Http://www.rusnauka.com/32_PWMN_2009/Pravo/55192.doc.htm
Http://sites.kpi.kharkov.ua/pravo/iv/2.html
ЗАСАДИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ
1. Становлення і розвиток авторського права.
Серед інститутів права інтелектуальної власності особливе місце займає авторське право і суміжні права. Цей інститут регулює відносини, що виникають в зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва, фонограм, виконань, програм організацій мовлення.
Історія виникнення та розвитку авторського права та суміжних прав в Україні була непростою і відрізняється від історії західноєвропейських країн та США. Перші законодавчі акти, які регулювали авторські відносини в Росії, з’явилися тільки у другій чверті ХІХ ст. Це пов’язано з тим, що книговидавнича справа була багато років державною монополією, крім того, авторське право було тісно пов’язано з цензурним законодавством. Перший авторський закон в Росії з’явився також в межах цензурного закону. 22 квітня 1828 р. прийнято Цензурний Статут, який мав спеціальну главу «О сочинителях и издателях книг». Відповідно до цього закону автор або перекладач мав довічне виключне право користуватися власним виданням і продавати його. Строк цього права встановлювався через 25 років після смерті автора.
У 1830 р. нове Положення про права авторів внесло ряд нових принципових змін: права авторів визнавалися правом власності, строк охорони прав авторів продовжувався до 35 років після смерті.
Подальший розвиток авторського права у ХІХ ст. був спрямований на розширення прав авторів. Однак ці зміни не могли забезпечити ефективний захист авторських прав. І тільки в 1911 р. прийнято спеціальний закон, який мав назву «Положення про авторське право». Цей закон – значний крок в розвитку авторського права Росії, але його рівень ще не відповідав повністю вимогам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.
Після Жовтневої революції цивільне законодавство царської Росії і Закон про авторське право 1911 р. скасовано.
Перший радянський закон «Основи авторського права» регулював авторські відносини, прийнято 30 січня 1925 р. Цей нормативний акт скоротив дію авторського права після смерті автора до 25 років. Прийнятий у 1928 р. Закон «Про авторське право» встановлював чинність авторського права тільки за життя автора.
Під час кодифікації законодавства у 60-і роки ХХ ст. було прийнято рішення включити законодавство про авторське право в основи цивільного законодавства СРСР як самостійний розділ. 11 червня 1964 р. затвкердили Цивільний кодекс, який містив відповідний розділ «Авторське право». Цей розділ включено до Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.
У 1973 р. Радянський Союз став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право (1925 р.). У зв’язку з цим виникла необхідність внести відповідні зміни та наблизити радянське законодавство до норм розвинутих країн світу та міжнародного права. З урахуванням цього і був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік, прийнятих 31 травня 1991 р.
Основи цивільного законодавства мали набути чинності з 1 січня 1992 р., однак у зв’язку з розпадом СРСР цього не відбулося.
Після проголошення незалежності України почався процес розробки національного законодавства про авторське право. 23 грудня 1993 р. ВРУ повністю був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права»(ВВРУ-№13-1994 р. ст. 64 № 3792-ХІІ), який оновив докорінним образом авторське право. Крім того, прийняли деякі нормативні акти, що доповнювали цей закон: Постанова КМУ України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (1994 р.), «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» (1995 р.). 31 травня 1995 р. ВРУ затвердили закон, відповідно до якого Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.
Важливим кроком в подальшому розвитку національного законодавства стало прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 р.), ст. 41 якої проголошує право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У 2001 р. до Закону «Про авторське право і суміжні права» були внесені зміни та доповнення. Зазначений закон викладено у новій редакції.
16 січня 2003 р. ВРУ прийняла новий Цивільний кодекс України, який називають другою Конституцією України. Однією зі складових ЦКУУ є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вона складається з 12 глав, що об’єднують 90 статей. 36 і 37 глави об’єднують норми, щодо авторських і суміжних прав.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2. Предмет авторського права і суміжних прав
Авторське право і суміжні права – це інститут цивільного права, такої його підгалузі, як право інтелектуальної власності.
Термін «авторське право» розуміється в двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному.
Під авторським правом в об’єктивному значенні розуміють сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з використанням творів науки, літератури, мистецтва.
Авторське право в суб’єктивному значенні – це суб’єктивне право автора на створений твір (володіння, користування і розпорядження).
Суміжні права – це права виконавців на результати творчої діяльності, права виробників фонограм і організацій мовлення стосовно використання творів науки, літератури, мистецтва, що охороняються авторським правом.
Таким чином, авторське право і суміжні права об’єднуються в єдиний інститут, який регулює відносини, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, фонограм, відеограм, виконань, програм організацій мовлення.
Авторське право і суміжні права тісно взаємопов’язані, тому що суміжні права виникають і здійснюються на підставі прав авторів на твори та регулюються єдиним законом.
Предметом авторського права і суміжних прав є особисті немайнові і майнові відносини, що виникають між авторами творів науки, літератури і мистецтва, виконавцями, виробниками фонограм, програм організацій мовлення.
Об’єктами авторських і суміжних прав є твори (літературні, художні, комп’ютерні програми, бази даних та ін.), роботи, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.
Суб’єктами авторських і суміжних прав є автори творів, виконавці, виробники фонограм, відеограм, організації мовлення та інші фізичні та юридичні особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.
|
|
|
3. Завдання та принципи авторського права і суміжних прав
Серед завдань авторського права і суміжних прав в юридичній літературі відокремлюють такі:
1. Стимулювання творчої діяльності зі створення творів науки, літератури, мистецтва. Авторське право повинно створювати певні умови для заняття творчою діяльністю, забезпечити визнання та охорону творчих результатів, права авторів та інших суб’єктів на використання створених творів, одержання винагороди, захист честі та гідності та ін.
2. Створення умов для широкого використання творів в інтересах суспільства.
Завдання авторського права і суміжних прав тісно пов’язані з його принципами.
Принципи авторського права – це основні ідеї, які характеризуються універсальністю, вищою імперативністю, загальною значимістю. Принципи авторського права не закріплюються в окремих статтях законодавчих актів, вони виводяться з усієї сукупності правових норм. Їх значення дозволяє орієнтуватися в авторському законодавстві, вірно тлумачити та застосовувати його норми.
До основних принципів належать такі:
1. Принцип свободи творчості, який закріплюється ст. 54 Конституції України. Автори творів вільні у виборі теми, сюжету, форми твору, вони самостійно вирішують питання про опублікування твору.
Законодавство забезпечує захист прав авторів на твори науки, літератури, мистецтва незалежно від їх призначення цінності, форми, жанру, обсягу, мети, завершеності.
1. Поєднання особистих інтересів автора із інтересами суспільства. Законодавство гарантує авторам охорону їх особистих немайнових і майнових прав, підкреслює їх виключний характер, тільки автор визначає на яких умовах твір буде оприлюднений. Але законодавство враховує і інтереси суспільства, встановлює випадки вільного використання твору.
2. Невідчуженість особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права автора (право авторства, право на ім’я, цілісність твору, недоторканість) належать тільки автору, не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Вони мають безстроковий характер.
3. Свобода авторського договору. Цей принцип полягає у тому, що сторони самостійно обирають умови, на яких вони укладають договір. Законодавство визначає тільки умови, які обов’язково мають бути узгоджені сторонами. Це пов’язано з тим, щоб забезпечити авторам мінімальний рівень прав, захистити їх від недобросовісних користувачів.
Умови, що погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно зі становищем, затвердженим чинним законодавством є недійсним. Крім того, недійсними є також умови, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену в договорі тему чи у зазначеній галузі.
Вказані принципи визначають зміст основних норм авторського права та служать передумовами його подальшого розвитку.
http://www.rusnauka.com/32_PWMN_2009/Pravo/55192.doc.htm
В УКРАЇНІ
Право/3. Охорона авторського права
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 404; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!