Управління банківськими ризиками
Управління банківськими ризиками складається з низки послідовних етапів, а саме:
– якісного аналізу: на цьому етапі визначають сутність кожного з банківських ризиків, їх структуру та виявляють чинники впливу;
– кількісного аналізу: на цьому етапі обирають систему кількісних показників кожного з банківських ризиків та визначають методи їх оцінки;
– способів зниження ризиків: на цьому етапі обирають той чи інший спосіб зниження банківських ризиків, що дасть змогу привести рівень ризику до прийнятного (допустимого);
– прийняття рішень: це заключний етап управління банківськими ризиками, який передбачає прийняття відповідних фінансових рішень з урахуванням ризику.
Банківські ризики поділяють на три категорії: фінансові, функціональні, інші (відносно банку) зовнішні ризики.
Фінансові ризики пов’язані з непередбаченими змінами в обсягах, прибутковості, вартості та структурі активів і пасивів.
Кредитний ризик означає можливість фінансових втрат внаслідок невиконання позичальниками своїх зобов’язань. Важливою складовою кредитного ризику є галузевий ризик, який пов’язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника.
В процесі визначення рівня кредитного ризику необхідно враховувати географічний ризик, який поділяють на регіональний та ризик країни – місцезнаходження позичальника. Останній супроводжує кредитування іноземних позичальників і зумовлений дією чинників, характерних для тієї країни, в якій перебуває позичальник.
|
|
|
Регіональний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому (відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику).
Ризик незбалансованої ліквідності пов’язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов’язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремі ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності.
Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності.
Ризик неплатоспроможності означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов’язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Ризик неплатоспроможності тісно пов’язаний з ризиком ліквідності та з ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який приймає на себе банк.
|
|
|
Значне місце серед фінансових ризиків посідає група цінових ризиків, які пов’язуються з можливістю зміни дохідності чи вартості активів і зобов’язань банку. Трьома основними банківськими ризиками, що відносяться до даної групи, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний і ринковий ризики.
Ризик зміни відсоткових ставок – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю відсоткових ставок на ринку протягом певного періоду часу в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.
Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої.
Ринковий ризик визначається ймовірністю зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку або обліковуються на позабалансових рахунках.
Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов’язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).
|
|
|
В процесі управління ціновими ризиками банки застосовують ряд спеціальних методів, об’єднаних спільною назвою – хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу істотно знизити або навіть уникнути цінових ризиків.
Функціональні ризики мають відношення до процесу створення будь-якого банківського продукту чи послуги. Функціональні ризики виникають унаслідок неможливості своєчасно й у повному обсязі контролювати господарську діяльність, збирати та аналізувати відповідну інформацію.
Основні функціональні ризики.
Технологічний ризик (ризик системи) пов’язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій.
Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації з боку службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладання угод.
|
|
|
Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди, подання позиву до суду, відмови від прийнятих раніше зобов’язань тощо.
Ризик транзакції супроводжує укладання та реєстрацію угоди, виконання розрахунків, підписання контрактів, поставляння цінних паперів або валюти. Цей вид ризику тісно пов’язаний з технологічним, документарним і операційним ризиками. Типовим прикладом є здійснення зустрічних платежів, коли моменти переведення коштів несинхронізовані. Одна зі сторін неодмінно проводить операцію раніше, наражаючись на ризик транзакції.
Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їх результативністю.
Стратегічний ризик пов’язується з помилками у стратегічному аналізі та плануванні. Насамперед ідеться про неправильне формулювання цілей банку, неадекватне ресурсне забезпечення їх реалізації, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці. Амбіційна мета в разі неналежного забезпечення кадровими чи фінансовими ресурсами може обернутися збитками й навіть втратою репутації банку.
Ризик впровадження нових продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.
Ризик втрати репутації пов’язується з можливою нездатністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи.
Що стосується методів зниження функціональних ризиків банку, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обґрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.
Кількісний аналіз кредитного ризику банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів.
Метод фінансових коефіцієнтів полягає у розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з погляду на стан його ліквідності, рентабельності та фінансової стійкості, та порівнянні їх з нормативними значеннями. Цей метод має певні недоліки. Зокрема, не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших – ні.
Серед статистичних методів оцінок кредитного ризику доцільно виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозування результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні). У міжнародній банківській практиці найбільш відомими з таких моделей є Z-модель Альтмана, модель Фулмера, які використовуються для прогнозування банкрутства підприємства, і модель нагляду за кредитами Чессера.
Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують наявності значного масиву даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи відсутність інформації здебільшого доводиться застосовувати експертні методи.
Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної) події.
Що стосується методів зниження кредитного ризику банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні методи зниження кредитного ризику свідчать про те, що банк прагне до перерозподілу ризику шляхом перекладання частини ризику на інші суб’єкті та/чи об’єкти.
Найпоширенішими зовнішніми методами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування.
Суть внутрішніх методів зниження кредитного ризику банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат. Основними внутрішніми методами зниження кредитного ризику є лімітування, диверсифікація та створення резервів.
Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій
В якості прикладу можна навести нормативи кредитного ризику, що встановлені Національним банком України для банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника, норматив «великих» кредитних ризиків, норматив максимального ризику на одного інсайдера, норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.
Диверсифікація є найпростішим і найдешевшим методом зниження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає: диверсифікацію позичальників за галузями, диверсифікацію кредитів за розмірами, строками, видами процентних ставок,диверсифікацію способів забезпечення повернення кредитів.
Ще одним внутрішнім методом зниження кредитного ризику банку є створення резервів на покриття можливих втрат при здійсненні кредитної діяльності.
Депозитний ризик банку – це ступінь невизначеності щодо можливості переведення поточного рахунку до іншого банку або дострокового зняття вкладу.
Інвестиційний ризик банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.
Основним методом зниження ризиковості інвестиційного портфеля банку є диверсифікація вкладень, тобто розподіл коштів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями різних емітентів з різними строками погашення).
До групи інших зовнішніх ризиків банку належать ті нефінансові ризики, які, на відміну від функціональних, є зовнішніми відносно банку.
Репутаційний ризик банку – це міра невизначеності щодо можливості втрат банком довіри до себе з боку клієнтів унаслідок виникнення випадків невиконання банком своїх зобов’язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо.
Значення цього ризику не варто применшувати, адже, як свідчить практика банківської діяльності, його наслідки можуть бути навіть важчими, аніж від фінансових ризиків.
Політичний ризик банку – це ступінь невизначеності щодо того, як політична ситуація в державі вплине на діяльність банку. Цей ризик пов’язаний з ускладненням політичної ситуації в Україні, до чого може виявитись причетним колишнє або нинішнє керівництво банку.
Соціально-економічний ризик банку – це міра невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, що може негативно відобразитися на діяльності банку.
Форс-мажорний ризик банку – це ступінь невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат банку.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 77; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!