Ефекти міжособистісного пізнання

Nbsp;

Спілкування як взаємопізнання людей

 

(перцептивна сторона спілкування)

 

 

ПЛАН

1. Поняття соціальної перцепції.

2. Механізми взаєморозуміння під час спілкування.

3. Ефекти міжособистісного пізнання.

4. Міжособистісна атракція.

5.Точність міжособистісної перцепції.

 

 

Поняття соціальної перцепції

 

Складовою спілкування є процес сприймання людини людиною, який позначають терміном “соціальна перцепція” (від лат. perceptio -сприймання, пізнавання). Цей термін запропонував Дж.Брунер у період психологічних досліджень особливостей сприймання для характерис­тики впливу всієї сукупності соціальних і культурних чинників на цей процес.

Пізніше, запозичений соціальною психологією, термін “соці­альна перцепція” набув значення сприймання так званих соціальних об’єктів, до яких належать особистості, групи, інші ширші соціальні спільності. Але дослідження соціальної перцепції охопили не всю проблему сприймання можливих соціальних об’єктів, а лише сприймання іншої людини. Тому як синонім терміна “соціальна перцепція” стали вживати “сприймання особистості”, “міжособистісне сприймання”.

Дослідження соціальної перцепції зосереджені на вивченні двох блоків проблем: аналізові особливостей суб’єкта й об’єкта міжособистісного сприймання й аналізові механізмів міжособистісного сприймання.

Як слушно зазначає О.О.Бодальов, від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, оцінюють можливість один одного, багато в чому залежить характер їхніх взаємодій і результати, до яких вони приходять у спільній діяльності. Це означає, що соціальна перцепція виступає в ролі регулятора спілкування насамперед тому, що вона є носієм своєрідної перцептивно-діагностичної функції. Вибір людиною тієї чи іншої лінії поведінки в кожній конкретній ситуації передбачає сприймання та оцінку головних її елементів: партнера, самого себе і ситуації контексту загалом. Таке діагносту­вання наявної ситуації через оцінку стану її головних елементів утворює найсуттєвіший результат соціальної перцепції.

У поняття “соціальна перцепція” психологи включають не тільки власне сприймання, а й практично всі інші пізнавальні процеси. Крім того, невід'ємною частиною будь-якого соціально-перцептивного процесу є емоційно-мотиваційний та поведінковий аспект життєдіяльно­сті особистості. Тому вживання слова “сприймання” в цьому разі не зовсім точне, адже дія низки феноменів, що беруть участь у формуванні уявлення про іншу людину, не завжди вкладається в традиційний опис перцептивного процесу. Останнім часом взагалі спостерігається тенден­ція до відмови від його вживання і зміни іншим терміном, Переважна більшість дослідників віддає перевагу поняттю “пізнання іншої людини” яке, на їхню думку, точніше відображає процеси, що при цьому відбуваються.

У зміст поняття “соціальна перцепція” включають сприймання не тільки фізичних властивостей соціального суб’єкта, а і його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, формування уявлення про ті відносини, які пов’язують суб’єкта з об’єктом сприймання. Отже, він включає й інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, тобто розуміння її як особистості.

Оскільки спілкування завжди є процесом взаємодії двох або більше суб’єктів, то йдеться про взаєморозуміння та взаємопізнання людей.

 

 

Механізми взаєморозуміння під час спілкування

 

Взаєморозуміння є внутрішньою підвалиною і метою спілкування. Його ефективність залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис, які спонукають інтерес людей один до одного. Зацікавленість іншою людиною - це міра її інформативності для тих, хто її оточує (здатність бути для них джерелом якоїсь інформації).

Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає у інших, яка думка про неї формується. Перше враження про іншу людину ґрунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовніш­ніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин. Проте, формуючись на підставі зовнішніх характеристик (обличчя, зріст, манера говорити, поводитися тощо), сприймання цим не обмежується. Як показує досвід, перше враження може частково чи повністю не збігатися з подальшими уявленнями. Бо враження, яке викликає певна особа у різних людей, залежить від багатьох чинників: досвіду спілкування, віку, статі, належності до різних соціальних груп, внутрішніх станів тощо.

Крім того, повнота і адекватність оцінки головних характерис­тик зовнішнього вигляду - фіксація відтінків, елементів, нюансів залежить від рівня сформованості самої особистості, її етичних та естетичних уявлень. Так, літературознавці нарахували у творах Л.М.Толстого вісімдесят п’ять відтінків виразу обличчя і дев’яносто сім - посмішки, натомість пересічна людина навряд чи здатна розрізнити і охопити таку кількість виразів людського обличчя.

Процес розуміння іншої людини - складне явище, у якому виокремлюють два рівні. На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, установок іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти цілі, мотиви, установки іншої людини як свої власні. Цей рівень, як правило, відсутній у дітей і є результатом пізнішого онто­генетичного розвитку, хоча не всі дорослі люди здатні розуміти іншу людину саме на цьому різні.

Спричиняє це механізм егоцентризму. Егоцентризм /від лат. еgo - я та centrum - центр кола) - це зосередженість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу людину як суб’єкта і особистість, відмінну від нього.

Найповніше егоцентризм виявляється у дитячому і старечому віці. У конкретних дослідженнях виокремлюють такі різновиди егоцен­тризму: пізнавальний - виявляється у процесах сприймання і мислення; моральний - характеризує нездатність до розуміння причин вчинків інших людей; комунікативний - свідчить про неповагу до смислових по­нять партнерів по спілкуванню.

Подолання егоцентризму відбувається поступово, як розвиток здатності до децентрації, тобто якості, протилежної егоцентризмові.

Отже, другий рівень взаєморозуміння передбачає, що кожен із партнерів по взаємодії враховує не тільки свої власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія.

Поняття ідентифікації (від лат. idenficare – ототожнювати) у соціальній психології виражає той факт, що один із найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібненням себе до неї. У реаль­них ситуаціях взаємодії люди користуються цим прийомом, коли припу­щення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на підставі спроби поставити на його місце. Тоді ідентифікація виступає одним із механізмів пізнання і розуміння іншої людини.

Феномен ідентифікації належить до найзначніших і найяскра­віших процесів людського спілкування. Описаний З.Фрейдом, він інтен­сивно вивчався в наступні десятиліття. У сучасній літературі це поняття має неоднозначне тлумачення.

Більшість визначень поняття “ідентифікація” свідчить про те, що під ним звичайно розуміють механізм міжособистісної регуляції поведінки індивідів у процесі спілкування. Уподібнення до іншого, ототожнення себе з ним, запозичення важливих його характеристик, згода на контроль з його боку - все це ніщо інше, як способи взаєморозуміння партнерів по спілкуванню, спрямовані на кращу організацію спільної діяльності.

Ідентифікація тісно пов’язана з іншим близьким за змістом явищем -емпатією.

Емпатія (від грец. еmpatheia – співпереживання) – особливий спосіб розуміння іншої людини, коли домінує не раціональне, а радше емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Емоційна природа емпатії саме і виявляється в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спіл­куванню, не стільки “продумується”, скільки “відчувається”.

Емпіричні переживання можуть бути адекватними і неадекват­ними переживання об’єкта емпатії. Так, чиєсь горе викликає в однієї людини страждання, в іншої - радість. Одні люди радіють чужому щастю, інші -заздрять. Це пояснюється тим, що емпатичні реакції виникають у відповідь як на позитивні, так і на негативні пережиання. Проте у психології склалась традиція вивчення емпатії в контексті негараздів, оскільки це дає можливість повніше виявити мотиваційні установки одного індивіда щодо іншого.

Найтиповішими формами емпатії є співпереживання і співчуття. Співпереживання передбачає переживання індивідом тих самих почуттів, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід пере­живає або те, що може статися з ним у майбутньому, або те, що він пережив у минулому. Співчуття - це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

Механізм емпатії в певних рисах подібний до механізму ідентифікації: вміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі його очима. Проте “поглянути на речі чиїмось очами” не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо людина ототожнює себе з кимось, це означаємо зона будує свою поведінку так, як будує її цей інший, Коли ж людина виявляє до нього емпатію, вона просто бере до уваги лінію його поведінки (наприклад, ставиться до нього із спів­чуттям), але свою власну поведінку може будувати зовсім інакше.

В обох випадках враховується поведінка іншої людини, але результат спільних дій буде різним: одна справа - зрозуміти партнера по спілкуванню, ставши на його позицію, даючи відповідно до неї; інша - зрозуміти його, враховувати його точку зору, навіть співчувати йому, але діяти по своєму.

Для характеристики процесу спілкування обидва явища вима­гають розв’язання ще одного питання: наскільки повно та адекватно буде партнер по спілкуванню розуміти іншого та самого себе. Від цього значною мірою залежатиме ефективність взаємодії між ними. До процесу розуміння людьми один одного включається механізм рефлексії.

У соціальній психології під рефлексією (від лат. eflexio -відображення, звернення назад) розуміють усвідомлення діючим індиві­дом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не про­сте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтво­рення внутрішнього світу партнера по взаємодії, причому в цьому внут­рішньому світі у свою чергу відображається внутрішній світ першого.

У повсякденному житті люди не завжди знають справжні при­чини поведінки іншої людини або знають їх недостатньо. Тому за умов дефіциту інформації вони починають приписувати один одному як при­чини поведінки, так і самі зразки поведінки чи якісь більш загальні характеристики. Це здійснюється або на підставі подібності поведінки суб’єкта до певного зразка, який мав місце у попередньому досвіді суб’єкта сприймання, абона підставі аналізу власних мотивів, які могли б мати місце в аналогічній ситуації. цей феномен у соціальній психології має назву “каузальна атрибуція” (від лат. causa - причина та atribuo - наділяти, приписувати).

Одним з перших звернувся до ідеї приписування О.Хайдер, який вважав, що людям взагалі властиво міркувати таким чином: “погана людина має погані риси, добра людина має добрі риси”. Тому і приписування причин поведінки і рис характеру здійснюється за такою схемою: “пога­нин” людям завжди приписуються “погані” вчинки, а “добрим” – “добрі”.

Таким чином, каузальна атрибуція - це своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на ґрунті буден­ного, житейського досвіду. Вона може стосуватися сприймання не тільки окремих людей, а й соціальних груп і самої себе. Одним із виявів атрибуції є явище покладання чи прийняття людиною чи членами групи відповідальності за невдачі чи успіхи у спільній діяльності.

Велику роль у сприйманні людини людиною відіграє установка, особливо при формуванні першого враження про незнайому людину. Добре відомі експерименти О.О.Бодальова, в яких досліджувалась роль установки у сприйманні людини. З одному з експериментів двом групам студентів показали фотографію однієї і тієї самої людини. Але попередньо першій групі було повідомлено, що ця людина є злочинцем, а другій - видатним ученим.

Після цього кожній групі запропонували скласти словесний портрет людини. У першому випадку були одержані такі характеристики: глибоко посаджені очі свідчили про злобу, вип’ячене підборіддя - про рішучість йти до кінця в злочині. Відповідно, за оцінками учасників другої групи, ті ж глибоко посаджені очі свідчили про глибину думки, а підборіддя - про силу волі у подоланні труднощів на шляху пізнання.

Усі ці факти можна розглядати як вияви особливого процесу, який супроводжує сприймання людини людиною, а саме явища стереотипізації. Стереотип - це стійкий і спрощений образ певного явища або людини, яким користуються як відомим “скороченням"” при взаємодії з цим явищем або людиною. Стереотипи спілкування, які виникають при пізнанні людьми один одного, мають специфічне походження і специфічний смисл. Як правило, вони з'являються через досить обмежений попередній досвід, внаслідок прагнення зробити висновок на підставі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип стосується групової приналежності людини, зокрема певної професії (наприклад вчителі люблять читати нотації, бухгалтери-педанти тощо).

Стереотипізація може призвести до двох різних наслідків: спрощення процесу пізнання іншої людини або упереджень у її сприй­манні. У першому випадку стереотип не обов’язково мав оцінне наван­таження: у сприйманні іншої людини не відбуваються зрушення в її емо­ційному прийнятті чи неприйнятті. У другому випадку, якщо судження будується лише на ґрунті минулого обмеженого досвіду, а цей досвід був негативним, будь-яке нове сприймання представника тієї ж групи забарвлюється негативізмом. Особливо поширеними є етнічні стереотипи, коли на підставі обмеженої інформації про окремих представників певних етнічних груп робляться висновки стосовно всієї групи.

 

 

Ефекти міжособистісного пізнання

 

На ґрунті стереотипів формуються ефекти міжособистісного сприймання, які відображають певну тенденцію, а саме: сприймати соці­альні об’єкти максимально однорідними і несуперечливими. Найвідомішими з ефекти ореолу, первинності та новизни.

Суть ефекту ореолу виявляється в тому, що загальне спри­ятливе враження веде до позитивної оцінки всіх інших якостей людини. І, навпаки, загальне несприятливе враження сприяє формуванню негатив­них оцінок, Образ, що існував раніше, відіграє роль ореола, який заважає бачити дійсні риси і прояви об’єкта сприймання. Ефект ореолу найяск­равіше виявляється тоді, коли людина має обмежену інформацію про об’єкт сприймання, а також коли судження стосуються моральних якостей. Тенденція перебільшувати одні характеристики і недооцінювати інші свідчить про певну оцінну (позитивну чи негативну) упередженість людини у між особистісному сприймані.

Тісно пов’язані з попереднім і ефекти новизни та первин­ності. Обидва вони стосуються значущості порядку подання інформації про людину для формування уявлення про неї. Ефект первинності ви­являється в тих випадках, коли сприймається незнайома людина і під час її оцінки роль установки відіграє інформація, подана раніше. У ситуації сприймання знайомої людини діє ефект новизни, який полягає в тому, що остання, новіша інформація про людину стає найбільш зна­чущою.

Отже, стереотипи і ефекти міжособистісного спілкування відображають схематизм, емоційну забарвленість, спрощеність людського сприймання. Вони виникають за умов дефіциту інформації, обмеженого індивідуального досвіду, упереджених уявлень, які є у суспільстві чи соціальній групі.

Стереотипи та ефекти відіграють подвійну роль у людському спілкуванні. З одного боку, вони скорочують час ознайомлення з іншими людьми, дають змогу вступати у контакти з людьми різного віку, статі, різної професійної і соціальної приналежності. З іншого - стереотипи стандартизують процес людського спілкування, можуть сприяти формуванню хибних знань про людей, що негативно впливає на весь процес спілкування. У зв’язку з цим точність і адекватність сприймання людини людиною є необхідною умовою ефективності спільної діяльності.

 

 

Міжособистісна атракція

 

Особливе коло проблем міжособистісної перцепції виникає у зв’язку з включенням в цей процес специфічних емоційних регуля­торів. Люди не просто сприймають один одного, але й формують друг до друга певні відношення. На основі зроблених оцінок народжується гама почуттів від неприйняття тієї чи іншої людини до симпатії, а іноді і любові до нього. Область досліджень, що пов’язане з визначен­ням механізмів утворення різних емоційних відношень до людини, яку сприймають, отримала назву дослідження атракції.

Термін атракція багатозначний - це і процес формування привабливості якої-небудь людини до сприймаючого, і продукт цього процесу, тобто деяка якість відношення.

Дослідження атракції в соціальній психології - це нова область. Ії виникнення пов’язано з ломкою певних упереджень. Довгий час існувала думка, що сфера вивчення таких Феноменів, як дружба, сим­патія, любов, не може бути областю наукового аналізу, скоріше це область мистецтва, літератури тощо. Але логіка углублення у вивчення міжособистісного сприйняття заставила соціальну психологію “прийняти” цю про­блему, і зараз нараховується велика кількість експериментальних робіт і теоретичних узагальнень в цій галузі.

Атракцію можливо розглядати як особливий вид соціальної установки (аттитюда) на іншу людину, в якій превалює емоційний компо­нент, коли ця “інша” оцінюється переважно в категоріях, які властиві ефективним оцінкам. Емпіричні (в тому числі експериментальні) дос­лідження головним образом присвячені виявленню тих факторів, які при­водять до появи позитивних емоційних відношень між людьми.

Вивчаються питання: про роль схожості характеристик суб’єкта та об’єкта сприймання в процесі сформування атракції; про роль “екологічних” характеристик процесу спілкування (близькість партнерів по спіл­куванню, частота зустрічей); зв’язок між атракцією і особливим типом взаємодії, що складається між партнерами в умовах “допомоги” тощо.

Якщо весь процес міжособистісної перцепції неможливо розглядати поза відношенням, яке при цьому виникає, то процес атракції є виникненням позитивного емоційного відношення, який виникає під час прийняття іншої людини.

 

 

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 979; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!