Одиниці педагогічного спілкування

Nbsp;  

Спілкування в освітньому процесі

План

 

 

1. Визначення педагогічного спілкування, його спрямо­ваність та специфіка.

2. Одиниці педагогічного спілкування.

3. Рівнева структура педагогічного спілкування.

 

Визначення педагогічного спілкування.

Його спрямованість та специфіка

 

Педагогічне спілкування - це форма навчальної взаємодії, співробітництва вчителя та учнів.

Педагогічне спілкування одночасно реалізує комунікативну, перспективну та інтернативну сторони спілкування, використовуючи при цьому всю сукупність вербальних та невербальних засобів.

Педагогічне спілкування за функціями поділяється на:

- контактне і дискантне;

- інформаційне;

- спонукальне

- координаційне;

- що встановлює відношення взаємодії всіх суб’єктів педагогічного процесу.

Педагогічне спілкування характеризується двоїстою спрямованістю, поліінформативністю, високим ступенем репрезентативності.

У широкому контексті педагогічне спілкування визначається так: “Педагогічне спілкування” – це професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним (в процесі навчання та виховання, яке має певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне і оптимальне) на створення сприятливого клімату, а також на іншого року психологічну оптимізацію навчальної діяльнос­ті і відношень між педагогом і учнями внутрі учнівського колективу (Леонтьєв А.Н. Педагогічне спілкування. Нове в житті, науці, техніці // Педагогіка і психологія, 1979, № 1, с. 3). До цього треба додати, що педагогічне спілкування як форма навчального співробітництва є умовою оптимізації навчання і роз­витку особистості учнів.

Специфіка педагогічного спілкування перш за все виявляється в його спрямованості. Воно спрямоване не лише на взаємодію і на учнів з метою їх особистісного розвитку, а також, головне, - на організацію засвоєння навчальних знань і формування на цій основі вмінь. У зв’язку з цим, педагогічне спілкування характеризується як би мовити потрійною спрямованістю:                                                    :

- на навчальну взаємодію;

- на учнів, їх актуальний стан, перспективні лінії розвитку;

- на предмет засвоєння.

В той же час педагогічне спілкування визначається і потрібною орієнтованістю його суб’єктів:

- особистісною;

- соціальною;

- предметною.

Це відбувається в силу того, що  вчитель, працюючи з одним учнем над засвоєнням якого-небудь матеріалу, завжди орієнтує її результат на всіх присутніх у класі, і навпаки, - працюючи з класом, тобто фронтально, впливає на кожного учня. Тому можливо вважати, що своєрідність педагогічного спілкування виражається в тому, що воно органічно поєднує в собі елементи особистісно-орієнтованого, соціально-орієнтованого і предметно-орієнтованого спілкування.

Нова якість педагогічного спілкування вибачається перш за все тим, що воно реалізує специфічну навчаючу функцію, котра вміщує в себе виховуючу, бо вихідною позицією для організації оптимального процесу є виховуючий і розвиваючий характер навчан­ня.

Навчаюча функція може бути співвіднесена з трансляційною функцією спілкування, пише в загальному плані. Трансляційна функція реалізується в усіх формах навчання людини - грі, в повсякденній побутовій взаємодії з іншими людьми. Навчаюча фун­кція - як проявлення трансляційної реалізується в спеціально організованому процесі любого рівня освітньої системи - дошкільному, шкільному, інститутському. Навчаюча функція педагогічного про­цесу є провідною, але вона не самодостатня, вона природна час­тина різносторонньої взаємодії вчителя-учнів, учнів між собою.

Не менш суттєвою є функція полегшення, фасілітації спілку­вання, яка є загальною для всіх видів взаємодії (визначена К.Роджерсом). Ця функція настільки важлива, що Роджерс називає вчителя перш за все фасілітатором спілкування. Це означає, що вчитель допомагає, полегшує учню виразити себе, виразити те, що в ньому є позитивного. Зацікавленість в успіху учня, доброзичливість, підтримуюча контакт атмосфера спілкування допомагає, по­легшує спілкування, сприяє самоактуалізації та подальшому розвитку учня.

Таким чином, говорячи про педагогічне спілкування, можливо відмітити в ньому наявності навчаючої та фасімітативної функції.

 

 

Одиниці педагогічного спілкування

 

Під час аналізу одиниці педагогічного спілкування необхід­но розмежити поняття педагогічної одиниці спілкування і комуні­кативної, хоча вони і нерозривні, бо перша реалізується завдяки другої.

Педагогічна задача пов’язана із засвоєнням учнями певного навчального матеріалу, наприклад, задач пояснення, інтерпретації, систематизації цього матеріалу тощо. Комунікативна задача - це відповідь на питання, як, якими засобами впливу на учнів це ефективніше здійснити. Більш того, тут виникає питання про мовні дії, які реалізують певну комунікативну задачу в різних умовах педагогічного спілкування, до котрих відноситься характер педагогічної ситуації і комунікативного акту.

Педагогічна ситуація розглядається в рамках одиниці навчаль­ного пронесу - уроку, заняття. Вона визначається метою, здачами, етапами уроку, його змістом, характером взаємодії суб’єктів навчально-педагогічної діяльності. В залежності від підстави педагогічні ситуації можливо класифікувати :

1. За формою відношення          - ділова (особистісна);

                                               - офіційна (неофіційна);

- формальна (неформальна).

2. За етапами уроку :

- ознайомлення з навчальним матеріалом (орієнтація в ньому, осмислення, усвідомлення);

- тренування (виробка узагальнених способів дій);

- контроль і оцінка способів дій;

- контроль і оцінка засвоєного знання способів дій.

3. За динамікою співробітництва :

- ситуація “входження”;

- робота з партнерами;

- вихід із співробітництва;

- завершення співробітництва.

4. За характером навчальної взаємодії :

- ситуація співробітництва;

- ситуація суперництва;

- ситуація конфлікту;

- ситуація конфронтації (протистояння).

5. За характером навчальних задач, що вирішуються:

- нейтральна;

- проблемна.

6. За формальним критерієм розташування учасників навчальної взаємодії взаємодії:

- ситуація інтимного спілкування (15-45 см);

- особистого (75 см);

- соціального (до 2 м);

- публічного (3-7 м).

На базі запропонованих підстав педагогічна ситуація спілкування, наприклад, вчителя в 1-му класі; 1 вересня на 1-му уроці може бути визначена як: неформальна, загальної орієнтації в умовах школи, входження до взаємодії, співробітництва, нейтраль­на, особистого і соціального спілкування. Кожна з них проходить у вигляді комунікативних задач, за допомогою певних мовних дій.

У педагогічному спілкуванні виділяються структурні і функціональні одиниці. Структурна одиниця спілкування - це комунікативний акт безпосереднього спілкування, взаємодія людей.

Якщо уявити спілкування як процес обміну думками, то можливо прийти до схеми Г₁ Г₂ (партнер, який говорить), або Г₁ С₂ і Г₂ С₁ (С – слухач).

Відповідно, говорячи про педагогічне спілкування, маємо на увазі його конкретне втілення в структурній одиниці - комунікативному акті: учень або вчитель, який говорить (вчитель або учень – слухач).

Важливо підкреслити, що визначаючи структуру комунікативного акту, ми фіксуємо лише суб’єктів активної взаємодії і не беремо до уваги такі, компоненти як мову, контекст, контакт і т.д.

Функціональна одиниця спілкування - це комунікативна задача, котра функціонує усередині комунікативного акту.

За визначенням М.Лісіної комунікативна задач – це мета, на досягнення якої спрямовані різні дії, що відбуваються в процесі спілкування. При цьому задача спілкування визначає внутрішні і зовнішні умови - рівень розвитку потреби в спілкуванні, минулий досвід взаємодії з людьми,  ситуацію взаємодії тощо.

Можливо відзначити дві особливості комунікативної задачі як функціональної одиниці спілкування.                                                 

По-перше, вона виконує роль спонукача відповідного мовної або немовної дії.

По-друге, комунікативна задача є продуктивно-рецептивна одиниця, тобто вона включає мовну діяльність як особи, що говорить, так і слухача.                                                         

З позиції того, хто говорить (вчителя) можуть бути виділені слідуючі групи комунікативних задача:

1. передача (повідомлення) інформації;

2. вимога, запит інформації;

3. спонукання до дій (вербальних або невербальних);

4. вираження відношення до дій партнера комунікації (учня).

Кожна з цих груп комунікативних задач здійснюється багатьма мовними діями, наприклад, повідомлення, розповідь, вимога, наказ, прохання тощо.

В педагогічному спілкуванні найбільшу функціональну навантаження несуть такі комунікативні задачі (дії) того, хто говорить: повідомлення, спонукання, переконання, навіювання, схвалення, питання, спростування, доказ тощо.

З позиції слухача в умовах педагогічного спілкування були виділені такі комунікативні задачі: зрозуміти, запам’ятати, вчити, засвоїти, зробити висновок, відповісти, спростувати, доказати. Кожна з задач пов’язана з однією із трьох установок слухача: пізнавальної, мнемічної, комунікативної з комунікативна установка - прийняти повідомлення і іншому – забезпечує в усіх вікових групах максимальне зберігання сприйнятого матеріалу.                                       

Таким чином, комунікативна задача як функціональна одиниця комунікативного акту, який виступає структурною одиницею спілкування, розглядається як двостороння одиниця спілкування, що реалізується як тим, хто говорить, так і слухачем.

 

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 293; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!