Семантика, структура та музика Нью Йорку в романі “Джаз”.
Дія роману відбувається в Нью-Йорку на початку ХХ-го століття. У цей період особливої значущості для країни і світу набуває тема національної гідності та расової рівноправності. Під час економічної депресії велика кількість афроамериканців переселяються зі сільськогосподарського півдня, де найчастіше трапляються прояви расизму, до більш розвинутих індустріальних районів на півночі США. Великі міста як Нью Йорк стають центрами емансипації та боротьби афроамериканців проти расової дискримінації.
У заголовок твору винесено назву музичного стилю – джаз, який довгі роки був для афроамериканців чи не єдиною формою мистецтва, що надавала можливість самовираження в умовах рабовласницького суспільства. У 1920-30-х роках ця музична форма отримала міжнародне
визнання і стала для багатьох уособленням емансипації та відродження національної гідності.
Це загально прийняте символічне значення джазу передано у творі через спогади однієї з героїнь роману – Еліс Манфред, яка дитиною стала свідком боротьби афроамериканців проти расової дискримінації. Мелодії джазу нагадують їй звуки барабанного бою, який супроводжував демонстрацію протесту та сповіщав про більше, ніж гасла на транспарантах. Поступово через повтор зазначених асоціацій формується символічний зв’язок між минулим – жорстокою боротьбою за соціальні права – та джазовими мелодіями, що лунають у кварталах Нью Йорку, заселених звільненими від рабства афроамериканцями
|
|
|
Музичні образи відіграють вагому роль у розкритті ідейного задуму твору – музика стає засобом передачі імпліцитної інформації, втілення символічних паралелей і психологізації зображення. На мовленнєву організацію твору особливий вплив здійснює ключовий для джазових композицій прийом “call and response” (“кликання та відгукування”), який є характерним і для афроамериканської усної традиції оповідей та проповідей. Цей спосіб реалізується як на рівні макротексту – у структурній побудові твору та поліфонічному характері оповіді, так і на рівні мікротексту – зокрема, у різновидах лексичного та синтаксичного повтору.
Децентрація міфолонічних наративів у ХЛ.Борхеса (“Дім Астеріона”).
Переборення міфологічності починається разом з рефлексією, коли людина аналізує й усвідомлює саму себе, дивиться на себе і збоку, осягає власну суб'єктивність. Міфологічне — отже несвідомо суб'єктивне, первісно-емоційне. Так сприймає світ не тільки первісна людина, а й безліч сучасних людей, навіть тих, що мають високий рівень освіченості. І вже напевне міфологічно сприймають світ діти й митці, оскільки вони орієнтуються здебільшого емоційно, реагуючи на речі, явища, атрибути природи як на такі ж одухотворені, живі, як і вони самі.
|
|
|
Борхес модернізував і психологізував легенду про Мінотавра для того, щоб пристосувати її до раціонального мислення сучасної людини, але не наважившись покуситися на ськалігеровськую систему, тому в його викладі від самого міфу залишився лише епіграф, приблизно переказаний з Аполлодора, та зате додалося традісторічеських "реалій", відповідних архаїчним часам, у вигляді бронзового меча, подвійних сокир, сфантазованих Евансом, алюзій на старовину Єгипту і ін.
Спільність інтерпретацій образу Мінотавра у Борхеса і Кортасара полягає, зокрема, в тому, що в їх творах людинобик дає Тезею вбити себе, прагнучи смерті. Борхесів Астеріон чекає на це як на звільнення від тягаря свого позбавленого сенсу існування, й відповідно постать Тезея осмислена тут як постать визволителя. У Кортасара ж Мінотавр "приносить свою смерть у дар" Тезею, повіривши, що Аріадна зрадила його з цим героєм.
Каббалістичні та містичні традиції письма у ХЛ.Борхеса.
Юдаїзм є релігійною системою, до якої у Борхеса було особливе ставлення. Перша книга, яку він читав німецькою мовою, це «Голем» Густава Мейнрінка, фантазія про гетто у Празі. Ця книга була першим поштовхом до його глибокого зацікавлення кабалістичними мотивами. А захоплення текстами Старого Заповіту він перейняв ще в дитинстві від своєї бабусі.
|
|
|
В містичній традиції юдаїзму бере свій початок борхесівський «культ книг», його ставлення до книги як до метафори Всесвіту, зацікавлення містичними числовими схемами і містичними алегоріями. Цей ряд можна продовжувати, бо «Ізраїль » не тільки в інтонаціях, вигнанні, рисах обличчя; не тільки в іронії, втомливій ласкавості, волі, вогні і пісні. Він в приниженості і захопленні, в здатності говорити з Богом, в патетичному відчутті землі, води, хліба, часу, самотності, таємничої вини, вечорів і своєї долі батька чи сина.
Борхес переводить релігійну традицію в сферу естетики. В юдаїзмі його цікавить передусім специфічне для нього уявлення про священну книгу як про центральну святиню та міру всіх речей, заради якої створений світ. Віра у безсмертя букв, трансцендентальність тексту - це особливе ставлення до Книги було перенесене Борхесом в сферу культури, в якій відповідником священного тексту є класика «Про культ книг». Метафора Книги, в якій кожна літера перерахована і наділена езотеричним значенням, пропонує філософську дилему: це текст, в якому немає місця випадковості і водночас простір, що тяжіє до безкінечності. Саме на цей феномен були направлені зусилля кабалістики, яка вчила, що безкінечні рівні значень Святого Письма є виявами божественної сутності. Борхес показує, як ідеї кабалістичної системи можуть існувати в межах літератури.
|
|
|
Вплив кабалістики найбільш помітний у тих новелах, які пов’язані з письмом. Проблема неадекватності між прочитаним і записаним, вимовленим і невимовним стоїть в центрі творів письменника. Пошуки його героїв, направлені на осягнення іншої реальності, яка не піддається класифікації чи перекладу в термінах подібності і тотожності, нагадують містичний екзегезис кабалістів. Проте Борхес не зводить їхні ідеї до трактування Святого Заповіту, він використовує кабалістичний інтелектуальний апарат як художній прийом.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 280; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!