Контрольні запитання, коментарі, тести, проблемні ситуації

1. Що таке демократія? Які ви знаєте види демократії? Чим між собою відрізняються безпосередня і представницька демократія?

2. Чи гарантує розподіл влад (законодавчої, виконавчої і судо­вої) повну демократію? Чи можлива демократія без такого розпо­ділу влад? Яка із влад, при їх демократичному розподілі, є най­суттєвішою для ствердження демократії?

3. Які потенційні загрози утримує в собі демократія як народовладдя? Назвіть можливі відхилення від демократії за умов гіперболізації принципу прав людини? Чи можлива деформація такого елемента демократії, як політична система (впорядкована за законами даного суспільства сукупність партій та інших пред­ставницьких органі­зацій)?

4. Яка із передумов гарантує більше демократії: наявність громадянського суспільства, політичної системи, забезпечення прав людини?

5. Дайте порівняльну характеристику історичних форм демо­кратії: англійської, французької, американської. Яка з них найбільш ім­понує Вам? Яка з названих форм демократії найбільш сприй­нятлива для наслідування в Україні?

6. Демократія передбачає законність, яка включає насильство і примус. Де та межа, коли насильство і примус набувають неде­мократичні чи антидемократичні форми?

7. Четвертою владою вважаються засоби масової інформації. Чи є масовість і розгалуженість засобів масової інформації, їх мо­гутність впливу на громадську думку достатнім і необхідним чин­­ником демократичного устрою суспільства? За яких умов засоби масової інформації є необхідною, а за яких – достатньою передумовою демократії?

8. Яке значення для демократії має освіченість, культур­ність і соціальна консолідованість основної маси населення?

9. Який аспект розвитку забезпечує демократія? Чи можливий розвиток без демократії? І навпаки: чи можлива демократія без розвитку? У випадку історичної альтернативи, що обрали б осо­бисто Ви: демократію без розвитку чи розвиток без демократії?

10. Як на Вашу думку, чого більше бракує сучасній Україні: демократії чи розвитку? Залежно від варіанту відповіді. запро­понуйте програму переходу від демократії до розвитку; від роз­витку до демократії.

11. За яких умов можливе органічне поєднання демократії і розвитку взагалі, в сучасній Україні, зокрема?

 

Коментарі і тести

Термін “демократія” є досить уживаним, особливо у полі­тич­них та ідеологічних діалогах. Від такого частого вживання, у тому числі і зло­вживання, він дещо зношується, розмивається, втрачає чіткість і однозна­чність, чим вихолощується сутність цього поняття. Слід мати на увазі і те, що даний термін досить часто використовується із корисливою метою: рідко який диктатор насмі­литься сьогодні сказати, що в його країні неде­мократичний режим правління. Не зважаючи на широку вживаність даного терміну, концептуалізація проблеми, що ним позначається, виглядає наба­гато біднішою. Частково це пояснюється реальною складністю проблеми, ча­стково суб’єктивними пристрастями і корисливими інтересами. Щодо нашої ситуації, є ще один чинник: відсутність реального історичного до­свіду життя за розвиненої демократії. Всі ці обста­вини слід враховувати, приступаючи до теоретичного аналізу даної проблеми.

Пропонується такий план семінарського заняття:

1. Логічний аналіз та операціоналізація поняття.

2. Складові демократичної взаємодії.

3. Історичний досвід демократизації.

4. Становлення демократії у сучасному українському суспі­льстві: проблеми і перспективи.

Логічний аналіз передбачає співвіднесення даного поняття із близькими йому за змістом і обсягом.

Демократія, як поняття і як вид соціальної взаємодії, тісно пов’яза­на із законністю. Наявність справедливого правопорядку і ефективного су­дочинства є невід’ємною рисою демократії. У проти­лежному випадку панує сваволя, волюнтаризм, деспотизм, тиранія тощо.

Демократія передбачає також установлені і визнані форми волевиявлен­ня народу – виборність керівних осіб, особливо на верхніх поверхах вла­ди, їх підзвітність своєму електорату. Сюди ж належать свобода слова, друку, мітингів, зібрань, маніфестацій, демонстрацій, пікетування та ін. Велике значення має вільне формування громадської думки та її вплив на зміст і перебіг соціополітичних процесів. Без вільної і незалежної преси де­мократії не існує. Це можна вважати аксіоматичним твердженням.

Важливою передумовою демократії є політичний та ідеоло­гічний плю­ралізм (множинність форм подання ідеологічних та політичних позицій). Фактично це означає конкурентне спів­існування деякої кількості політи­чних партій та сповідуваних ними ідеологій. Спосіб оформлення політичних партій має бути “заявочним”: партія не питає ні в якого державного орга­ну права на своє існування, достатньо публічно про себе заявити і подати у відповідний орган реєстраційні документи. Припинити ж її діяль­ність можна лише у разі судового визнання порушень Конституції з її боку. При цьому може вільно циркулювати і партійно не оформ­лена ідеологія, за умови, що вона не посягає на конституційний устрій. При цьому держава має уникати вла­дної підтримки будь-якої ідеології, бо вона є інструментом взаємодії всього суспільства, а не якоїсь його частини. Визнавши певну ідеологію, держава з необхідністю буде діяти репресивним чином проти тих індивідів чи груп, котрі не визнають даної ідеології. Сказане означає, що важливою ознакою демократії є визнання законних прав меншин: ідеологічних, політичних, культурних, етнічних та ін., але лише у законних формах подання і захисту своїх інтересів.

У політико-юридичному аспекті демократія означає рівно­вагу і взаємний контроль влади всіх рівнів. У найпершу чергу – контроль народом державної влади, а державною владою – поведін­ки народу. Відсутність контролю народу за діями держави породжує деспотію, авторитарний режим, тиранію, диктатуру або інші їх модифікації. Якщо ж держава не конт­ролює дії народу, маємо охлократію (владу натовпу).

Демократія передбачає розподіл і взаємний контроль влади у державному апараті. Влада має бути поділеною на законодавчу, виконавчу і судову. Центральний елемент даного розподілу – судова влада, бо вона контролює законність дій усіх інших гілок влади. Без судової влади стає можливим виникнення антагонізму між законодавчою і виконавчою владами, аж до озброєно­го кон­флікту поміж ними. А це вже кінець демократії: вона закінчується там і тоді, де і коли закінчується законна форма подання і розв’я­зання конфліктів.

Важливе значення має відокремлення духовної влади від світської, їх взаємне невтручання у справи один одного. Злиття церковної і державної влади не лише ста­вить під сумнів здобутки демократії. Воно загрожує нормальному функціо­нуванню обох інститутів: церква одержавлюється, стає світським органом, втручається у земні справи, що суперечить її власним ціннісним орієнта­ціям; держава зазнає теократичного переродження, стає на владний захист релігійної утопії. Цим руйнується демократичне право на добровільний вибір і свободу віросповідування.

Демократія неможлива без певного рівня самоорганізації народу, існування його представницьких органів – партій, проф.­спілок, громадських організацій. Саме через них народ контро­лює дії держави, реагує на можливі відхилення в її поведінці, подає і за­хищає власні інтереси. Адже безпосередня демократія у складноорганізова­них суспільствах не можлива, народ не має для цього відповідної компетенції, вільного часу, енергії, інколи і волі. Але народ зобов’язаний конт­ролювати дії своїх представницьких органів, аби не скаржитись на зне­важливе до себе відношення з боку владних структур.

Найбільш могутньою емпіричною ознакою демократії є на­яв­ність конституції. Вона є законною формою компромісу між народом і владою, а також інструментом їх взаємного контролю. Далі слідує наявність органів конституційного контролю, у першу чергу, конституційного суду. Його існування передбачає і вимагає розподілу влад: законодавчої, виконавчої, судової, відокремлення світської влади від духовної, існування влади громадської думки, яку виражають і формують засоби масової інформації. Необхідною ознакою демократії є розподіл влади між центром і периферією (органами місцевого самоврядування). Активна самоорганізована місцева община – не­обхідний компонент демократії: вона нею розпочинається і нею закінчує­ться. Ознаками демократії є також виборність керівних органів, їх під­звітність, свобода слова, друку, мітингів, зборів, організацій, критики, рівноправність громадян перед законам і т. д.

Слід розрізняти пряму (безпосередність голосування, збори трудових колективів, всенародне обговорення, референдуми, мі­тин­ги, демонстрації, пікетування тощо) і представницьку демократію. Формами представниць­кої демократії є партії (їх упорядкована сукупність складає політичну систему), профспілки, соціальні рухи, громадські об’єднання.

Найбільш важливими складовими демократії є народовладдя, законність, свобода. Емпіричною ознакою народовладдя є наявність розвиненої політич­ної системи (підконтрольних своїй соціальній базі політичних партій, профспілок, рухів, громадських організацій). Емпіричною ознакою законнос­ті служить наявність схваленої на­ро­дом конституції, основаного на ній сп­раведливого правопорядку, дієвий і незалежний суд, ефективна пенітенциарна система (органи і заклади відбуття покарань). Емпіричною ознакою свобо­ди є на­явність визнаних законом “природних” (у значенні невід’ємних, ніким не дарованих із милості, непорушних) прав особи: голосу, зібрань, демонстрацій, пересування, недоторканість житла, пре­зумпція невинності до судового розгляду та ін.

Окрім зовнішніх загроз демократія має і внутрішні перешкоди для розвитку. Вони проявляються як надмірне розростання якогось одного з її принципів: конституція і право можуть переродитись у самоцінний формалізм, народовладдя – в охлократію, права людини можуть стати підґрунтям войовничого індивідуалізму та егоїстичного самоізолювання у найближчому соціальному колі. Це свідчить, що демократія – не стан, а процес. Вона передбачає постійну роботу, взаємну відповідальність і контроль усіх суб’єктів соціальної взаємодії. З цього боку розвиток демократії є в той же час і розвитком самого суспільства, одним із важливих його критеріїв.

Без демократії розвиток неможливий. Лише насильницьки-революційний варіант розвитку може обійтися без демократії або задовольнитись її формальним модифікатом. У всіх інших випадках демократія і розвиток у значній мірі співпадають. Тут на особливу увагу заслуговує досвід західноєвропейських про­мислово розвинених країн з його дещо схематичним поділом на французький, американський та англійський. Перший демонструє нам боротьбу народу за законне представництво своїх інтересів, другий – грамотний розподіл влади між усіма суб’єктами со­ціальної взаємодії, третій – право і законність. Збе­рігаючи свою автентичність, європейські народи ніколи не соромились за­пози­чати все краще із чужого досвіду, творчо переносити його на власний грунт.

Демократія перш за все дозволяє налагодити ефективну еко­но­міку. Вона передбачає автономність господарювання, ризик і відповідальність, ініціативу і законний компроміс. Історичний досвід показує, що тут важливим є контроль над власністю, умовами праці і виробництва, рухом продуктів праці, розподілом і винагородою. Виробнича демократія тому є у значній мірі осно­вою усіх інших її форм, хоча й не зводиться до них. Має значення також контроль над соціальними нагромадженнями та їх викорис­тань. Тут демократія проявляється як контроль з боку суспільства над змістом і спрямованістю продуктивного інвес­тування у науку, культуру, технології та освіту. Демок­ратизація у промислово розви­нених країнах проявляється як боротьба за рів­ність шансів перед освітою, осо­бливо її вищих щаблів. Рівень демократичності системи освіти емпірично визначається числом студентів скромного соціального походження на стар­ших курсах університетів. Демокра­тизація наукової діяльності визначає­ться рівнем свободи дослідниць­кого пошуку, проти формального адмі­ністру­вання, бюрократизації, мілітаризації науки. У сфері культури найбільшу загрозу демократії складає перетворення масової культури в інструмент маніпулю­вання людською свідо­містю. Технологічний розвиток тим більш демо­кратичний, чим більше у ньому втілений екологічний захист.

Магістральною лінією демократизації суспільства все ж залишається соціополітичний процес, тут емпіричними ознаками рівня демократичного розвитку виступають такі чинники: зами­реність класів та інших могутніх соціальних суб’єктів; законність подання, розгортання і розв’язання класового конф­лікту; пред­став­леність інтересів усіх соціальних груп у політичній сис­темі; реальна забезпеченість прав окремої людини. Демократії у сус­пільстві тим більше, чим менше змушені в ньому соціально зне­долені групи вдаватися до класової боротьби як засобу задово­лення своїх інтересів. Наявність у суспільстві розвинених соціальних рухів є вагомою підставою вважати його демократичним. Багато західних дослідників вважа­ють, що сьогодні важливою ознакою демократії є всебічний розвиток особи, її задоволеність своїм сус­пільним середовищем.

 

---

Дата добавления: 2021-06-02; просмотров: 43; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!