Проект – основний документ при будівництві спортивної споруди

Основні положення законодавства України щодо матеріально-технічного забезпечення сфери фізичної культури і спорту

Закон України «Про фізичну культуру і спорт» у частині Статті 48. Матеріально-технічне забезпечення сфери фізичної культури і спорту визначає основні вимоги до споруд і обладнання фізкультурно-спортивної галузі.

Матеріально-технічне забезпечення сфери фізичної культури і спорту здійснюється шляхом будівництва та використання спортивних споруд, створення, придбання та використання фізкультурно-спортивного спорядження та обладнання, іншого майна, призначеного для занять фізичною культурою і спортом. Центральний орган виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту визначає нормативи матеріально-технічного забезпечення сфери фізичної культури і спорту в Україні.

Вимоги до спортивних споруд щодо будівельних норм і правил, санітарних норм, інших норм у сфері охорони здоров’я та дотримання безпеки їх відвідувачів встановлюються відповідно до закону.

Земельні ділянки, на яких розташовані спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

Центральний орган виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту, відповідні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в межах повноважень здійснюють контроль за ефективністю використання спортивних споруд.

Закладам фізичної культури і спорту, які мають у власності або користуванні спортивні споруди, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть надавати відповідно до закону пільги з оплати за користування комунальними послугами та спожиту електроенергію, а також надавати фінансову підтримку з відповідних бюджетів.

Приватизація спортивних споруд здійснюється відповідно до закону. Зміна цільового призначення приватизованих спортивних споруд не допускається.

Бази олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки - заклади фізичної культури і спорту, які мають у власності або користуванні спортивні споруди і призначені забезпечувати умови для проживання, харчування, проведення навчально-тренувальних зборів спортсменів національних збірних команд та обладнані спортивним спорядженням, інвентарем для підготовки спортсменів до всеукраїнських та міжнародних змагань, Олімпійських, Паралімпійських та Дефлімпійських ігор, Глобальних ігор спортсменів з порушенням інтелекту.

Бази олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки включаються до переліку, який затверджується Кабінетом Міністрів України, у визначеному ним порядку.

Будівництво, реконструкція та утримання спортивних споруд у сільській місцевості здійснюються відповідно до закону.

Заклади фізичної культури і спорту, які мають у власності або в користуванні спортивні споруди, повинні мати, зокрема:

o сертифікат відповідності спортивної споруди, виданий відповідно до закону в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

o журнал обліку використання спортивної споруди, порядок ведення якого визначається центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.

Не допускається:

o проектування, будівництво нових і реконструкція діючих дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів без передбачених нормативами вимог до спортивних споруд та функціональних приміщень;

o обмеження доступу інвалідів до спортивних споруд.

Існуюча мережа державних і комунальних закладів фізичної культури і спорту не може бути скорочена.

Фізкультурно-спортивне спорядження та обладнання – спортивна форма (спеціальний одяг та взуття), спортивні снаряди (апарати), інвентар і апаратура для обладнання спортивних споруд та обслуговування спортивних заходів виготовляються з дотриманням стандартів (правил, норм), затверджених відповідно до закону.

Правила реєстрації, обліку, експлуатації і нагляду за використанням та технічним станом плавальних засобів, що є спортивними суднами, спортивних автомобілів, спортивних мотоциклів, спортивних літальних апаратів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють виробництво фізкультурно-спортивного спорядження та обладнання, може надаватися пільговий режим кредитування і оподаткування відповідно до закону.

Організатори фізкультурно-оздоровчих або спортивних заходів, власники спортивних споруд, фізкультурно-спортивного спорядження та обладнання зобов’язані забезпечувати безпечні умови життя і здоров’я відвідувачів та користувачів спортивних споруд, користувачів фізкультурно-спортивного спорядження та обладнання, а також не завдавати шкоди довкіллю та здійснювати відповідні заходи з охорони та безпеки згідно з правилами, встановленими Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Планування мережі фізкультурно-спортивних споруд у містобудуванні

Мережу спортивних споруд необхідно проектувати як елемент загальної системи культурно-побутового обслуговування населення міста у відповідності з генеральним планом забудови населеного пункту.

Генеральний план населеного пункту – містобудівна документація, яка визначає принципові рішення щодо розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Генера́льний план – вид містобудівної документації, що регулює містобудівну діяльність в містах і інших поселеннях, визначає умови безпеки мешкання населення, забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних і екологічних вимог, раціональне визначення меж землекористувань, зон житловою, суспільної, промислової забудови, територій, що особливо охороняються, зон різної містобудівної цінності, розміщення місць прикладення праці, розвиток інженерно-транспортної інфраструктури, впорядкування територій, збереження історико-культурної спадщини і антропогенних ландшафтів.

Генеральний план є нормативно-правовим актом органа місцевого самоврядування. Цей документ містить загальні правила господарської діяльності, розраховані на тривалий час, близько 20 років. Більшість інформації з генпланів прямо чи опосередковано вливає на прийняття управлінських рішень.

Проблему суспільних благ генеральний план вирішує через планування доріг, шкіл, парків, місць спільного відпочинку.

Генеральний план затверджується і є основним юридичним документом і затверджується в порядку, встановленому Містобудівним кодексом і законами або іншими нормативними правовими актами.

Генеральний план – частина проекту з комплексним вирішенням питань планування та благоустрою об’єкта будівництва, розміщення будівель, споруд, транспортних комунікацій, інженерних мереж, організацій і систем господарського та побутового обслуговування.

(Генеральний план Чернівців має гриф «Для службового користування». Він недоступний для більшості громадян міста)

Мережа фізкультурно-спортивних споруд являє собою систему із трьома складовими:

- споруди у місцях праці (в установах, організаціях, фабриках, заводах);

- споруди у місцях суспільного обслуговування (в дитячих установах, навчальних закладах, культурно-просвітницьких закладах, місцях відпочинку тощо);

- споруди мережі загального користування.

Усі три підсистеми виконують власні функції у єдиному процесі спортивно-фізкультурного руху, а також взаємодіють між собою.

Основу мережі спортивних споруд складає підсистема споруд загального користування. Це основна кількість площинних споруд, басейнів для плавання, найбільш крупні спортивні зали, ковзанки, відкриті та киті стадіони усіх типів тощо. Фактично від того наскільки доцільним є склад споруд цієї підсистеми та наскільки раціональною є її структура, залежить ефективність роботи усієї мережі фізкультурно-спортивних споруд міста (локальної системи заселення).

Мережу фізкультурно-спортивних споруд у межах локальних систем заселення визначають 120-ти хвилинною доступністю (час на піший шлях, транспорт, пересадки) від міста-центру – ядра мережі. У цих межах здійснюється основний об’єм фізкультурно-спортивного обслуговування: повсякденне, періодичне (систематичне), та епізодичне.

Теоретична модель мережі спортивних споруд розроблена для локальних систем заселення, ядро яких – велике місто. Для інших систем заселення вона трансформується.

У мережі спортивних споруд виокремлюють наступні рівні:

І рівень – мікрорайонні споруди у межах 5-ти хвилинної пішохідної доступності. Призначається для фізкультурно-оздоровчих занять, щоденного активного відпочинку на повітрі дітей та дорослих. Включає комплекси площинних споруд – ігрові і спортивні майданчики, доріжки для дітей і дорослих з радіусом обслуговування до 500 м, приміщення з тренажерами, вбудовані у перші поверхи житлових будинків тощо. Блок цих спортивних споруд може бути об’єднаний зі спортивною зоною школи.

ІІ рівень – поліфункціональний фізкультурно-спортивний центр житлового району – 30-ти хвилинна пішохідна доступність. Призначена для систематичних занять масовими видами спорту та масових фізкультурно-оздоровчих занять. Включає основні типи площинних споруд, басейнів, залів. Є центром усієї масової фізкультурно-спортивної роботи у житловому районі.

ІІІ рівень – поліфункціональний фізкультурно-спортивний центр планувального району – 30-ти хвилинна транспортна доступність. Призначена для систематичних занять масовими видами спорту та масових фізкультурно-оздоровчих занять. До цього рівня відносять поліфункціональну фізкультурну зону районного парку.

ІV рівень – поліфункціональний загальноміський фізкультурно-спортивний центр – більше, ніж30-ти хвилинна транспортна доступність. Призначена для систематичних занять видами спорту, у тому числі і спортсменів високого класу, а також для фізкультурно-оздоровчих занять з використанням великих і технічно складних споруд. Є головною базою та методичним центром спортивної роботи у місті. До цього рівня відносять поліфункціональну фізкультурно-оздоровчу зону загальноміського парку.

Поліфункціональні комплекси І-ІV рівнів утворюють обов’язковий склад фізкультурно-спортивних споруд міста та показники при їхньому проектуванні обраховуються на 1000 мешканців.

V рівень – заміські спеціалізовані та поліфункціональні комплекси.

Можливі зміни теоретичної моделі мережі фізкультурно-спортивних споруд, які залежать від величини міста та локальної системи заселення. У компактних і малих поселеннях зменшуються максимальні радіуси обслуговування за рахунок об’єднання ІІ, ІІІ та ІV рівнів мережі. Навпаки, при виході міських сельбіщних територій за 30-ти хвилинну транспортну доступність, загальноміський фізкультурно-спортивний центр ділиться на головний та другорядні.

Мережу спортивних споруд у населеному пункті необхідно проектувати в залежності від кількості населення і місцевих умов. Склад, кількість та площа ділянок фізкультурно-спортивних споруд встановлюється для кожного міста (селища) в генеральному плані – проекті забудови мікрорайону з наступною прив’язкою до існуючих будівельних споруд спортивної спрямованості.

Комплекси майданчиків для дітей 7 років слід розташовувати безпосередньо в житлових масивах, а комплекси для дітей від 7 до 10 років – у житлових масивах або на території саду мікрорайону.
Ділянки мікрорайонних комплексів майданчиків для дітей та підлітків від 11 до 17 років та для дорослих слід обирати на території саду мікрорайону, суміжно (чи спільно) зі спортивною зоною ділянки школи.

Ділянки спортивних центрів житлових районів та мікрорайонів слід обирати, як правило, неподалік від саду, парку чи культурного центру, ізольованого від комунально-господарських підприємств та лікарських закладів.

Ділянки для загальноміських спортивних центрів слід обирати суміжно з парком та водоймищем, по можливості – з культурно-видовищною зоною громадського центра міста (селища), ізольовано від комунально-господарських підприємств та лікувальних закладів; в містах з населенням більше 500 тис. чол. міський спортцентр необхідно розташовувати окремо від громадського центру, на відстані не більше 500 м від зупинки громадського транспорту.

Крім споруд, що входять до складу спортивних центрів, в залежності від місцевих умов, безпосередньо на території населеного пункту чи в приміській зоні можуть додатково розміщуватись спеціалізовані загальноміські фізкультурно-спортивні споруди – гребна база, водно-моторна база, пляж, лижна та гірськолижна база, іподром тощо.

Спеціалізація споруд за видами спорту і кількість місць для глядачів встановлюються завданням на проектування залежно від місцевих умов, чисельності населення і містобудівного значення спортивної споруди або комплексу.

Фізкультурно-спортивні споруди різних рівнів можуть кооперуватись. Кооперування споруд загального користування між собою, з комплексами підсистеми обмеженого користування, а також з іншими суспільними спорудами може здійснюватись у формі об’єднання споруд і комплексів, їх поперемінного використання та функціонального об’єднання. Об’єднання передбачає укрупнення та виключення дублюючих приміщень і споруд.

Укрупнятись можуть основні споруди (зали, басейни), допоміжні та обслуговуючі споруди міської інфраструктури (транспортні та інженерні комунікації, автостоянки тощо). Виключатись можуть дублюючі споруди: неповністю завантажені основні споруди (спортивні ядра, тренувальні поля), трибуни, адміністративні приміщення. Поперемінне використання розповсюджується на основні споруди (зали, басейни, площинні споруди), допоміжні приміщення. Функціональне об’єднання – з торгівельними, побутовими, культурно-видовищними та просвітницькими установами.

Фізкультурно-спортивні центри житлових районів можуть кооперуватись з базовою школою району, ПТУ, іншими навчальними закладами, об’єднуючи фізкультурно-спортивні споруди. Це одразу дає розвинутий склад залів, ванн басейнів та площинних споруд.

Фізкультурно-спортивні центри житлових районів можуть кооперуватись з ПТУ, ВНЗ, що дає можливість отримати такі крупні споруди як манежі для легкої атлетики, спеціалізовані спортивні зали і ванни басейнів. Можна кооперуватись з парком, об’єднуючи фізкультурно-спортивні споруди і створюючи спеціалізовані споруди для фізкультурно-оздоровчих занять.

Завжди діє правило: чим більше набір укрупняємих та поперемінно використовуємих споруд (передусім дорогих і технічно складних). тим доцільніше об’єднання і кооперування. Природнім регулятором розміру та форм кооперування є граничні концентрації тих, хто займається на тій чи інші території.

3. Вимоги до земельних ділянок, планування та розміщення фізкультурно-спортивних споруд

Вимоги до планування та будівництва споруд, зокрема фізкультурно-спортивних, містяться у Державних будівельних нормах України (ДБНУ). Це основні українські будівельні нормативні документи.

Також чинними є СНиП (Строительные Нормы и Правила), розроблені переважно за часів СРСР, за пріоритетом є головними після ДБН нормативними документами будівельної галузі України.

При будівництві споруд обов’язково враховуються:

ДСТУ (Державні стандарти України) – стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства України, що встановлюють правила, загальні принципи або характеристики діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, зокрема у будівельній.

ГОСТ (Государственные Отраслевые Стандарты) – стандарти держави на сировину, продукцію, методи та технологію її виробництва. Багато діючих в Україні стандартів створено ще за часів СРСР.

ДержСанПіН – державні санітарні правила і норми.

Відповідно до ДБНУ спортивні та фізкультурно-оздоровчі будинки і споруди слід розміщувати на сельбищній території, у місцях відпочинку населення та на інших спеціально виділених земельних ділянках, забезпечених зручними під’їздами і підходами від зупинок громадського транспорту (згідно з ДБН 360) з обов’язковим додержанням нормативного шумового режиму на прилеглій території житлової забудови та забезпеченням санітарних розривів до житлових та громадських будинків (згідно з вимогами ДержСанПіН 173 (Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів), ДержСанПіН 203, СанПіН 42-128-4690, СанПіН 42-120-4948). Слід передбачати місця для транспортних засобів інвалідів та зручні підходи до них, які забезпечують пересування на кріслах-колясках.

Площу земельних ділянок спортивних та фізкультурно-оздоровчих споруд слід приймати виходячи із суми площ забудови основних і допоміжних споруд, а також площ, які зайняті проїздами, автостоянками, пішохідними доріжками й озелененням.

Проїзди і пішохідні доріжки слід передбачати до всіх споруд, що розташовуються на земельній ділянці критих споруд і спортивних комплексів. Проїзди повинні мати удосконалене полегшене або капітальне покриття. Пішохідні доріжки, тротуари і пандуси, якими користуються інваліди на кріслах-колясках, повинні мати тверде шорстке покриття, яке в разі намокання не стає слизьким. Ширина пішохідних доріжок повинна прийматися не менше 1,8 м. Поздовжній їх уклон не повинен перевищувати 5 %, а поперечний - 1 %.

У місцях перепаду рівнів між горизонтальними ділянками пішохідних шляхів слід передбачати влаштування пандусів і сходів. Уклон кожного маршу пандуса не повинен перевищувати 8 %, а його довжина повинна бути не більше 10 м. Ширина пандуса повинна бути: за одностороннього руху - не менше 1,0 м; за двостороннього руху - не менше 1,8 м. Якщо поздовжній уклон перевищує зазначені межі для інвалідів, котрі користуються кріслами-колясками, слід передбачати спеціальні доріжки або пандуси.

Ширина шляхів руху глядачів по території спортивної споруди повинна прийматися з розрахунку 1 м на 500 глядачів.

Відстань від спортивних і фізкультурно-оздоровчих будинків та споруд і їх комплексів до інших будинків і споруд слід приймати згідно з вимогами ДБН 360 та розрахунками шумового режиму за СНіП II-12.

Земельна ділянка спортивної та фізкультурно-оздоровчої споруди повинна мати не менше двох в'їздів (включаючи господарський) і двох входів.

Біля входів для глядачів у будинки критих спортивних споруд слід передбачати вільні майданчики із розрахунку 0,3 м² на одного глядача, що припадає на даний вхід.

Перед входами на трибуни відкритих спортивних споруд слід передбачати вільні площі з розрахунку 0,5 м² на одного глядача, що припадає на даний вхід.

Рівень ґрунтових вод повинен знаходитися не менше ніж на 0,7 м нижче позначки спланованої поверхні відкритих площинних спортивних споруд, а за наявності басейну – найбільш низько розташованої конструкції ванни басейну.

Господарське подвір’я повинне розміщуватись ізольовано від спортивних та фізкультурно-оздоровчих споруд, мати в’їзд на територію основної споруди й окремий зовнішній виїзд.

Стоянки автомобілів проектуються згідно з вимогами ВСН 01. У разі використання спортивної споруди інвалідами вони повинні знаходитися не далі 40 м від входу до цієї споруди і мати з нею зручний зв’язок. Ширина стоянки для автомобіля інваліда повинна бути не менше 3,5 м.

Майданчики і поля для спортивних ігор (крім майданчиків для городків), а також спортивні ядра слід орієнтувати поздовжніми вісямиу напрямкупівніч-південь із забезпеченням обов'язкової інсоляції протягом 3 год. щонайменше 50% території (згідно з вимогами СанПіН 2605 Санитарные нормы и правила обеспечения инсоляцией жилых и общественных зданий и территории жилой застройки).

За наявності в складі спортивних споруд декількох майданчиків або полів для спортивних ігор одного виду допускається орієнтація поздовжніх осей не більше однієї третини цих майданчиків або полів у напрямку схід-захід.

В разі розміщення місць для навчально-тренувальних занять із штовхання ядра і метання диска, молота, списа, гранати поза спортивним ядром напрямок метання (штовхання) повинен бути орієнтований на північ, північний схід або схід.

Шляхи пересування осіб, які займаються, з допоміжних приміщень до місць занять на відкритих спорудах не повинні перетинатися зі шляхами пересування глядачів.

Між відкритими площинними спортивними спорудами і трибунами при них слід передбачати обхідну доріжку завширшки не менше 1,5 м або об'їзну - завширшки не менше 3,5 м.

В разі завантаження трибун знизу обхідну (об'їзну) доріжку слід суміщувати зі шляхами евакуації глядачів.

По периметру земельної ділянки комплексу відкритих спортивних споруд слід передбачати вітро- і пилозахисні смуги деревних і чагарникових насаджень завширшки 5 м з боку проїздів місцевого значення і до 10 м з боку швидкісних магістральних доріг з інтенсивним рухом транспорту. По периметру окремих груп відкритих площинних спортивних споруд, що входять до комплексу, і відкритих ванн басейнів слід передбачати смугу чагарникових насаджень завширшки не менше 3 м.

Загальна площа озеленення земельної ділянки спортивної споруди, включаючи розплідник для вирощування дерну, газонні покриття полів і майданчиків, вітро-, пилозахисні й інші смуги насаджень, повинна складати не менше 30 % від площі земельної ділянки. (В разі розміщення спортивних споруд у парках, садах, скверах відсоток озеленення не нормується).

Будинки спортивних залів і критих басейнів слід розміщувати з відступом від червоної лінії забудови не менше ніж на 6 м за умови розміщення вікон спортивних залів з боку дворового фасаду або відокремлення будинку спортивної споруди від вулиці смугою зелених насаджень завширшки не менше 4 м.

Проект – основний документ при будівництві спортивної споруди

Проектування є необхідною підготовчою стадією будівництва. Для того, щоб побудувати будь-який об’єкт (підприємство, будівля, споруда), необхідно спочатку його спроектувати.

Чинне законодавство забороняє починати будівництво без проектної документації, затвердженої у встановленому порядку.

Проект – задум, ідея, образ, втілені у форму опис, розрахунки, документа, які розкривають його сутність і можливість його практичної реалізації.

Проект будівельний, технічний – образ наміченого до створення об’єкта, представлений у вигляді комплексу креслень, схем розрахунків, обґрунтувань, архітектурно-планувальної та кошторисної документації.

Креслення проекту – являють собою графічне зображення будівель, споруд та їх окремих частин, а також планування з вказівкою розташування основного обладнання, схем електропостачання тощо. За допомогою креслень проекту зображуються основні параметри об’єкту (розмір та геометрична форма будівель, їх поверховість, внутрішнє планування тощо).

Кошторис – документ, на основі якого визначаються вартість будівництва та розмір фінансування будівництва, а також здійснюються розрахунки між замовником і підрядником, тобто кошторис представляє ціну за готову будівельну продукцію.

Розрахунки – супроводжуються пояснювальними записками, які дозволяють отримати чітке уявлення про об’єкт, його окремі частини та прийняті рішення.

Проектна документація вказує вартість будівництва об’єкта, витрати трудових і матеріальних ресурсів для здійснення наміченого будівництва (потреба в металі, залізобетоні, будівельні матеріали й устаткування, а також витрати праці і тривалість будівництва).

На основі проектів організовується робота із будівництва об’єктів.

Проекти поділяються на два види: індивідуальні та типові.

Індивідуальні проекти розробляються зазвичай для разового використання. За індивідуальними проектами зводять об’єкти унікальних будівель і споруд.

Типові проекти – розробляються для багаторазового їх використання в будівництві об’єктів масового призначення.

Типове проектування скорочує строки розробки проектів і здешевлює їх. Одночасно поліпшується якість проектування. Помилки початкового проекту виявляються вже при першій його застосуванні, що дає можливість уникнути в подальшому цих помилок.

Типове проектування є найважливішим засобом забезпечення єдиної технічної політики у капітальному будівництві. Завдяки типовому проектуванню можна широко використовувати типові деталі, які виготовляються при масовому виробництві. Це прискорює будівництво і знижує витрати на спорудження будівель і підприємств.

Значення проектів полягає в наступному:

1. Проект є основним документом, за яким здійснюється організація будівництва будівель, підприємств, споруд та інших об’єктів.

Проекти (типові та індивідуальні) завжди складаються до початку будівельних робіт. Тому вони є основою, організації та планування будівництва.

2. Проектування робить істотний вплив на розвиток технічного прогресу галузі. При розробці проектів підприємств максимально використовуються досягнення науки та техніки. Проектування є, по суті, тією ланкою технічного прогресу, яке пов’язує науку з виробництвом, тому що через проекти реалізуються наукові дослідження і досягнення в області технічного і соціального прогресу, що дозволяє отримати високий економічний ефект.

3. У проекті можна отримати відповіді на питання: яке потрібно устаткування, скільки потрібно металу, залізобетону, лісоматеріалів, труб та інших будівельних матеріалів, що деталей, конструкцій, знання про які необхідно для забезпечення будівельного виробництва.

4. Проект та кошторис є документами, на основі яких здійснюються фінансування і кредитування будівництва об’єктів на весь період їх будівництва.

5. Проект призначається для здійснення за ним будівельних і монтажних робіт.

Право на розроблення проектної документації або її окремих розділів надається юридичним та фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які мають відповідну ліцензію (Далі – проектувальник).

Проектні роботи виконуються на підставі договорів (контрактів), укладених між замовниками i проектувальниками.

Договір – основний організаційно-правовий документ, який регламентує взаємовідносини між замовником та проектувальником. Договір можна укладати на виконання комплексу проектних робіт або окремих стадій та розділів проекту.

Не допускається розроблення проектної документації без інженерних вишукувань на нових земельних ділянках, а при реконструкції об’єктів – без уточнення раніше виконаних інженерних вишукувань.

Проектування об’єктів здійснюється з дотриманням законодавства України на підставі вихідних даних.

Вихідні дані для виконання проектних робіт на відповідній стадії замовник зобов’язаний надати до початку виконання проектно-вишукувальних робіт.

До складу вихідних даних належать:

- архітектурно-планувальне завдання (АПЗ);

- технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта (ТУ);

- завдання на проектування;

- інші вихідні дані за потребою.

АПЗ та ТУ надаються замовникові в Порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.99 N 2328. Завдання на проектування замовник складає сам або доручає проектувальнику за окрему плату.

Завдання на проектування – документ, у якому містяться обґрунтовані в межах законодавства вимоги замовника (забудовника) до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об’єкта архітектури, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і який складається відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов.

Проектувальники при розробленні проектної документації повинні забезпечувати:

- відповідність архітектурним i мiстобудiвним вимогам та високу архітектурно-художню якість;

- відповідність чинним нормативним документам, а при вiдхиленнi від їхніх вимог виконувати погодження у встановленому порядку;

- захист навколишнього природного середовища i раціональне використання природних ресурсів;

- експлуатаційну надійність та безпеку;

- високу ефективність інвестицій;

- патентоспроможність та патентну чистоту технічних рішень та застосованого обладнання;

- конкурентоспроможність продукції.

Матеріали проекту у повному обсязі передаються замовнику генеральним проектувальником у чотирьох примирниках.

Проект на будівництво об’єктів цивільного призначення, як правило, повинен складатися з таких розділів:

- Пояснювальна записка з вихідними даними.

- Архiтектурно-будiвельне рішення, генплан, благоустрій території, схема транспорту (за необхідності) (Рішення та основні показники по генеральному плану, благоустрою та озелененню. Короткий опис i обґрунтування архітектурних рішень та їх відповідність функціональному призначенню з урахуванням мiстобудiвних вимог. Рішення по оздобленню будинку, споруди. Основні рішення по прийнятiй конструктивнiй схемi об’єктiв (матеріали стін, перекрить, покрiвлi), обґрунтування застосованих типiв фундаментів та інших конструкцій, тепло ефективність огороджувальних конструкцій).

- Технологічна частина – рішення вбудовано-прибудованих приміщень та об’єктів громадського призначення.

- Рішення по інженерному обладнанню та зовнішніх інженерних мережах (Обґрунтування принципових рішень по інженерному обладнанню: опаленню, вентиляції, кондиціюванню повітря, газопостачанню, водопостачанню i каналізації, електрообладнанню, електроосвітленню, захисту від блискавок, зв’язку, пожежнiй та охороннiй сигналізації, радіофікації, телебаченню, автоматизації санітарно-технiчних пристроїв, диспечерізації, вимоги по енергозбереженню).

- Основні креслення (ситуаційний план у масштабі 1:2000, 1:5000, 1:10000; генеральний план на топографічній основі в масштабі 1:500, 1:1000; принципові рішення з вертикального планування, благоустрою та озеленення; схема транспортно-пішохідних зв’язків (за необхідності); план трас зовнішніх інженерних мереж та комунікацій; плани поверхів, фасади, розрізи будинків та споруд із схематичним зображенням основних несучих та огороджувальних конструкцій; деталі огороджувальних конструкцій; принципові схеми улаштування інженерного обладнання (опалення, вентиляції, холодного та гарячого водопостачання, каналізації, водостоків, електрообладнання, газо- та холодопостачання, кондиціонування повітря, зв’язку та сигналізації, автоматизації інженерного обладнання, пило- та димовидалення, сміттєвидалення тощо).

- Органiзацiя будівництва.

- Кошторисна документація – зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва.

Проектувальник несе відповідальність за якiсть проектних рішень та додержання чинних нормативних документів i законодавчих норм.

Проектна документація до її затвердження підлягає обов’язковий державнiй експертизi згiдно з чинним законодавством.

До експертизи залучаються органи охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, органи по контролю за охороною праці, інші органи державного нагляду, спеціалізовані служби органів місцевого самоврядування, представники громадських об’єднань i враховують їх висновки.

Розроблена проектна документація підлягає погодженню з місцевими органами мiстобудування та архітектури та з органами місцевого самоврядування, що видавали технічні умови на підключення до джерел постачання чи інженерних комунікацій.

Подання проектної документації на погодження, експертизу та затвердження є обов’язком замовника i виконується за його рахунок. Проектувальник зобов’язаний захищати проектні рішення.

Органiзацiї (служби, пiдроздiли), що виконували експертизу i видавали рекомендацiї, несуть відповідальність за висновки, на пiдставi яких інвестор (замовник) приймає своє рішення про затвердження проектної документації.

Проектна документація набирає чинності після її затвердження інвестором (замовником).

Після того як були виконані проектні роботи проводиться повний фінансовий розрахунок між замовником та проектною організацією згідно укладеного раніше договору. Проектна організація в подальшому веде авторський нагляд за будівництвом споруди у відповідності з виданою проектно-кошторисною документацією.

Завершене будівництво спортивної споруди приймається в експлуатацію робочою комісією, яка складає відповідний акт.

Для прийняття в експлуатацію спортивної споруди робочою комісією необхідно представити наступні документи:

1. примірник проектно-кошторисної документації;

2. журнал виконання будівельно-монтажних робіт;

3. акти прийому виконаних будівельно-монтажних робіт;

4. виконавчі схеми прокладання зовнішніх інженерних мереж;

5. акти на приховані роботи;

6. паспорта, сертифікати на будівельні матеріали, вироби, обладнання, устаткування.

Спортивна споруда приймається в експлуатацію наказом по організації замовнику.

---

Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 113; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!