл. 2.), більшість батьків дітей із нормальним розвитком не бажають, щоб діти з особливими потребами були разом з їх дітьми під час навчання в одному класі, але деякі з них не мають нічого проти того, щоб діти з особливими потребами навчалися з їхніми дітьми в одній школі.
Більшість батьків дітей, що мають інвалідність, позитивно ставляться до змін у системі освіти, вони зазначають, що інтеграція в освіті надає їм можливість обмінюватися досвідом виховання, якого їм не вистачало в спеціальній школі, вони сподіваються на кращу підготовку дитини до життя в суспільстві. Але водночас матері відзначають почуття страху і тривоги, вони мають побоювання, що їхню дитину скривдять здорові однолітки (60% опитуваних матерів), і саме тому більшість сімей, де виховують дитину з порушеннями у розвитку, не бажають бути разом під час навчання в одному класі загальноосвітньої школи. Батьки не знають, як відстоювати право дитини-інваліда на освіту (90%) .
|
|
|
Л. С. Виготський відзначав важливу роль соціального фактора в розвитку дитини, проблеми в сенситивні періоди можуть призводити до вторинних порушень у розвитку, тому тривога батьків є зрозумілою і небезпідставною. Компромісним варіантом розв’язання цієї проблеми вони вбачають навчання в спеціальних класах загальноосвітньої школи.
Отже, половина батьків дітей з нормальним розвитком не бажають навчатися разом, з яким же настроєм прийдуть їхні діти 1 вересня? Усім відомо, що виховання починається з сім’ї, і дитина так чи інакше буде транслювати позицію своїх батьків.
Учені довели, що характер взаємодії з дорослим має більший вплив на розвиток проблемних дітей, ніж на дітей з нормальним розвитком. Тому необхідно приділити максимальну увагу якості психолого-педагогічної роботи саме в цьому аспекті. Якщо в навчальний процес включаються діти з різними проблемами в розвитку, позиція вчителя стає більш відповідальною. Сучасний фахівець має володіти основними методами і прийомами психолого-педагогічної взаємодії з людьми з обмеженими можливостями здоров’я, бути обізнаним у проблемах інклюзії.
|
|
|
Більшість учителів визнають неналежний рівень знань щодо проблем людей з інвалідністю, вони вважають, що не зможуть забезпечити спектр необхідних послуг для цієї категорії дітей, скаржаться на недостатність досвіду взаємодії з дітьми з функціональними порушеннями.
Директори загальноосвітніх шкіл, крім архітектурних перешкод, відсутності спеціалістів, неадаптованості навчальних програм і планів до індивідуальних освітніх потреб дітей-інвалідів, зазначають також низький рівень мотивації педагогів щодо змін форм і методів навчання.
Результати досліджень говорять, що основним психологічним бар’єром є страх перед невідомим, страх шкоди інклюзії для інших учасників процесу, негативні настанови, забобони, небажання змін, психологічна неготовність до роботи з «особливими» дітьми [1, 85]. Усе це ставить серйозні задачі перед керівниками освітніх закладів, на яких покладено реалізацію ідеї інклюзії.
Розроблення навчальних програм має враховувати можливості дитини «вчитися», тобто увагу приділено не тому, що дитина не в змозі зробити, а «сильним» сторонам дитини. Інклюзія – це розкриття кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є досить складною і водночас відповідає можливостям дитини. Зрозуміло, що діти досягають успіхів з різною швидкістю, залежно від здібностей і задатків. Складаючи індивідуальну програму (профіль), учитель цю специфіку розвитку бере до уваги і намагається знаходити оптимальні форми допомоги дитині в учінні, навчанні і спілкуванні. У разі уповільнення цього процесу вчитель визначає, якої саме (спеціальної чи додаткової) допомоги потребує дитина, залучає фахівців, батьків, з’ясовує бажання самої дитини, її потреби тощо. Визначаються цілі й очікувані результати наданої допомоги, проводиться детальна оцінка потреб дитини. Залежно від діагнозу дитини, педагог залучає до навчально-виховного процесу різних спеціалістів, а саме: психологів, дефектологів, логопедів, невропатологів тощо. Для надання якісного психолого-медико-соціально-педагогічного супроводу формується команда різних спеціалістів, які ефективно працюють разом на благо дітей, що, зрозуміло, потребує додаткового фінансування.
|
|
|
Конструювання індивідуальних навчальних програм потребує попереднього комплексного психолого-педагогічного вивчення дитини: виявлення профілю порушень, визначення психологічної структури зони ближнього розвитку (ЗБР). Учитель, який працює за принципами інклюзії, розуміє, що розширення і гармонізація ЗБР відбувається за рахунок повноцінного спілкування з учителем, тьютором (асистентом учителя), соціальним педагогом, однолітками, справжньої участі в усіх аспектах життя класу, групи.
|
|
|
Компетентність учителя виявляється в майстерності організовувати спільну діяльність дітей різних категорій, адекватно оцінювати рівень засвоєного навчального матеріалу дітьми з різними типами порушень розвитку, умінні обирати відповідні прийоми виховного впливу на дітей у класі.
Навчання дітей з особливими освітніми потребами – це складний процес індивідуального планування і систематичного контролю наданих завдань. Акцент у програмі робиться на успіхи в спілкуванні дитини з оточуючими. На перший план інколи виходять задачі соціальної адаптації, порівняно з задачами освітніми. Очікуваними результатами інклюзії є виховання дітей та молоді, формування чуйності й розуміння потреб дітей-інвалідів, розвиток у всіх людей здібностей, необхідних для спілкування.
Модифікувати освітній процес з метою адаптації навчальної інформації можна за рахунок кількості навчального матеріалу, невідвідування деяких занять, надання частих перерв на відпочинок, спрощення завдань, використання більш простих версій, додаткових посібників, електронних книг тощо. Посадити дитину так, щоб їй було зручно сидіти.
Модернізація освіти зумовлює розширення змісту психологічної служби школи, тому що психолого-педагогічні проблеми дитини з психофізичними обмеженнями треба розв’язувати безпосередньо в школі. Тобто зміни відбудуться й у кадровому складі загальноосвітнього навчального закладу.
Необхідними умовами успішної інклюзії є організація співробітництва спеціальних шкіл-інтернатів із загальноосвітніми школами, результатами якого є напрацювання методичних рекомендацій з психолого-педагогічного супроводу дітей в умовах інклюзивної (інтеграції) освіти.
Особливого змісту набуває робота з батьками, це нова модель взаємодії. Активність батьків дітей з обмеженими можливостями здоров’я є вищою, ніж дітей з нормальним розвитком. Але вони недостатньо поінформовані щодо перспектив розвитку своєї дитини. Залучення батьків до участі в процесі навчання і виховання надасть можливість скласти індивідуальний план освіти їхньої дитини, який максимально влаштовує всіх учасників навчально-виховного процесу.
Аналіз літературних джерел, дослідження цієї проблеми, вивчення досвіду інклюзії та інтеграції дозволяє нам запропонувати модель взаємодії різних освітніх закладів із супроводу дітей з особливими освітніми потребами.
Модель пропонує тісний взаємозв’язок і взаємодію університету, реабілітаційного центру або школи-інтернату та загальноосвітньої школи, у якій реалізується система інклюзії (інтеграції). У загальному вигляді це взаємодія теорії і практики.
Основною метою цієї моделі взаємодії навчальних закладів є формування єдиного простору на шляху реалізації проекту інклюзивної освіти.
Науковий психолого-педагогічний супровід здійснює університет, викладачі психологічного факультету. Викладачі тісно взаємодіють з учителями ЗОШ і педагогічними колективами шкіл-інтернатів, реабілітаційних центрів для дітей з обмеженими можливостями, поширюючи методичний досвід. Результатом цієї взаємодії є складання індивідуальних програм відповідно до потреб кожної дитини. Також педагоги спеціальних шкіл-інтернатів проводять семінари, надають консультації вчителям, які не мають дефектологічної освіти. У свою чергу вчителі відвідують спецкурс «Дидактика інклюзивної освіти» в університеті. Психологічна служба університету співпрацює з психологом і соціальним педагогом школи, надає практичну допомогу батькам і дітям, які відвідують клас інклюзивної освіти. Очікуваним результатом є утворення консультативного пункту на базі університету.
Кафедра соціальної педагогіки організовує роботу Школи волонтерів з числа студентів університету, які залучаються до навчально-виховних заходів у школах-інтернатах та реабілітаційних центрах для дітей з особливими потребами. У перспективі створюється навчально-методична база для підготовки педагогічних і психологічних кадрів для роботи з особистістю з особливими освітніми потребами.
Завдяки широкому розповсюдженню комп’ютерних технологій, Інтернет-зв’язку розглядається можливість реалізації он-лайн консультування для вчителів віддалених шкіл з питань організації навчання дітей з особливими освітніми потребами.
З метою вдосконалення системи підготовки педагогічних кадрів студенти педагогічних спеціальностей і студенти психологічного факультету в межах навчальної практики відвідують реабілітаційний центр, спілкуються з дітьми в інклюзивному класі, проводять роботу з населенням, батьками всіх учнів щодо прийняття дітей з особливими освітніми потребами, беруть участь в інформаційних компаніях.
Висновки.Отже, у сучасних умовах виникла гостра необхідність складання і впровадження моделі інклюзивної освіти, яка відповідає міжнародним правилам, вимогам українського законодавства, культурним нормам суспільства і потребам людини з інвалідністю.
Для успіху освітньої інтеграції важливе значення має врахування категорії менталітету, що впливає на ставлення як суспільства в цілому, так і осіб, які ухвалюють відповідальні рішення у сфері освіти.
Виходячи з наведених вище даних опитування, можна зробити висновок, що більш зацікавленими до впровадження інклюзивної освіти є батьки дітей з особливими освітніми потребами. Недостатній рівень поінформованості у сфері інклюзивної освіти продемонстрували батьки дітей з нормальним розвитком і вчителі загальноосвітніх шкіл. Категорія батьків дітей з нормальним розвитком становлять найбільший відсоток із тих, хто не підтримує впровадження інклюзії.
Побудова ефективної системи супроводу інклюзивної (інтегративної) освіти дозволить зменшити число проблем на шляху модернізації освіти і головна роль в організації цього процесу відводиться вчителеві.
Розв’язання проблем на шляху впровадження інклюзії є можливим лише за умови доброзичливої взаємодії всіх дорослих учасників освітнього процесу, небайдужих до проблем дітей з особливими потребами.
Література
1. Алехина С. В. Готовность педагогов как основной фактор успешности инклюзивного процесса в образовании / С. В. Алехина, М. Н. Алексеева, У. Л. Агафонова // Психологическая наука и образование. – 2011. – № 1. – С. 83-91.
2. Лошакова И. И. Интеграция в условиях дифференциации: проблемы инклюхивного обучения детей – инвалидов/ И. И. Лошаков, Е. Р. Ярская-Смирнова // Социально-психологические проблемы образования нетипичных детей. – Саратов, 2002. – С. 59-68.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 501; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!