К.ю.н. Романюк О.І., Земелєва Т.С.
Донецький національний університет економіки і торгівлі
Імені Михайла Туган-Барановського
Розвиток авторського права в Україні
«Плагиатор вечно боится быть обокраденным»
Сэмюэл Кольридж
Одним із визначальних зрушень у світовій економіці наприкінці ХХ - початку ХХІ століття стала принципова зміна співвідношення чинників ефективного економічного розвитку - з надзвичайно швидким піднесенням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності.
Конституція України містить положення, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; проголошується свобода літературної, художньої, наукової творчості
(ст. 41, 54) [1]. Як бачимо, на рівні Основного Закону гарантуються права інтелектуальної власності. Захист права інтелектуальної власності є одним із основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України.
На сьогодні в Україні склались усі необхідні соціально-політичні та історико-правові передумови для підвищення ефективності охорони авторського права. Однак питання захисту авторського права потребують ретельного наукового дослідження, це стосується як законодавства, так і практики його застосування. Адже чинне законодавство України ще не повною мірою відповідає міжнародним стандартам та не забезпечує належного захисту авторського права.
|
|
|
Метою цієї статті є дослідження деяких питань з приводу захисту авторських прав в Україні.
Авторське право, зазвичай, тлумачиться як надане законом виключне право автора твору об’явити себе творцем твору, відтворювати його, розповсюджувати чи доводити його до відома публіки будь якими способами та засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твори визначеним способом.
Історія авторського права бере свій початок, як вважають науковці, із появи друкування, а першим нормативним актом у цій сфері вважається прийнятий в 1709 році в Англії «Статут королеви Анни», який закріпив низку прав авторів, а також розділив повноваження авторів і видавців. На теренах України ідея повноцінної реалізації прав авторів, захист їх прав та боротьби із незаконним використання їх творів побутує близько двох століть.
Сферою авторського права є права творчих робітників, результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності й довести його результати до максимально широкого кола осіб. У зв’язку з цим виникають певні суспільні відносини, що потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.
|
|
|
Одна з проблем використання і захисту об’єктів авторського права полягає в неправомірному використанні творів, яке наносить правовласникам та суспільству в цілому величезну шкоду. Складність вирішення цього питання обумовлена насамперед природою авторського права.
За роки незалежності України було прийнято і введено в дію низку законодавчих актів, присвячених праву інтелектуальної власності.
На даний час в Україні сформована законодавча база щодо правової охорони авторського права. Основним спеціальним Законом у цій сфері є Закон України «Про авторське право і суміжні права», питання охорони авторського права врегульовані статтями Книги ІV Цивільного кодексу України[1,2]. Вагоме значення для захисту авторського права відіграють також міжнародно-правові акти, до яких приєдналася Україна. З метою приведення чинного законодавства України у сфері авторського права до вимог міжнародно-правових актів було внесено суттєві зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» [4].
|
|
|
Загалом можна стверджувати, що система охорони авторських прав в Україні відповідає міжнародним стандартам і забезпечує належну охорону об’єктів авторського права. Однак, це не можна сказати про систему захисту цих прав, яка і досі залишається неефективною, існуючі засоби захисту потребують удосконалення.
Таким чином, не дивлячись на спроби врегулювати питання захисту авторського права на законодавчому рівні, в Україні залишаються невирішеними багато проблем в цьому напрямку, зокрема:
· Поширення негативних тенденцій, спрямованих на порушення авторського права, тобто й досі залишається достатньо високий рівень піратства в Україні.
· Правова невизначеність багатьох ключових понять (наприклад, відсутні законодавчі визначення понять, що стосуються глобальної мережі Інтернет).
· Відсутність контролю щодо збору, розподілу та виплати авторської винагороди з боку державних органів, своєчасних змін до законодавства призвели до негативних наслідків стосовно збору, розподілу та виплати авторської винагороди. Крім того, Закон «Про авторське право і суміжні права» не передбачає здійснення контролю за діяльністю організацій колективного управління, порядком їх створення та ліквідації; відсутні критерії постановки організацій на облік [2].
|
|
|
· Відсутність дієвих механізмів захисту авторського права, зокрема належного рівня відповідальності.
· Суперечливість законодавчих актів в сфері авторського права та ін.
Це призводить до суттєвого зростання рівня правопорушень, контрафакції та піратства і вимагає пошуку засобів ефективного захисту авторського права, втілення в національне законодавство міжнародних стандартів у сфері права інтелектуальної власності. Варто цілком погодитися з думкою, що стимулом для активізації будь-яких напрямів творчості в кожній країні є ефективно функціонуюча державна система правової охорони інтелектуальної власності, що, у першу чергу, характеризується дієвим захистом інтелектуальної власності 5]. Одними з найбільш розповсюджених порушень прав інтелектуальної власності в Україні є піратство, особливо у сфері програмного забезпечення та плагіат, які свідчать про недосконалість системи захисту авторського права в Україні.
Загалом піратство у сфері авторського права і суміжних прав можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому - це законодавче визначення піратства: незаконне розповсюдження творів, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, привласнення авторства на об’єкт права інтелектуальної власності, а також незаконне відтворення, тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації. У широкому розумінні, піратство - це порушення прав шляхом використання творів або об’єктів суміжних прав без дозволу суб’єктів цих прав, при цьому основна мета такого використання - отримання прибутку [6].
Отже, сьогодні все залишається достатньо проблем в сфері урегулювання авторського права, які потребують подальших рішень на законодавчому рівні. Крім того, залишаються невирішеними проблеми боротьби з піратством, а також з віднесенням до поняття піратства використання творів, фонограм, комп’ютерних програм, розповсюджених без виробництва їх копій, а також надання в прокат їх примірників із порушенням прав авторів, виконавців інших суб’єктів суміжних прав.
Література:
1. Конституція України//Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30 (із змінами та доповненнями)
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права»//Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 1994. - № 13(із змінами та доповненнями)
3. Закон України від 19 червня 2003 р. „Про основи національної безпеки України” //Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №39 (із змінами та доповненнями)
4. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності»//Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - № 35 (із змінами та доповненнями)
5. Т. В. Рудник Деякі проблемні питання захисту авторського права в Україні. - Юридичний вісник, № 1(10). - 2009. – с. 74-76.
6. В. Чеботарьов, В. Троцька Піратство у сфері авторського права і суміжних прав//Юридична газета. - №7. – 2004. – с. 45-48.
Авторське право Російської імперії
У Російській імперії авторське право, яке діяло і на території нинішньої України, з'явилося у XIX ст. Книговидавничу справу
до кінця XVIII ст. вважали державною монополією. За відсутності конкуренції між видавцями не було об'єктивних передумов для зародження авторського права. Автори одержували кошти для існування з інших джерел. Так, «віршування для Ломоносова було іноді розвагою, але переважно посадовою вправою» (О. С Пушкін).
Авторське право Російської імперії було тісно пов'язане з цензурним законодавством. У 1816 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, яке вимагало, щоб при поданні рукописів на цензуру до них додавали докази прав видавця на їх друк. Вперше захист авторських прав у Російській імперії було юридично оформлено в 1828 р. шляхом доповнення Цензурного статуту главою «Про авторів і видавців книжок». О. С. Пушкін відзначав, що література «ожила і набула звичайного свого напряму, тобто торговельного. Нині вона становить галузь промисловості, що керується законами»1.
У 1830 р. було затверджене нове Положення про права авторів, перекладачів і видавців, згідно з яким охороні підлягали статті в журналах, приватні листи, хрестоматії та який надав можливість продовжувати строк охорони творів на 35 років після смерті автора. У 1845 і 1896 роках було визнано право на музичну та художню власність. У 1875 р. строк захисту авторського права після смерті автора був збільшений до 50 років. У 1877 р. норми авторського права були перенесені з Цензурного статуту до Законів цивільних (т. X, ч. 1 Зводу законів Російської імперії).
20 березня 1911 р. було прийнято Положення про авторське право, ст. 33 якого вперше закріпила право авторів на переклад їхніх творів. Законодавець відмовився від конструкції «літературна та художня власність», замінивши її поняттям «виключні права».
1.11. Авторське право СРСР
У 1925 р. в СРСР були прийняті Основи авторського права, доповнені в 1928 р. Документ визнав за авторами виключне право на їхні твори, яке за законом 1925 р. було чинним протягом 25 років від моменту першого видання або публічного виконання твору, а в 1928 р. перетворилося щодо більшості творів на довічне право автора. Основи передбачали перехід авторських прав до спадкоємців на 15 років після смерті автора. Твори використовували на основі договорів з авторами, умови яких досить детально
регулював закон. Разом із тим не вважали порушенням авторського права переклад твору іншою мовою, використання чужого твору для створення нового, суттєво відмінного від першого, публічне виконання чужих опублікованих творів без дозволу автора, але з виплатою винагороди тощо.
8 грудня 1961 р. були затверджені Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, четвертий розділ яких присвячений авторському праву. Чинні до того норми авторського права були суттєво переглянуті з погляду подальшого розширення прав авторів, зміцнення їхніх позицій щодо організацій, які використовують їхні твори, скорочення переліку винятків в авторському праві.
У зв'язку із приєднанням СРСР у 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право (1952) вперше було закріплено право автора на переклад твору, до 25 років збільшено строк дії авторського права після смерті автора, розширено коло суб'єктів авторського права.
31 травня 1991 р. були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік, які заборонили вільне оприлюднення творів у кінострічках, радіо- і телепрограмах, публічне виконання опублікованих творів без згоди автора, а також розширили коло творів, що підлягають охороні, продовжили строк дії авторського права до 50 років після смерті автора, вперше запровадили охорону суміжних прав. Через розпад СРСР Основи не набули чинності на території України.
http://conferences.neasmo.org.ua/node/408
ДЕЯКІ ВІДОМОСТІ З РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ
Автор:
Ольга Кушнарьова, Маргарита Руденко (Харків)
Історія авторського права сягає дуже давніх часів. Виникнення його пов'язано насамперед з появою цензури і поділом культурної спадщини античності і середніх віків. В Європі все почалося в 1557 р. із Статуту королеви Мері І, що закріплював за видавцями право видавати вже видану ними книгу (неважливо, нову чи давно відому) за умови, що вона схвалена офіційною цензурою. Щоправда, автори залишалися поза увагою. Тому звичайно в якості першого закону про авторські права розглядають «Статут королеви Анни», що набрав чинності в 1710 р.
Згідно зі «Статутом», автор отримував виключне право на видання свого твору впродовж 14 років (право це він міг передати видавцю). Це було виключне право видавця на видавництво зареєстрованої книжки, тобто право саме цього видавця на видавництво копій саме цієї книжки. Відповідно, звідси в загальносвітовій юридичній літературі і законодавстві закріпився англійський термін – copyright (this book is copyright), який на сьогодні в широкому розумінні означає авторське право.
У грудні 1993 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права», який пройшов експертизу фахівців, отримав позитивну оцінку європейських експертів. Закон вступив у дію від дня публікації – з 23 лютого 1994 р.
Із прийняттям Україною цього Закону, а також інших законодавчих актів було створено авторське правове поле, яке в цілому відповідало міжнародним нормам. З іншого боку, Україна продемонструвала бажання і готовність інтегруватися до міжнародних структур з питань авторського права і суміжних прав. Діяльність у цій сфері дозволила Верховній Раді України в травні 1995 р. прийняти Закон «Про приєднання України до Бернської конвенції» і з жовтня 1995 р. стати членом цієї Конвенції (до слова, Паризький акт Бернської конвенції про захист літературних і художніх творів, на підставі якого було утворено Спілку для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори було підписано на початку 1971 р.).
У нинішній час авторські права виникають в момент створення твору і не обов'язково повинні офіційно реєструватися. Але довести, що автором є саме ви, і в подальшому захиститися від плагіату, можна тільки зареєструвавши свої авторські права в Українському агентстві з авторських і суміжних прав, тим самим забезпечити своєму твору надійний правовий захист.
Реєстрація – це достатньо надійний спосіб захисту авторських прав, що користується великою популярністю.
В Україні захист авторського права поширюється на такі твори:
- літературні твори, енциклопедії, збірки творів, книги, статті, брошури, збірки звичайних даних, збірки обробок фольклору, інші твори, що є результатом творчості;
- аудіовізуальні твори;
- музичні твори з текстом і без тексту;
- лекції, проповіді, звернення та інші усні твори;
- ювелірні вироби, вироби з кераміки і декоративного мистецтва;
- карти, ілюстрації, плани, ескізи і пластичні вироби (це стосується географії, топографії, архітектури та інших сфер діяльності);
- сценарні, музично-драматичні і драматичні твори, хореографічні пантоміми і твори, створені з метою сценічного показу и постановки;
- переробки і доповнення творів;
- сценічні обробки творів, а також фольклорні обробки, придатні для сценічного показу;
- архітектурні твори, твори садово-паркового мистецтва – ті, що є результатом інтелектуальної діяльності;
- комп'ютерні програми і бази даних;
- переклади для дублювання, озвучування і забезпечення субтитрами іноземних творів (аудіовізуальних);
- інші твори.
В існуючому законодавстві немає визначення поняттю «твір», але вказується на його ознаки. Перш за все, твір є результатом творчої діяльності. Показником творчого характеру твору, на думку багатьох вчених, є його оригінальність. Воно може виражатися у новому змісті, новій формі, ідеї, концепції та ін. В цьому сенсі кожний твір є новим, оригінальним, неповторним.
Другою ознакою твору є наявність об’єктивної форми. Твір як результат творчої діяльності автора стає об’єктом авторського права лише тоді, коли він виражений у будь-якій об’єктивній формі (що робить його доступним для сприйняття, допускає можливість відтворення). Таким чином, об’єктивна форма твору тісно пов’язана з можливістю його відтворення.
Авторське право розповсюджується на усі твори, незалежно від їх призначення та художнього рівня. Авторське право охороняє як високохудожні твори, так і твори, художній рівень яких не є високим. Якість твору визначається при його опублікуванні, визначенні кількості примірників, авторської винагороди. Будь-який твір охороняється законом.
Відповідно до українського законодавства авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.
Ще одним критерієм поділу творів на окремі види є ступінь самостійності твору. За цим критерієм твори поділяються на оригінальні (самостійні) і залежні (похідні).
Оригінальним вважається твір, усі елементи якого створені самим автором. Відповідно до законодавства до елементів, що охороняються авторським правом, відноситься мова (зовнішня форма) та система образів (внутрішня форма). Зміст твору, що не пов’язаний з формою, законом не охороняється. Твір, зміст якого запозичений (тема, сюжет, матеріал), але має нову форму, визнається оригінальним.
Об’єктами авторського права є і так звані похідні твори.
Похідний твір – це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдання шкоди його охороні (анотації, адаптації, аранжування, обробка фольклору та інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову. Похідні твори охороняються якщо вони мають нову форму порівняно з оригіналом. Крім того, авторське право на такий твір автора отримує тільки при умові дотримання прав автора, твір якого перекладається, переробляється, аранжується. Як правило, закон вимагає згоди автора оригінального твору.
Велике практичне значення має поділ творів на службові та неслужбові. Службовий твір – це твір, створений автором згідно з виконанням службових обов’язків, відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.
Особливості службового твору такі:
1) авторське право на такий твір належить автору;
2) право на використання службового твору належить роботодавцю, з яким автор знаходиться у трудових відносинах, якщо в трудовому договорі не передбачено інше;
3) розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору визначається договором між автором і роботодавцем;
4) відносини між автором службового твору і роботодавцем визначаються трудовим договором (контрактом).
Навіщо реєструють авторські права?
1. Щоб розпорядитися своїми авторськими правами. Щоб укласти авторський договір передачі або делегування прав, потрібно мати на руках підтвердження прав автора – свідоцтво про реєстрацію авторських прав. Реєстрація – перший крок до отримання винагороди за свої твори.
2. Наявність свідоцтва про реєстрацію авторських прав – вже вагомий аргумент, який застереже можливих піратів і плагіаторів. І що важливо, наявність державного свідоцтва дозволяє підтвердити Ваші авторські права у будь-який момент.
3. Дата пріоритету (дата реєстрації). Для захисту авторських прав це дуже важливо, оскільки в Україні діє презумпція авторства – особа, що першою зареєструвала авторські права, вважається автором твору, якщо не буде доведено протилежне.
Сьогодні реєстрація авторських прав буле коштувати вам невеликої суми, яка дозволить згодом заробити більше грошей на використанні своїх творів третіми особами. Також це гарантовано заощадить чималу суму грошей, в яку може обійтися судовий спір, пов'язаний з незаконним використанням вашої інтелектуальної власності. Фактично, це правовий захист вашого майбутнього і сьогодення.
Терміни охорони авторського права встановлюються відповідно до законодавства тієї держави, яка надає охорону.
Види реєстрацій:
1) Реєстрація авторського права на твір:
• Реєстрація авторського права на твір;
• Реєстрація авторського права на службовий твір;
2) Реєстрація договорів, якi стосуються права автора на твір:
• Реєстрація договору про передачу (відчуження) майнових прав на твір;
• Реєстрація договору про передачу виключного права на використання твору;
• Реєстрація договору про передачу невиключного права на використання твору.
Держави проводять спільну роботу по боротьбі з незаконним використанням об'єктів авторського права і суміжних прав через свої компетентні організації будуть сприяти розробці конкретних програм і заходів.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 434; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!