Функції та елементи фінансового менеджменту в банку
Тема 1
БАНКІВСЬКИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
1.1. Основи менеджменту в банку
1.2. Функції та елементи фінансового менеджменту в банку
1.3. Методи управління активами та пасивами банку
1.4. Управління банківськими ризиками
Основи менеджменту в банку
Розглядаючи суть поняття «банківський менеджмент», важливо уточнити деякі положення, що входять до його складу.
Сутність банківського менеджменту можна визначити так – це сукупність принципів, методів, засобів і форм управління банківською діяльністю з метою підвищення її ефективності.
З точки зору банківського менеджменту під банківською діяльністю мається на увазі діяльність банку з метою одержання прибутку. Зміст банківської діяльності зводиться до забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами та організації технологічного циклу загалом (як-от: розробки й удосконалення банківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів, виконання всіх видів банківських операцій, матеріально-технічного оснащення для здійснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку).
Основним завданням менеджменту є визначення мети діяльності банку на найближчу та віддалену перспективи з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку та забезпечення їх відповідними ресурсами.
Розрізняють загальні та специфічні цілі діяльності банку.
|
|
|
Загальні, або стратегічні, цілі відображають концепцію розвитку банку загалом, а специфічні розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банківської діяльності.
Банківський менеджмент має власний економічний механізм, який охоплює такі елементи:
– внутрішньобанківське управління;
– управління банківськими операціями.
Використання механізму банківського менеджменту спрямоване на реалізацію соціально-економічних, технологічних, організаційно-правових та інших завдань, які виникають у процесі банківської діяльності.
Основними принципами організації банківської діяльності є:
– функціональна побудова;
– відповідність меті банку;
– ієрархія владних повноважень та рівнів організації;
– спільні та координовані дії;
– раціоналізація управління;
– цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;
– забезпечення контролю;
– регламентація діяльності персоналу;
– забезпечення операційною та достатньою інформацією.
Банки, зазвичай, організовані за функціональною ознакою, тобто їх структура прив’язана до тієї конкретної діяльності, якою вони займаються.
Оскільки банк є фінансово-кредитним інститутом, до його структури входять кредитні підрозділи. З огляду на те, що банк одночасно проводить розрахунки, в його структурі вирізняють відділи або управління, які організують розрахункові операції. Оскільки банк приймає і видає готівку, в його структурі повинна бути каса. Отже, ті функції та операції, які виконує банк, зумовлюють особливості побудови його структури, привносять до неї такі підрозділи, що не притаманні ні виробничому, ні торговельному підприємству.
|
|
|
Також банкам властивий принцип відповідності задекларованій місії та меті. Як відомо, метою банку є одержання прибутку. Це означає, що банк повинен мати структури, що «заробляють гроші» (шукають покупців банківського продукту, продають його за ціною, вищою від власних витрат). Для управління прибутком створюються відділи, які планують доходи та видатки, забезпечують економію витрат тощо.
Серед принципів організації банку можна виокремити принцип ієрархії владних повноважень його окремих підрозділів. Існують два ешелони управління банком: вища ланка та інші підрозділи.
До вищої ланки належать: Рада банку, Правління банку, ревізійна комісія, різного роду комітети, що об’єднують найбільш кваліфіковану частину банківського персоналу та вирішують найбільш принципові питання банківської системи.
|
|
|
До другого ешелону в системі підпорядкування підрозділів банку належить решта управлінь (відділів), зайнятих обслуговуванням клієнтів, виконанням інших банківських технологій.
Не менш важливим принципом організаційної структури в банку є забезпечення спільних та координованих дій. Банк повинен мати у своєму складі такі підрозділи, які, з одного боку, виконують належні їм операції, а з іншого – забезпечують відповідність банківської діяльності умовам зовнішнього середовища (наприклад, поряд із кредитними підрозділами як допоміжні мають функціонувати відділи з питань обліку, юридичні служби, які забезпечують відповідність системи кредитування чинним законодавчим нормам, спеціальні групи співробітників з перевірки кредитоспроможності клієнтів, якості застави і гарантій тощо).
У принципах організації банку вирізняється також принцип раціоналізації управління. Відповідно до нього робота банку має бути організована таким чином, щоб забезпечити розвиток банку шляхом упровадження нових послуг, скорочення витрат, підвищення продуктивності праці, дослідження ринку тощо.
|
|
|
Деякі банки для цього створюють спеціальні підрозділи чи експертні ради, що складаються з відомих економістів, юристів, учених.
З позиції організації банку важливого значення набуває забезпечення цілісності та відповідності умовам зовнішнього середовища. Це означає, що в рамках єдиної стратегії розвитку, прийнятої банком, між його підрозділами встановлюється тісна взаємодія, кожен підрозділ удосконалює свою діяльність відповідно до зміни умов зовнішнього середовища.
Система організації банку має відповідати також принципу забезпечення контролю. Обов’язковим елементом при цьому є внутрішній і зовнішній аудит, які мають відповідати нормам та інструкціям Національного банку України.
Аудиторські перевірки організовуються як у межах головного банку, так і у його філіях (внутрішній аудит). Зовнішній аудит забезпечується спеціальними аудиторськими фірмами, які мають ліцензію на перевірку діяльності банків.
Внутрішня упорядкованість, погоджені дії внутрішніх підрозділів забезпечуються також за допомогою певної регламентації діяльності в банківській установі. З цією метою банки розробляють статути, положення про окремі відділи і служби, технологічні карти операцій, кваліфікаційні характеристики, посадові інструкції.
Кожен співробітник банку повинен знати свої посадові обов’язки, мати певні знання і вміння, виконувати правила, відображені в нормативних документах.
Важливе значення має забезпечення банку оперативною і достатньою інформацією, впровадження нових методів її опрацювання для своєчасного виконання необхідних організаційних та економічних заходів щодо забезпечення стабільності фінансово-кредитної установи.
Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління всім комплексом банківської діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.
На структуру банку впливає декілька чинників, серед яких – розмір банку та чисельність його персоналу.
На структуру банку впливає також якість персоналу.
Втім визначальним серед чинників, які впливають на структуру банку, є рівень його універсалізації або спеціалізації.
Структура банку зумовлюється також завданнями економії витрат, необхідністю завантаження банківського персоналу, оскільки банк – це комерційна установа, і працює він в інтересах одержання прибутку.
В загальній організаційній структурі банку можна вирізнити два типи підрозділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції.
Лінійні підрозділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийманням вкладів, видачею кредитів, купівлею цінних паперів тощо.
Штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, допомагають їм у підвищенні ефективності їхньої діяльності. Прикладом можуть бути відділи планування, кадрів, юридичний, статистики та ін.
Керівники і штабних, і лінійних служб можуть подекуди давати суперечливі вказівки та рекомендації рядовим працівникам банку. Теорія менеджменту рекомендує чітко розмежовувати функції відділів різних типів і завжди мати на увазі, що штабні відділи мають право лише допомагати і надавати консультації. Як правило, штабні відділи завжди виокремлюються у спеціальний блок.
Відомо декілька принципових схем побудови банку. Кожна з них адекватна певному типу фінансового ринку.
В умовах локального ринку, обмеженого контингенту клієнтів, відсутності активного суперництва конкуруючих банківських установ, нерозвинутої або повністю відсутньої філійної мережі найбільш поширеною є так звана пірамідальна схема побудови банку. Для неї характерна гранична простота вертикальних зв’язків, пряме й безпосереднє підпорядкування відділів вищому керівництву банку.
Ще один можливий підхід до організації роботи банку на великій території називається функціональним, за якого управління операціями ґрунтується на чіткому розмежуванні функцій, акумуляції ресурсів і засобів їх використання.
В міру розширення діяльності банку на регіональних і загальнонаціональних ринках відбувається подальше ускладнення та спеціалізація окремих його оперативних ланок, що потребує залучення спеціалістів, експертів, використання нових технологій тощо. У таких умовах стає доцільним створення всередині банку системи спеціалізованих центрів, що надають клієнтам набір певних фінансових операцій і послуг. Вони мають свої служби, апарат управління, свій кошторис, калькуляцію витрат та одержаного прибутку.
Можлива ще одна форма зв’язку – мережна. Вона багато в чому аналогічна банківській холдинговій групі. В ній теж є центральна координуюча організація, але зв’язки між нею та іншими учасниками регулюються за допомогою контрактних угод.
Наприклад, банк, будучи центром групи (мережі), може мати складну систему договорів із брокерськими фірмами, які виконують його доручення з купівлі цінних паперів на фондовій біржі, лізинговими та фінансовими компаніями тощо. Проте банк не має у своєму портфелі акцій зазначених ділових партнерів.
Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а, отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Кожен з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які потрібно обов’язково враховувати в процесі вибору придатного способу організації.
Наведемо стислі характеристики основних груп організаційних структур.
Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції.
Структури такого типу досить часто зустрічаються в банках, які надають своїм клієнтам великі обсяги окремих видів послуг. З метою ефективного управління стає доцільним здійснювати керівництво окремо наданням кожного продукту. Вказаний принцип покладено в основу організаційних структур, побудованих за продуктовою ознакою.
Керівник, відповідальний за конкретний вид банківських послуг, має у своєму підпорядкуванні достатню кількість кваліфікованих працівників із досвідом роботи в цій сфері, завдяки чому з таким банківським підрозділом важко конкурувати іншим банкам, організованим не за продуктовим принципом.
Структури, орієнтовані на різні групи споживачів. Цей спосіб побудови банку передбачає орієнтацію на потреби цільових споживачів послуг. Організуючись таким чином, банк зосереджує свою основну увагу на певних групах клієнтів. Усі банківські послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів (послуги роздрібним клієнтам можуть надаватися управліннями персональних банківських послуг та інвестиційного менеджменту, а послуги клієнтам гуртового ринку – управліннями операцій на ринку капіталів та обслуговування корпорацій). Така структура дає змогу з максимальною ефективністю задовольняти запити цільових споживачів.
Регіональні організаційні структури. Коли діяльність банку охоплює велику географічну територію, то в основу його організації може бути покладено принцип регіональної організаційної структури, що передбачає побудову діяльності через мережу відділень, які пропонують послуги в різних регіонах.
Банки, організовані за регіональною ознакою, не відчувають особливих труднощів у налагодженні відносин зі своєю клієнтурою. Перед ними відкриваються великі можливості всебічного вивчення діяльності користувачів своїх послуг, особливо тих, надання яких має певний ризик для банку. Крім того, детально продумане створення мережі відділень дає змогу налагодити взаємодію між ними і забезпечити максимальне врахування потреб споживачів усіх регіонів, які обслуговує банк.
Функції та елементи фінансового менеджменту в банку
Основними елементами фінансового менеджменту в банку є:
– об’єкти фінансового менеджменту;
– суб’єкти фінансового менеджменту;
– функції фінансового менеджменту та основні блоки цих функцій;
– інформаційна база.
Об’єктами фінансового менеджменту в банку є:
– операції банку (наприклад, щодо формування капіталу, активні та пасивні операції, комісійно-посередницькі);
– ліквідність та фінансові ризики (процентний, валютний, кредитний, ризик ліквідності тощо);
– фінансові результати (доходи, видатки, прибуток) та ін.
Суб’єктами фінансового менеджменту є підрозділи банку, що за допомогою різноманітних форм управлінського впливу забезпечують ефективне управління фінансами (до них належать: аналітичні служби, служби планування, казначейство, служби контролю, очолює ці служби в банку, як правило, головний фінансовий менеджер).
Фінансовий менеджмент є однією з підсистем менеджменту банку й об’єднує в собі низку взаємопов’язаних функцій: фінансового планування, фінансового аналізу, регулювання, фінансового контролю, які розглядаються стосовно управління фінансами.
Функціональну модель фінансового менеджменту можна зобразити у вигляді трирівневої схеми, в якій у кожній з функцій фінансового менеджменту вирізняються окремі блоки, необхідні для успішного управління фінансами в банку.
Фінансове планування ґрунтується на стратегічному плані розвитку банку щодо визначення концепції його розвитку, формування стратегічних цілей банку і на тактичному плані на майбутній період (як правило, рік) щодо визначення заходів та встановлення конкретних завдань з досягнення стратегічних цілей, розроблення тактики виконання поставлених завдань.
Фінансовий аналіз у банку передбачає:
– визначення значень показників і нормативів діяльності банку, встановлених зовнішніми регулятивними органами;
– визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління активами та зобов’язаннями банку загалом та управління окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпечення ліквідності вкладених у них коштів;
– визначення й аналіз показників, що характеризують процес управління комісійними і торговельними операціями банку;
– визначення значень внутрішніх показників і нормативів, що регулюють рівень ризику банківських операцій;
– визначення й аналіз показників прибутковості діяльності банку та ефективності процесу управління капіталом (власними коштами) банку;
– визначення й аналіз показників ефективності окремих підрозділів банку та окремих видів операцій, аналіз чинників, що впливають на показники ефективності.
Особливістю фінансового аналізу діяльності банку є те, що його дані використовуються як база для всіх інших функцій.
Результати попереднього аналізу – оцінні показники – використовуються в процесі фінансового планування, результати оперативного аналізу – в процесі прийняття рішень при виконанні регулятивних функцій, результати подальшого і перспективного аналізу використовуються при виконанні контрольних функцій, а також у процесі прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку.
Регулювання як функція управління містить:
– оперативне управління прибутковістю банку;
– оперативне управління фінансовими ризиками банку;
– оперативне управління коштами з метою підтримання необхідної ліквідності банку.
Фінансовий контроль зводиться до перевірки відповідності результатів діяльності банку заданим параметрам і містить:
– контроль за дотриманням нормативів ліквідності банку;
– контроль за дотриманням лімітів і показників, установлених з урахуванням різних фінансових ризиків;
– контроль за виконанням планових завдань, що відображають необхідні обсяги та ефективність операцій банку.
Інформаційною базою фінансового менеджменту є внутрішня і зовнішня інформація, необхідна для прийняття фінансових рішень у банку. До інформаційної бази належать: внутрішня інформація бухгалтерського обліку (фінансового, управлінського характеру), внутрішньобанківські правова та нормативна бази, зовнішня економічна інформація (фінансового, макроекономічного характеру), правова та нормативна бази законодавчих і регулятивних органів.
З’ясування всіх складників системи фінансового менеджменту дає можливість розкрити його сутність і дати таке визначення: фінансовий менеджмент у банку – це система менеджменту, що передбачає цілеспрямований вплив на банківські операції шляхом використання таких інструментів, як аналіз, планування, регулювання і контроль. Під цілеспрямованим впливом розуміють вплив у рамках визначених, заздалегідь передбачених параметрів ліквідності, ризику та прибутковості.
Звідси роль фінансового менеджменту полягає у науковому обґрунтуванні процесу управління фінансовими потоками в банку. Наукова основа дає можливість систематизувати потоки фінансової інформації в банку в єдиний інформаційно-аналітичний простір, опрацювати її за допомогою економіко-математичних та інших методів, розробити шляхи прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері фінансів.
В організаційній моделі фінансового менеджменту подані основні фінансові служби та взаємозв’язок між ними. Такі підрозділи, як аналітична служба, служба планування, казначейство та відділ контролю покликані охопити повною мірою всі функції фінансового менеджменту. Завданням фінансових служб є організація скоординованого процесу ефективного управління банківськими операціями за допомогою планових завдань, лімітів, пропорцій, меж і параметрів для окремих видів операцій, виконання яких для всіх підрозділів є обов’язковим. Очолює ці служби фінансовий директор. Концентрація всіх фінансових служб банку в одних руках дає можливість налагодити як вертикальний, так і горизонтальний зв’язок між співробітниками цих служб, що значно підвищує ефективність їхньої роботи.
До діяльності фінансових служб висувають такі вимоги:
– охоплення всіх банківських операцій;
– охоплення питань ліквідності, фінансових ризиків, прибутковості;
– охоплення питань оподаткування.
Роботу цих служб побудовано таким чином.
Аналітична служба. Діяльність аналітичної служби в комерційному банку через специфіку його діяльності зосереджена на фінансовому аналізі.
Особливість роботи служби планування полягає в тому, що її діяльність виходить далеко за межі фінансового менеджменту. Ця служба бере участь у розробці стратегічного плану розвитку банку, а до її безпосередніх функцій належить створення тактичного плану. На основі стратегічного і тактичного планів служба планування формує фінансовий план. Фінансове планування – це частина фінансового менеджменту. Показники фінансового плану є критерієм для виконання функцій регулювання та фінансового контролю.
При виконанні регулятивних функцій казначейство відштовхується від тих орієнтирів на майбутній період, які містить фінансовий план банку. При виконанні контрольних функцій відділ контролю тільки зіставляє фактичні дані з плановими показниками фінансового плану.
Діяльність казначейства сконцентрована виключно на функціях фінансового менеджменту в банку. Ця служба встановлює такі внутрішні нормативи, ліміти, пропорції та межі, які забезпечують досягнення запланованих результатів діяльності за підтримки нормальної ліквідності банку та мінімізації ризиків і втрат.
Функції відділу фінансового контролю сконцентровані на контролюванні фінансів банку. Крім того, в кожному банку їх конкретний перелік залежить від наданих відділу повноважень.
Дата добавления: 2020-12-12; просмотров: 127; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!