Точка зору в романі. Техніка виклик-відповідь в романі Т. Моррісон.
Трумен Капоте та встановлення жанру нон-фикшн в США
Нон-фикшн це журналістсько-літературний жанр, який виник на початку 60-х років ХХ ст. на основі різних інноваційних елементів у виборі тем, мові, авторському погляді за вихідними принципами «стилю життя та духу часу». Успіх нової журналістики неможливо пояснити без урахування ситуації, в якому опинилось американське суспільство на той час: хіпі в Сан-Франциско, марші миру у Вашингтоні та суперництво в сфері польотів на Місяць були тими темами, які не могли бути адекватно описані за допомогою традиційних методів. Лише нові стильові засоби могли передати дух часу, і врешті-решт такий стиль привернув увагу сотні тисяч читачів
Одним з родоначальників данного жанру вважається Труман Капоте, написавший у 1965р. твор «З холодним серцем» який сам назвав жанром – роман нон-фикшн. Це невигадані роман про двох молодих психопатів, котрі вбили усю канзаську сім'ю. Зрощення художності і документальності
На відміну від відомих «нових журналістів» на кшталт Тома Вулфа і Нормана Мейлера, письменник не знаходився на першому плані і його переживання переставало бути чи не важливіше за те, про що він пише.
Під час написання цієї книги, Капоте провів шість років, мандруючи по рівнинах Канзасу, розмовляючи зі свідками та вбивцями.
Подібно його сучаснику Джерому Селенджеру, Трумена Капоте займав не масштаб, а досконалість написаного, не сильна заява, а правдиве, не виховання людей, а їх розуміння.
|
|
|
В той же час, Капоте не був авангардистом. Він міг взяти готову форму і антураж готичного роману, як у «Інших голосах, інших кімнатах», і наповнити їх свіжістю, виправдавши таємниці і жахи тим, що дійсність сприйнята оком недосвідченого, чутливого, але швидко дорослішаючої дитини.
Капоте та метод спонтанної прози.
Імпровізація, соло-тема та джазовий квадрат романі Т.Моррісон “Джаз”.
Сюжет твору не є багатим на подієвість. Таким чином, сюжетна лінія зводиться до головної події, – вбивство Джо Трейсом своєї вісімнадцятирічної коханки – довкола якої розгортаються і з якою пов’язані всі інші, така собі соло тема. Однак оповідь – чим далі тим більше переростає у джазовій квадрат – ускладнена численними ретроспективними нарративами, спогадами головних героїв, кожен із яких розповідає свою історію та демонструє власний погляд на одні й ті ж самі події. Така оповідна манера Моррісон руйнує канон традиційного нарративу, створюючи, натомість, джазову поліфонічність, для якої характерні принципи децентралізації та деієрархізації. Відтак, кожен герой «солює» свою партію, і тільки взаємне проникнення та поєднання соло-голосів в один, так би мовити, джаз-бенд допомагає читачеві відтворити повну картину.
|
|
|
Джазові мотиви присутні на багатьох рівнях у творі – змістовному, синтаксичному, оповідному і лексичному в тому числі. Так, наприклад, слово, яким розпочинається роман – “Sth” – відразу ж створює у свідомості читача слуховий образ, що асоціюється зі звуком щойно ввімкненої музичної платівки. Окрім того, роман пронизаний такими характерними для джазової техніки прийомами як повторення, циклічність, «перекличка» голосів в режими «запитання-відповідь», імпровізація, поліритмія тощо.
Поняття мотиву і лейтмотиву в романі Т.Моррісон у джазовій музичній формі.
У романі зазначений прийом відтворюється у поліфонічному характері оповіді, яка визначає своєрідну композиційну побудову твору. Як зауважує Ральф Гертель, зникнення голосу єдиного оповідача, як основна стратегія постмодернізму, надає художнім текстам поліфонічної форми, що споріднює їх з музичними творами. Подібно тому, як одна й та сама тема повторюється у джазових імпровізаціях, коротке викладення оповідачем основного конфлікту твору, основного мотиву – колізії особистих стосунків героїв – багаторазово доповнюється оповідями різних персонажів, лейтмотивами. Таким чином, історія наповнюється все новими подробицями з минулого героїв, що допомагає зрозуміти мотиви їх вчинків та поступово, як через сповідь, приводить героїв до примирення один з одним та зі своїм минулим. Ліричні монологи оповідача, що узагальнюють ідею твору та водночас спрямовують оповідь в інше русло, функціонують подібно до соло-партій у джазових композиціях Художній прийом повтору реалізується у творі не тільки в рамках макротексту, як повтор окремої теми або лейтмотивної ознаки, а й у рамках мікротексту – як лексичний повтор
|
|
|
Точка зору в романі. Техніка виклик-відповідь в романі Т. Моррісон.
У «Джазі» авторка представляє свою історію афроамериканського народу: роман наповнений численними так званими автентичними деталями. Це і історичні дати, і події, в більшості випадків пов’язані з жорстокими і насильницькими діями проти представників найбільшої з американських етнічних меншин.
Наскрізною є тема великого міста у романі, яка наділена певними біблійними мотивами і алюзіями. Нью-Йорк символізує Землю обітовану – кінцевий пункт у гоніннях за щастям та свободою, ареною і каталізатором змін, пошуком нового життя та нової ідентичності. Така інтерпретація тягне за собою мотив утрати: втраченим раєм стає південь.
|
|
|
Головними темами в романі, як це часто буває у Моррісон, стають втрата людиною свого коріння, тиск минулого, пошуки власного «Я».
Типова для музики джазу модель «запитання-відповідь», на думку Н.А. Поліщук, зв’язує лакуни, утворені в тексті голосами оповідачів, розривами у часі та просторі. “Butwhereisshe?” – запитує блукаючий по місту у пошуках Доркас Джо. “Theresheis” – відповідає голос нарратора, відкриваючи наступний розділ. Показово, що оповідні лакуни в тексті тісно пов’язані з внутрішньою пустотою та втратами героїв на змістовному рівні.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 340; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!