Правові засади актів цивільного стану
У ст. 49 ЦК акти цивільного стану визначаються як події та дії, що нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.
До них, зокрема, належать: народження фізичної особи, встановлення ЇЇ походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
Перелік актів цивільного стану, встановлений у ст. 49 ЦК, є приблизним і може бути розширений у процесі тлумачення норм ЦК. Наприклад, актами цивільного стану за своєю суттю є визнання особи безвісно відсутньою, оголошення її померлою тощо.
Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації. Це стосується народження фізичної особи та її походження, громадянства, обрання, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. На відміну від загального переліку актів цивільного стану перелік тих актів, що підлягають державній реєстрації, є вичерпним (ч. З ст. 49 ЦК).
Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться територіальними органами РАЦС, утвореними органами виконавчої влади. Акти цивільного стану стосовно громадян України, що проживають за кордоном, реєструються консульськими установами України.
|
|
|
Визнаються чинними акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами до утворення чи відновлення органів РАЦС (наприклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих територіях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, вчинених у органах РАЦС, і не вимагають наступної державної реєстрації.
Для вчинення запису акту цивільного стану громадянами мають бути надані документи, що є підставою для державної реєстрації цього акту (наприклад, довідка встановленої форми про народження чи смерть; спільна заява батька і матері дитини, що не перебувають у шлюбі, про встановлення батьківства; рішення суду про встановлення батьківства тощо), а також документ, що посвідчує особу заявника.
Зміни чи виправлення до записів акту цивільного стану вносяться органом РАЦС за заявою заінтересованих осіб (наприклад, у разі помилки в записі), на підставі рішення суду чи на підставі рішень адміністративних органів, на підставі інших вчинених записів актів цивільного стану (наприклад, до запису акту про народження вносяться зміни на підставі запису про встановлення батьківства чи про усиновлення).
Відмова органу РАЦС внести до запису актів цивільного стану зміни чи виправлення може бути оскаржено до суду. На підставі судового рішення вносяться також виправлення чи зміни до запису акту цивільного стану за наявності спору між зацікавленими сторонами.
|
|
|
У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану громадянину на його прохання може бути видане органом РАЦС повторне свідоцтво на підставі запису актів цивільного стану, що зберігається в органах РАЦС. Втрачений запис акту цивільного стану може бути відновленим тільки на підставі рішення суду про установлення факту реєстрації відповідного акту цивільного стану.
Анулювання записів актів цивільного стану провадиться органом РАЦС за місцем зберігання цих записів на підставі рішення суду. З моменту анулювання запис акту цивільного стану втрачає своє правове значення.
Поняття речового права. Ознаки речей як об’єктів речового права. Поняття власності та права власності. Види права власності, зміст права власності.
Речовим правом є право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що знаходиться в сфері її господарських інтересів.
Оскільки опосередкування відносин щодо майна, а також захист майнових прав є одним із важливих завдань приватного (цивільного) права, то речові права, природно, є одним з центральних інститутів цієї галузі.
|
|
|
Речові права належать до числа абсолютних.
Тобто, юридична належність речі певній особі означає, що всі інші особи зобов'язані визнавати цю належність і не порушувати її. Тому речово-правовий захист ще називають абсолютним, підкреслюючи цим, що володілець речового права може отримати захист від порушень з боку "всіх і кожного".
Особливості речово-правового захисту полягають, насамперед, у тому, що він забезпечується за допомогою так званих речових позовів. Слід зазначити, що ці позови з'явилися ще з часів формування римського права. Оскільки розмежування прав на речові і зобов'язальні у Римі не провадилось, там розрізняли 2 види позовів: actio in rem (позов до речі) і actio in personam (позов до особи). Це пов'язано з тим, що римляни наявність того або іншого права виводили з існування позову, а не навпаки. Саме можливість звернутися з позовом свідчила про наявність певного права. Відповідно, можливість подання "позову до речі" свідчила про існування речового права (права на цю річ).
Суть речового позову полягає в тому, що необхідною умовою його подання є наявність речі, щодо якої існує спір. Водночас, немає значення, у кого (крім уповноваженої особи) ця річ знаходиться. Тут діє відомий ще римському праву принцип: "Де знаходжу свою річ, там її віндикую (витребую)". Таким чином, речовий позов тісно пов'язаний із річчю і набагато менше - з особистістю порушника майнового блага.
|
|
|
Слід зазначити, що речово-правий захист може бути наданий будь-якому речовому праву, і цим певною мірою обмежує навіть право власності. Так, ст. 396 ЦК встановлює, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна. Тобто, в тому разі, якщо власник своїми діями чинить перешкоди здійсненню речових прав, що обтяжують його право власності, до нього можуть бути заявлені позови особами, які є суб'єктами цих речових прав.
Протилежністю речовим правам є зобов'язання, котрі належать доправ відносних, оскільки уповноваженій особі (кредитору) захист надається лише від порушень з боку конкретної особи - боржника.
Отже, суть протиставлення речових і зобов'язальних прав полягає в тому, що у першому випадку вирішальне значення для задоволення потреб уповноваженої особи мають його власні дії, в той час як у сфері зобов'язань задоволення потреб уповноваженої особи відбувається, передусім, у результаті дій зобов'язаної особи.
Залежно від значущості і характеру виникнення речові права можуть бути поділені на основні (первинні) і вторинні.
1. Основні речові права є визначальними у системі відносин з приводу речей. їхні властивості випливають із самого характеру присвоєння майна і необхідності забезпечення його використання.
До них належать:
а) право власності, яке дає власнику повну владу над майном (речами) і абсолютний захист - право подання позову до будь-якого порушника прав власника;
б) права на чужі речі, котрі мають місце у випадку, коли право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те ж саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.
2. Вторинні речові права мають своїм підґрунтям основні речові права. Вони виникають, оскільки існують перші, і не можуть існувати без них.
До вторинних речових прав належать:
а) право повного господарського відання - можливість володіння, користування і розпоряджання майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих правомочностей власником;
б) право оперативного управління - право володіння, яке грунтується на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені право користування і право розпорядження майном з метою і в межах, встановлених власником.
Особливе місце в системі відносин з приводу речей відведено володінню. Відносити його до числа речових "прав" не зовсім коректно, оскільки, хоча глава 31 ЦК називається "Право володіння чужим майном", однак, водночас, згідно зі ст. 397 ЦК володільцем чужого майна визнається особа, яка фактично тримає його у себе, тобто йдеться про фактичний стан, а не про право на річ. У той час як "право володіння" є елементом права власності, "володіння чужим майном на законних підставах" означає, що особа, яка не є власником, володіє річчю з наміром володіти нею для себе.
Таким чином, володіння не є речовим правом. Проте з міркувань практичної доцільності воно може бути віднесене до відповідного розділу цивільного права, а відтак, розглянуте у відповідній главі цього підручника.
Концепція регулювання речових відносин зазнала у ЦК змін, відображаючи загальну зміну концепції речових прав в українській цивілісти ці.
Право власності відповідно до обраної концепції розглядається як основне речове право і є основним інститутом книги З ЦК, який ґрунтується на концепції регулювання відносин власності, закладеній у Конституції.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 582; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!