Дані опитування вчителів ЗОШ і студентів, які навчаються за педагогічною спеціальністю
УДК 159.9.07 + 376.2
Проблеми впровадження інклюзивного та інтегрованого навчання в загальноосвітніх навчальних закладах
Хозраткулова І.А.
Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського
У статті представлено результати дослідження (основним методом є вибіркове опитування) з проблеми поінформованості і ставлення до інклюзивної освіти в Україні. Описано модель взаємодії навчальних закладів у процесі впровадження інклюзії.
Ключові слова: інклюзивна освіта, інтеграція, особистість з обмеженими можливостями здоров’я.
Актуальність проблеми. Сьогодні особливо актуально постає питання забезпечення права на якісну освіту дітей з порушеннями психофізичного розвитку, у тому числі дітей-інвалідів.
Конституцією та законами України внесено зміни у сферу освіти, соціальний захист та реабілітаційний процес осіб з інвалідністю. Отже, держава має забезпечити доступність до якісної освіти відповідно до рівня дітей з особливими освітніми потребами з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожної дитини шляхом запровадження інклюзивної освіти [4].
На жаль, дітей з відхиленнями в розвитку не стає менше, результати спеціального дослідження доводять значне погіршення стану здоров’я підростаючого покоління в Україні. За оперативними даними [4], із 129 тис. дітей з особливими освітніми потребами, інтегрованих до загальноосвітніх навчальних закладів, 45% становлять діти-інваліди.
|
|
|
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У нашій країні процес інтеграції дітей з обмеженими можливостями почався більше 10 років тому. Це питання було визначальним у дослідженні, що проводилось 2005 року в рамках проекту Міжнародного фонду «Відродження» «Права дітей з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісної освіти». Але водночас є відчутним брак вичерпної кваліфікованої інформації про інклюзивну модель навчання, її переваги, які підтверджуються практикою.
Виходячи з положень Наказу МОН України № 855 від 11.09.09 року «План дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх закладах на 2009-2012 роки», а також з метою задоволення соціально-освітніх потреб дитини з інвалідністю, необхідно розв’язати такі завдання:
- упровадження моделі інклюзивної освіти в дошкільні і загальноосвітні навчальні заклади;
- забезпечення психолого-педагогічного і соціального супроводу освітнього середовища для дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі й інвалідів.
Як свідчить досвід інтеграції дітей з обмеженими можливостями здоров’я в систему загальної освіти України, у цьому процесі виявляється ряд труднощів:
|
|
|
- неприйняття дітей з особливостями розвитку як з боку учнів загальноосвітніх навчальних закладів, так і їхніх батьків;
- брак професійних знань для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в учителів, які не мають дефектологічної освіти.
Метою статті є привернення уваги науковців, педагогів, батьків тощо до особливостей упровадження інклюзивної освіти та визначення проблемних питань психолого-педагогічного супроводу інклюзивної освіти.
Виклад основного матеріалу.Під впливом усесвітніх процесів гуманізації, інтеграції молодої української держави в європейську спільноту сучасне українське суспільство змінює ставлення до найбільш незахищених його членів – дітей з особливими потребами, спрямовуючи зусилля педагогіки і психології до взаєморозуміння і співпраці людей. Ці зміни свідчать про подолання соціальних, психологічних та освітніх бар’єрів.
У наш час комп’ютерних технологій все гостріше постає проблема гуманізму і милосердя, проблема виховання турботливого ставлення до того, хто потребує допомоги, і до кожного громадянина.
Ідея інклюзії полягає в тому, щоби дитина з особливими потребами в повному обсязі брала участь у житті колективу дитячого садка, школи або вищого навчального закладу. Головна мета інклюзії – розвиток здібностей спілкування.
|
|
|
Проект інклюзивної освіти повинен змінити суспільство, аби воно враховувало і пристосовувалося до індивідуальних потреб молодих інвалідів, зважало на їхні погляди і думки, які мають стати важливими для оточуючих. Тобто інклюзивна освіта пов’язана зі змінами на ціннісному рівні.
Освіта суттєво впливає на світогляд суспільства. У ЗМІ, у спеціальних джерелах недостатньо інформації про інклюзивне навчання, що підтверджується результатами наукових досліджень в Україні, і це спричиняє критичне ставлення більшості населення до змін у системі освіти. Інтеграція дитини з особливими освітніми потребами в суспільство – це велика складна проблема взаємного відчуження, яка зумовлена наявністю функціональних труднощів у дитини з особливими потребами і непідготовленістю суспільства до адекватної взаємодії.
Для того щоб з’ясувати обсяг інформації, якою володіють оточуючі, ми провели ряд діагностичних експериментів.
Так, методом вуличного опитування (березень–травень 2011 р.) студенти кафедри соціальної педагогіки Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського вивчали суспільну думку щодо спільного навчання дітей. Випадкова вибірка становила: дорослих різної статі, які погодилися відповідати, – 90 осіб, 60 із них – негативно ставилися до спільного навчання, 15 – позитивно і ще 15 – ніколи не замислювалися над цією проблемою.
|
|
|
Серед опитуваних 96% не знають різниці в поняттях «інклюзія» і «інтеграція», 100% з них не розуміють сутності інклюзивної освіти, лише 25% чули про прийняття Закону про інклюзивну освіту. Як бачимо, на першому етапі інклюзивного та інтегрованого навчання треба проводити просвітницьку роботу серед населення, послідовно впроваджувати інформаційну кампанію, починаючи з педагогічних кадрів, студентів, батьків тощо.
Важливим моментом є диференціація понять «інклюзія» та «інтеграція».
Інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір [2, 61]. Прикладом може бути навчання дітей- інвалідів у спеціальному класі загальноосвітньої школи.
Інклюзія – це політика і процес, які надають змогу всім дітям брати участь у всіх програмах [2, 64]. Прикладом може бути індивідуальний підхід у навчанні «різних» дітей в одному класі, із застосуванням особистісно орієнованих методів навчання, з урахуванням здібностей дитини-інваліда.
Поняття «інклюзія» за кордоном (Америка, Канада, Великобританія), де існує 50-річний досвід соціальної інтеграції нетипових дітей, приходить на зміну поняттю «інтеграція». В Англії кожна п’ята дитина є дитиною з особливими освітніми потребами.
2005 року на Міжнародній конференції в Москві «Розвиток інклюзивних шкіл Росії» було зазначено чітку різницю між поняттями «інклюзивна освіта» та «інтеграція», отже інклюзія:
1. Інклюзія – це більше ніж інтеграція.
2. Молоді люди навчаються разом у загальноосвітній школі.
3. Спеціалісти приходять допомагати дитині.
4. Звичайні школи змінюються.
5. Увагу приділяють можливостям і сильним сторонам дитини.
6. Усі молоді люди вивчають історію інвалідного руху. Сприймають людські відмінності як звичайні.
7. Молоді люди отримують можливість жити разом із батьками.
8. Молоді інваліди отримують повноцінну й ефективну освіту, для того щоб жити повноцінним життям.
9. Погляди і думки молодих інвалідів стають важливими для оточуючих [3].
Також у ході опитування ми стикнулися з тим, що респонденти плутають поняття «дитина з особливими освітніми потребами», «дитина з психофізичними вадами» і «дитина з інвалідністю». Не всі діти з особливими освітніми потребами мають статус інваліда. Діти з особливими потребами мають труднощі в навчанні. Дітей з особливими потребами часто називають такими, яких «не можна навчити». Досвід зарубіжних країн у галузі навчання дітей із спеціальними потребами привів до відмови від термінів «навченість» – «ненавченість». Цій категорії дітей необхідна допомога в розумінні інформації, того, що говорять інші, можливості самовираження і самоорганізації, налагодженні дружніх зв’язків з оточуючими.
Категорія дітей з особливими освітніми потребами є дуже великою: від незначних порушень слуху до глибокої затримки в розвитку.
У ході діагностичного опитування ми намагалися з’ясувати думку педагогів (майбутніх педагогів, психологів) щодо інклюзивної освіти і визначити відсоток вчителів, які принципово погоджуються працювати в нових класах.
В опитуванні брали участь респонденти з 10 загальноосвітніх шкіл міста та студенти МНУ ім. В.О. Сухомлинського в кількості 60 осіб. В анкету були включені питання, які вимірювали ступінь поінформованості респондентів щодо інклюзивної освіти (табл.1).
Перша група – учителі ЗОШ м. Миколаєва в кількості 30 осіб. Друга група – студенти 4-6 курсів денної і заочної форм за спеціальністю «соціальна педагогіка» і «психологія».
Таблиця 1.
Дані опитування вчителів ЗОШ і студентів, які навчаються за педагогічною спеціальністю
| № з/п | Запитання в анкеті | Перша група (кількість респондентів) | Друга група (кількість респондентів) | ||||
| Так | Ні | Складно відповісти | Так | Ні | Складно відповісти | ||
| 1 | Згодні працювати в одній команді з іншими вчителями | 20 | 9 | 1 | 42 | 15 | 3 |
| 2 | Почуваю себе впевнено в присутності іншого вчителя в класі | 17 | 10 | 3 | 36 | 18 | 6 |
| 3 | Психологічно готовий до нововведень інклюзії | 2 | 25 | 3 | 6 | 48 | 6 |
| 4 | Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою | 30 | – | – | 60 | – | – |
| 5 | Цінність людини не залежить від його здібностей і досягнень | 30 | – | – | 60 | – | – |
| 6 | Згоден (а) шукати шляхи для всіх дітей бути разом під час навчання | 2 | 25 | 3 | 6 | 48 | 6 |
| 7 | Бажаю отримати знання про педагогіку інклюзивної освіти | 30 | – | – | 60 | – | – |
За непараметричним критерієм х2 (хі – квадрат) Пірсона, значної різниці між вибірками на рівні p=0,05 значень виявлено не було. Таким чином, автори дослідження дійшли висновку, що всі учасники експерименту вбачають в інклюзивній освіті більше переваг, аніж недоліків. Вони зазначають можливість дітей-інвалідів взаємодіяти зі своїми однолітками, товаришувати, в свою чергу в останніх формується почуття емпатії і відповідальності, вони виявляють терпимість і милосердя на практиці.
Цікавим, на наш погляд, є результат опитування дітей-інвалідів різного віку із різними діагнозами. Дітям, які ще не пішли до школи ставили одне запитання: «Чи бажаєш навчатися у загальноосвітній школі, разом з усіма дітьми?». «Так» відповіли 90% дітей дошкільного періоду і 20% дітей, віком від 14 до 17 років, в яких вже є досвід взаємодії з однолітками без статусу інвалідності. Таку тривожну тенденцію слід ретельно досліджувати, щоб з’ясувати причини їх вибору.
Запровадження інклюзивної освіти не може не враховувати побажання батьків. Тому ми провели опитування серед батьків дітей з особливими потребами і серед батьків дітей з нормальним розвитком, які йдуть до школи цього року. Значної різниці у відповідях між двома групами не визначено. Більшість опитуваних погодилися з такими висловлюваннями: «Цінність людини не залежить від його здібностей і досягнень», «Кожна дитина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою», «Кожна людина здатна відчуватиі думати».
Але обробка результатів подальшого опитування визначила значну різницю у відповідях. Батькам треба було вибрати один із пропонованих варіантів навчання їхньої дитини.
Опитування проводилося протягом трьох літніх місяців серед батьків дітей, які йдуть до школи 2011 року. Кількість респондентів становила 72 особи, із яких 32 – із повних сімей, 8 – матерів, які виховують дитину самостійно.
Таблиця 2.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 270; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!