Аналіз закону України «Про захист персональних даних»
Міністерство культури і туризму України
Київський національний університет культури і мистецтв
Факультет менеджменту та економіки
Кафедра комп’ютерних наук
Реферат
З дисципліни «Основи інформатизації суспільства»
На тему <<Аналіз діючих нормативно-правових положень в галузі інформаційних ресурсів>>
Виконав:
Студент 1 курсу групи КН-22
Ганжа А.А
Викладач:
Чайковська О. А
Київ-2012
Зміст
1.Аналіз закону України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації»
2.Аналіз закону України «Про захист персональних даних»
3.Аналіз закону України «Про авторське і суміжні права»
4.Висновок
Аналіз закону України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації»
Отже,нарешті законодавець ототожнив поняття «інформація про фізичну особу» і «персональні дані». Цей крок є дуже важливим, оскільки надасть можливість зв’язати норми внутрішнього і міжнародного законодавства, рішень національних і міжнародних судів. Ще одне дуже суттєве положення – поява серед видів інформації за змістом інформації про стан довкілля (екологічної інформації). Знов-таки, ототожнення термінів «інформація про стан довкілля» та «екологічна інформація» надає можливість вважати, що конституційна норма щодо відкритості інформації про стан довкілля і норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кажуть про одне і те ж[1,2]
|
|
|
До негативних рис законів можна віднести звуження кола тих, хто шукає інформацію, – вони названі запитувачами, а до позитивних рис – розширення кола тих, кого закон зобов’язує надати інформацію: розпорядників інформації.[1,2]
Відповідно до статті 12 Закону про доступ запитувачі інформації – фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи. У цьому списку відсутні засоби масової інформації (в тому числі зарубіжні), оскільки ЗМІ можуть і не мати статусу юридичної особи і тоді не потрапляють в перелік запитувачів. Зазначимо також, що до кола суб’єктів інформаційних відносин об’єднання громадян без статусу юридичної особи не потрапили, і цю неузгодженість двох законів необхідно усунути. Немає також в переліку суб’єктів держави в цілому, інших держав та міжнародних організацій, які є суб’єктами інформаційних відносин у чинному Закону «Про інформацію». Наприклад, ООН, Рада Європи, ЕС та ОБСЄ згідно з чинним законом можуть запитувати інформацію в Україні, а згідно з новими законами – не можуть. [1,2]
До інформації з обмеженим доступом віднесені конфіденційна, таємна та службова інформація. Безперечним плюсом нових законів є усунення суперечливої конструкції «конфіденційна інформація, що є власністю держави» чинного Закону про інформацію, і введення замість неї категорії службової інформації із вказівкою, які саме види інформації можуть належати до службової. [1,2]
|
|
|
Ці закони не містять поняття «публічної особи». Відповідно, про таких людей без їхньої згоди можна поширювати більше персональних даних, якщо вони є важливими для суспільства. Із загальної заборони щодо поширення персональних даних без згоди особи в Законі про доступ існує виняток лише відносно осіб, котрі претендують на зайняття чи займають виборні посади в органах влади або обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.[ 1,2]
Існують й інші суперечності між Законами про доступ і захист. Так, відповідно до ч. 5 статті 6 Закону про доступ «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.» А згідно з законом «Про захист», взагалі кажучи, не допускається доступ до даних фізичних осіб про умови отримання ними коштів чи майна без їхньої згоди (ч. 6 статті 6, ч. 1 статті 11, ч. 1 статті 14). Щоб зняти цю колізію, законодавець мав зробити відповідні застереження в Законі про доступ, який розглядався пізніше, ніж Закон про захист. [1,2]
|
|
|
На мою думку необхідна зміна цих законів з метою їх узгодження і досягнення відповідності міжнародним договорам з прав людини, учасником яких є Україна. Нові закони запрацюють, якщо громадськість та журналісти будуть активними у пошуку та поширенні інформації. [1,2]
Аналіз закону України «Про захист персональних даних»
Відповідно до ст. 2 Закон, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Закон жодним чином не пояснює етапи ідентифікації або їх достатність. Тому стає не зрозуміли, наприклад, чи можна за прізвищем та ім'я, які присутні в базі, ідентифікувати особу, чи вона стає ідентифікованою після зазначення її П.І.Б. та року народження. А якщо під одними П.І.Б. в України проживає 100 осіб. Враховуючи дуже широке визначення терміну персональних даних можна з впевненістю сказати, що це викличе багато питань.[3,4]
|
|
|
Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону використання персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися лише в знеособленому вигляді. Будь-яка обробка персональних даних не допускається без згоди фізичної особи. Виключними випадками є ті випадки, що зазначені в Законі, та які стосуються національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров'я чи статевого життя. Однак і в цьому законі є виключення.[3,4]
На даний час Верховна рада розглядає Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порушення законодавства про захист персональних даних». За статтею 182 за порушення даних законодавчих актів наступає адміністративна та кримінальна відповідальність.[3,4,5]
На практиці Закон може створити певні складності фізичним і юридичним особам, які під час своєї діяльності здійснюють обробку персональних даних фізичних осіб, оскільки з 1 січня 2011 р. обробка персональних даних без згоди суб’єктів персональних даних, чиї персональні дані обробляються, і без реєстрації баз персональних даних у порядку, встановленому Законом, буде заборонена. Говорячи про банки, слід зазначити, що більшість банків України не мають згоди своїх клієнтів – фізичних осіб на обробку їхніх персональних даних у розумінні Закону (оскільки це не вимагалося). У такій ситуації банки повинні отримати необхідну згоду від усіх своїх клієнтів – фізичних осіб на момент набуття Законом чинності. Зайве говорити про те, що кількість клієнтів – фізичних осіб банків України робить це завдання досить складним. Крім того, вимога Закону щодо інформування суб’єктів персональних даних додасть банкам значний обсяг роботи. Те ж стосується і колекторських компаній, які придбали у банків портфелі роздрібних проблемних активів.[6]
Зрештою слід зазначити, що, незважаючи на недосконалість Закону, його прийняття безперечно є позитивним кроком на шляху вдосконалення українського законодавства і приведення його у відповідність до європейських стандартів. Однак Закон вимагає подальших змін і доопрацювань.[6]
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 334; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!