Принципи діяльності адміністративних судів в Україні

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 5Следующая ⇒

Питання утворення та функціонування адміністративних судів були предметом окремих наукових досліджень Ю.В. Георгіївського, А.Т. Комзюка, Р.О. Куйбіди, Р.С. Мельника, О.М. Пасенюка, Н.Б. Писаренка, А.В. Руденка, О.П. Рябченко, В.В. Синцова, В.С. Стефаника та інших вчених.

Аналізуючи мету утворення та функціонування адміністративних судів слід зазначити, що вона не отримала належного законодавчого визначення. У науковій літературі зазначається, що адміністративна юстиція запроваджується з метою вирішення не конфліктів, джерелом яких є дії чи поведінка приватних осіб, а спорів, зумовлених управлінською (адміністративною) діяльністю владних суб'єктів [1, с. 393-394].

Ю.М. Старилов визначає мету адміністративного судочинства як діяльність суду щодо захисту порушених прав громадян, забезпечення загального порядку та правопорядку, ефективності та законності діяльності державної та муніципальної адміністрації [5,ст.. 108].

Розуміючи під метою «уявну модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу», А.В. Руденко, «метою адміністративного судочинства вважає захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя» [6, ст.26]

Беручи до уваги те, що метою судової влади є здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, можна зробити висновок про те, що метою утворення та функціонування адміністративних судів є розгляд і вирішення адміністративних справ, під якими необхідно розуміти «публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади , орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень» (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства) [7]. Крім того, мету утворення та функціонування адміністративних судів можна визначити як контроль за дотриманням законності у державному управлінні шляхом вирішення в окремому процесуальному порядку адміністративних справ.

Важливим елементом цільового блоку є принципи утворення та функціонування адміністративних судів. Загалом, у тлумачних словниках під принципом розуміється «основне, вихідне положення… особливість покладена в основу створення або здійснення чогось, норма, правило, яким керується хто-небудь в житті, поведінці [8, с.693], у зв'язку з чим принципи часто ототожнюються з нормами права, основними засадами правового врегулювання, а інколи визначаються як основні права і обов'язки суб'єктів правовідносин. Необхідно відзначити і те, що як чи інші принципи отримали нормативне закріплення, то вони вважаються нормами-принципами, під якими, як правило, розуміються принципи, які прямо закріплені у нормах права та являють собою внутрішній зміст цих норм [9, ст., 221].

Крім того, нормою-принципом є й деякі положення, яких відсутнє слово «принцип». Прикладом такої норми-принципу може бути положення ст..3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», або те, що «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб» (ст.. 55) [10].

Необхідно зазначити, що низка принципів утворення та функціонування судів міститься у Конституції України. Зокрема у ст.. 124 Основного закону передбачено: «принцип здійснення правосуддя в Україні виключно судами»,ст.125-«принципи територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції»; ст.. 126-«принципи незалежності і недоторканості суддів»; ст., 130-«принципи забезпечення фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів» [10]Крім того, у ст.. 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, до яких віднесені: законність, рівність всіх учасників процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечування обвинуваченому права на захист; гласність процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом; обов'язковість рішень суду [10], які разом із попередніми (передбаченими ст..ст. 124-127, 130) є ніщо інше, як основні принципи здійснення правосуддя в Україні.

У розділі 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначені засади здійснення правосуддя в Україні, які, також, є нічим іншим як принципи правосуддя, і якими названі: здійснення правосуддя виключно судами; право на судовий захист; рівність перед законом і судом; правова допомога при вирішенні справ у судах; гласність судового процесу; мова судочинства; обов'язковість судових рішень; право на оскарження судового рішення; колегіальний та одноособовий розгляд справ; самостійність судів і незалежність суддів; функціонування суддівського самоврядування [11].

Наведені вище у Конституції України та Законі України «Про судоустрій та статус суддів» принципи є загальними для усіх судів, отже їх можна назвати основними принципами здійснення правосуддя в Україні, якими повинні керуватись і адміністративні суди.

Необхідно наголосити на тому, що принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах визначені у ст.. 7 КАС, до яких віднесені:

1) верховенство прва;

2)законність;

3) рівність всіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;

7) обов'язковість судових рішень [7].

Крім того, у ст.. 4 КАС міститься принцип здійснення правосуддя в адміністративних справах адміністративними судами, який є подібним за змістом до принципу здійснення правосуддя виключно судами, що передбачений ст.. 124 Конституції України [10] та ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [11]. Теж саме стосується і таких принципів, як «Право на судовий захист» (ст..6 КАС) [7], який також передбачений ст..ст.32 та 55 Конституції України [10] та ст.. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» [11], мова адміністративного судочинства (ст.. 15 КАС, ст..12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді (ст.. 16 КАС, ст.. 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У зв'язку з вищенаведеним можна зробити висновки, що перелік принципів адміністративного судочинства у Кодексі адміністративного судочинства практично співпадає з наведеними принципами у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», хоча специфіка адміністративного судочинства у зазначених принципах не відображена. Хоча потрібно звернути увагу на принцип диспозитивності, відповідно з яким суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС , і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторон чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (ст.. 11 КАС) [7].

В той же час необхідно погодитись з А.О. Неугодніковим у тому, що «знання принципів, їхньої ролі і значення в адміністративному судочинстві, суворе дотримання їхніх вимог у повсякденній правозастосовчій діяльності суддями…, є однією з необхідних умов, що сприяє успішному здійсненню реформування і підвищення ефективності судочинства в Україні» [12, ст..42-43].

В концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів зазначено, що судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах як: законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку; рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу; диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору; змагальність, що покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи;

Розумні строки розгляду справ, що зобов'язують суд вирішувати справи без невиправданих зволікань або ж уникати поспішності, що завдає шкоди справедливому судочинству; гласність, що ставить вимогу забезпечити всім особам, які мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі; відкритість (публічність), що означає доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду, що зобов'язує державу забезпечити ефективне виконання судових рішень під контролем з боку суду[12].

Крім того у цьому концептуальному акті наголошується що подальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення доступності правосуддя; справедливості судової процедури; незалежності, безсторонності та професіоналізму суддів; юридичної визначеності, однаковості судової практики і відкритості судових рішень; ефективності судового захисту [7], які також можна віднести до загальних принципів діяльності та функціонування адміністративних судів.

У науковій літературі, як правило, принципи судочинства поділяють на: загально-правові (конституційні), галузеві та міжгалузеві [ст.. 150].

Принципи здійснення правосуддя в адміністративних судах аналізуються і у спеціальній літературі. Так автори навчального посібника « Основи адміністративного судочинства в Україні» (О.П.Рябченко, В.І. Бутенко, М.М. Ясинок, Л.Г.Лічман, С.О. Погрібний) [14] наводять такий же самий перелік принципів, який визначено у ст.. 7 КАС, але поза їх увагою лишаються такі принципи адміністративного судочинства, як « здійснення правосуддя в адміністративних справах адміністративними судами» (ст..4 КАС), «право на судовий захист» (ст.. 6 КАС), «мова адміністративного судочинства» (ст.. 15 КАС) та «правова допомога при вирішенні справ в адміністративному суді) (ст.. 16 КАС) [7].

В.Б. Авер'янов, визначаючи принципи адміністративного судочинства як «основні засади організації діяльності адміністративного суду, які відображають її специфіку і зміст; як основні положення з питань здійснення правосуддя в адміністративних справах, закріплені в нормах адміністративно-процесуального права [1ст.. 402], поділяє їх на:

1) принципи адміністративного процесуального права, закріплені Конституцією України;

2)принципи адміністративного процесуального права, закріплені законодавством про судочинство;

3) принципи здійснення судочинства в адміністративних судах (адміністративного судочинства) [1 ст. 402-403]. Крім того, автор до загальних принципів судочинства відносить і такі, об'єктивна істина, неупередженість при розгляді справи, оперативність, безпосередність і усність процесу, публічність, відповідальність суб'єкта правозастосування, безперервність процесу [1 ст. 403], і які, в решті решт, притаманні й адміністративному судочинству.

Заслугою Авер'янова є й те, що він сформулював завдання принципів адміністративного судочинства: по-перше, вони встановлюють права і обов'язки учасників адміністративно-судового провадження, що дає змогу відповідним особам найбільш повно і точно відповідати своєму призначенню в процесі розгляду справи; по-друге, встановлюють компетенцію суб'єкта адміністративно-судової юрисдикції, необхідну для виконання основного функціонального обов'язку-об'єктивного, заснованого на точній відповідальності закону розгляду справи і винесення обґрунтованого рішення по ньому [1 с. 403-404].

А.В. Руденко пропонує таку класифікацію принципів адміністративного судочинства: принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства як форми здійснення правосуддя (верховенство права, законність, поділ влади, незалежність суддів); принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства як процесу з його окремими самостійними стадіями, такі принципи відображають сам хід судочинства (правова рівність, доступність та гарантованість судового захисту, мова судочинства, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, диспозитивність, змагальність, активна роль суду, офіційність, швидкість розгляду адміністративних справ, обов'язковість судових рішень, апеляційне та касаційне оскарження) [6 ст. 31].

Таким чином, підсумовуючи розгляд принципів діяльності адміністративних судів (адміністративного судочинства), можна зробити такі висновки:

1. Переважна більшість принципів адміністративного судочинства, які визначені ст.ст.4, 6 та 7 КАС, за виключенням лише деяких із них (верховенства права, законності, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі) нормативно закріплені і у інших законодавчих актах [7] як основні принципи (засади) здійснення судочинства в Україні. Як вірно зазначає А.В. Руденко, завдяки нормам законодавства принципи знаходять своє зовнішнє відображення, забезпечують реалізацію конституційних принципів щодо верховенства права, в тому числі в адміністративному судочинстві, як одній з форм правосуддя в демократичній, правовій, соціальній державі [6, с.55].

2. Проте, важливе значення мають принципи організації (забезпечення) функціонування адміністративних судів, до яких необхідно віднести:

1) принцип професійного формування судів, який полягає у тому, що органи правосуддя мають комплектуватися тільки висококваліфікованими і підготовле ними в галузі права спеціалістами. Крім того, виходячи з особливостей предмета адміністративної юрисдикції, законом мають бути

встановлені спеціальні вимоги до кандидатів на посаду судді адміністративного суду [12].

Необхідно також погодитись із доцільністю «запровадження прозорої процедури добору кадрів на посаду професійного судді та їх кар’єрного просування. Необхідно, щоб шлях проходження від кандидата на посаду

судді до судді не залежав від суб’єктивного впливу посадових осіб, залучених до процесу добору суддів. Потрібно чітко визначити законом порядок (процедуру) призначення (обрання) на посаду судді. Призначення на

посаду судді, а також обрання суддів на іншу, зокрема вищу, посаду має здійснюватися на конкурсних засадах. Відомості про наявність вакантних посад, час і місце проведення конкурсу мають бути відкритими... Необ-

хідно переглянути важливість та місце кваліфікаційних класів у системі кар’єрного просування суддів» [12];

2) принцип територіальної побудови системи адміністративних судів, сутність якого полягає у тому, що адміністративні суди мають бути утворені так, щоб їх юрисдикція охоплювала певну тери- торію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини. На відміну від місцевих судів загальної юрисдикції, що утворюються відповідно до районів (районів у містах), місцеві адміністративні суди утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Як зазначено у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до

європейських стандартів, «з метою забезпечення незалежності суддів від впливу місцевої влади територіальна юрисдикція цих судів не повинна бути жорстко прив’язаною до адміністративно-територіального устрою.

Окружні адміністративні суди необхідно утворити в межах території області або частини її території з урахуванням чисельності населення та транспортних зв’язків» [12];

3) принцип розподілу повноважень у межах певного адміністративного суду; 4) принцип поєднання єдиноначальності та колегіальності під час вирішення внутрішньоорганізаційних питань забезпеченням роботи судів;

5) принцип оперативності, який полягає у вирішенні адміністративної справи у розумний строк, тобто «найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах» [7];

6) принцип контролю, який спрямований на забезпечення режиму законності і дисципліни у сфері організації діяльності адміністративних судів, своєчасне та якісне виконання управлінських рішень;

7) принцип функціональності, відповідно з яким судді мають бути звільнені

від вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням діяльності суду. Відповідно до цього принципу судові та організаційноуправлінські функції не повинні поєднуватися в рамках судової влади. Важливо чітко розмежувати повноваження судів та органів виконавчої влади. Суди мають здійснювати

правосуддя, а спеціалізовані органи - відповідати за забезпечення діяльності судів і бути підконтрольними суддівському самоврядуванню;

8) принципи інформаційного, методичного, фінансового та інших видів за-

безпечення, назва яких говорить сама за себе. Як зазначається у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів «належне забезпечення діяльності судів є однією з гарантій незалежності судів та суддів», у зв’язку з цим не-

обхідним вбачається: поліпшення фінансування судової влади, зокрема, шляхом затвердження нормативів фінансового забезпечення судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування;

здійснення комп’ютеризації в судах, що забезпечить поступовий перехід від

паперового до електронного діловодства; удосконалення навчально-методичного забезпечення судової системи» [12].

3. Проаналізовані вище дві групи принципів (загальні принципи здійснення судочинства в Україні та принципи організації (забезпечення) функціонування адміністративних судів) тісно взаємозв’язані між собою й становлять цілісну систему. Кожний принцип відіграє самостійну роль, характеризує як загальні засади судочинства, так і окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань адміністративного судочинства [1, с.402]. Отже, їх загальним призначенням (метою та завданням) є, з одного боку, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів

юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, з іншого - забезпечення (організація) ефективного функціонування адміністративних судів.

Завершуючи характеристику цільового блоку правового статусу адміністративних судів, елементами якого є мета та принципи їх діяльності, завдання та функції, підкреслимо, що вони, у комплексі, визначають міс-

це та особливості адміністративних судів серед інших органів державної влади у цілому та у судовій системі, зокрема.

Дата добавления: 2021-02-10; просмотров: 82; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!