Умови підвищення ефективності комунікативної компетентності соціального педагога в контексті формування стресостійкості
3.1 Особливості міжособистісної взаємодії у стресових ситуаціях
Особливості міжособистісної взаємодії визначаються взаєминами в групі, у колективі, а також у суспільстві. Тому важливу роль у житті кожної людини відіграє взаємодія з іншими людьми. Стресова ситуація може як позитивно впливати на процес взаємодії, так і негативно. Це залежить від того, яку стратегію поведінки людина обирає в стресовій чи конфліктній ситуації.
Існують два підходи в оцінці активності співрозмовників в стресових ситуаціях. Деякі дослідники визначають форми та види спілкування людей при стресових станах, які впливають на їхню взаємодію (взаємодія, протидія тощо). Інші розглядають активність спілкування людей в стресових ситуаціях як власне стрес, тобто як неспецифічні прояви адаптаційно-захисної активності людей. Ця активність інтегрується в поведінку окремих людей при стресі [Кижаев-Смык Л., 1983, 272].
Зміни у спілкуванні в стресових ситуаціях можуть виникати як під час впливу на людину фізичних, фізіологічних стресорів, так і в результаті контактів з людьми, характер спілкування яких змінений стресовими ситуаціями. Доцільно використати три рівні аналізу зміни під час стресових ситуацій (див. рис. 3.1.). Перший повинен охоплювати аналіз взаємодії людей у спілкуванні протягом певного періоду часу, порівнюючи із тривалістю життя поколінь, тобто зміни особливостей особистісних характеристик і показників здоров'я, що виникають під впливом тривалих соціальних, біологічних і фізичних стресорів, що діють локально на групу людей або на широкі верстви населення. Другий рівень охоплює аналіз окремих актів спілкування людей у стресових ситуаціях, враховуючи їх індивідуальні, професійні особливості, а також враховує специфіку стрес-факторів. Третій рівень аналізу включає вивчення окремих елементів спілкування при стресових ситуаціях, що визначаються спеціальними методами дослідження (психофізичними, інженерно-психологічними й т.п.) [Кижаев-Смык Л., Москва, 1983, 273].
|
|
|
Рис. 3.1.Рівні аналізу зміни спілкування в стресових ситуаціях
Взаємодія групи людей у стресових ситуаціях повинна створювати більш ефективний захисний потенціал, ніж антистресовий потенціал окремої людини. Зміни спілкування під час стресів входять в структуру життєдіяльності, поведінки, активності людей. Вони можуть негативно або позитивно впливати на психологічний клімат колективу, на продуктивність праці, на успішність подолання екстремальних ситуацій. При розробці заходів оволодіння стресом необхідно базуватися на аналізі загальних закономірностей соціально-психологічних феноменів, які проявляються в екстремальних умовах. Характер і динаміка субсиндрому зміни спілкування у стресових ситуаціях зумовлюються кількістю стресорів, індивідуальними й особистісними особливостями людей, на які впливають ці стресори, соціокультурними нормами, що включають використання засобів керування стресом.
|
|
|
Зміна функціонального стану людини в стресових ситуаціях змінює її відношення до навколишнього світу, до людей. В стресових ситуаціях в людей змінюється не тільки характер фізіологічної й психологічної активності, але й показники активності спілкування. Це відбивається на взаємодії індивіда із соціальним середовищем: з оточуючими людьми, із групою, з колективом, із членами виробничої організації тощо. Соціальна взаємодія змінюється тоді, коли стрес виникає одночасно в багатьох людей [Кижаев-Смык Л., 1983, 275].
Відмінною рисою спілкування при гострому стресі є емоційність, що може різко підсилювати або, навпаки, знижувати активність взаємодії людей. Стрес може викликати в людей гуманне ставлення один до одного або, навпаки, нелюдяність. Зміни спілкування при гострому стресі виникають зі складної інтеграції впливу стресогенних факторів і різних психічних функцій, таких, як мислення, воля, емоції. Ці зміни зумовлюються індивідуальними, особистісними властивостями людей, що спілкуються, а також соціокультурними, національними, етнічними нормами, прийнятими в суспільстві [Цигульська Т., 2000, 158]. Дія цих норм в стресових умовах і їхній вплив на спілкування більш ефективні, якщо вони вироблені з врахуванням не тільки звичних, але й екстремальних умов існування людей.
|
|
|
На спілкування при хронічному стресі впливають соціокультурні, політичні, національно-етнічні фактори. Вони об’єднані характерологічними й особистісними особливостями міжособистісної взаємодії людей. Але в процесі спілкування при тривалому стресі виявляються закономірності, які є загальними для багатьох людей і для різних стресогенних ситуацій. Саме тому зміни спілкування при стресових ситуаціях можна віднести до проявів власне стресу. Загальні закономірності спілкування при стресі виявлені, зокрема, у структурі розвитку міжособистісних взаємин [Кижаев-Смык Л., 1983, 281].
Розвиток спілкування залежить від взаємовпливу факторів зовнішнього середовища (фізичних, соціальних та ін.) і факторів внутрішнього середовища індивіда (психологічних, фізіологічних, біологічних тощо). Екстремальна ситуація надає спілкуванню адаптивну спрямованість, одночасно стаючи каталізатором, що прискорює розвиток взаємовідносин між людьми [Цибульська Т., 2003, 5].
|
|
|
Зміни під час спілкування в стресових ситуаціях включають п’ять стадій [Кижаев-Смык Л., 1983, 284]. Перша стадія стресогенної зміни спілкування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Часто вона виникає у незнайомих екстремальних умовах, і в тому випадку, коли людина була у таких умовах раніше; і коли стресогенний фактор подіяв на людину в присутності незнайомих людей. Для цієї стадії характерне зниження активності спілкування. Вербальне спілкування може повністю припинитися, проте людина повністю не виключається зі спілкування, тому що продовжує стежити за оточуючими людьми. Деяка загальмованість людей у цій стадії може сповільнювати процес їхнього знайомства, їхню спільну діяльність і дискусію. Стан тривожності, цікавості, гніву, агресії, що визначають емоційне спілкування на цій стадії, можуть періодично повертатися протягом декількох перших днів чи тижнів під час спілкування при стресових ситуаціях [Кижаев-Смык Л., 1983, с. 284].
З перших секунд стресогенної ситуації людина отримує нову інформацію про соціальне оточення або про те, як вплинули на попереднє соціальне оточення стресогенні фактори. Перше, що визначається людиною, часто не усвідомлюється, – це чи не стало небезпечним його соціальне оточення й чи не вимагає з його боку швидких захисних дій. Друге – отримання інформації про перспективи розвитку спілкування в стресогенних умовах. Оцінка, рішення, психологічні установки, зроблені в цій стадії спілкування, в одних людей забуваються, навіть якщо ці рішення були правильні й продуктивні; в інших, навпаки, можуть бути стійкими й довго впливати на характер спілкування. Часто на відношення до незнайомого або малознайомого партнера зі спілкування впливає стороння інформація: наклеп, похвала та ін.
Друга стадія розвитку спілкування при стресі характеризується збільшенням інтенсивності проявів спілкування або виникненням форм активного спілкування, непритаманних даній людині в неекстремальних умовах, тобто при відсутності в неї симптомів стресу. Ця стадія розвитку спілкування може бути названа стадією особистісної «експансії», що підготовляє людину до встановлення свого рольового статусу [Кижаев-Смык Л., 1983, 285]. Інтенсифікація спілкування, характерна для цієї стадії, спрямована на оптимізацію вихідної соціальної позиції для отримання або захоплення бажаної престижної соціальної ролі. Зазвичай, усвідомлена меркантильність при цьому відсутня. Спрямованість цієї своєрідної експансії та її ціль майже не усвідомлюються суб'єктами, що спілкуються.
Таким чином, у більшості людей власна емоційна жвавість на початку спілкування не є спробою показати свої знання, можливості, але щоб стати перед іншими людьми в кращій позиції, ніж це вдавалося даній людині в минулому соціальному оточенні. У цій стадії часто відбувається обмін інформацією, особливо при рівності інтелектуального й мовного потенціалу. Люди часто надають елементарну інформацію, але самі вважають її цікавою. Подібний процес щодо висловлення позитивних знань, умінь виникає й у добре знайомих людей, що потрапили в незнайомі стресогенні ситуації. Таке «спілкування, що демонструє» відображає позитивні емоційні переживання, ейфоричну дружність. Однак можуть бути й інші форми аффективності спілкування людей на цій стадії. Після першого знайомства можуть виникати різні емоційно-позитивні реакції, що стають випробовуванням для людини. При спілкуванні в даній стадії – особистісної «експансії», спрямованої на встановлення рольового статусу, – іноді виникає надмірна афективна поведінка: агітація або скованість рухів і словесних виражень. У наступних стадіях спілкування зменшується можливість інтенсивного інформаційного обміну, тому що згодом зменшується терпимість до партнера [Кижаев-Смык Л., 1983, 285].
По закінченні стадії особистісної «експансії» рольові функції взаємодіючих людей відносно стабілізуються. Це четверта стадія розвитку спілкування при стресі. Стабілізація рольового статусу може проходити й монотонно, і супроводжуватися афективними актами спілкування як з позитивним, так і негативним емоційним забарвленням. При цьому створюються неформальні групи. У стресогенних умовах основа такої групи відрізняється більшою внутрішньою стійкістю, згуртованістю, що досягається через постійну напруженість внутрішньо групової протидії. Чим екстремальніші умови існування, тим важче людям, схильним залишатися недоторканим, зберігати нейтралітет у конфліктних ситуаціях.
Виникнення емоційних, вегетативних та інших ознак дистресу супроводжується подальшою зміною активності спілкування [Роттенберг В., 1989, 7]. Змінене спілкування може стати найбільш помітним проявом стресу на певній фазі його розвитку, тобто можливе домінування субсиндрому зміни спілкування при стресових ситуаціях. Його можна розглядати як п'яту стадію розвитку спілкування при стресі. В одних умовах така зміна спілкування характеризується збільшенням її активності, в інші – зниженням. При стресовій активізації спілкування в різних умовах можуть переважати компоненти міжособистісної взаємодії, які консолідують групу (соціально-позитивні), або дезорганізують її (соціально-негативні) [Кижаев-Смык Л., 1983, 287].
При стресі в екстремальних умовах не завжди активізується соціально-психологічна активність, тобто активність спілкування, що сприяє консолідації групи, колективу («кооперативний тип міжособистісних взаємин»). При деяких особливостях екстремальних умов є велика ймовірність виникнення стресу, що виникає в багатьох членів групи і призводить до дезорганізації колективу. Тому необхідно спрямувати соціальну форму адаптаційно-захисного потенціалу на шлях не дезорганізації, а консолідації групи (соціуму).
В багатьох випадках успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника. Розвиток в 60-i роки соціальної психології дав поштовх i до нових досліджень різних аспектів проблеми спілкування, особливо під час стресових ситуацій [Cемиченко В., 1998, 16].
Тривалий стрес формує, згідно з позицією Л. Китаєва-Смика, низку субсиндромів. Деякі з них, а саме когнітивний, афективний і поведінковий, було розглянуто при аналізі негативних ефектів стресу. Але для професійно-особистісної деформації педагога визначальну роль відіграє субсиндром зміни спілкування [Кижаев-Смык Л., 1983, 287].
Діагностика комунікативних деформацій педагогів дозволяє виокремити такі типи поведінки в навчальному процесі:
1. Конфронтаційний, спрямований на дезорганізацію системи комунікації під час навчання.
2. Агресивно-конфліктний, що приховує логіку спілкування за допомогою інтенсивної постановки провокаційних запитань.
3. Комунікативно-нейтральний, що демонструє відсутність інтересу до спілкування.
4. Експансивний, що стверджує необхідність особливого ставлення до себе під час спілкування.
5. Відчужений, що інтелектуально не бере участь в процесі спілкування.
Ядром усіх типів комунікативних деформацій учителя в педагогічному спілкуванні є афективні порушення системи диспозиційної регуляції процесів комунікативної взаємодії. Афективний зміни системи диспозиційної регуляції деформує комунікативні установки педагога. Це призводить до порушення норм спілкування. А поведінка вчителів наближається за своїм характером до аддиктивної. Корекція аддиктивної поведінки педагога в комунікативній системі охоплює такі процеси:
1. Зростання свідомості – через збільшення інформації про власну особистість і професійно-педагогічні проблеми, що стоять перед педагогом.
2. Переоцінка власної особистості та свого професійного статусу – через оцінку того, що педагог думає про себе та свою професію стосовно конкретної проблемної ситуації.
3. Трансформація когнітивних компонентів комунікативних установок – через інформаційно-мотиваційне осмислення необхідності комунікації у системі підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів.
4. Самозвільнення від когнітивних стереотипів – через презентацію сенсу комунікативної активності.
5. Засвоєння нових навичок комунікативної взаємодії в ролі того, хто навчається, – за допомогою проведення комунікативного тренінгу.
6. Катарсис – через активацію й максимальне напруження в навчальній діяльності, організованій у формі гри.
7. Позиційно-рольова трансформація через усвідомлення проблем особистості в ролі того, хто навчається, і переоцінки значення для особистісного росту в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогічних кадрів.
Отже, в результаті міжособистісної взаємодії у людей можуть виникати різні стресові та конфліктні ситуації. Щоб їх уникнути, людина повинна вміти знайти вихід з даної ситуації, зробити все для того, щоб стресова ситуація стала для неї не деструктивною, а конструктивною.
3.2Основні напрямки формування стресостійкості у майбутніх соціальних педагогів
Розв’язання різноманітних соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно розвиненої, інтелігентної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості ускладнюється сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують перехідні періоди розвитку суспільства. Критичність соціально-економічної ситуації, невизначеність молодого покоління в сенсі життя та відчуття невпевненості в майбутньому сприяють зростанню стресових ситуацій у житті молодих людей. Тому особливо важливо у роботі соціального педагога вміти вчасно попередити виникнення стресових станів у молоді та формувати власну стійкість до стресових ситуацій у роботі з клієнтами.
Формування стресостійкості соціального педагога допоможе йому подолати негативні наслідки стресових ситуацій, зберегти себе від дезінтеграції та різноманітних розладів, створити основу для внутрішньої гармонії, високої працездатності, визначити успішність своєї професійної діяльності, а також зберегти власне здоров’я.
Для того, щоб протидіяти стресам, педагог повинен переключити свою увагу чи енергію в іншу форму діяльності, зайнятись тим, що дасть можливість зняти емоційну напругу, оскільки основою стресостійкої життєвої стратегії педагога є пошукова активність, яка проявляється в соціально прийнятних формах [Роттенберг В., 1989, 12].
Підвищити стресостійкість, зберегти позитивний психологічний стан і зміцнити власне здоров’я можливо за допомогою релаксації (аутотренінг, медитація, сміхотерапія, кольоротерапія, ароматерапія, йога, творчі спроби самовираження), рекреації (фізкультура, дихальні вправи); катарсису (спілкування з близькими, домашніми тваринами, захоплення мистецтвом). Це три основні шляхи до психічного, фізичного та духовного здоров`я особистості.
Сучасна наука також пропонує ряд методів підвищення стресостійкості: соціально-психологічний ресурс (позитивне соціальне оточення); психологічна освіченість і психологічна культура особистості; особистісні ресурси (активна мотивація подолання стресу, сила Я-концепції, самоповага, емоційно-вольові якості, позитивність і раціональність мислення, стан здоров’я та ставлення до нього як до самоцінності тощо); інформаційні та інструментальні ресурси (здатність контролювати ситуацію, здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе та навколишню ситуацію тощо); матеріальні ресурси (стабільність оплати праці, рівень матеріального доходу, безпека життя); характер і способи подолання стрес-ситуацій.
Варто виділити такі основні напрями формування стресостійкості майбутніх соціальних педагогів, як:
- мотивація до розвитку стресостійкості, яка включає прагнення соціального педагога підвищувати власну психологічну стійкість за допомогою різних технік та форм;
- забезпечення майбутніх соціальних педагогів знаннями про стрес, його чинники, особливості реагування на стресові ситуації, наслідки тощо;
- оптимізація психологічного стану людини;
- розвиток вольових якостей особистості;
- формування вмінь орієнтуватися в стресовій ситуації, обирати адекватні способи реагування на стресові чинники;
- попередження виникнення стресових станів серед молоді, що включає профілактичну діяльність соціального педагога;
- формування сприятливого соціально-психологічного клімату у студентській групі;
- налаштування особистості на позитивне мислення, що дає змогу майбутньому соціальному педагогові знаходити оптимальний вихід із конфліктної чи стресової ситуації, уникати чинники, які призводять до негативних емоційних станів, дає можливість контролювати ситуацію тощо.
Спосіб існування – це повсякденне життя кожної людини. Виділяють такі основні методи профілактики стресу за допомогою ауторегуляції: релаксація, надання першої допомоги при гострому стресі, аутоаналіз особистого стресу та ін. Всі методи профілактики стресових станів можна згрупувати в одну групу – тренінги. Тренінг перцептивний – вид соціально-психологічного тренінгу, основним завданням якого є розвиток у людини здатності адекватно сприймати і розуміти людей, навчати її за одержаною від партнерів інформацією розуміти, як її саму, дії і вчинки оцінюють оточуючі [Степанов О., Київ, 2006, 366]. Тренінги можна використовувати як профілактичні та психокорекційні методи подолання стресових станів.
Не менш важливе значення у подоланні стресових станів відіграє корекційна діяльність соціального педагога у роботі з молодими людьми. Реакція молодої людини на стрес описується як когнітивна і фізіологічна. Особа оцінює у когнітивному сенсі джерела стресу (стресори), які впливають на неї, і свою відповідну реакцію. Як зазначили Р. Камерон і Д. Майхенбаум, «спроби оволодіти ситуацією неправильно скеровуються настільки, наскільки «істинна» природа подій хибно тлумачиться, ефективне оволодіння ситуацією передбачає відповідний набір реакцій чи вмінь, необхідних для того, щоб задовольняти вимоги життя» [Гольдшейн А., Хомик В., 2003, 289]. Таким чином, згідно з думкою дослідників, адекватна когнітивна реакція на стрес вимагає як точної оцінки стресової ситуації, так і відповідного набору вмінь. Це і є цілями ситуативного перцептивного тренінгу та тренінгу потоку вмінь. Існують різні форми роботи під час стресових ситуацій, зокрема такі як фізичні вправи, уявлення на задані теми, медитація, тренінги тощо.
Тренінг прогресивної релаксації.У 1938 р. Е. Джекобсон опублікував свою працю «Прогресивна релаксація», в якій викладено основи підходу до оволодіння й управління стресом. Це було перше дослідження в цьому напрямі. У своїх спостереженнях він зазначав, що реакція індивіда на стрес нерідко супроводжується помітним скороченням м’язів. Е. Джекобсон також продемонстрував, що напруження м’язів перед розслабленням сприяє глибшому розслабленню і допомагає чіткіше розрізняти стан навіть слабкого напруження та релаксації. Послідовна прогресивна релаксація, також названа ізометричними вправами стискування, полягає в послідовному напруженні і розслабленні десяти основних мускульних груп. Кожна група напружується (стискується) і розслаблюється двічі перед тим, як фокус уваги зміщується на іншу групу м’язів [Гольдшейн А., Хомик В., 2003, 290]. Конкретні процедури, що формують прогресивну релаксацію, відображаються в таких кроках:
1. Цикли «напруження – релаксація». Перший компонент релаксаційного тренінгу має дати людині змогу якнайшвидше перервати зростаюче напруження м’язів і краще усвідомити відчуття релаксації, впроваджуючи вправи, які протиставляють напруження і релаксацію – як дві протилежності. Таким чином, релаксаційний тренінг розпочинається з того, що людина включається в циклічну послідовність зростаючого напруження і розслаблення.
2. Релаксація. Мета другої фази – переведення тренованого на глибші рівні релаксації. Необхідно зосередитися на тому, щоб все глибше і глибше розслабляти кожну групу м’язів. Ця фаза спрямована на такий рівень зосередженості на релаксації, який допоможе викликати третю фазу – появу глибокої релаксації.
3. Глибока релаксація. Глибока релаксація полягає в тому, що людина уявляє собі щось приємне і таким чином розслабляється. Дихати потрібно повільно і глибоко, повністю відключитися від зовнішнього світу. Ця фінальна фаза має тривати близько трьох хвилин [Гольдшейн А., Хомик В., 2003, с. 290].
Велика кількість досліджень дала змогу перевірити ефективність релаксаційного тренінгу на молодих людях, які пережили широкий спектр проблем, пов’язаних із надмірним напруженням. Тренінг продемонстрував свою ефективність при безсонні, гіпертонії, сильному головному болі та мігрені, боязні контрольних (тестів), боязні публічних виступів і загальному напруженні та тривозі.
Фізичні вправи.Як надійний засіб боротьби зі стресом широко застосовуються різноманітні рухи, ігри, прогулянки, біг тощо [Цибульська Т., 2000, 175]. На думку Д. Джірдано та Д. Іверлі, першою реакцією на стрес є реакція на зразок «бийся чи тікай». Ця реакція забезпечує людське виживання. Жоден тренінг не послабить цього вродженого рефлексу. Стрес – фізичний стан, призначений полегшити фізичну реакцію на фізичну загрозу. Але будь-яка загроза – фізична чи символічна – може викликати цю реакцію, що стимулює психологічний захист, і тіло починає реагувати. Підвищення гормональної секреції, активізація серцево-судинної системи, енергетична підтримка свідчать про стресовий стан [Гольдшейн А., Хомик В., 2003, 295].
Існує багато засобів (запланованих і спонтанних) для зняття стресового напруження. Сюди належать як заняття в організованих групах, так і індивідуальні заняття: аеробіка, вправи з гирями, повільна ходьба, прогулянки, художня гімнастика, плавання, велоспорт, комплекси вправ, спрямовані на зняття хронічного мускульного напруження – оберти плечима, шиєю, масаж голови та ін. Фізичні вправи повинні бути тривалими (30 хв. або 1 год.) та їх потрібно виконувати регулярно (4–5 разів на тиждень).
Соматична концентрація, або аутогенне тренування, може викликати особливі фізичні відчуття, які найчастіше асоціюються з розслабленням. Л. Мейсон наголошував, що передумовою успіху соматичної концентрації є деякий рух у напрямі формування стану, що наближається до розслаблення. За його словами, це пасивна концентрація на тілесних відчуттях (тепло, обважнілість), що полегшує виклик очікуваних симптомів. Інший дослідник Дж. Сміт, описує ефективні способи розслаблювальної концентрації на сонячному сплетінні, хребті, серці, горлі, очах [Дмитерко-Карабин Х., Королик Н., 2007, 192].
Уявлення на задані теми.Послаблення стресу може бути не тільки послідовністю різноманітних проявів уваги, пов’язаних із соматичною концентрацією, але також із різними типами зовнішньо зорієнтованої уваги. Тематичне уявлення, що назване також візуалізацією, часто застосовується в аналогічних підходах. Цю діяльність можна розглядати як приємні мрії або як цілеспрямоване споглядання послаблюючих стрес сцен, місць, подій. Дж. Сміт пропонує низку часто вживаних розслаблювальних уявлень:
1. Втеча. Уявлення про приємний час, різноманітні місця, нову приємну діяльність, заняття. Тобто це «психічна відпустка», звільнення від зовнішнього тиску і вимог.
2. Ремінісценція. Повернення в уяві до останніх подій, місць, часу, відносин, які діяли на людину розслаблювально.
3. Компетентність. Психічні образи і опанування «викликами» – навчальними, професійними, пов’язаними зі зміною звичок, міжособистісними стосунками.
4. Творче вираження. Споглядання творчих актів чи переживань: танці, спів, написання віршів та ін.
5. Інтуїція. Більш пасивне уявлення про повсякденні теми, передбачувані події або минулий досвід. Така діяльність полягає у відкиданні будь-яких уявних шляхів і повній свободі інтуїції.
6. Відчуття. Відтворення в уяві особливо приємних відчуттів [Дмитерко-Карабин Х., Королик Н., 2007, 192].
Медитація – метод чи група методів, особливостями яких є спрямування уваги на прості стимули [Степанов О., 2006, 424]. На відміну від уявлень на задані теми і споглядання, де уявлення має особливе значення як спосіб розслаблення, «медитація пов’язана з повною індиферентністю, концентрацією уваги на повному «ніщо». Медитатор вимагає тільки трьох речей: спокійного оточення, пасивного відношення, відображеного в самоконтролі й самооцінці, та об’єкта (слово, звук, фізичний об’єкт або навіть власне дихання). Основне завдання медитації – постійне повторення своєї манери (слова чи звука), сидячи в спокійному місці, концентруючи свою увагу на обраному об’єкті, повністю віддаючись своїм почуттям, і в повторному відчуженні від оточення. Л. Мейсон вважає, що медитація має тривати приблизно 20 хв. один-два рази на день – як правило, перед їжею і коли медитатор не схильний спати. За тисячу років існування медитації виникло багато способів її досягнення, зокрема такі з них, як візуальна медитація (на свічці, плямі і т.д.), рахування дихання, символічна медитація (фокусування на найвищій меті), відкрита медитація (без об’єкта фокусації) і медитація в повторювальних рухах.
Успішність соціалізації молодої людини обумовлена багатьма як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. Нерідко ускладнюються стосунки з оточуючими, загострюються внутрішні суперечності, стають нестерпними переживання, які згодом призводять до виникнення стресу. У такому разі перед особистістю постають проблеми, які важко вирішити власними зусиллями. Однією із форм допомоги людині в стресових ситуаціях є надання можливості користуватися спеціалізованою телефонною лінією.
Важливість надання екстреної психологічної допомоги за будь-яких стресових станів важко переоцінити, оскільки вчасно зняті стрес та емоційна напруга, як правило, запобігають у майбутньому негативним наслідкам для становлення характеру людини, її діяльності, стосунків у сім’ї тощо.
«Телефон Довіри» є доступною і досить ефективною формою діяльності соціально-психологічного спрямування [Ходорчук А., 2003, 175]. Людина, яка опинилась в критичній ситуації, не маючи змоги поспілкуватися з близькими, поділитися своїми переживаннями, має можливість терміново звернутися до спеціалістів служби «Телефон Довіри».
Телефонне консультування є дещо новою формою професійного психологічного обслуговування, в процесі якого людина, котра звернулася по допомогу, формує здатність вирішувати психологічні проблеми, що виникають у її житті, отримує необхідну психологічну інформацію, котра дозволяє глибше усвідомити себе та своє соціальне оточення, налагодити з ним більш гармонійні стосунки, віднайти нові переживання, сенс та цінності життя. Суть діалогового консультування полягає у тому, що людина сприймається не як об’єкт дослідження, постановки діагнозу та впливу, а як суб’єкт живого спілкування [Архангельська Н., Барабика С., 2003, 6].
Телефонне консультування можна вважати елементом соціального супроводу молоді. Об’єктивна необхідність у послугах телефонних консультантів пояснюється їх професійною спроможністю стимулювати внутрішні резерви особистості щодо формування активної позиції людини щодо самовизначення, самозахисту та розв’язання наявних соціальних проблем.
Основні завдання «Телефону Довіри»:
– профілактика негативних психологічних проявів у суспільстві, зокрема, суїцидальних намірів, агресії, кризових станів та відхилень, які можуть виникнути у зв’язку із цим; зниження гостроти проявів психологічних станів і реакцій, коли вони вже виникли, зокрема після переживання молодою людиною екстремальної, психотравмуючої ситуації; надання допомоги у пошуку шляхів виходу з кризової ситуації, яка склалася у житті конкретної людини, та можливості пережити актуальні особистісні конфлікти;
– забезпечення доступності кваліфікованої, анонімної та безкоштовної психологічної, соціально-психологічної, соціально-педагогічної допомоги всім, хто звертається на «Телефон Довіри», та поширення інформації про діяльність даної служби;
– надання анонімної та безкоштовної інформаційно-консультативної допомоги з психологічних, соціально-педагогічних та інших питань усім, хто її потребує і звертається на «Телефон Довіри»;
– спрямування, при потребі, абонентів до інших фахівців та служб, які є компетентними у даній проблемі, і більш повно та кваліфіковано можуть забезпечити їхні запити та ін. [Архангельська Н., Барабика С., 2003, 8].
Консультування абонентів, які перебувають у стресовому стані, є складним випробовуванням і для самих консультантів. Стресовий стан у людини може викликати будь-яка складна життєва ситуація: смерть близької людини, розрив стосунків із значущими людьми, насильство, втрата роботи, навчання, фізичних можливостей, матеріальних цінностей тощо. Психологічні травми переживають молоді люди, які були учасниками чи свідками аварій, катастроф, стихійних лих, інших екстремальних ситуацій. Пережиті негативні події можуть завдавати людині фізичних та моральних страждань, тому знання особливостей поведінки молодої людини у стресовому стані дозволяє проводити спеціалісту консультування більш ефективно.
Найбільша втрата для багатьох із нас – смерть близької людини. Абонент, який телефонує після такої сумної події, може перебувати у стані глибокого горя, відчувати емоційну напругу і душевний біль. Людина, яка страждає, в деталях може розповідати про останні хвилини життя померлого, згадувати пам’ятні моменти з далекого минулого, розповідати про свої страждання. Робота консультанта «Телефону Довіри» полягає в тому, щоб вислухати людину, яка страждає, дати їй можливість виговорити все, що вона бажає, допомогти позбутися провини і звинувачення, пояснити, що стресовий стан треба пережити, а для цього необхідний час. Можна порадити людині не залишатися на самоті, звернутися до рідних, близьких, друзів за допомогою. Якщо абонент слухає і сприймає слова консультанта, можна націлити людину на новий етап життя, допомогти знайти новий сенс життя. Не треба боятися сказати прості, на перший погляд, банальні слова. Головне, щоб людина у стані горя відчула, що її розуміють, співчувають.
Досвід роботи на «Телефоні Довіри» показує, що впровадження очних консультацій осіб, які звернулися за допомогою і потребують тривалої психокорекційної підтримки, є дуже доцільним. Людина, яка потрапила в кризову ситуацію, має змогу взяти участь у тренінгових групах, стати членом клубів спілкування, які функціонують при Телефонних Організаціях при Центрах Соціальних Служб для Молоді (ТОЦССМ) [Архангельська Н., Барабика С., 2003, 24].
Спеціалізована соціальна служба «Телефон Довіри» ТОЦССМ обслуговує всі категорії дітей, молоді, жінок, чоловіків та сімей. Для вивчення та узагальнення проблем певної категорії населення практикується проведення тематичних «гарячих ліній». До такої форми роботи залучаються і інші спеціалісти: юристи, лікарі, педагоги. Проведення «гарячих ліній» неможливе без широкої рекламної кампанії: виготовлення та розповсюдження друкованої продукції; подання оголошень в засобах масової інформації, створення тематичних передач на радіохвилях. Тематика «гарячих ліній» різноманітна: «Діти мають права», «Права жінок в Україні», «Поговоримо про інтимне», «Стосунки в молодій сім'ї», «Проблеми зайнятості та ринок праці» тощо [Архангельська Н., Барабика С., 2003, 25].
Міжособистісні стосунки з ровесниками, батьками, дружиною (чоловіком), труднощі адаптації в оточуючому середовищі, проблеми внутрішньо особистісного конфлікту, питання сексуальних стосунків, звернення з проблем насилля, з проблем здоров'я – це далеко не весь спектр проблем, з якими звертаються люди на «Телефон Довіри». Буває так, що людина телефонує, щоб поспілкуватися з незнайомою, емпатійною людиною, яка зможе її вислухати, підтримати. Консультант повинен не просто вислухати, а почути і виділити основне, що турбує абонента, у тому згустку інформації, яку він подає. Звичайно, усі моменти діалогу врахувати важко, оскільки багато чого приходить з практикою. Але знати про ці деталі варто, оскільки це дозволяє бути більш компетентним, більш кваліфікованим фахівцем в галузі психолого-педагогічної допомоги особистості.
Дата добавления: 2021-03-18; просмотров: 72; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!