Історія становлення адміністративних судів в Україні.
Міністерство освіти та науки України
Національний університет «Одеська юридична академія»
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: Судові та правохоронні органи України
Тема:
АДМІНІСТРАТИВНІ СУДИ В УКРАЇНІ
Студентки першого курсу факультету заочного та вечірнього навчання
Самсіної Ю.А.
Спеціалізація:Державне управління та міжнародно-правові відносини.
Одеса-2010
Зміст
Вступ. 3
Розділ І. Місце адміністративних судів в Україні 5
1.1 Історія становлення адміністративних судів в Україні……………. 9
1.2. Принципи діяльності адміністративних судів судів в Україні 12
1.3.Система адміністративних судів в Україні………………………….19
Розділ ІІ. Організація адміністративного судочинства . …………………23 2.1. Пі д відомчість та підсудніст ь адміністративних прав….. ................. . 23
2.2.Склад суду, учасники адміністративного процесу …………………….26
Висновки. 34
Перелік використаних джерел. 36
ВСТУП
Конституцією України передбачено, що всі правовідносини в нашій державі забезпечуються судовим захистом та кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
У сучасному суспільстві будь-які відносини мають потенційну небезпеку перерости у конфлікт, особливо відносини між громадянами та владою. Громадяни позбавлені важелів впливу на владу, а тому в стосунках з нею є беззахисними. Право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Ось чому в сучасних демократичних країнах велике значення для гарантування прав людини у її відносинах з владою надається правовому захисту з боку незалежного й авторитетного органу – суду, перед яким громадяни та адміністрація є рівними.
|
|
|
Обговорення питання про створення в Україні адміністративних судів пройшло стадію дискусій довкола їх необхідності. Потреба у створенні системи адміністративних судів дістала офіційне визнання: спочатку на рівні концепцій, згодом – на законодавчому рівні.
Концепцією судово–правової реформи, затвердженою Верховною Радою у 1992 році, передбачено поступове запровадження адміністративної юстиції, починаючи від спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів.
Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері публічно–правових відносин передбачено також Концепцією адміністративної реформи в Україні, схваленої Президентом України у 1998 році.
Створення системи адміністративних судів на законодавчому рівні вперше за роки незалежності України було визначено Законом України «Про судоустрій України», який прийнятий Верховною Радою України 07 лютого 2002 року. Цей закон не тільки визначив місце адміністративних судів в системі судів загальної юрисдикції, а й установив трирічний строк для їх створення.
|
|
|
На виконання положень зазначеного Закону 01 жовтня 2002 року Президент України підписав Указ про утворення Вищого адміністративного суду України.
Далі процес створення адміністративних судів продовжився підписанням Президентом України Указу від 16 листопада 2004 року № 1417/2004 «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів», відповідно до якого в Україні створено 7 апеляційних (66 суддів) та 27 окружних (215 суддів) адміністративних судів. Таким чином, система адміністративних судів створювалась, починаючи з вищих ланок.
3
|
|
|
Слід зауважити, що важливим етапом становлення адміністративної юстиції стало прийняття 06 липня 2005 року Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року.
11 грудня 2003 року були обрані перші судді Вищого адміністративного суду України.
4
Розділ перший: Місце адміністративних судів в Україні.
Під адміністративною юстицією, як правило, розуміють особливий вид правосуддя, метою якого є здійснення розгляду скарг громадян, їхніх об’єднань, інших фізичних і юридичних осіб на незаконні дії чи бездіяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (адміністративних органів), їх посадових і службових осіб, які завдають позивачам матеріальних чи (та) моральних збитків. Тобто предметом окремого судового розгляду спеціалізованими адміністративними судами згідно із запропонованим визначенням можуть і повинні стати саме ті конфлікти публічно-правового характеру, які до недавна частково вирішували загальні суди, частково – господарські суди.
|
|
|
Однак п'ять років тому ситуація змінилася. Як відомо, ВР України 6 липня 2005 р. Прийняла, як тоді вважалося, остаточний варіант Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалення цього Кодексу, як і введення в дію нового Цивільного процесуального кодексу України, стало важливим етапом утвердження України як демократичної, правової держави, розвитку її судової системи, виведення на якісно новий рівень механізму захисту конституційних прав і інтересів громадян. Іншими словами, прийняття подібних нормативно-правових актів стало ще одним підтвердженням конституційного постулату, що права і свободи людини визначають зміст і спрямування діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави.
Відомо також, що будь-який правовий інститут не може ефективно діяти в структурі суспільних відносин, впливати на їх оптимальний розвиток, якщо не визріла суспільна необхідність у його використанні саме в цій, а не в іншій формі. Стосовно адміністративної юстиції ця теза є більше ніж просто актуальною, оскільки становлення такого виду правосуддя в нашій країні відбувалося хоч і мляво, але з похвальною теоретичною впертістю та завзяттям.
Саме намагання деяких правників у належний спосіб забезпечити державними гарантіями зазначені в Конституції пріоритети й досягти рівня правової держави і стало результатом того, що в Україні все ж таки було доктринально запропоновано запровадити адміністративну юстицію як форму судового захисту прав і свобод громадян. Однак кожен результат має якусь причину його виникнення. Що ж саме спонукало появу адмінюстиції? Не є таємницею той факт, що доктрина української адміністративної юстиції, подібно до Німеччини, Австрії, Польщі та деяких інших європейських країн, невід’ємно пов’язує даний інститут, насамперед, із системою спеціалізованих
5
адміністративних судів, створення яких передбачено Законом України “Просудоустрій України” від 7 лютого 2002 р. А ось вже необхідність формування системи адміністративних судів в Україні зумовлена такими причинами:
1. закріплення в Конституції України принципових положень, спрямованих на створення судової системи, яка б відповідала вимогам розбудови правової держави;
2. необхідність приведення національної судової системи у відповідність з міжнародними правовими стандартами;
3. створення механізму спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян у сфері державного управління;
4. розширення переліку і підвищення ефективності організаційно-правових гарантій забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян;
5. створення дієвого організаційно-правового механізму, спрямованого на недопущення порушення законності органами державного управління та органами місцевого самоврядування через прийняття протиправних актів або бездіяльність, а також через корупційні діяння;
6. розширення і ускладнення суспільних відносин у сферах державного управління й місцевого самоврядування та виникнення різноманітних адміністративних конфліктів;
невідповідність цивільно-процесуальної форми правозахисним потребам громадян немайнового характеру у сферах державного управління та місцевого самоврядування, а отже, відсутність у судів загальної юрисдикції реальних важелів щодо дієвого та всебічного захисту прав і свободгромадян, які є суб'єктами правових відносин, що виникають у зазначених сферах. Таким чином, громадяни як суб’єкти правовідносин, що виникають у сферах державного управління і місцевого самоврядування, саме і лише завдяки адміністративним судам отримають реальну можливість повноцінно реалізувати своє публічне право на захист у судовому порядку шляхом оскарження неправомірних дій (бездіяльності) органів, які є носіями публічно-управлінських повноважень. Однією з основних ознак правової держави є право на доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
В свою чергу забезпечення гарантій суб’єктивних прав громадян у відносинах з адміністративними органами є обов’язком будь-якої правової держави, що і обумовлює необхідність створення адміністративної юстиції в
6
Україні. Отже, запровадження адміністративного судочинства зумовлене самою природою публічно-правових спорів, у яких громадянину протистоїть потужний адміністративний апарат.
Водночас, слід зазначити, що призначення адміністративної юстиції повинно полягати у здійсненні тільки правового контролю, а не контролю за доцільністю управлінської діяльності. Тобто адміністративно-правовий захист має бути, насамперед, судовимправовим захистом, бо саме суди найбільше відповідають вимогам незалежності та неупередженості, що ставляться перед правозахисними органами.
Однак, як це не прикро, аж до 1996 р. вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося в зв’язку з не сприйняттям судовою системою та іншими державними структурами саме цього виду правосуддя. Лише із запровадженням на конституційному рівні принципу спеціалізації судів загальної юрисдикції, адміністративна юстиція перестала бути лише теоретичною проблемою, а її запровадження поступово стало переміщуватися з площини загальнотеоретичних дискусій у сферу законотворення. Перші законодавчі ініціативи з цього питання, як відомо, з’явилися ще наприкінці 1995 р., хоча за умов нереформованої судової системи (на той час ще діяли норми старого Закону “Про судоустрій” від 1981 р.) їх реалізація була неможливою. Водночас, дедалі більше утверджувалася думка про те, що без запровадження адміністративної юстиції в Україні справа реформування її державного апарату є безнадійною, а захист прав і свобод громадян – недосконалим і далеким від демократичних стандартів.
Справа зрушила з мертвого місця лише тоді, коли законодавці остаточно визначилися щодо того, який саме законопроект кодексу прийняти за основний, а також після низки указів Президента 2001-2002 рр., що започаткували створення адмінюстиції. Кардинальні зміни у сприйнятті адмінсудочинства сталися вже після того, як у 2002 р. були прийняті зміни до Закону України “Про судочинство”. І вже в тому ж 2002 році цим Законом було передбачено і створення Вищого адміністративного суду України, який мав би забезпечити узагальнення практики застосування судами чинного законодавства в публічно-правовій сфері суспільних відносин.
Слід також зауважити, що наявність адміністративного судочинства органічно обумовлює і створення належного процесуального інструментарію. У зв’язку з цим важливим етапом становлення адмінюстиції і стало прийняття Кодексу адміністративного судочинства України. Досвід інших країн світу засвідчує, що в переважній їх більшості (наприклад,
Франції, ФРН) для розгляду адміністративних справ спеціалізованими судовими органами використовується систематизоване адміністративне
7
законодавство – адміністративні кодекси. Саме вони докладно регулюють процес прийняття адміністративних рішень, їх реалізацію, процедуру оскарження до вищих інстанцій, права суб'єктів адміністративного провадження, статус державних і муніципальних службовців, їх права й функціональні обов'язки, відповідальність за неналежне виконання цих обов'язків та інші важливі питання управлінської діяльності. Тобто йдеться про законодавство, яке не є ідентичним законодавству про адміністративні правопорушення (в нашій країні, як відомо, діяв Кодекс про адміністративні правопорушення 1984 р.).
Крім того, на відміну від загального кодифікованого акта – Адміністративного кодексу в деяких європейських країнах, зокрема в Польщі, адміністративні суди у своїй діяльності керуються і процесуальними законодавчими актами, такими, як Адміністративний процесуальний кодекс. Як вже зазначалося в Україні також почав діяти (з 1 вересня 2005 р.) Адміністративний процесуальний кодекс, тобто Кодекс адміністративного судочинства, який до речі вже в в липні 2010 року був змінений новим Законом України «Про судоустрій».
Підсумовуючи, все ж зазначимо, що з прийняттям КАС України і утворенням системи адмінсудів захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин, нарешті, забезпечується реально, а не декларативно. Дуже гостро це відчувається напередодні кожних виборів, і особливо зараз, коли місцеві вибори відбуваються вже за новим Законом.
8
Історія становлення адміністративних судів в Україні.
На території України поява адміністративної юстиції сягає середніх віків, її становлення на території нашої країни розпочалося раніше, аніж у середньому по Європі. Історія української адміністративної юстиції бере свій початок з 16-17 століть.
Протягом 18-19 століть тогочасна адміністративна юстиція активно розвивається, з’являються принципово нові її елементи. Так, починає функціонувати поняття «нагляд», його здійснювали Сенат і прокуратура. На початку 70-х років 19 століття в Російській Імперії, до складу якої входила тогочасна Україна, члени Державної Думи ініціювали створення таких установ, які б неупереджено вирішували спори, що виникають в управлінських справах. Вони успішно працювали в кожній губернії. Функції найвищого органу адміністративної юстиції належали Сенату.
В 1917 році ідея адміністративної юстиції набула нових рис. Цього року
Тимчасовий уряд видає закон про створення суду з адміністративних справ. Адміністративні судді розглядали спори між державними органами і органом самоврядування, а також суспільними організаціями. Вже в 20-50 роки минулого століття розвиток адміністративної юстиції майже припинився. Лише в 1987 року було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій посадовців, якими завдано шкоди громадянам».
В незалежній Україні вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося аж до 1996 року. Втім, з перших років незалежності нашої держави, крок за кроком, послідовно, аргументовано з наукової і політичної точки зору, ця ідея втілювалася в життя:
В 1992 році Концепція судово-правової реформи задекларувала створення адміністративних судів.
В 1996 році Конституція України (ст.ст. 55, 124) закріпила функцію судового контролю у формі адміністративної юстиції як невід‘ємну складову судової влади поряд з іншим основним елементом – правосуддям.
1998 рік - Концепція адміністративної реформи обґрунтувала роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади.
2001 рік мала судова реформа та 2002 рік – прийняття Закону України “Про судоустрій України” на законодавчому рівні визначили – в Україні, яка повинна бути демократичною правовою державою, буде адміністративна юстиція.
9
1 жовтня 2002 р. Указ Президента про створення Вищого адміністративного суду України
6 липня 2005 р. – Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства, в якому окреслила повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. 1 вересня 2005 р. – Вищий адміністративний суд України почав розгляд перших адміністративних справ.
Однак, розглянемо більш детально причини та послідовність формування адміністративного судочинства в Україні.
Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову в сучасних демократичних державах характеризується наявністю механізму стримувань і противаг, який запобігає узурпації влади та її концентрації в одній з трьох гілок. Одним з елементів механізму стримування і противаг є адміністративне судочинство, що являє собою, з одного боку, юрисдикційний контроль, здійснюваний судами за законністю державного управління,а з іншого - гарантією дотримання прав і свобод громадян у владовідносинах.
У наукових дослідженнях з адміністративного права та процесу предмет наукового пошуку складали, в основному, загальнотеоретичні аспекти запровадження адміністративної юстиції, розвиток теорії адміністративного процесу в аспекті визначення місця відносин у сфері відправлення адміністративного судочинства у адміністративно-процесуальних відносинах: В.Б. Авер'янов[1]; Ю.С. Педько [2]; В.С. Стефанюк [3]; І.Б. Колі ушко, Р.О. Куйбіда[4]; А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. Мельник [5]; О.В. Кузьменко [6], та інші. Разом із тим, викликає певний науковий та практичний інтерес окреме питання системи становлення адміністративних судів в Україні, яке, у межах більш широкої тематики, лише побічно досліджували науковці.
Поступове запровадження адміністративної юстиції в Україні було передбачене Концепцією судово-правової реформи, затвердженою постановою Верховної Ради 28.04.1992 року: починаючи зі спеціалізації суддів і утворення спеціалізованих судових колегій і закінчуючи створенням вертикалі адміністративних судів [4, с. 19]. У 1996 році Конституцією України [7] були закріплені засади здійснення правосуддя: «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1 ст. 55).Юрисдикцію судів поширено на усі правовідносини, що виникають у державі (ч.2 ст.124 Конституції України). Крім того, цим актом найвищої юридичної сили запроваджено нові види судів (адміністративний, апеляційний та суд присяжних), врегульовано основи функціонування Конституційного суду України. З метою запровадження закріплених у Конституції України нових положень щодо судової влади в організацію функціонування правосуддя у 2001 році була здійснена так звана «мала» судова реформа. Були внесені зміни до
10
Кримінально-процесуального, Цивільно-процесуального кодексів України, законів «Про судоустрій України», «Про статус суддів», деяких інших законодавчих актів. Проте ефективність «малої» судової реформи фахівці оцінили дуже критично: насамперед на неї вплинула поспішність внесення змін до зазначених законодавчих актів, зумовлена необхідністю запобігти припиненню діяльності судової системи через прострочення термінів її реформування, передбачених Конституцією України.
Вже за півроку «мала» судова реформа була зведена нанівець, бо виявилася конче неефективною, у зв'язку з чим Верховна рада України ухвалила нову редакцію Закону «Про судоустрій України», який експерти також не вважали бездоганним.
07 липня 2010 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який по суті, став найважливішим важелем реформування судової системи в Україні.
Як свідчила загальна судова статистика, в Україні протягом 1991-2000 років зростала кількість справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та посадових осіб. Якщо у 1991 році було закінчено провадженням 1043 справ, то у 1996 році їх було вже 7726, а у 2000-29952 [2, с. 50].
Основними причинами створення адміністративних судів та запровадження адміністративного судочинства в Україні називають:
а) необхідність посилення гарантій захисту прав людини від свавілля з боку влади;
б) відсутність ефективної процедури вирішення адміністративних справ, яка б враховувала специфіку публічно-правових відносин;
в) недостатній авторитет загальних судів які, поряд зі справами , що випливають із публічно-правових відносин, розглядають справи приватноправового характеру та кримінальноправового характеру;
г)прив'язаність територіальної юрисдикції судів до адміністративно-територіального устрою країни, що посилює можливість впливу чиновницького апарату на суддів;
д)невелику кількість суддів-фахівців у галузі адміністративної юрисдикції;
е) зростання кількості адміністративних спорів у загальній кількості судових справ [4,с.17].
Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який вже втратив свою чинність було передбачено здійснити формування системи адміністративних судів протягом трьох років. Перебіг строку починався з набуття чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів», тобто з 01.06.2002 року. У системі судів загальної юрисдикції у 2002 році спочатку був утворений Вищий адміністративний суд України на підставі п.23 ст. 106 Конституції України, п.п. 2-4 ч.2 ст. 18, ст.. 20 Закону України «Про судоустрій України», Указу Президента України від 01.10.2002 року №889/2002 «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України».
11
Дата добавления: 2021-02-10; просмотров: 103; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!