Роль та місце операційної системи у виробничому підприємстві

Стр 1 из 3Следующая ⇒

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Навчально-науковий інститут гуманітарних технологій Кафедра управління підприємствами зв’язку

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Стратегічний менеджмент»

на тему „___________________________________________”

студента ___ курсу ______ групи факультету менеджменту

спеціальності “Менеджмент організацій і адміністрування”

Атрощенко Валерій

Київ 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………………...…3

Операційний менеджмент виробничої діяльності……………………………….….…4
Поняття операційної системи …………………………………………………………..6
Роль та місце операційної системи у виробничому підприємстві……………………7
Методичні підходи до функціонування операційної системи виробничого підприємства……………………………………………………………………………15
Основи проектування операційної системи виробничого підприємства…………...17

Висновок………………………………………………………………………………………...19

Список використаної літератури………………………………………………………………20

Тести по темі реферату…………………………………………………………………………21

Вступ

Операційна система виробничого підприємства відіграє важливу роль у його функціонуванні. Операційна система виробничого підприємства повинна започатковуватись і функціонувати на визначених базових категоріях, основними з яких є головні цілі, завдання і критерії операційної діяльності. Дані критерії лежать в основі оцінки діяльності виробничого підприємства, яка є базою для прийняття управлінських рішень. У даній роботі висвітлено суть операційного менеджменту виробничої діяльності, розкрито поняття операційної системи, визначено методичні підходи до функціонування операційної системи виробничого підприємства та до проектування операційної системи виробничого підприємства, а також показана методика оцінки функціонування операційної системи виробничого підприємства.

Актуальність теми. Важливим завданням для сучасної економіки України є формування механізму управління виробництвом, який би забезпечував узгоджений, комплексний підхід до організації його функціонування та був спрямований на досягнення ритмічного випуску продукції і своєчасне задоволення потреб споживачів. Саме тому проблема створення ефективної операційної системи на кожному виробничому підприємстві загострилась у нашій країні.

Проблемами дослідження операційної системи виробничого підприємства займалися такі вітчизняні вчені як Василенко В., Курочкін О., Плоткін Я., Пушкар Р., Сумець А., Тарнавська Н., Яременко О., російські –Макаров В., Маркіна Т., Рум’янцева З. та зарубіжні – Гелловей Л., Мескон М., Хедоурі А., Чейз Р. та інші. Але питання формування операційної системи виробничого підприємства з точки зору концепції управління операціями висвітлено недостатньо.

Метою реферату є теоретичне висвітлення операційної системи виробничого підприємства, пояснення її ролі та місця на виробничому підприємстві, формулювання підходів до її функціонування, висвітлення основ її проектування на виробничому підприємстві та розгляд питань методики оцінки її функціонування на виробничому підприємстві.

Предметомдослідження є операційна система виробничих підприємств. Об’єктом дослідження є механізм функціонування операційної системи виробничих підприємств.

Операційний менеджмент виробничої діяльності

Операційний менеджмент як особлива галузь управлінських дисциплін виник для вирішення проблемних індустріальних управлінських завдань. Попри своє індустріальне походження, операційний менеджмент сьогодні перетворився на більш широкий i глибокий управлінський, ніж просте керування промисловими операціями. Внаслідок швидкого технологічного розвитку виникають принципово нові види операцій або відбуваються істотні якісні зміни в колишніх видах i типах операцій. Нерідко буває так, що нове поле операційного менеджменту стае джерелом не тільки специфічних для даного виду діяльності прийомів, але i для деяких загальних або навіть універсальних підходів [4, c.271].

Можна відзначити, принаймні, дві точки зростання операційних методів, що формально не належать до операційних систем ідустріального типу. По-перше, це розвиток іформащйних технологій у вcix сферах діяльності як важливих складових їхніх базисних методів переробки, де принципи i методи інформатизації переміщуються з залузі функцій, що забезпечують їx ефективність, у сферу основних. Одночасно інформаційні методи і критерії розширюють і збагачують сферу загальних ращональних принципів керування операціями.

По-друге, спостерігається швидкий розвиток фінансових економіко-математичних моделей, що із окремих i прикладних технологій i методів фінансового керування потроху переростають у більш загальний підхід [4, c. 272].

Підкреслюючи помітну роль технологій невиробничої сфери, не можна забувати, що саме у виробничій сфері створюються передумови і можливості того прискореного розвитку, що спостерігається сьогодні у світовій економіці. Цілісна система операційних прийомів і методів може бути сформована лише на основі чітких уявлень про загальні риси й особливості керування операціями у виробничій сфері [4, c. 272].

Менеджмент виробничої діяльності є найбільш структурованою і чітко детермінованою галуззю операційного менеджменту. У виробничому менеджменті операції підлягають досить жорсткому i більш-менш однозначному плануванню, розрахунку i контролю. Істотну організаційну роль у керуванні відіграє поточний контроль. Слід мати на увазі надзвичайно важливу обставину: у виробничому менеджменті оптимальний варіант організації технологій i функцій, як правило, є одним з деяких можливих або навіть єдиним [4, c. 273].

Управління операціями у виробничій сфері починається з ідентифікації типу технологій. Глибина поділу праці, тип спеціалізації і кооперації виробництва визначають побудову управлінської структури операційної системи [4, c. 273].

Якщо спеціалізація усередині підприємства носить характер послідовних стадій обробки того самого виробу, то найкраще така операційна система управляється за допомогою дво- або трирівневої системи керування операціями. Такого роду система керування операціями припускає наявність декількох управлінських вертикалей. Головна небезпека — у відсутності прямого зв'язку між нижніми рівнями управління. У цьому випадку існує ризик того, що зв'язок і взаємозалежність робіт не будуть підкріплюватися прямим зв'язком повноважень і відповідальності. Отже, у такій системі часто виникають «мертві зони», не охоплені відповідальністю за рівнями управління, або навпаки, зони, що підпадають під відповідальність декількох рівнів. Це обов'язково спричиняє збої і конфлікти. Однією з форм профілактики цих конфліктів і проблем є формування свого роду додаткового рівня повноважень і відповідальності, що забезпечував би стики і контроль груп підрозділів [4, c. 274].

Однак таке рішення не ідеальне. Витрати такого організаційного рішення пов’язані з усуненням вищого рівня керівництва від організації робіт. Результат — низька керованість процесом у цілому. Тому дуже часто вище керівництво воліє вирішувати проблеми стиків без включення додаткового рівня управління. За це доводиться платити істотним функціональним перевантаженням вищих ланок управління [4, c. 274].

Другий тип системи спеціалізації — це вертикальна, або висока, система організації процедур, що найчастіше припускає фінішні операції у вигляді складального виробництва. Така система відрізняється значним числом ієрархічних рівнів керування, припускаючи істотний рівень делегування повноважень і відповідальності.

Стандартна проблема багаторівневої ієрархічної моделі — свого роду «зрушення» управлінських повноважень на один рівень вгору. Кожна ланка управління має ті повноваження, що потрібні наступній нижчій ланці управління (наприклад, повноваження начальника цеха знаходяться на рівні керівника виробництвом; повноваження майстра належать начальникові цеха). Тут відразу виявляється простий зв'язок: брак повноважень спричиняє недостатність відповідальності. Отже, той, хто усе вирішує, той відповідає за усіх [4, c. 274].

Симптом цієї помилки — так звана безвідповідальність середнього рівня управління, обов'язково супроводжувана перевантаженням каналів інформації, оскільки для будь-якого рівня управління виникає додатковий зайвий інформаційний потік, пов'язаний з виконанням частини чужих повноважень [4, c. 275].

Поняття операційної системи

Розглянемо поняття виробнича та операційна система [7]:

Терміни “ виробництво” та “ операції” мають багато спільного. Але під виробництвом в основному розуміють випуск товарів та переробку сировини. Термін “операції” ширше, він включає в себе не лише виробництво товарів, але і надання послуг.

ВИРОБНИЧА СИСТЕМА+ПОСЛУГИ = ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА

Виробнича система – це система, що використовує операційні ресурси підприємства для перетворення вхідного фактора виробництва (“входу”) в вибрану нею продукцію чи послугу (“вихід”).

Операційна система – поняття значно ширше, так як носить регулюючий характер з явно вираженими управлінськими функціями. Операційна система створюється та функціонує враховуючи стратегію операційної діяльності, яка в свою чергу, є однією з функціональних стратегій розвитку організації [7].

Отже, повна система виробничої діяльності підприємства називається операційною і є центральною ланкою будь-якого підприємства по випуску продукції і наданню послуг. У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) поділу праці і сполучення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці (перетворенню) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище.

Підприємства розрізняються за видами діяльності, що входять в операційну функцію. Організації, що виробляють товар, як правило, є матеріало- та енергоємними, тобто потребляють значні обсяги сировини, напівфабрикатів, паливноенертичних ресурсів і т. п. До таких організацій належать об'єкти будівництва, машинобудівні підприємства, хлібозаводи тощо. Продукція цих організацій, за винятком будівельної, як правило, розрахована на масового споживача - це автомобілі, пилососи, хлібобулочні вироби та ін. У той же час організації, що надають послуги (підприємства сфери послуг, аеропорти, автостанції, лікарні), витрачають незначну кількість вихідних матеріалів і енергії. Однак їх послуги, як правило, індивідуальні і визначаються вимогами клієнтів (замовників) [1,c.4].

Операційна система складається з трьох підсистем [6]: - переробної (виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати); - забезпечення (не зв'язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми); - планування і контролю (одержує інформацію з зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати працювати переробна підсистема). Існуючі класифікації операційних систем засновані на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. По таких класифікаціях можна представити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва усіх галузей народного господарства [6]. Стратегічне призначення кожного підприємства можна представити у виді ланцюжка “виробництво — потреби споживача”. Стратегія підприємства полягає в тому, щоб за допомогою операційної системи виробляти продукти метою задоволення основних потреб споживачів [6]. Визначення того, які саме потреби беруться як мета діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг. Відзначимо, що в області виробничої діяльності до найбільш важливих стратегічних рішень відносяться такі: як, коли і де робити товари або надавати послуги. Вибираючи методи виробництва продукції, варто враховувати сумісність (вид або тип) майбутньої продукції що випускається з потребами споживачів [6].

Роль та місце операційної системи у виробничому підприємстві

Основною метою виробничого підприємства є створення і виробництво конкурентоспроможних товарів. В умовах розвиненої ринкової економіки одними з основних факторів, що визначають конкурентоспроможність товарів, є так звані конкуруючі пріоритети, до числа основних з яких відносяться своєчасність постачання продукції, швидкість виконання замовлення на продукцію, витрати, пов'язані з її виготовленням, якість товарів і послуг, гнучкість. Поліпшення конкуруючих пріоритетів і підвищення на цій основі конкурентоспроможності є основною метою такої діяльності виробничого підприємства як управління операціями [5, c.17].

Термін "операції"" є досить поширеним в сфері промислового і сільськогосподарського виробництва. Операція – це універсальний термін, що означає вид діяльності, підприємницьку угоду, сукупність взаємопов'язаних дій з вирішення єдиної економічної задачі чи проблеми. На відміну від економічної програми, проекту операція передбачає менш масштабну і тривалу послідовність дій. Існує ще одне визначення: господарські операції - це окремі господарські дії, що викликають зміни в обсязі, складі, розміщенні і використанні засобів, а також в складі і призначенні джерел цих засобів. А.Н. Азриліян трактує поняття "операція" в таких інтерпретаціях, як дії, направлені на виконання будь-якої задачі: фінансової, кредитної, виробничої, торгової, страхової тощо, а також як економічний потік, який відображає створення, перетворення, обмін, передачу або ліквідацію економічної вартості і включає перехід прав власності на товари та/або фінансові активи, надання послуг чи подання праці та капіталу За визначенням американських економістів Дж. Бодді та Р. Пейтона, операція - це система, в якій різні вихідні матеріали (входи) перетворюються з метою досягнення необхідного результату (виходи) [5, c.18].

Узагальнюючи існуючі визначення, можна стверджувати, що операція у виробничому процесі включає [5, c.18]:

1) цілеспрямовану зміну фізичних і хімічних властивостей предметів праці;

2) складання або розбирання деталей чи інших предметів;

3) підготовку предмета до іншої технологічної, транспортної чи контрольної операції, зберігання, планування, калькуляцію, повідомлення або отримання інформації.

Функціонування операційних систем виробничого підприємства є об'єктом досліджень багатьох вчених-економістів. Часто термін "операційна система" замінювався на термін "виробнича система". Але "виробнича система", як вже зазначалося у пункті 2 даного реферату, поняття вужче за операційну систему, оскільки остання створюється і функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка в свою чергу, є однією з функціональних стратегій розвитку організації. Для промислового підприємства повна система виробничої діяльності називається операційною системою. Говорячи про операційну систему виробничого підприємства, слід безумовно звертати увагу не лише на її форму, а й на зміст. Тобто дане визначення є надто узагальненим і не відображає самої природи операційної системи як об'єкта операційного менеджменту [5, c.18].

В сучасній економічній літературі існують різні підходи до визначення таких понять, як "виробничий" та "операційний" менеджмент, об'єктом досліджень яких є відповідно "виробнича" та "операційна" системи. Новизна підходу до операційного менеджменту в сучасних умовах господарювання полягає у тому, щоб розглядати поняття "операційний менеджмент" без його ідентифікації з розумінням поняття "виробничий менеджмент", а також чітко окреслити коло задач функціонування операційної системи та виділити поелементно її склад і структуру [5, c.20].

Операційний менеджмент має відношення до однієї з трьох базових функцій будь-якої організації - виробництва, головний зміст якої полягає у діяльності зі створення товарів споживчого призначення. Особливістю його є спрямованість на рішення завдань основної діяльності, які мають стратегічну важливість для виробничого підприємства. Тобто, операційний менеджмент - це система реалізації управлінських рішень щодо розробки, проектування, планування, контролю, забезпечення та організації функціонування виробничих систем підприємства [5, c.20].

Рисунок 1 – Місце операційної системи на виробничому підприємстві [5, c.21]

На рис.1 зображене місце операційної системи на виробничому підприємстві. Даний рисунок показує, що виробнича система є основним елементом операційної системи, і саме тому науковці замінювали одне поняття іншим. Сама ж операційна система виробничого підприємства функціонує в складних соціально-економічних умовах і тому необхідно дуже ретельно оцінювати сам процес дії цієї системи. На сьогодні змінюються підходи до самого поняття і значимості операційної системи як елемента господарської діяльності виробничого підприємства. З огляду на це виникає необхідність у новому визначенні категорії операційної системи як елемента виробничого підприємства [5, c.21].

Виходячи з того, що виробнича система - це система, що використовує операційні ресурси підприємства для перетворення вхідного фактора виробництва ("входу") у вибрану нею продукцію ("вихід"), то операційна система має регулюючий характер з явно вираженими управлінськими функціями. Операційна система виробничого підприємства створюється та функціонує, враховуючи стратегію операційної діяльності, яка, в свою чергу, є однією з функціональних стратегій розвитку виробничого підприємства [5, c.21] .

Отже, в широкому розумінні під операційною системою слід розуміти систему організації та регулювання виробничого процесу, яка направлена на збалансування функцій виробничих систем підприємства як єдиного живого організму. Якщо розглядати операційну систему більш глибше то операційна система - це система виробничо-управлінської діяльності підприємства, яка включає людські, матеріально-технічні, технологічні, інтелектуальні, інформаційні складові, що виконують функції по розробці організаційних систем, котрі забезпечують максимально ефективне використання матеріалів, людських ресурсів, обладнання та виробничих приміщень в процесі виготовлення продукції та управління ними, спрямовані на забезпечення цілей організації, враховуючи вимоги ринку, збирають і проводять операційні ресурси через технологічний процес, забезпечуючи на виході появу готового продукту, який задовольнить споживача (отримає якісний товар), виробника (очікуваний прибуток) та повернення у виробництво нових імпульсів у вигляді зворотної інформації [5, c.21-22].

Операційну систему виробничого підприємства зазвичай поділяють на три підсистеми: планування і контроль, виробництво, забезпечення. Р.А. Фатхутдинов притримується дещо іншої точки зору, виділяючи серед складових операційної системи виробничого підприємства такі підсистеми: цільову, підсистему забезпечення, функціональну і управлінську. М.В. Макаренко та О.М. Махаліна визначають виробничу систему як сукупність технічних, технологічних, кадрових, просторових ресурсів, ресурсів організаційної структури системи управління, інформаційних та фінансових ресурсів. Дані види ресурсів є складовими системи виробництва, оскільки деякі з них належать іншим системам підприємства, покликаним забезпечувати нормальне функціонування виробничого процесу відповідно до своїх задач. Вони мають чітко визначені завдання, цілі та функції, наприклад, фінансові ресурси не можуть бути ресурсами виробничої системи, оскільки вони належать фінансовій системі підприємства, яка, оперуючи ними, забезпечує задоволення матеріальних потреб виробництва та працівників і безпосередньої участі в процесі виробництва продукції, на відміну від персоналу та технології, не приймає [5, c.22].

Таким чином, управління виробництвом не обмежується рамками промислової технології. Сучасне управління виробництвом розповсюджується на операційні системи, які необхідні як для створення матеріальних цінностей, так і для надання послуг (виробничого та споживчого призначення).

Розглянемо структуру операційної системи за традиційним поділом на підсистему забезпечення, переробну підсистему та підсистему планування і контролю. Підсистема забезпечення формує складові виробничо-технічного процесу (безпосередньо виробничі ресурси) і утворюється відповідно до видів виробничих ресурсів з матеріального (основні засоби і оборотні фонди), кадрового (трудові ресурси), фінансового та інформаційного забезпечення. Дана підсистема є підрозділом, який безпосередньо не пов'язаний з виробництвом продукції, але виконує функції, необхідні для функціонування переробної підсистеми [5, c.22].

Переробна підсистема є основною складовою частиною виробничої системи і здійснює функцію перетворення вхідних затратних ресурсів (енергія, інформація, капітал, матеріали, праця) на вихідні результати. Під час переробки ресурсів відбувається зміна їх форми, внутрішніх властивостей, місця розташування, додається вартість живої та уречевленої праці. Переробна система є структурним підрозділом, який здійснює діяльність, безпосередньо пов'язану з перетворенням ресурсів, що надходять, у вихідну продукцію. Дана підсистема відповідає за технологічні процеси виготовлення та контролю продукції, що виготовляється в заданих кількості та асортименті у відповідні терміни. На виході процесу виробництва результати переробки можуть бути як позитивні (якість товарів, прибуток, зайнятість населення), так і негативні (технологічні аспекти, витрати, безробіття). Як підсистему блоку виробництва виділяють підсистему збуту, яка зорієнтована на просування готової продукції до споживачів і перехід останньої з товарної у вартісну форму грошового капіталу. Вважається також, що підсистема планування і контролю отримує інформацію з таких джерел: 1) від переробної системи - про стан системи та незавершене виробництво; 2) з внутрішнього середовища підприємства — про цілі, стратегії, політику тощо; 3) із зовнішнього середовища-про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, нормативні акти тощо. Дана підсистема повинна обробити весь цей обсяг досить складної інформації і прийняти рішення, як саме має працювати переробна система. Кожне з питань, що підлягають вирішенню, як правило, включають планування виробничих потужностей, диспетчеризацію, управління матеріально-виробничими запасами, контроль якості [5, c.23].

У структурі системи управління операційною діяльністю доцільно виділяти такі підсистеми, як структура управління, техніка управління, функції управління, методологія управління (рис.2).

Організаційна структура і техніка управління є елементами механізму управління і включають відповідно: функціональну й організаційну структуру, схему організаційних відносин, професіоналізм управлінського персоналу, комп'ютерну й оргтехніку, канали передачі інформації (інформаційні мережі зв'язку), систему документообігу [5, c.24].

Система управління операційною системою виробничого підприємства
Підсистема
Планування операційної діяльності	Методологія управління	Структура управління	Процес управління	Техніка управління
	Елементи систем управління операційною діяльністю
	Цілі, задачі, закони та принципи	Функціональні структури	Комунікації	Система документообігу
	Підходи, методи та функції	Схеми організаційних відносин	Схема процесу	Інформаційна мережа
	Технологія і практика управління виробничими процесами	Організаційні структури	Розробка та прийняття рішень	Компютерна техніка та оргтехніка
	Прогнозування та аналіз	Професіоналізм управлінського персоналу	Система інформаційного забезпечення
	Контроль виконання функцій

Рисунок 2 - Структура елементів системи управління операційною діяльністю [5, c.23]

Процес управління як елемент управлінської діяльності містить у собі систему комунікацій, розробку і реалізацію управлінських рішень, інформаційне забезпечення. Як основна задача системи управління операційною діяльністю ставиться формування професійної управлінської діяльності. Організаційна структура повинна перешкоджати прийняттю неправильних рішень, це має бути структура, що забезпечить високу ефективність роботи усієї команди [5, c.25].

Таким чином, аналізуючи вищесказане можна зробити висновок, що структура операційної системи - явище мало досліджуване і чіткого означення її складових немає через ототожнення операційної системи з виробничою. Опис елементів операційної системи лише з точки зору функціонування її підсистем, без зосередження уваги на обслуговуючих елементах (управлінський та організаційний фактори) в певній мірі ідентифікує операційну систему з виробничою. Науковці ж підходять до поняття "операційна система" з двох сторін: операційна система як структура і як процес. Практична цінність буде у тих дослідженнях, де операційна система буде розглядатися і як структура, і як процес [5, c.25].

У діяльності виробничих систем існують деякі характерні особливості, які є загальними навіть для підприємств, що випускають різну продукцію. Такими особливостями можуть бути широта або вузькість номенклатури продукції, універсальність або спеціалізація обладнання, застосування поточних і непоточних форм організації виробництва, детальність розробки технологічного процесу, наявність кваліфікованої робочої сили.

Розглянемо класифікацію операційних систем з точки зору типології за функціональними блоками, що є її складовими [5, c.27]:

1. Блок "виробництво": система технологічних операцій, система розробки та проектування.

2. Блок "забезпечення": забезпечення матеріальними ресурсами, інформацією, кадрами, інтелектуальними ресурсами, технікою і технологією, обслуговування робочого місця (забезпечення інструментами, поточний ремонт).

3. Блок "управління": система оперативного управління, система планування.

4. Блок "якість": самоконтроль якості на робочому місці, технічний контроль якості виконання виробничих операцій, тестування та випробовування, робота з відгуками (рекламаціями) споживачів.

5. Блок "персонал": підбір і розстановка виробничого персоналу, контроль дотримання норм керованості, мотивація.

6. Блок "організації": диспетчеризація, маршрутизація, складання графіків виконання робіт.

Вищенаведена типологія відображає складові функціонування саме операційної системи, а не типи виробничих процесів, як це часто зустрічається в літературі.

Виробництво виробів завжди пов'язано з необхідністю визначення і здійснення раціональних форм організації, котрі характеризуються різним ступенем прояву паралельності, спеціалізації, прямо-точності, неперервності і ритмічності у використанні основних факторів виробництва, знарядь праці, предметів праці та інформації. Принципи організації операційних систем виробляються на основі аналізу реальних процесів організації виробництва, що багаторазово повторюються і перевіряються практикою.

Основні принципи функціонування операційної системи виробничого підприємства [1, c.96]:

1) принцип відповідності системи цілям, що стоять перед ними. Він обумовлений важливою особливістю цих систем - їх цілеспрямованістю;

2) принцип відповідності елементів системи один одному - справедливий для усіх виробничих систем.

Важливим підтримуючим елементом для операційної системи виробничого підприємства є його виробнича інфраструктура.У широкому змісті виробнича інфраструктура — це комплекс одних галузей народного господарства, що обслуговують інші галузі народного господарства. У галузях виробничої інфраструктури безпосередньо не створюється ні сукупний суспільний продукт, ні національний доход у єдності їх натурально-матеріальної і вартісної форм, але без них процесс суспільного виробництва неможливий. У виробничу інфраструктуру входять транспорт вантажну, обслуговуючу сферу виробництва; зв'язок, що обслуговує виробництво; системи матеріально-технічного постачання підприємств і т.п. [6].

Аналогічно формулюється і поняття “виробнича інфраструктура підприємства”: комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес інструментами й оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також підтримуюче технологічне устаткування в працездатному стані і здійснюючих внутрішні і міжцехові перевезення.

Виходячи з вимог сучасного виробництва інфраструктура виробничого підприємства повинна задовольняти наступним основним вимогам [6]:

- попереджати можливі порушення нормальний і безперебійний ходи основного виробництва; мати профілактичний характер;

- забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;

- сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

- сприяти випускові високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний і ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, робничих цехах (інструментальні комори, заточувальні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих підрозділів залежать від виду і характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності в даному регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення і т.п. [6].

Зрозуміло, що будь-яка система не буде функціонувати без людини, і тому доцільно звертати увагу на функції, що виконує операційний менеджер на виробничому підприємстві. Науковці мало зважають на це, оскільки складові операційного менеджменту як науки і є тими функціями, що повинен виконувати операційний менеджер. Але проблема у тому, що на сучасному підприємстві не існує такої посади як операційний менеджер. Це пояснюється тим, що його функції виконують як керівники виробничих підрозділів, так і вищі ланки управління підприємством. Пропонуємо розглядати операційного менеджера як керівника підрозділу, що приймає безпосередню участь у процесі трансформації "входу" системи у "вихід". Наприклад, начальник цеху, до функцій якого повинні входити: управлінні технологічним процесом, управління продуктивністю, управління якістю, управління матеріально-технічним забезпеченням, управління персоналом та інформаційним забезпеченням, тобто усі складові операційного менеджменту [5, c.30].

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 3079; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!