Традиція приватного права з Україні
Українська традиція приватного права обумовлена історичними, геополітичними, культурними особливостями розвитку держави. Помітну роль при цьому зіграла та обставина, що значну частину своєї історії Україна присвятила вибору цивілізаційної орієнтації між "Сходом" і "Заходом". Тому іноді Україну характеризують як "країну кордонів", яка одночасно відчуває декілька впливів: із заходу - європейської традиції, зі сходу - російської, з півдня - передньоазійської.
Внаслідок певного балансу між конкуруючими силами за межами України, що історично встановився ще в середньовіччя, Україна виявилася в політичному сенсі розділена між Польщею і Московщиною, в культурному - на Західну і Східну.
У кінцевому підсумку це зумовило істотні масштаби впливу греко-візантійського Сходу на духовну традицію, а латинського Заходу - на суспільно-політичні структури України. Культурний простір України називають синтезом Сходу і Заходу (В. Липинський), а саму Україну характеризують як державу європейську, але таку, що постійно перебуває у світоглядних рефлексіях.
У релігійній сфері це зробило Україну класичною країною унійної традиції, у галузі культури відобразилося в стилі так званого українського барокко, що з'єднало візантійські і західні традиції, в сфері права призвело до певної компілятивності, а іноді до еклектики.
Особливо помітно позначилося розщеплення української культури на східну і західну гілки на формуванні традиції приватного права.
|
|
|
Як слушно зазначають деякі правознавці (І. Васькович), відмінності між українцями Наддніпрянської України і Галичини існують не тільки в мові, психології і церковних конфесіях, але і в рівні правосвідомості. У західній Україні традиція приватного права відображає відчутний вплив заходу, в східній Україні більше помітна традиція східноєвропейська. Ці впливи породжують труднощі формування приватного права в Україні на сучасному етапі. Зокрема, взаємодія, а іноді протистояння західної і східної правових традицій знаходять відображення у непослідовному ставленні суспільства до поділу права на приватне і публічне, опорі частини юристів визнанню існування приватного права як такого, тривалій дискусії щодо доцільності існування "самостійного господарського права", тяжінні держави до патерналізму у приватноправових відносинах, запереченні включення сімейного права до цивільного та інших частинах.
Цивільний кодекс України загальна характеристика
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільнитй кодекс (далі ЦК)(затверджений ВРУ 16 січня 2003, вступив у силу 1 січня 2004р.) Він є єдиним кодифікованим актом цивільного законодавства. ЦК складається з 6 книг, 90 глав, 1308 статей. Він побудований за пандектною системою.
|
|
|
Пандектная система — принцип построения гражданского кодекса, при котором выделяется общая часть, вещное право, обязательственное право, семейное право, наследственное право.
1. Книга перша. Загальні положення.
Розділ 1. Основні положення.
Розділ 2. Особи.
Розділ 3. Об'єкти цивільних прав.
Розділ 4. Правочини. Представництво.
Розділ 5. Строки та терміни. Позовна давність.
2. Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.
3. Книга третя. Право власності та інші речові права.
Розділ 1. Право власності.
Розділ 2. Речові права на чуже майно.
4. Книга четверта. Право інтелектуальної власності
5. Книга п'ята. Зобов'язальне право.
Розділ 1. Загальні положення про зобов'язання.
Розділ 2. Загальні положення про договір.
Розділ 3. Окремі види зобов'язань.
6. Книга шоста. Спадкове право.
Фізичні особи, як суб’єкти цивільних правовідносин. Правосубєктність і тд.
Загальні положення про фізичну особу
У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві1.
|
|
|
Однак після зменшення напруги ідеологічної боротьби ставлення до цивілістичної термінології змінилося, що і зумовило повернення до категорії "фізична особа", яка вживається в усіх європейських правових системах.
У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміна, а про формування нового підходу. Якщо раніше в центрі уваги знаходилася характеристика людини як громадянина, і тим самим підкреслювалося значення її взаємин з державою, тепер увага загострюється на цінності і правовому статусі людини у приватноправових (цивільно-правових) відносинах.
Згідно з ЦК фізична особа - це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24).
Поняття "фізична особа" і "людина" взаємопов'язані, але не тотожні. Фізична особа - це завжди і тільки людина. Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу у іншій системі суспільних зв'язків.
|
|
|
Отже, поняття фізичної особи у цивілістиці може не співпадати з поняттям людини як істоти біологічної: іноді ці поняття тотожні, а іноді - поняття "фізична особа" вужче за поняття "людина".
Правоздатність фізичних осіб
Правоздатність фізичної особи - це здатність людини мати цивільні права і обов'язки.
Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність - це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом - юридичних фактів. Тому за рівної правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи різняться залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.
Згідно зі ст. 26 ЦК усі фізичні особи є рівними у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, які встановлені Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.ст. 21-24 Конституції цивільна правоздатність грунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою забезпечення державної безпеки або як міра-відповідь для громадян тих держав, котрі встановили обмеження для українців.
За загальним правилом правоздатність не залежить також віл віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини.
Отже, характерними ознаками правоздатності є:
- її рівність для всіх фізичних осіб;
- невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;
- неможливість її обмеження актами суб'єктів приватного чи суб'єктів публічного права окрім випадків, прямо встановлених законом;
- існування як природної невід'ємної властивості фізичної особи.
- Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК).
За усієї, здавалося б, "прозорості" цього положення, при визначенні початку і кінця цивільної правоздатності виникає низка дискусійних питань.
Так, потребує додаткового тлумачення положення ч. 2 ст. 25 ЦК про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема, виникає питання, чи може тут йтися про правоздатність дитини, яка ще не народилася? Про необхідність пошуку відповіді на це питання свідчить і та обставина, що ст. 1222 ЦК серед спадкоємців називає осіб, "які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини".
Для того, щоб усунути видимість колізії наведених норм, доцільно провести розмежування понять "правоздатність" і "охорона прав фізичної особи". Тоді все стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження. До моменту можливого народження дитини, зачатої за життя спадкодавця, що помер (постума), закон передбачає лише охорону прав такої дитини. Саме у такому сенсі і сформульоване згадане вище правило ст. 25 ЦК. Народження живої дитини визначається медичними показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте не вимагається, щоб дитина була народжена життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то вона визнається суб'єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових правовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст.ст. 1222, 1258, 1268 тощо ЦК).
Існують також суперечки щодо значення для припинення правоздатності рішення суду про визнання фізичної особи померлою.
Оскільки ст. 47 ЦК вказує, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті, виникає питання, чи припиняється у ньому випадку правоздатність?
Треба виходити з того, що оголошення фізичної особи померлою не припиняє її правоздатності, а лише створює презумпцію її смерті у місці проживання фізичної особи.
Передусім, такий висновок грунтується на тлумаченні правоздатності як природної властивості людини, якої вона не може бути позбавлена рішенням суду або іншого суб'єкта публічного права.
Такий висновок має основою також тлумачення ст. 25 ЦК, де згадується лише смерть як підстава припинення правоздатності фізичної особи.
Отже, визнання фізичної особи померлою у місці її проживання не позбавляє людину можливості, якщо вона жива, бути учасником цивільних відносин у тому місці, де вона реально після цього знаходиться.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 1041; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!