ЄВРОПЕЙСЬКІ МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
Структура управління корпорацією (акціонерним товариством) у конкретній країні визначається декількома факторами:
- законодавством і різними нормативними актами, що регулюють права й обов'язки всіх зацікавлених сторін;
- фактично сформованою структурою управління в даній країні;
- статутом кожного акціонерного товариства.
У кожній країні структура управління акціонерними товариствами має певні характеристики й складові елементи, які відрізняють її від структур інших країн. На даний момент дослідники виділяють чотири основних моделі управління акціонерними товариствами: англо-американська, німецька, японська і перехідна модель.
Основні ознаки або елементи кожної моделі - це:
- ключові учасники акціонерного товариства або корпорації;
- розмір пакетів акцій;
- кількість акціонерів, що безпосередньо беруть участь в управлінні корпорацією;
- склад ради директорів (або рад - у німецькій моделі);
- законодавчі норми;
- вимоги до розкриття інформації для корпорацій, включених у лістинг;
- корпоративні дії, що потребують схвалення акціонерів;
- механізм взаємодії між ключовими учасниками.
Процес формування певної моделі управління динамічний: структура корпоративного управління завжди відповідає умовам і особливостям конкретної країни.
Англо-американська модель
Застосовується в акціонерних товариствах (корпораціях) Великобританії, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії й деякими іншими країнами. Для неї характерна наявність індивідуальних і незалежних акціонерів, тобто не пов'язаних з корпорацією зовнішніх акціонерів, (акціонерів-аутсайдерів).
|
|
|
У цій моделі присутні такі учасники корпоративних відносин.
Менеджери - представники вищої ланки управління корпорацією, відповідальні за реалізацію її стратегії.
Директори. Цю групу становлять як представники акціонерів, так і представники менеджменту, що входять до Ради корпорації.
Акціонери, або власники акцій товариства.
Англо-американська модель розвивається в умовах вільного ринку й передбачає поділ функцій володіння й управління в найбільш великих корпораціях. Інвестори не несуть юридичної відповідальності за дії корпорації. Вони віддають функції управління менеджерам - найманим робітникам корпорації, професійним управляючим і платять їм за виконання цих функцій як своїм агентам щодо ведення справ. Плата за поділ володіння й контролю називається «агентськими послугами».
Інтереси акціонерів і менеджерів не завжди збігаються. Корпоративне законодавство, що діє в країнах, які застосовують англо-американську модель управління, вирішують ці протиріччя різними способами. Найважливіший з них - це обрання акціонерами Ради директорів, що стає їхньою довіреною особою й починає виконувати фідуциарні (від. англ. fiduciary – куратор, довірена особа) зобов’язання, тобто діяти на користь акціонерів при здійсненні функції контролю за управлінням.
|
|
|
До ради директорів більшості корпорацій Великобританії й США входять як «внутрішні» члени, або «інсайдери», так і «зовнішні» (незалежні), або «аутсайдери». Традиційно головою Ради директорів і генеральним директором корпорації є одна й та сама особа.
Взаємини між директорами й акціонерами визначаються рядом законів і правил. Основу законодавчої бази по правах і обов'язках акціонерних товариств у США становлять закони штату, у якому заснована й зареєстрована та або інша корпорація. У США існують найжорсткіші правила щодо розкриття інформації й діє чітка система взаємин між акціонерами. В інших країнах, що використовують англо-американську модель корпоративного управління, вимоги щодо розкриття інформації є досить високими, однак не настільки, як у США.
У США до річного звіту або порядку денного щорічних загальних зборів акціонерів (офіційна назва «Повідомлення для акціонерів про одержання доручення на голосування») включаються:
|
|
|
- фінансова інформація, дані про структуру капіталу;
- довідка про колишню діяльність призначуваних директорів (у т.ч. імена, займані посади, відносини з компанією, володіння акціями компанії);
- розмір зарплати, виплачуваної виконавчим директорам, а також відомості про виплату винагороди кожному з п'яти найбільш високооплачуваних керівників (їхні імена повинні бути зазначені);
- дані про всіх акціонерів, що володіють понад 5% акціонерного капіталу;
- відомості про можливе злиття або реорганізацію, передбачувані зміни і доповнення в статуті, а також імена осіб або компаній, запрошуваних для аудиторської перевірки.
У Великобританії й інших країнах, що використовують англо-американську модель, вимоги до розкриття інформації аналогічні. Однак звітність надається кожні півроку й, як правило, з меншим обсягом даних по всіх статтях, включаючи фінансову інформацію й відомості про призначуваних директорів.
В англо-американській моделі існують дві дії, які вимагають обов'язкового схвалення акціонерів, - це обрання директорів і призначення аудиторів. Існують також інші, позачергові питання, що вимагають схвалення акціонерів. Серед них: злиття й поглинання; реорганізація, виправлення до статуту корпорації.
|
|
|
Існує одна важлива розбіжність між Великобританією й США: у США акціонери не мають права голосувати за розмірами дивідендів, передбачуваними радою директорів, а у Великобританії, навпаки, це питання виноситься на голосування.
В англо-американській моделі акціонери мають право вносити пропозиції до порядку денного щорічних загальних зборів акціонерів. Це пропозиції, які називають пропозиціями акціонерів.
У даній моделі чітко окреслено певні питання взаємин акціонерів між собою й з корпорацією. Важливе місце в управлінні корпорацією займають незалежні й саморегульовані організації. Акціонери можуть здійснювати своє право голосу, не будучи присутніми на щорічних загальних зборах. Вони мають право голосувати за дорученням, заповнюючи бюлетень і відсилаючи його поштою. Тим самим акціонер уповноважує президента ради директорів діяти від його імені та виступати його довіреною особою.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 757; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!