Природа громадянської релігії
Поняття "громадянська релігія" ввійшло в широкий науковий і політичний обіг завдяки працям американського соціолога Р.Беллаха, який, будучи радником президента Дж.Кеннеді, став утверджувати в США ідею такої релігії якраз в період її занепаду, пов'язаного з двома поразками - у боротьбі з бідністю і в війні у В'єтнамі.1
Проте громадянська релігія тією чи іншою формою (може так не називаючись) поставала супутником всієї історії США. Так, згідно Біллю про
Див.: Задорожнюк И.Е. "Гражданская религия" в США. Концепция Р.Беллаха и реальность // Вопр. науч. атеизма. - Вып. 36. - М, 1987. - С.57-74; Casanova J. Public Religions. - Chicago, 1994.
Тема 26. Релігія в сучасному світі
729
права - першим десяти поправкам до Конституції США, прийнятим в 1791 році, "конгрес не повинен видавати закони про введення будь-якої релігії або ж заборону вільно сповідувати будь-яку релігію".1 Ще в 1779 р. американський президент Т.Джефферсон розробив Віргінський акт, який встановлював в країні свободу релігії.
Відтак, в США релігія, незалежно від її конфесійних визначеностей, завжди була невід'ємною складовою життя. Американці поставали як "нація з церквою в душі". Відзначаючи цю їх особливість, англійський письменник Г.Честертон (1874-1936 pp.) писав: "Америка - єдина країна у світі, яка опирається на переконання. Це переконання з догматичною і навіть теологічною чіткістю подається в Декларації незалежності. З цього випливає, що всі люди рівні у своїх вимогах справедливості... Такі переконання, звичайно, несумісні з анархізмом. З цього не можна не зробити подібний висновок і щодо атеїзму, бо ж зрозуміло, що саме творець є тим остаточним авторитетом, який гарантує рівні права".2
|
|
|
Але ще до прийняття Декларації незалежності (1776 p.), яка утверджувала "божественні підвалини" прав людини і суспільного устрою, в США поширювалися погляди про богообраність отців-пілігрімів, які висадилися в 1620 р. в Плімуті (штат Массачусетс). Богообраність Америки опісля засвідчують послідовники Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. їх "Книга Мормона" розповідає про те, що ще в 600 р. до Різдва Христового одна іудейська сім'я з повеління Бога залишила Єрусалим і переселилася до Америки. Після свого воскресіння Ісус Христос з'являвся їх нащадкам. Власне, на основі всього цього й був сформульований засновником Церкви Дж.Смітом 10-й принцип її Символу віри: "Ми віримо в буквальне збирання Ізраїлю і у встановлення десяти колін; в те, що Сіон (Новий Єрусалим) буде заснований на Американському континенті, що Христос буде особисто царювати на Землі і що Земля оновиться й одержить свою райську славу".3
|
|
|
Відзначимо водночас, що деякі принципи громадянської релігії працювали на французьку революцію кінця XVIII ст. Ідея суверенності народу, а не монарха, утвердження природних прав людини підривали тезу про боговстановленність самодержавного абсолютизму. На відміну від США, тут ідеологія громадянської релігії мала антиклерикальний характер. Саме відданість Вітчизні як вищій святині, а не католицькій церкві, яка була і в інших країнах, які воювали в 1792-1797 pp. проти революційної Франції, служила моральною опорою борцям за демократичні перебудови.
Характерним є те, що й саме поняття "громадянська релігія" вперше ввів у
Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII-XIX вв. - М., 1957.-С. 180.
2 Цит. за: Amerikan Civil Religion. - New York, 1974. - P.45. ' Учения и Заветы. Драгоценная жемчужина. - Солт-Лейк-Сити, 1995. - С.74.
730
Розділ V. Релігія і сучасність
вжиток французький мислитель Ж.-Ж.Руссо (1712-1778 pp.) з метою обґрунтування можливості лояльного ставлення прихильників різних віросповідань і навіть невіруючих до громадянських доброчесностей і держави.
Згідно з вченням Ж.-Ж.Руссо, "для Держави надто важливо щоб кожний громадянин мав релігію, яка спонукала б його любити обов'язки; проте догмати цієї релігії цікавлять державу та її членів лише постільки, поскільки ці догмати відносяться до моралі і обов'язків, які той, хто її сповідує, зобов'язаний виконувати щодо інших. Без них неможливо бути ні добрим громадянином, ні вірним підданим".1 Оскільки сповідання цієї віри повністю громадянські, то догмати її встановлює суверен. Вони мають бути простими, не чисельними, чіткими, без будь-яких роз'яснень. Серед позитивних догматів громадянської релігії Ж.-Ж.Руссо виділяє такі : визнання існування всемогутнього Бога, потойбічне життя, щастя праведних, покарання злих, святість суспільного договору і законів, а серед негативних - лише нетерпимість.
|
|
|
Ідеї, дещо аналогічні громадянській релігії, обстоював в Україні М.Драгоманов. Його громадська Церква поставала своєрідним еталоном на той час всенародної релігії для України. Вона виглядала найпоступливішою із всіх релігійних об'єднань. А це тому, що мислитель вважав громаду основою людського життя. М.Драгоманов був впевнений, що на шляху громадської церкви не стане ні православ'я, ні католицизм, ні уніатство, а протестантизм навіть допоможе цьому. Бо ж "нерозумним ділом" є нав'язування людині тієї віри, до якої вона не має поваги. "Силувати ж людину показувати про людське око пошану до Бога, коли він її не чує, то значить ображати самого Бога, бо навіть і людина не бажала б собі щирої шаноби".2
|
|
|
Відзначимо те, що поняття "громадянська релігія" все ж прилучилося саме до характеристик релігійного життя США. Відомий соціолог релігії В.Гербер називав останнє "релігією американського способу життя".
Заслугою Р.Беллаха є те, що він змоделював громадянську релігію, подав її як своєрідне духовне утворення, що відображає трансцендентні цілі політичного процесу.
Бог громадянської релігії не зводиться до християнської Трійці, але він абстрагований від традиційних релігій. До нього в своїх інаугураційних промовах апелювали всі американські президенти: Дж.Вашингтон (правив країною в 1789-1797 pp.) називав його "Всемогутньою істотою, яка керує Всесвітом", Дж.Адамс (1797-1801 pp.) - "Покровителем порядку", "Джерелом справедливості", "Захисником істинної свободи", Т.Джефферсон (1801-1809 pp.) - "Невидимою силою, яка керує Всесвітом", Дж.Медісон (1809-1817 pp.) - "Всемогутньою істотою", Дж.Монро (1817-1825 pp.) "Провидінням" і т.д. і т.п. Сучасник
1 Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. - М., 1998. - С.311-322
2 Драгоманов М. Про волю віри. — К., 1917. — С.5.
Тема 26. Релігія в сучасному світі
731
Р.Беллаха президент Дж.Кеннеді назвав Бога "Всемогутністю".
Відтак Бог громадянської релігії позаконфесійний, але віра в нього є неодмінним атрибутом як президента, так і кожного громадянина країни. Цей бог активно впливає на історичні процеси, особливо покровительствує порядку, моралі і праву. Як відзначає Р.Беллах, любов і спасіння, милість і турбота меншою мірою співвідносні з ним в порівнянні з "природним законом", "справедливістю", "соціальним порядком". Старозавітні зразки "виходу", "обраного народу", "землі обітованої", "нового Єрусалиму", "жертовної смерті", "відродження" входять як повноправні елементи в цю релігію без якоїсь співвіднесеності їх з біблійним Богом.
Таким чином, громадянська релігія не конкурує з трансцендентними релігіями, а своєрідно вибудовується над ними, закликаючи всіх віруючих (і навіть невіруючих) поклонятися Всевишньому. Кожна людина водночас має право по-своєму, конфесійно виявляти це поклоніння.
Бог громадянської релігії є творцем, який опісля не втручається в повсякденне життя. Кожний, хто його приймає, відтак постає у ролі його своєрідного замовника. Керуючись благістю цього Бога, розглядаючи його як свого помічника, він сам може бути творцем власної долі.
Характерною ознакою громадянської релігії є апеляція до божественного провидіння і покровительства, яке нібито може виявлятися на індивідуальному, державному і наддержавних рівнях. Так, американський сенатор А.Біверідж свого часу відзначав: "Бог протягом тисячоліть готував англійські і тевтонські народи не без мети, не для пустого споглядання і самозахоплення. Він робив нас господарями, які організовують світ і налагоджують порядок там, де раніше панував хаос. Він послав нам дух прогресу для перемоги над силами реакції на всій Землі".1
Як бачимо, ідеї громадянської релігії може відігравати не лише позитивну роль засобу консолідації народу полінаціональної чи поліконфесійної країни, а й постати в ролі засобу формування національного егоїзму, відчуття своєї зверхності, а звідси - й права нав'язувати своє іншим. Громадянська релігія може під ідеєю якогось месіанського покликання підлаштувати гегемоністські устремління, шовіністичну політику. Ось як оцінив це відомий свого часу американський політичний діяч У.Фулбрайт: "Велика нація дивно вважає, що її сила - прояв Божого благословення, що покладає на неї особливу відповідальність за долю інших народів, яка полягає в тому, щоб переробити їх за своїм образом і подобою. Сила приймає себе за доброчинність і схильна вважати, що вона все може. Раз навіявши собі ідею свого призначення, велика держава не
Цит за: Bellah R. Broken Convenant Amerikan Civil Religion in Time of Trial. - New York, 1975.-P. 37.
732
Розділ V. Релігія і сучасність
в силах полишити думку, що вона може й повинна здійснити волю Божу".1
Таким чином, націоналістичне спотворення смислу громадянської релігії може слугувати підставою для неадекватного вираження притаманного їй демократичного орієнтування назовні діяльності країни її побутування. Це щодо США відзначив навіть той же Р.Беллах: "Ця небезпека ніколи не була такою великою, як сьогодні. Вона полягає не стільки в імперіалістичній експансії, за яку нас засуджують, скільки в прагненні асимілювати всі уряди чи партії в світі, які підтримують нашу поточну політику чи звертаються до нас за допомогою, розглядаючи їх як носіїв вільних інститутів або демократичних цінностей".-
Відкинувши спровоковану громадянською релігією ідею "нації-визволительки", "вищого призначення", ми все ж віднаходимо позитивну її роль в політичній національній консолідації поліетнічних і поліконфесійних країн.
Саме в цьому виявляється та її сутність, яку виокремив Р.Беллах в своєму визначенні: "Під громадянською релігією я розумію такі релігійні виміри, які мають місце в житті кожного народу, за допомогою яких він інтерпретує свій історичний досвід у світлі трансцендентальної дійсності"3. В іншій своїй праці Р.Беллах, описуючи громадянську релігію як невід'ємний компонент ідеології США, розглядає її вже як ті спільні складові релігійної орієнтації, яким мають слідувати американці у своїй діяльності. "Ці моменти відіграють ключову роль в розвитку американських інститутів і постають в ролі постійного релігійного аспекту структури американського життя, включаючи і політичну сферу. Ці публічні релігійні виміри виражаються через сукупність вірувань, символів та ритуалів, які я називаю американською громадянською релігією...Вона здійснює, окрім інших функцій, релігійне узаконення (легітимізацію) вищих політичних авторитетів".4
"Енциклопедичний релігійний словник", що вийшов в 1979 p., під "громадянською релігією" розуміє "прийняття певної сукупності цінностей, символів та ритуалів, що ґрунтуються на універсальних та трансцендентних істинах, які служать з'єднуючою силою і центром значень для нації... Громадянська релігія може сприяти підриву основ християнського одкровення. В США це виявлялося в періоди національних криз, які зводили місію християнства до обожненого витлумачення національної долі".5
Після введення в 1967 р. Р.Беллахом в широкий науковий обіг поняття
Фулбрайт У. Самонадеянность силы. - М., 1967. - СІ 1. 2 Amerikan Civil Religion. - New York, 1974. - P.36.
' Bellah R. The broken Convenan: Amerikan Civil Religion in Time of Trial. - New York, 1975.-P.2.
4 American Civil Religion. - New York, 1974. - P. 24.
5 Encyclopedic Dictionary of Religion. - Washington, 1979. - P.799.
Тема 26. Релігія в сучасному світі
733
"громадянська релігія"1 воно зазнало значної конкретизації. Якщо Р.Беллах, як ліберальний професор університету м.Берклі, розглядав цю релігію як універсальний зразок для всього людства попервах змодельований в США, то консервативні витлумачувані його вчення вже наголошували на національній винятковості Америки, на необхідності не вчитися в неї, а підпорядковуватися їй.
Якщо світоглядним ядром громадянської релігії є віра у Вищу Силу -Абсолют, то своєрідним об'єктом поклоніння в ній виступають існуючі реально соціальні і політичні структури, які розглядаються як засіб досягнення Божественної мети. Як це відзначає І.Задорожнюк, в громадянській релігії "Бог постає схемою, що наповнюється живим змістом у тому випадку, коли прихильник того чи іншого традиційного віровчення співвідносить свої вірування з почуттям патріотизму".2
В ідеологічній системі громадянської релігії власне релігійні елементи зведені до мінімуму, а релігійна лексика, символи, фразеологія і культові елементи використовуються для впровадження зовсім земних завдань. Громадянська релігія значимі події в житті певного народу, зокрема в його історії, пояснює якимись надприродними чинниками. Якщо ці події мали сприятливий характер, то вони розглядаються як Боже благовоління, а якщо негативний - то як свідчення відходу від божественних заповідей і своєрідне випробування. Певною мірою так підійшли до української історії кирило-мефодіївці в своєму "Законі Божому" або ж "Книзі буття українського народу", вписавши її в контексті світової історії християнства.
В обрядову систему громадянської релігії включається поклоніння національному прапору, вшанування монументів видатних осіб свого народу, місць визначних подій в його історії, організація національних свят, різних громадянських церемоній тощо. Громадянські релігії мають і свої своєрідні "священні писання". Окрім Конституції, ними є твори визначних духівників нації. В ролі "священного передання" постають промови глав держави, різні політичні документи органів Верховної влади. Одним із культових елементів громадянської релігії є інаугурація президентів, їх клятва на священній книзі і перед державним прапором. Державний прапор постає складовим елементом громадянських подій (вступ до армії, реєстрація народження дитини і нової сім'ї, видача деяких документів та ін.). Національний гімн і прапор постають в ролі своєрідних символів віри громадянської релігії. їх вплив на свідомість, що має важливе значення у формуванні громадянських почуттів, починається ще з дошкільного віку. Саме вкорінення почуття громадянськості є основним виявом
1 Bellah R. Civil Religion in Amerika// Daedalus. - 1967. - Vol. 96. - №1. - P. 1 -21.
Задорожнюк И.Е. Гражданская религия в США // Религии мира. Щорічник - 1986. -М, 1987.-С.53.
734
Розділ V. Релігія і сучасність
віднесення до громадянської релігії.
Однак, незважаючи на те, що в кожного американця надто розвинуте це почуття, основні положення громадянської релігії вони витлумачують по-різному. "Навіть якщо розповісти представникам різних соціальних груп, що таке громадянська релігія, то виявиться, що вона відмінна у тих, хто веде, і у тих, кого ведуть, у тих, хто проповідує з кафедри, і у тих, хто сидить перед ними на церковній лаві... Вона має своє ліве і праве крило, християнську, іудейську та мусульманську фракції, потойбічні та поцейбічні виміри, своїх критиків, пророків і прихильників".1
В громадянській релігії своєрідно переплітаються національна політична культура і традиції релігій, які існують в країні. В ній має місце обожнення національних цінностей, видатних національних діячів, національної історії та національних ідеалів. Характерно, що навіть на грошових одиницях США вміщено слова "Бог благословляє наші починання".
Громадянська релігія визнає священним авторитет держави, її лідера, основних державних документів. Бог цієї релігії постає скоріше в ролі якогось гаранту суспільного порядку, закону і права, а не милосердної істоти. Можливо тому її пропонують називати ще "публічною релігією", "релігією республіки", "національно-творчою релігією", "політичною релігією", "патріотичною релігією" тощо. Відомий сенатор Ю.Маккарті, характеризуючи це явище релігійного життя, відзначив, що тут "символи віри і політики стали, по суті, взаємозамінними і майже не відрізняються: Бог і країна, хрест і прапор, релігія і патріотизм".2
Відтак Громадянська релігія не відміняє віровчення і культову практику сакральних релігійних течій, а певною мірою надбудовується над ними. її функціональність - демократична чи тоталітарна - залежить від того, як прагнуть користуватися нею. Така релігія може слугувати національному відродженню, процесу державотворення країни, яка, одержавши незалежність, прагне нівелювати наявні серед її громадян значні етнічні й релігійні відмінності. В той же час вона може слугувати засобом експансії, обґрунтування взагалі неістотності етнічних ознак чи конфесійних визначеностей.
Громадянська релігія в першому варіанті її функціональності повністю корелюється з основами того громадянського суспільства, яке утверджується в демократичній Україні. Вона відверне прагнення деяких церков на статус державних чи єдинонаціональних, зніме суперництво між ними, прагнення до прозелітизму, відокремить не лише церкву від держави, а й державу від церкви. Певною мірою процес її формування вже йде. Новообраний президент дає
1 Marty M. Nation of Behavers. - New Haven-London, 1976. - P. 196-197.
2 Маккарти Ю. Вновь посетив Америку. - М., 1981. - С.97.
Тема 26. Релігія в сучасному світі
735
клятву вірності своїй країні і народу на Конституції України і Пересопницькій Євангелії. Входить в життя свято національного прапора, формується система національних свят, пов'язаних з історією і культурою України. Лише шовіністично настроєні особистості з міркуваннями соціалістичної доби або конфесійною зашореністю можуть вбачати в цьому вияв національного егоїзму. Що ж стосується прагнень якось вберегти традиційні релігії від наступу на них громадянської, то тут слушними щодо них є вимоги Р.Белла: "Насамперед історична релігія має заново визначити свою систему релігійних символів з тим, щоб надати смисл культурній творчості в діяльності поцейбічного світу. Вона повинна зуміти зорієнтувати мотивацію, що дисциплінізується через релігійні обов'язки на справи цього світу. Вона повинна сприяти розвитку солідаризованої та інтегрованої національної спільноти, не прагнучи при цьому ні підпорядкувати її своїй владі, ні розколоти, хоч це явно не має на оці санкціонування нації в якості вищої релігійної мети. Вона покликана надати позитивного значення тривалому процесу соціального розвитку і знайти можливим для себе високо оцінювати його як соціальне завдання, але при цьому знову ж не приймати соціальний прогрес за релігійний абсолют. Історична релігія має сприяти утвердженню відповідальної і дисциплінованої особи. Пристосовуючись до нового співвідношення між релігійним і світським в сучасному суспільстві, вона має знайти сили для того, щоб здобути свою власну роль як приватної добровільної асоціації і визнати, що це не суперечить її ролі як носія вищих цінностей суспільства".1
Белла Р. Социология религии // Американская социология. Перспективы. Проблемы. Методы. - М., 1972. - С.276-277.
736
Розділ V. Релігія і сучасність
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 456; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!