Основні напрямки сучасного вільнодумства. Доля атеїзму в світі

⇐ ПредыдущаяСтр 106 из 115Следующая ⇒

Неопозитивістська форма вільнодумства.Вільнодумство, як і будь-яке інше духовне явище, не є чимось однорідним. Це цілком закономірно, адже строкатість, розмаїття найбільше відповідають його суті. Сьогодні - це складне проблемне духовне поле, де переплелись у своєрідних співвідношеннях релігійні, політичні, секулярні погляди і тенденції як наслідок творчого осягнення істини, оновлення задогматизованих релігійних поглядів і переконань.

Серед сучасного вільнодумства поширеною є його неопозитивістська форма (А.Ж. Айєр, Л. Вітгенштейн, І. Кромбі, Ян Т. Рамсей та інші), в основі якої лежить філософія позитивізму з її апеляцією до наукових знань і підпорядкуванням їм всіх сфер людського життя. Щодо оцінки релігійної сфери неопозитивісти виходять із принципу її неверифікованості. Оскільки релігія, як і атеїзм, не може бути раціонально обґрунтована, то вона не може бути ні спростованою, ні підтвердженою науковими даними. Найвідоміший представник англійського неопозитивізму Альфред Айер зазначав, що коли твердження, що Бог існує не має сенсу, то й твердження атеїста, що Бога немає, є також безглуздим, оскільки осмислено суперечити можна тільки осмисленому висловлюванню.²

Неверифікованість, з огляду неопозитивістів, ще не означає відсутність сенсу. Визнаючи наявність у релігії проблем, вони твердять, що релігія, як цілісне явище, має свій сенс, хоча він і не чітко зрозумілий для декого. Тому релігійність розглядається ними як особиста справа людини, справа її суб'єктивних нахилів і бажань. Тим паче, що коли наука опирається винятково на факти, то релігійні погляди й висловлювання мають емоційне значення, виражаючи не факти, а почуття.

Звідси й твердження, що відмінність релігії від науки - умовна: якщо наука користується мовою, семантика якої побудована на дослідній перевірці і чіткому співставленні значення слів і фактів, то релігія використовує мову "емотивну"

¹ Сковорода Г. Твори. В 2-х т. - К., 1994.

² Див.: Ayer A. Language, Truth and Logic. - London, 1951. - P.31.

Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 807

вияви змін духовності

(емоційну), значення якої обумовлюється емоціями, які відчуває людина і тими висновками, які вона в цей час робить. Не маючи відношення до фактів науки, її мови, релігія, на думку неопозитивістів, може володіти й користуватись власною мовою, вживання якої може відкрити шлях до "космічного прозріння", віри в Бога. Із того, що існування Бога не є питанням експерименту, твердять вони, ми не мусимо відразу робити висновок, що про нього не можна думати вірно чи невірно, раціонально чи ірраціонально і т.п. Як відомо, відкриття здійснювались не тільки Колумбом і Пастером, але й Толстим, Достоєвським і Фрейдом. Щось нове відкривають нам не лише вчені з мікроскопами, а й поети, пророки і художники. Тому якщо релігійна мова не є науково осмисленою, то необхідна, на їх переконання, віра як вияв "життєвих контекстів", як вияв "метафізики", хоч і складної, але не безрезультатної. Своє ж завдання неопозитивісти вбачають в аналізі мови релігії задля її формального впорядкування.

Фрейдистський напрям вільнодумства.Психоаналітичне тлумачення релігії безпосередньо пов'язане із творчістю З.Фрейда, інтерес до дослідження релігії вперше проявився у нього в праці "Нав'язливі дії і релігійні обряди", а згодом - у працях "Тотем і табу", "Майбуття однієї ілюзії"", "Мойсей і монотеїзм".' У них відомий психіатр торкнувся майже всіх суттєвих релігійних проблем свого часу: походження, еволюції і перспектив існування релігії, сутності релігійних уявлень, почуттів і ритуалів; ролі релігії у житті людства, її відношення до моралі, права, науки, мистецтва тощо.

Релігійне вчення, на думку З.Фрейда, дає нам історичну правду, а тому відмова від нього у майбутньому розцінюється ним як відмова від історичної істини. Як основний фактор культурного розвитку людства релігія, за Фрейдом, гальмує, витісняє прояв природних пристрастей, загрозливих для культурного прогресу людства. І в цьому полягає її основна відмінність від звичайних неврозів як засобів витіснення тільки сексуальних потягів. Висловивши цю думку у своїй першій релігієзнавчІй праці, З.Фрейд потім наводив її у наступних своїх дослідженнях, називаючи релігію найважливішим елементом "психічного реманенту культури" на достатньо тривалій "донауковій" стадії її розвитку.² Без релігії, твердить З.Фрейд, не було б людської культури, не змогли б виникнути й утвердитися моральні норми, різноманітні соціальні інститути.

Відтак фрейдизм на заперечує релігію, а навпаки є формою філософсько-антропологічного обґрунтування релігійної свідомості, що постійно модифікується. Фрейдисти різних поколінь, здебільшого критикували не саму релігію, а лише її найбільш консервативні аспекти. У сучасному досить неоднорідному фрейдистському таборі релігія є універсальною прикладною

¹ Фрейд 3. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. - СПб, 1997. Фрейд 3. Будущность одной иллюзии. - М.-Л., 1930. - С. 17.

808 Розділ V. Релігія і сучасність

рисою психоаналітичної антропології.

Завдяки своєрідній "соціологізації", яку здійснили послідовники З.Фрейда - К.Юнг, А.Адлер, К.Хорні, Т.Салівен, В.Рейх та інші, фрейдизм породив багато релігієзнавчих та теїстичних концепцій. Серед них можна виділити концепцію релігії як фактору репресій, репресивного середовища. Так, відомий представник фрейдизму Ф.Ріф вважав, що релігія є примусовою динамікою культури, завдяки якій реалізується покірність владі, довіра та залежність від неї.¹ З точки зору американського соціолога Еріка Еріксона, буття релігії має в своїй основі не страх, а почуття "суттєвої довіри" (basic trust), що має глибшу основу і стосується відносин між батьками і дітьми, відносин, в яких актуалізуються перші прояви релігійності. Тому і релігія, і теологічне осмислення є нерозривним аспектом людського існування. За поглядами іншого американського дослідника, психолога Уільяма Роджерса, в основі релігійності лежить не неврастичне почуття пригніченості, що своїм корінням сягає інфантильної залежності особи від батьків чи взагалі дорослих заступників, а неминуща залежність людини від інших людей.²

Отже, спостерігається відхід від розуміння релігії як масового неврозу, сприймання релігійного почуття не як патології, а як норми, що випливає із природних людських відносин. Багато психоаналітиків розглядають релігію як необхідний і сприятливий фактор існування, вважають, що ідея Бога посилює відчуття реального сприйняття світу. Стосовно релігійного екстазу, що суб'єктивно сприймається як злиття з Богом, то він розглядається як своєрідне відображення примирення у психіці людини "Его" і "над-Его".

Атеїстичний екзистенціалізм.Серед сучасних форм і напрямків вільнодумства своє місце займає й атеїстичний екзистенціалізм, основна увага якого спрямована на свідомість людини, що втратила віру, а тому (ця свідомість) є розколотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною. Найвідоміші представники атеїстичного екзистенціалізму - Жан-Поль Сартр, Альберт Камю, Моріс Мерло-Понті. Термін "атеїстичний екзистенціалізм" був введений Сартром як для позначення своєї філософії в цілому, так і нової форми атеїзму зокрема. Характерною його ознакою була відмінність від марксистського атеїзму. Ж.-П.Сартр підкреслював, що його атеїзм не схожий на той, що витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує.³ За його словами, не існує жодних доказів неіснування Бога. Атеїзм, за Ж.-П.Сартром, "це чисте й апріорне визначення позиції з проблеми, яка безмежно перевищує наш досвід".⁴ Йдеться

' Цит. за: Religion in Contemporary Thought. - N.Y., 1973. - P. 134.

² Цит. за: Rogers W.R. Dependence and Counter dependency in Psychoanalysis and

Religious Faith. - Chicago, 1974. - Vol. 9, № 3. - P. 199.

' Див.: Сартр Ж.-П. Экзистенциализм - это гуманизм. - М., 1953. - С.29.

⁴ Sartre J.-P. Situations. - 1949. - P. 139.

Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 809

вияви змін духовності

про Бога, існування якого Ж.-П.Сартр не заперечував, обмежуючись хіба що особливою думкою щодо принципу креаціонізму. Ж.-П.Сартр заперечує можливість творіння світу, але тільки таким Богом, образ якого дуже різниться від уявленнями про нього релігійних людей. Він визначає Бога як "чисту суб'єктивність", а "буття феноменів", тобто предметів людського досвіду, як "чисту об'єктивність". Через таке протиставлення суб'єктивності і об'єктивності, гадає Ж.-П.Сартр, Бог не тільки не може створити "буття в собі", яке є "буття феноменів", але й навіть мати уявлення про нього. Завдяки онтологічній відмінності Бога як чистої суб'єктивності і буття світу як чистої об'єктивності, на його думку, неможливий будь-який вплив творящого буття на буття створене. Ця точка зору була охарактеризована як "індепендентизм" (незалежність). Вона лежить в основі вчення Ж.-П.Сартра про абсолютну свободу людини. За його словами, людина "приречена" на свободу, яка є важким тягарем і навіть покаранням для неї. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе надто розгубленою, дезорієнтованою в житті. їй незатишно без Бога. До того ж, якщо Бога не існує, твердив Ж.-П.Сартр, то ми позбавлені будь-яких моральних цінностей і настанов, які б виправдовували наші вчинки. Тоді все дозволено. Тому, за Ж.-П.Сартром, основою будь-якої моральності може бути тільки віра в Бога.¹ Ототожнюючи моральність і релігійність, Ж.-П.Сартр вважав модифікацією "ідеї святості" будь-яке серйозне, відповідальне і захоплене ставлення людини до своєї діяльності, яка до того ж супроводжується поглядом на неї як на служіння людям, людству.

Гуманістичні рухи вільнодумства.Сучасне вільнодумство розвивається під впливом глобальних проблем XX століття, глибоких роздумів людства над шляхами свого подальшого прогресу, сучасною долею людини, суспільства та її перспектив. Тому для більшості вільнодумних основою творчих пошуків є проблема людини, її творча активність у сьогоденні і майбутньому. Гуманізм у їх інтерпретації є домінуючим шляхом життя. В цьому вільнодумні єдині. Проте в поясненні сутності гуманізму одностайності нема. Є кілька теорій і систем гуманізму: секулярний, етичний, еволюційний, натуралістичний тощо. В основі секулярного гуманізму (Т.Бекхем, ДжЛемінг, Т.Стейн та ін.) лежить вимога всебічного розвитку науки, поза якою, на їх думку, гуманізм є чимось абстрактним. Наука, в свою чергу, як форма поведінки людини і метод дослідження природи, повинна бути спрямована на зміну суспільства і людини. Обстоюється необхідність не лише раціонального засобу пізнання дійсності, а й етичного виховання, метою якого є зростання моральності людини. Важливими завданнями вважається боротьба за міжнародну безпеку, контроль розвитку виробництва і технологій, боротьба за права людини, за автономію освіти від

Див.: Сартр Ж.-П. Экзистенциализм - это гуманизм. - С. 13.

810

Розділ V. Релігія і сучасність

релігії, за створення відкритого суспільства.

Із концепцією секулярного гуманізму досить близькою є філософія етичного гуманізму (Х.Райдест, Є.Еріксон), в основі якої лежить принцип людської відповідальності й особистої оцінки всього, що відбувається у світі. Прихильники такої філософії апелюють не лише до науки, критичного розуму, але й до матеріальних цінностей, які, на їхню думку, носять загальнолюдський характер і пов'язані з кожною людиною, в якій би соціальній системі вона не жила. їхній гуманізм ідентифікується із моральною революцією, сутність якої полягає у відкритті людського аспекту життя, що перебуває під тиском сучасних технологій, а шлях до неї - нова релігія етичного ґатунку, що здатна відновити "істинну сутність людини" у поєднанні з її освітою.

Найпоширенішою серед різних видів гуманізму є теорія еволюційного гуманізму, засновником якої був Дж.Хакслі, а послідовниками - П.Куртц, Е.Майр, Д.Берк, К.Х.Уодінгтон та ін. Матеріалізація такої теорії, за переконанням її фундаторів, може привести до гуманістичної революції: нової організації мислення, що базується на еволюціоністських та гуманістичних ідеях. Теорія еволюції, на їхню думку, здатна забезпечити вирішення глибоких проблем, які стоять перед людством, зокрема обгрунтувати таку теорію суспільства, яка б обмежувала людські інстинкти й рятувала б людство від жорстокості та непізнанності світу. Із метою мати єдину систему поглядів на світ, людство й суспільство, вони створили спочатку "Гуманістичний маніфест І", а згодом і "Гуманістичний маніфест II" як програмні документи гуманістів усіх країн.

Людська еволюція розглядається тут не тільки як біологічна, а і як психосоціальна, в якій задіяно механізм культурної традиції, що полягає в самореалізації і самовідтворенні продуктів розуму. Усі ці стадії взаємопов'язані між собою і спрямовані до все більш удосконаленої системи.

Виступаючи за природний процес еволюції, прибічники цієї теорії вважають її не лише вченням про минуле, але й про теперішній час і майбутнє.

Еволюцію суспільства вони тлумачать, у першу чергу, як еволюцію культури, яка виявляється у зміні культурних досягнень і їх закріпленні в традиціях. У контексті даної еволюції розглядається й еволюційна етика, яка визначає поняття добра і зла, зразки правильного і неправильного, а морально вірним вважається тільки те, що узгоджується із загальним еволюційним напрямком змін (Дж.Хакслі). Але який напрям вважати вірним, коли існують різні еволюційні теорії (дарвінізм, неодарвінізм, ламаркізм, сучасні теорії еволюції)? Хакслі дає єдину відповідь - необхідна нова єдина релігійна система, яка б замінила різноманітні і конфліктуючі релігійні системи, що борються за вплив на духовний стан людини; необхідний новий погляд на Всесвіт з новою роллю людини в ньому.

Близькою до еволюційного гуманізму є позиція натуралістичного гуманізму. Один із яскравих представників цього напрямку К.Ламонт вважає, що

Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 811

вияви змін духовності

розум людини є результатом її фізіолого-психічного розвитку і еволюційного прогресу, а основними завданнями "натуралістичного гуманізму" є служіння людству в один раз даному житті, заперечення всіх видів надприродного, вважаючи, що розум, наука і демократія - ось ті сили, які ведуть людину до щасливого життя, до вирішення всіх її проблем.¹

Ідейна неоднорідність складу гуманістичних організацій заважає їм ефективно використовувати наявні можливості, а тому вони все частіше об'єднуються під егідою різних комітетів, найвпливовішим серед яких є "Комітет з наукових досліджень паранормальних явищ", заснований П.Куртцом у 1976 році. На сьогодні він налічує близько ста організацій, куди входять відомі філософи, соціологи, психологи. Комітет видає журнал "Скептичні дослідження". Досить відомим є "Комітет з секулярного гуманізму", що видає журнал "Вільне дослідження", який став основою для створення у 1984 році міжнародної "Академії гуманізму", завдання якої - дослідження, походження та історія релігії, всебічний аналіз гуманістичної та етичної думки минулого, захист і пропагування наукових теорій, вирішення актуальних проблем людства.

Аналіз "гуманістичних рухів" засвідчує, що в сучасному вільнодумстві поширена точка зору не стільки на заперечення релігії, а на відродження релігійності у нових формах і модифікаціях, простежується намагання трансформації релігії в гуманістичне вчення.

Атеїзм як специфічна форма вільнодумства.На шляхах самореалізації особи в процесі самонабуття людиною своїх сутнісних сил певну роль відіграє й атеїзм - форма вияву таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджують її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надприродного. Як елемент духовної культури, атеїзм такий же давній, як і релігія, сягає своїми витоками родового суспільства, тобто тих стадій суспільного розвитку, коли об'єктивна дійсність відображалась ще не на рівні абстрактно-логічного мислення, а на рівні буденної свідомості, коли домінував безпосередній досвід мас і закладались основи загальнолюдського в релігії і атеїзмі, як духовних утвореннях, на шляху пошуку людиною істини.

Тож цілком закономірним є тривалий і суперечливий шлях розвитку вільнодумства у цій радикальній формі. Та найбільш яскраві та виразні зразки атеїзму можна спостерігати, починаючи з епохи Просвітництва. Тут атеїзм пов'язаний насамперед з іменами П.Бейля, Ж.Мел'є, Ф.М.Вольтера, які критикували ті чи інші догми католицизму, інквізицію та єзуїтів.

Розвинутішої атеїстичної форми вільнодумство набуло у творчості французьких матеріалістів XVIII ст.. ЖЛаметрі, Д.Дідро, К.Гельвеція, П.Гольбаха, які не лише критикували ортодоксальні форми релігії, а й вдавались

Ламонт К. Иллюзия безсмертя. - М, 1961.

812

Розділ V. Релігія і сучасність

до її кардинального заперечення, відкидаючи ідею Бога взагалі.¹ їхня справа набула продовження у творчості німецького матеріаліста Л.Фейербаха (1804-1872 pp.), який надав своїм світоглядним поглядам антропологічної форми. Правда, таємницю релігійного буття на відміну від своїх попередників, Л.Фейєрбах намагався розкрити не шляхом аналізу суспільного середовища, а шляхом вивчення природи самої людини. Та заперечуючи існуючі релігії, зокрема християнство, Л.Фейєрбах висунув ідею про створення нової релігії, в основу якої поклав обожнення людських стосунків й почуттів у контексті принципу "людина людині - Бог".²

У творчості К. Маркса (1818-1883 pp.) і Ф. Енгельса (1820-1893 pp.) атеїзм набув форми вчення про релігію як фантастичне відображення тих зовнішніх сил, які панують над людиною. Вони намагались показати роль матеріальних умов буття в існуванні релігії, виявити їх соціальні функції, зокрема слугування панівним класам. Звідси і їх висновки про можливість вирішення проблеми існування релігії шляхом практичної дії - пролетарської революції. Основоположні ідеї марксистського атеїзму викладені у праці К.Маркса "До критики гегелівської філософії права. Вступ". їх практичну реалізацію намагався здійснити В.Ленін (1870-1924 pp.), абсолютизуючи роль політичного фактору у цій проблемі.³ На практиці це призвело до спотворення самої суті атеїзму як духовного чинника, квазірелігії. І тут мав рацію Г.Плеснер, коли відзначав, що атеїзм легше проголосити, ніж здійснити.

Річ у тім, що шлях людини до атеїзму проходить значною мірою через абстрактне мислення, тобто атеїзм спирається на раціоналізм, який і надає йому особливої привабливості, але водночас і звужує сферу його впливу, оскільки вимагає відповідної підготовки для сприймання наукових проблем. А це, за словами прибічника раціоналізму Г.Башляра, здійснити не легко, якщо ти не є А.Ейнштейн чи Луї де Бройль. Хоча це певне перебільшення, але водночас в цій думці є й доля істини. Якщо відсутня необхідна підготовка, а прихильники атеїстичних поглядів нездатні до критичного мислення, атеїзм втрачає властивості реальної форми самореалізації, засобу формування духовності. За таких умов на його грунті проростає фанатизм, як наслідок людської обмеженості, роздратування від неспроможності захистити свої погляди доводами здорового глузду, аргументами розуму. Це й проявилося особливо яскраво в Радянському Союзі, коли було поставлено під сумнів значимість атеїзму як духовного утворення взагалі.

Атеїзм - це специфічна форма людинознавства. Його соціальний зміст

Французские просветители XV1I1 в. о религии. - М., 1960.

² Фейербах Л. Сущность християнства. Сущность религии // Избран, философ,
произведения. В 2-х т. - Т.2. - М., 1955.

³ Маркс К., Енгельс Ф., Ленін В. Про релігію. - К., 1984.

Тема 29. Вільнодумство, секуляризація та натуралістична міфотворчість - 813

вияви змін духовності

полягає не у звільненні свідомості людей від релігійних уявлень, як це часто думають, а в утвердженні людини в такому бутті, яке виключає необхідність звернення її за допомогою до надприродних сил тоді і там, де вона діє сама.¹Відтак атеїзм зорієнтовує людину на свідомий контроль за всіма процесами своєї життєдіяльності.

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 508; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 101 102 103 104 105106107 108 109 110 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!