Д) насадження негативних традицій, ритуалів і звичаїв:
Особливості девіантно - делінквентної та аддиктивної поведінки в умовах військової служби.
Якщо уявити ідеальний образ призовника, який приходить до лав Збройних Сил України, то його можна охарактеризувати наступним чином:
- моральна зрілість та розвиток вольового компоненту особистості
- інтелектуальний розвиток
- психологічна врівноваженість
- здатність оволодіти військовою спеціальністю
- успішну адаптованість до військової служби, яка полягає у здатності долати специфічні для неї психофізичні навантаження, не отримавши при цьому тривалого розладу здоров’я.
Але, на жаль, зустрічаються військовослужбовці, які не в повній мірі відповідають визначеному нами ідеальному зразку.
Відхильна поведінка військовослужбовців може виявляється у вигляді:
- пияцтва - постійне і непомірне споживання спиртних напоїв, і як крайній прояв алкоголізм - хронічне захворювання, що викликане систематичним вживанням спиртних напоїв та що характеризується стійкою залежністю від них.
- наркотизму і як крайній прояв - наркоманія - захворювання, що полягає в хворобливому потязі до вживання наркотиків.
- токсикоманії - хвороба, що виражається в потязі до вживання деяких токсичних для організму людини речовин, препаратів.
- кримінальної поведінки - поведінка, що виходить за межі правових, а також загальноприйнятих, звичайних норм.
- відхилень в сексуальній поведінці - безсистемні полові зв'язки, гомосексуалізм.
|
|
|
- суіциідальної поведінки – поведінка, спрямована на позбавлення себе життя;
- затримці в розвитку - відставання від нормального рівня розвитку особистості у фізичному або інтелектуальному відношенні, характерне для визначеного віку;
- нервово-психічних відхилень і захворювань - енурез – захворювання, що виявляється в нетриманні сечі; епілепсія - хронічне захворювання головного мозку людини, що характеризується судорожними припадками і утратою свідомості; невротичні стани, неврози і шизофренія; бойові психогенні шокові реакції (психомоторне порушення, ступор).
Дані відхилення можуть виявлятися як окремо, так і в сукупності.
Їх розподіл за формами девіантної (відхильної) поведінки дає змогу сказати, що найбільш актуальними формами відхильної поведінки в умовах військової служби є аддиктивна, аутоагресивна (суіцидальна) і гетероагресивна поведінка.
Поняття аддиктивної поведінки визначає донозологичний етап формування алкоголізму і наркоманії і має на увазі наявність ситуаційної психічної залежності і «пошукової активності» у відношенні алкоголю і різних психоактивных речовин до того, як від них сформувалася фізична залежність.
|
|
|
Аутоагресивна поведінка виявляється в наявності суїцидальних думок, переживань («задумів»), тенденцій і дій.
Для гетероагресивної поведінки характерні агресивні висловлення, погрози і дії, спрямовані на оточуючих.
Для кращого розуміння предмету нашої розмови, ми проведемо розподіл форм відхильної поведінки на:
- девіантно-делінквентну поведінку
- аддиктивну поведінку
- суїцидальну поведінку.
На сьогоднішньому нашому заняті ми розглянемо детально девіантно-делінквентну та аддиктивну поведінку.
Розгляду суїцидальної поведінки буде присвячено наступне наше заняття.
ДЕВІАНТНО-ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕДІНКА.
Зазначена поведінка в першу чергу пов’язана зі скоєнням правопорушення - це недотримання правил поведінки, встановлених законами та іншими нормативними актами.
Правопорушення частіше за все виявляються у непокорі старшим за званням і посадою, агресивних діях (нестатутні взаємовідносини), зухвалій манері поведінки, ухиленні від виконання функціональних обов'язків.
За своєю тяжкістю правопорушення поділяються на злочини та проступки. Обидва види вчинків полягають у порушенні військової дисципліни.
Злочин - це вчинок, який призводить до правопорушень, що караються згідно зі статтями карного кодексу, тобто передбачає кримінальну відповідальність.
|
|
|
Проступок - це вчинок, який призводить до призводить адміністративної та (або) дисциплінарної відповідальності .
На психологічний портрет осіб з делінквентною поведінкою в першу чергу впливають соціальні чинники, які сприяють формуванню делінквентної поведінки, а саме: виховання в неповній сім'ї; алкоголізм батьків; аморальний спосіб життя батьків; систематичні конфлікти у сім'ї; систематичне биття дитини; злочинність серед батьків; неблагополучні матеріально-побутові умови сім'ї; вплив неформальної групи з антисоціальними тенденціями.
Девіантно-делінквентна поведінка, що може носити не тільки індивідуальний, але і груповий характер
Таки неформальні групи з антисоціальними тенденціями виконують чотири функції:
- формує альтернативні норми та моральні заборони (заборона видавати "своїх"; підкорення "авторитетам"; негативне ставлення до осіб, які співпрацюють з владою (командирами, начальниками).
- започатковує делінквентну поведінку;
- нейтралізує тиск нормативного суспільства;
- розбудовує свої культурні цінності.
|
|
|
Кримінальна субкультура приваблива для юнаків як сфера діяльності, тому що:
- дозволяє компенсувати невдачі в офіціальному суспільстві;
- дає шанс до самоствердження;
- забезпечує почуття драйву - почуття, яке виникає у ризикованих ситуаціях;
- приваблює романтикою кримінального життя;
- знімає моральні заборони.
Джерелом збереження та культурного передавання кримінальної субкультури, як і у стародавній історії людства, є міфи. Найпоширенішими з них є такі:
- про везучого крадія;
- сміливого розбійника;
- "залізного" хлопця;
- злочинне "братерство";
- "честь" злодія.
До основних проявів девіантно–делінквентної поведінки військовослужбовців ми віднесемо:
- самовільне залишення частини;
- антигромадські насильницькі і корисливі дії (нестатутні взаємовідносини, крадіжки, псування і знищення майна, вимагання, спекуляція і т.д.);
- ухилення від виконання військового обов’язку, навчальної і трудової діяльності;
- різні сексуальні девіації й ін.
Девіантно-делінквентну поведінку військовослужбовців, в залежності від оцінки стану психічного здоров’я можна віднести до двох форм:
1. непатологічні форми девіантно-делінквентної поведінки.
2. патологічні форми девіантно-делінквентної поведінки
І. Непатологічні форми девіантно-делінквентної поведінки – як правило проявляються у формі реакції на певну ситуацію. Найбільш часто у військовослужбовців з недостатнім інтелектуальним розвитком, соціально-педагогічно занедбаних та у осіб з акцентуаціями характеру. Як правило ці військовослужбовці не мають ознак психічних розладів та не потребують для характеристики застосування психіатричних критеріїв оцінки здоров’я. У даному випадку для оцінки поведінки застосовують психологічні, соціальні та правові критерії.
1). Найбільш поширеною реакцією особистості на ситуацію є самовільне залишення військової частини, що, у свою чергу, мають різні типи:
А) Реакції втечі із ситуації (імпунітивно-самозахисні реакції) - виникають внаслідок нестатутних взаємовідносин (моральні і фізичні образи з боку товаришів по службі), а також при очікуванні покарання після дисциплінарного проступку, злочину. Такі реакції по своїй суті є втечею з психотравмируючої ситуації через її неприйняття і носять самозахисний характер, виражаючи пасивний протест проти конфлікту.
Б) Реакції втечі, з метою здобуття незалежності. Загальним фактором виникнення цієї реакції є прагнення звільнитися від опіки командирів, труднощів служби, виконання розпоряджень. Приводом для самовільного залишення частини звичайно стають різного роду конфлікти з начальниками, а сприяє таким реакціям психологічна непідготовленість до підпорядкування старшим, внутрішній протест. Таких осіб до втечі з частини спонукує не страх перед начальником і командиром, а бажання звільнитися від обридлого режиму і надмірного контролю, небажання підкорятися, виконувати розпорядження. Неготовність переносити труднощі служби має тут менше значення.
В) Реакції втечі зі спрямованістю на вирішення ситуації, будучи переважно ситуаційними, близькі до реакції втечі з ситуації, але відрізняються меншою афективною насиченістю й інфантильним підходом до вирішення важких ситуацій. Основні ознаки цього типу реакцій - психологічна умотивованість самовільного залишення частини і спрямованість його на вирішення конфлікту. Прикладом може бути ситуація, коли військовослужбовець самовільно залишає частину з метою з’ясування стосунків з коханою дівчиною або розв’язання конфлікту між батьками.
Г) Реакції втечі зі спрямованістю на задоволення примітивних бажань і розваг (гедоністичні реакції) містять езопові установки з виразною дисгармонією емоційно-вольових властивостей, слабістю морально-етичних затримок, що позначається у відсутності прогнозування можливих наслідків учиненого. В основі цих реакцій лежить прагнення до задоволення і розваг.
Д) Реакції втечі з нез'ясованою мотивацією. Їхпоєднує відсутність видимих об'єктивних причин для самовільного залишення частини. Таким військовослужбовцям притаманна байдужність до оцінок навколишніх, самотність, формальне пояснення свого поводження.
2) Акцентуйовані особистості (акцентуації характеру) - це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого виявляється виборча чутливість у відношенні визначеного роду психогенних впливів при гарній і навіть підвищеній стійкості до інших. Акцентуація часто стає причиною делінквентної поведінки.
А) Нестійкість характеру виражається у небажанні працювати, жадоби до розваг, безвідповідальності, слабкої волі, легкому залученню до правопорушень; такі люди звичайно стають «слухняним знаряддям» у ситуації антигромадської спрямованості.
Б) Гипертимність характеру виражається в надмірній товариськості, майже постійному піднятому настрої, галасливості і невгамовності, схильності до ризику і авантюр, прагненні до лідерства. Такі особи погано переносять тверду дисципліну і строго регламентований режим, украй легковажно відносяться до законів і правил поведінки, для них нестерпна одноманітна обстановка і різке обмеження контактів.
В) Істероїдний характер відрізняється вираженим егоцентризмом, намаганням привернути до себе увагу, лживостью і фантазуванням, демонстративністю і нездатністю до глибоких переживань. Делинквентність у поведінці істероїдних акцентуантів представляє собою своєрідну «мову вчинків», що сигналізує навколишнім про постійну спрагу визнання, виділення з «сірої, безликої маси».
3) Інтелектуальна недостатність (у тому числі інфантилізм як затримка психічного розвитку) займає проміжне положення між олігофренією й інтелектуальною нормою. На відміну від олігофренії ці форми інтелектуальної недостатності з віком мають тенденцію до згладжування інтелектуального дефекту аж до досягнення нормального рівня. Сюди ж відносяться стани інтелектуальної недостатності, пов'язані з дефектами виховання і дефіцитом інформації з раннього віку. Девіантно-делінквентна поведінка таких військовослужбовців обумовлена підвищеною сугестивністю (внушаемостью), зниженням критичних здібностей, емоційно-вольовою нестійкістю, пасивною підлеглістю.
4) Соціально-педагогічна занедбаність. Девіантно-делінквентна поведінка підлітків, що виховуються в неблагополучних родинах, у важких матеріально-побутових умовах при відсутності ясних цілей і перспектив на тлі деідеологізації суспільства зберігається і при потраплянні їх у військові колективи. Зважаючи на те, що для даного контингенту характерна негативна установка на військову службу, саме вони найчастіше стають ініціаторами антигромадських діянь.
ІІ. Патологічні форми девіантно-делінквентної поведінки, або девіантно-делінквентна поведінка осіб із психічними розладами. До них відносяться психопатії, легкі ступені олігофренії (дебільності), неврози, психози. У своїй військово-професійній діяльності офіцери з ними майже не стикаються.
Іншим, найбільш розповсюдженим проявом девіантно-делінквентної поведінки військовослужбовців є ПОРУШЕННЯ СТАТУТНИХ ПРАВИЛ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ.
Вважається, що найбільш масового характеру у Радянській Армії нестатутні взаємовідносини стали набувати з середини 50-х років, коли після смерті Сталіна і великої амністії у військо стали призиватися молоді люди, які нещодавно знаходилися у місцях позбавлення волі. Саме вони й принесли в армійське середовище деякі норми, порядки, форми взаємовідносин. Проблему цю не вдалося вирішити ні тоді, ні пізніше.
На сьогодні зазначені факти існують не лише в країнах колишнього СРСР, а і у країнах Західної Європи та Америки, про що іноді сповіщають засоби масової інформації (Ізраїль, Німеччина, США).
Фактори, що сприяють виникненню і розвитку порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями:
1. Складна соціально-економічна і криміногенна ситуація, соціальна напруженість серед усіх категорій військовослужбовців.
2. Інформаційний потік насильства в засобах масової інформації, деформація сформованої системи ціннісних орієнтації молоді.
3. Вакуум навчання та виховання значної частини молоді у сім’ях, школах та трудових колективах. Як наслідок - низький моральний і загальноосвітній рівень окремих категорій особового складу, призваного для служби у Збройні Сили
4. Відсутність належного реагування на факти нестатутних проявів у підрозділах, несвоєчасне порушення кримінальних справ за цими фактами.
5. Рост алкоголізму і наркоманії в молодіжному середовищі.
6. Падіння престижу військової служби.
7. Неукомплектованість підрозділів, що об'єктивно збільшує фізичні і психічні навантаження на особовий склад, особливо тих, хто несе вартову службу. Безконтрольність за розподілом службових навантажень на військовослужбовців різних періодів служби.
8. Проблеми соціальної захищеності військовослужбовців (матеріально-побутові, медичні й інші).
9. Деформація у суспільному житті загальнолюдських цінностей і норм (повага до особистості і любові до ближнього, свободи, честі і гідності, патріотизму і порядності, а також багато інших). Це виявляється у негативному ставленні до праці, зневазі до соціальних норм, своєрідному розумінні шляхів і засобів завоювання авторитету - силою і приниженням слабших, уявленні про те, що фізичне чи психологічне насилля є одним із природних способів самоствердження і самореалізації.
10. Відсутність культури у внутрішньоколективному спілкуванні. Ненормативна лексика, лайка, брутальність, нетактовність, озлобленість стали нормою поведінки людей у нашому суспільстві, в тому числі й у молодіжному середовищі. У армійському чоловічому колективі "цивільна розбещеність" посилюється.
11. Зміни в структурі самої родини і ролей у ній. Сьогодні кожний десятий призовник виховується у неповній родині або взагалі без батьків. У неповних родинах можна побачити дві крайніх тенденції виховання:
- перша - стерилізація юнака, тобто захист від усього поганого, всебічне опікування; Спостерігається фемінізація юнаків як в одязі, так і в поведінці, вчинках. Батьки настільки стали опікуватися своїми дітьми, вирішувати за них усі проблеми, допомагати їм, коли треба і коли нетреба, що повністю позбавили їх самостійності, необхідності самим думати, навчатися, шукати. І коли зустрічаються у військовому колективі юнаки, які з дитинства не привчені до праці і виховані в тепличних, комфортних умовах домашньої споживацької опіки, то починаються глузування над ними, з'являються конфлікти, які створюють грунт для позастатутних відносин.
- друга - виховання вулицею, яке призводить до правопорушень. Призвані до армії молоді правопорушники часто приносять у військове середовище традицій кримінального світу.
12. Послаблене фізичне здоров'я деякої частини призовників, яке не відповідає вимогам військової служби.
13. Відсутність твердого статутного порядку і низька ефективність виховного процесу в колективах, формальне проведення індивідуальної виховної роботи та роботи з вивчення особового складу.
14. Командири усіх рангів не мають вичерпної інформації з низу про події, що відбуваються у колективах. Створений неформальною структурою "образ стукача", висить над молодим воїном як домоклів меч, готовий будь-якої хвилини впасти на нього. Такі солдати не вірять, що офіцер у змозі їх захистити, покірливо приймають на себе «образ жертви». У подальшому самі часто стають на шлях аналогічних правопорушень, вважаючи це необхідною складовою військової служби: «я через це пройшов і витримав, тому і інші повинні через це пройти».
15. Низький рівень психолого-педагогічної підготовки офіцерів (відсутність навичок, умінь вивчати підлеглих та впливати на них), небажання працювати з підлеглими. Деякі командири (начальники) у спілкуванні, з підлеглими допускають брутальність, хамство, лихослів'я, приниження людської гідності, допускають застосування фізичної сили до підлеглих. Це виступає також як негативний приклад підлеглим. Окремі офіцери не вміють тримати дистанцію між собою і підлеглим (трапляються випадки відчуження від особового складу або випадки панібратства).
Наявність нестатутних взаємин у підрозділі можна визначити за такими зовнішніми проявами:
- пригнічений морально-психологічний стан молодих солдатів, їх неохайний зовнішній вигляд, відсутність у них окремих елементів обмундирування;
- виконання молодими воїнами найбільш тяжких господарських робіт, постійна зайнятість молодих солдатів роботами та нарядами, особливо у вільний час та під час відпочинку й проведення у підрозділі заходів дозвілля (вихідні та святкові дні);
- наявність на тілі ознак побиття: синців, забиття, подряпин. Спроба приховати різного роду травми;
- пасивність спілкування, замкнутість молодих воїнів;
- використання з боку окремих військовослужбовців, передусім старшого призову, фізичного насильства або загроза його застосування щодо молодих солдатів, інших воїнів;
- висловлення з боку молодих солдат бажання бути переведеним до іншого підрозділу, іншої військової частини;
- часті скарги на самопочуття, звернення до медичних установ з метою «сховатись».
Основними формами прояву порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями є:
А) перекладання військовослужбовцями своїх обов'язків по службі та у побуті на військовослужбовців молодшого періоду служби:
- прання і прасування обмундирування, чищення взуття, прибирання приміщень і території;
- заправлення ліжок військовослужбовцями молодшого періоду служби;
- неправильний розподіл серед військовослужбовців добових нарядів, чергувань по дням тижня та часам доби, самовільна підміна військовослужбовців старшого періоду служби у ході несення служби;
- призначення на найбільш брудні, важкі роботи військовослужбовців більш пізніх періодів служби, залучення їх до виконання додаткових завдань;
Б) вимагання:
- грошей, продуктів харчування, речей;
- періодичні побори з місячного грошового забезпечення та грошових переводів;
- примусове відбирання у військовослужбовців молодшого призову мобільних телефонів, нових предметів обмундирування, заміна їх на старі;
В) моральний тиск на товаришів по службі:
- словесна образа, погрози, шантаж;
- створення навколо окремих військовослужбовців нездорової обстановки;
- спонукання до здійснення дисциплінарних провин;
- позбавлення військовослужбовців молодшого періоду служби відпочинку, часу для особистих потреб, звільнення, перегляду телепередач і кінофільмів;
- надання товаришам по службі принижуючих прізвиськ, які іноді мають національне або регіональне забарвлення;
Г) фізичне насильство:
- безпосередні фізичні розправи над військовослужбовцями за неслухняність;
- побиття (одиночні та групові бійки);
- грубе викривлення дисциплінарної практики, зловживання владою, знущання над підлеглими, рукоприкладство;
- знущання для розваги (“сушить крокодила”, “дати лося”, “водіння автомобіля” тощо), створення з числа фізично слабких новоприбулих військовослужбовців групи для виконання різних завдань щодо обслуговування та задоволення особистих примх, примушення молодих солдатів до виконання до виснаження різних фізичних вправ, примушення до самовільної відлучки й інших порушень військової дисципліни;
Д) насадження негативних традицій, ритуалів і звичаїв:
1) символічні порушення у формі одягу: деформація головних уборів, кокард, своєрідне прасування та вшивання обмундирування, згинання блях поясних ременів, наявність на поясному ремені двох тренчиків, надрізів, що позначають кількість місяців чи служби, що залишилось до звільнення, відмова їсти масло за 100 днів до виходу наказу про звільнення, стрижка наголо за кілька місяців до звільнення (жаргонне "дембельский постриг") й інші;
2) жаргонна "ієрархія" у залежності від тривалості перебування на військовій службі:
- І період: 1-6 місяців служби – “салага”, «слон», “дух”, “молодий” і інші.
- ІІ період: 7-12 місяців служби – дід” і інші, а після виходу наказу міністра оборони про звільнення в запас – “дембель”.
3) встановлення нестатутних ритуалів і звичаїв:
- розташування військовослужбовців пізніх періодів служби в задніх шеренгах строю;
- обмеження солдатів ранніх періодів служби при розподілі їжі;
- розміщення в їдальні військовослужбовців різних періодів служби по протилежних сторонах столів;
- розподіл найбільш важких змін у варті та добовому наряді серед військовослужбовців більш ранніх періодів служби;
- створення більш важких побутових умов для військовослужбовців ранніх періодів служби, розміщення їх біля дверей, на другому ярусі ліжок, у погано опалювальних приміщеннях, у місцях казарми, віддалених від батарей опалення;
- примушення приниження військовослужбовців більш ранніх періодів служби до жебракування поблизу розташування військових з метою добивання грошей на закупівлю алкогольних напоїв, продуктів харчування, цигарок;
- встановлення “такси” за відправлення у відпустку, зустріч з батьками, що приїхали у військову частину, переведення до іншого періоду служби;
- залучення військовослужбовців ранніх періодів служби до виконання так званих "дембельских обрядів".
Поняття аддиктивної поведінки трактується різними авторами по-різному. У широкому розумінні до аддиктивної поведінкивідносять відхильну поведнку, яка характеризується прагненням до відходу від реальності за допомогою прийому психоактивних речовин або надмірною фіксацією на визначених видах діяльності.
Виділяють наркотичну, алкогольну, тютюнову аддикцію та аддикцію у формі втечі від реальності шляхом зосередження у вузьконаправленій сфері діяльності. Останній тип аддикції виявляється в заміщенні традиційних форм життєдіяльності винятково власним психічним або фізичним «удосконалюванням» («втеча в тіло»), виключно службовими обов'язками («втеча в роботу»), постійною (перебільшеною) потребою до спілкування або, напроти, самоті («втеча в контакти» або «втеча в самітність»), життям у світі ілюзій і фантазій («втеча у фантазії») і тому інше.
Разом з тим у повсякденній практиці термін «аддиктивна поведінка» частіше використовується у вузькому змісті: для позначення початкового етапу залежності від психоактивних речовин, що передує алкоголізмові, наркоманії або токсикоманії. Даний термін має на увазі наявність ситуаційної психичної залежності і пошукової активності у відношенні психоактивних речовин до того, як від них сформувалася фізична залежність; він вказує на те, що мова йде не про хворобу, а про порушення поведінки.
Для Збройних Сил особливо актуальна не проблема сформованого алкоголізму, наркоманії і токсикоманії, а зловживання алкоголем, наркотиками й іншими психоактивними речовинами на тому етапі, коли має місце тільки психологічна залежність, а фізично ще відсутня, тобто має місце власне аддиктивна поведінка.
В ході заняття розглянемо таки види аддиктивної поведінки як алкоголізм та наркоманія.
Під час воєн у Кореї і В'єтнамі від 30 до 45% американських військовослужбовців приймали наркотики або зловживали алкоголем. На думку ряду авторів, вживання психоактивных речовин дозволяло учасникам бойових дій тимчасово справлятися з психологічними проблемами і вносило вклад у порівняно низьку частоту психічних захворювань. У перший період війни у В'єтнамі всі психічні розлади складали тільки 5% від числа бойових санітарних втрат. Але надалі, коли американську армію захлиснула хвиля наркоманії, цей показник зріс до 60%. Зі складу експедиційного корпуса збройних сил США, що знаходився в Індокитаї, щомісяця звільнялися як «невиліковні наркомани» від 1 до 2 тис. військовослужбовців. Серед них 50% вживали маріхуану, 17,4% - опіум, 2,5% - героїн. Основні представники цієї групи - молоді солдати у віці від 18 до 23 років. Серед офіцерів і унтер-офіцерів особи, що вживали наркотики, складали від 10 до 20%. Наочно позначився тісний взаємозв'язок аддиктивных розладів з іншими формами деструктивного поводження: було встановлено, що із солдатів, що утримувалися на гауптвахті в зв'язку з протиправними діями, 63% постійно приймали маріхуану, а понад 40% американських солдатів, що повертаються з Південного В'єтнаму, виявили схильність до агресивної поведінки і насильства.
АЛКОГОЛІЗМ. Вживання алкоголю є найбільш розповсюдженою формою відхильної поведінки серед військовослужбовців. Увага до цієї форми поведінки у збройних силах будь-якої країни викликана тим, що пияцтво тісно пов'язане з порушеннями дисципліни.
Як показує практика, значна кількість правопорушень у військах пов’язана з перебуванням особи порушника у нетверезому стані.
Тривале зловживання алкоголем останнім часом прийнято поділяти на зловживання алкоголем; побутове пияцтво; алкоголізм.
Зловживання алкоголем визначається як надмірне вживання спиртних напоїв порівняно з прийнятою культурною нормою у відповідному соціальному середовищі. Але про зловживання можна говорити в тих випадках, коли незалежно від кількості прийнятого алкоголю спостерігаються тимчасові, але чіткі зміни психічних чи фізичних функцій військовослужбовця.
Одноразовий прийом алкоголю призводить до отруєння етиловим спиртом - найбільш розповсюдженої форми інтоксикації. Вже невеликі дози алкоголю викликають зниження продуктивності психічної діяльності: погіршення уваги, пам'яті, процесів узагальнення, в той же час змінюється настрій і афективно-вольова сфера. При більш глибокому сп'янінні виступають добре відомі всім стани затьмарення свідомості з дезорієнтацією, психомоторним збудженням, розладом координації, хиткою ходою. При тяжкому сп'янінні виникає коматозний стан і може настати смерть.
Побутове пияцтво можна розглядати як стан передхвороби, що має специфічну клінічну картину, - зловживання алкогольними напоями, яке вже не може бути припинене, незважаючи на те, що шкодить здоров'ю і соціальному функціонуванню індивідуума. Людина не усвідомлює своєї залежності від алкоголю і тривалий час впевнена, що може сама за бажанням припинити зловживати спиртними напоями. Може настати відома циклічність у вживанні алкоголю, періоди утримання змінюються періодами пияцтва упродовж днів або тижнів.
Перехід від зловживання спиртними напоями до алкогольної хвороби — тривалий процес, який відбувається поступово, упродовж декількох років.
Алкоголізм - хвороба, що виникає на основі надмірного вживання спиртних напоїв і виявляється в патологічні залежності від алкоголю, проявляється в характерних психічних, соматичних і неврологічних розладах, виникненні абстинентного (похмільного) синдрому та як наслідок у порушеннях соціальних функцій хворого.
У сучасній науковій літературі переважно виділяють три стадії перебігу алкоголізму:
Перша стадія - "неврастенічна ".У чоловіків вона триває 5-8 років, у жінок і підлітків - 3-5 років. Перша стадія характеризується ініціативою в організації випивок, зацікавленим обговоренням цих подій до та після. Релаксація і підвищення настрою пов'язані не лише з випитою дозою алкоголю, але і з компанією, з оточенням.
Першій стадії притаманні:
- зниження кількісного контролю за випитим;
- зростання толерантності до алкоголю;
- збереження ситуаційного контролю за своєю поведінкою.
У свідомості превалюють думки про приємні переживання з друзями у маленькій неформальній групі. Епізодичне зловживання спиртними напоями стає систематичним, постійним, оскільки людина знов і знов прагне до відтворення почуття психічного комфорту за допомогою алкоголю.
Друга стадія - наркоманічна- триває від 5 до 15 років. Вона характеризується появою абстинентного синдрому, який є найбільш чіткою ознакою фізичної залежності від алкоголю. Абстиненція - важкий стан, який виникає за відсутності звичної отрути.
На другій стадії хворий шукає приводу перехилити чарку "з радості", "з горя", "обмити нову річ". Після прийому алкоголю виникає нездолане бажання продовжити вживання. Характерно, що в перший період людина не соромиться частих станів сп'яніння, навпаки, з почуттям гордості і задоволення розповідає про кількість алкоголю, випитого в компанії.
Пізніше з'являються неточні спогади про події, які були до та у період сп'яніння, що створює перші почуття незручності. Хворі відчувають тривогу і незручність перед товаришами, коли про деякі свої вчинки під час сп'яніння дізнаються від них. З цього часу змінюється ставлення до сп'яніння, виникає бажання зменшити кількість випитих спиртних напоїв. Таким чином відбувається перехід від "відкритого" до "прихованого" пияцтва. З цього моменту підсилюється тривога, почуття провини, людина починає страждати від думки, що необхідно приховувати вживання алкоголю.
У цей період виникають гострі розлади соціального функціонування, серед яких на особливу увагу заслуговують часті сімейні конфлікти, пов'язані з обговоренням проблеми пияцтва, і численні обіцянки, що воно буде припинене. Також, виникають труднощі на роботі і втрата звичайного кола знайомих, але на цьому етапі хворі ще підтримують свою професійну зайнятість.
Зміни, що відбуваються на перших двох етапах носять зворотний характер.
Третя стадія – кінцева. Послаблюються і розумові здібності, увага, пам'ять, деякі інтелектуальні функції (судження, умовиводи). До цього слід ще додати, що у хронічних алкоголіків відмічається послаблення волі та підвищена навіюваність. Все це призводить до соціальної деградації, до конфліктів і частих правопорушень. Хворі втрачають свою фахову кваліфікацію і працездатність. Грубі зміни відбуваються і в усьому організмі: печінці, серці, судинній системі; різко знижується статева сила, рано настає загальне старіння.
Третій стадії притаманні такі ознаки:
- розвиток неподоланого потягу до алкоголю, навіть незначна його доза викликає потяг, який можна порівняти з відчуттям сильної спраги;
- знижується доза, яка викликає сп'яніння;
- поведінка характеризується ейфорією або агресією, цинізмом, нетактовними зауваженнями, стає злостиво-дратівливою, від чого насамперед страждають оточуючі, близькі люди;
- розвивається пасивність, безініціативність, паразитичне життя;
- виникає розлад психічної діяльності - біла гарячка (алкогольний делірій);
- на цій стадії може виникнути «корсаковський психоз». Названий так на честь російського психіатра С.С.Корсакова, який у 1887 році описав психотичну картину цього стану. Основним розладом психіки при цьому захворюванні є патологія пам'яті. Пам'ять на давні події залишається більш-менш збереженою, але запам'ятовування поточних або найближчих подій різко порушене. Хворі майже враз забувають, що їх просили запам'ятати, або навіть те, що вони щойно сказали самі. Порушені також спогади про тижні, місяці або роки, які безпосередньо передували захворюванню, тобто спостерігається ретроградна амнезія. Ці порушення пам'яті ведуть до сплутаності та дезорієнтації в часі і просторі. виникають галюцинації, головним чином зорові, тактильні, слухові.
Психологічний портрет алкоголіка.
- переважно це чоловіки,
- притаманний значний рівень тривоги, комплекс неповноцінності, незрілість особистості
- нездатність до тривалого напруження.
- схильність до фантазування (мислення за бажанням як засобу захисту від реальності).
Виділяють три групи факторів, які сприяють пияцтву: соціальні, психологічні та біологічні.
Соціальні чинники:
- несприятливі умови сімейного виховання, неповна сім'я, алкогольні традиції сім'ї, низький культурний рівень, конфліктні взаємовідносини і аморальна поведінка батьків;
- низький рівень освіти, низька успішність у школі
- ранній вступ у самостійне життя, початок трудової діяльності до 17 років;
- раннє вживання алкоголю;
- вплив неформальної групи однолітків з асоціальними тенденціями;
- культурні традиції.
Психологічні чинники:
- релаксаційні та ейфорійні властивості алкоголю, які сприяють розвитку почуття психічного комфорту, полегшують міжособистісні контакти;
- фіксація цих станів.
Біологічні фактори:
- черепно-мозкові травми та інтоксикації;
- несприятлива спадковість (народження у сім'ї алкоголіків).
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 52; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!